настільна книга

Олійника. Отже, навіть у найтяжчому випадку, якщо відкинути ті обставини, що Олійник знаходився під загрозою направленої на нього зброї, яку він сприймав як реальну загрозу, його дії можна було б кваліфікувати тільки в найгіршому для підсудного випадку за ст. 121 ч. 2 КК України тобто як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Узагальнюючий висновок.

1.Для визнання Л. В. О. винуватим у злочині, передбаченому п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, обов'язковим є встановлення як всіх ознак злочину, так і врахування всіх інших даних, які вказують на користь підсудного (зокрема обставин, які вказують на наявність стану необхідної оборони).

2.Наявність у діях складу злочину, який ставиться у вину підсудному, повинно бути належним чином обґрунтовано, на підставі доказів, одержаних законним шляхом, та враховувати всі обставини, які мають значення для справи. Тобто обвинувачення повинно ґрунтуватись на достовірних, належних та допустимих доказах.

3.Обґрунтування судом наявності в діях Л. В. О. складу злочину, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. 7 КК України, побудоване здебільшого на припущеннях, умовиводах і особистих судженнях слідчих і прокурорів, та не враховує обставин, які вказують на перебуванні Л. В. О. у стані необхідної оборони. Зміст обвинувального висновку свідчить про певну упередженість та односторонність слідства, та, до певної міри, і судового розгляду.

4.Аналіз матеріалів справи, як вони викладені у вироку суду, дає підстави для висновку, що в діях Л. В. О. немає складу злочинів, інкримінованих йому.

5.Обставини, встановлені судом, вказують, що на Л. була спрямована зброя, яку він сприймав як бойову і для нього це була реальна загроза вбивством. За таких умов Л. В. О. діяв в стані необхідної оборони, або ж в умовах перевищення необхідної оборони. Суд визнав, що Л. стріляв метрів з 27 в умовах, коли на нього була спрямована зброя, яку він сприймав як бойову. Наявність зброї, спрямованої на людину, виключає для такої особи обвинувачення у вбивстві з хуліганських міркувань.

6.Навіть, якщо не приймати до уваги наявність спрямованої на Лозинського зброї в момент пострілу, то і тоді можна говорити тільки про те, що у діях Л. В. О. є ознаки злочину, передбаченого ст. 121 ч. 2 КК України тобто умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, а не ст. 115 ч. 7 КК України.

29.09.2012

Доцент Академії адвокатури України Микола Павленко

Стаття, опублікована в журналі "Адвокат" з метою довести громадськості іншу точку

зору на справу Л. ВИСЛУХАЙМО І ДРУГУ СТОРОНУ...

У XIX столітті пробиває собі дорогу ідея про те, що людина з об'єкта міжнародного співчуття перетворюється на суб'єкта міжнародного права. Архаїчний КПК 1960 року

відходить у минуле. Практика застосування цього Кодексу засвідчила, що навіть після внесених до нього демократичних змін, "шанси на те, що за гратами опиниться невинний, залишаються великими".

У розмовах між юристами часто використовується термін "обвинувальний ухил ", якого не зустрінеш у кодексах, але який на практиці замінив презумпцію невинуватості. Полягає цей термін в упередженому підході до захисту і обвинуваченого і, навпаки, у наданні певних переваг слідству і обвинуваченню. Обвинувальний ухил виплеканий українською владою починаючи з далекого 1991 року та підкріплений реальною судовою практикою. Так, у 2011 році у Києві було ухвалено 8 виправдувальних вироків. Однак апеляційний суд міста Києва всі вісім вироків скасував. Кожен суддя знає цю статистику. Звідси судді зробили висновок: якщо суддя постановить виправдувальний вирок, то такий неодмінно буде скасований і не без скандалу для судді. Нікому з суддів не хочеться кидатись на амбразуру з виправдувальним вироком та перетворюватись на героя дисциплінарних розслідувань кваліфікаційної комісії суддів. Бо за такий героїзм можна одержати замість нагороди звільнення з вовчим білетом. Якщо до обвинувального ухилу додається інспірована кимось ще до вироку суду викривальна кампанія в мас-медіа з сенсаційними інтерв'ю прокурорів, то судовий процес може перетворитись на розправу, на своєрідний суд Лінча в його українському варіанті.

Отже, за різними оцінками у слідчих ізоляторах перебуває до 15% невинуватих людей. Як це стається, що цьому є причина, яка у цьому роль обвинувального ухилу, чому не спрацьовують гарантії закладені в Конституції та міжнародних договорах, укладених Україною? Спробуємо з цим розібратись на реальних прикладах.

Л. пройшов сувору школу афганської війни. Вижив там, не зламався, добився успіху і в мирному житті. Став народним депутатом. Допомагав людям. Женився. Виховує двох неповнолітніх діток. Але фатального 16 червня 2009 року доля вготувала Л. жорстоке випробування. В полі, в районі мисливських угідь, він побачив підозрілого вигляду чоловіка. Під'їхавши до нього на автомашині Л. запитав хто він такий? Чоловік, очі якого блискотіли як у людини, яка накачалась наркотиками, замість відповіді витягнув револьвер, і двічі вистрелив у людей, які під'їхали до нього. Але не влучив. Стало зрозумілим, що залишати озброєну людину у полі, не можна, бо вона небезпечна. Тим більше, що з Л. та його товаришем Г. була і жінка, яку вони перед цим висадили з автомашини. Незнайомця вдалося обеззброїти, вибивши з рук револьвер. Чоловік (пізніше було встановлено, що це О.) виявився фізично дуже сильним, відчайдушно відбивався ножом і наніс Л. 19 травм. Його відпустили, але обмежували йому зону відступу, щоб той не побіг в сторону жінки.

Тим часом Л. викликав міліцію. О. продовжував відступати, видобувши ще один пістолет і поперемінно наводячи його то на Л. то на Г. Коли підоспів наряд міліції в шоломах та бронежилетах і з автоматами О. вже сховався у лісі. На вимогу працівників припинити непокору і здатися, почулися постріли від О. Міліціонери перелякались і тут же розсіялись. Нарешті начальник міліції К. зумів захопити О., підбігли і інші міліціонери. Силове захоплення О. не обійшлося без стусанів і ударів, як це буває у таких випадках. І вже пізніше ніхто не зміг виокремити удари і травми, нанесені при

силовому захопленні О. міліціонерами, від тих травматичних ушкоджень, які сталися з О. під час його роззброєння на початку конфлікту. Все віднесли на рахунок Л.

Після захоплення О. почав давати пояснення працівнику міліції, розповів про себе, а потім пожалівся на біль у нозі. Так було виявлено, що О. поранений в ногу. Л. тут же викликав швидку допомогу. Ніщо не віщувало біди, оскільки О. спокійно, без стогонів давав пояснення. Приїхала швидка допомога, викликана Л. і повезла О. у лікарню. Катастрофа сталася вже в приймальному відділенні, після того, як лікар вколов О. димедрол та анальгін. Знаючі спеціалісти стверджують, що у випадку якщо це зроблено на фоні прийнятих наркотичних речовин, такий укол може привести до зупинки серця, що і сталося.

Прохання Л. провести експертизу щодо цих обставин і правильності лікування на фоні можливого вживання наркотиків задоволено не було. В результаті не з'ясовані наслідки застосування медиками димедролу, анальгіну, адреналіну, кофеїну, кордіаміну, та замовчується факт знаходження Олійника В. А. в стані наркотичного сп'яніння. Численні інші експертизи підтверджували, що саме по собі поранення в ногу не було смертельним. Так у Т. З а. с . 42, 50 (висновок судово-медичної експертної комісії № 92 від 12.03.2010), стверджується - "При своєчасному наданні медичної допомоги Олійнику В. А. не виключається можливість сприятливого кінця".

У зв'язку зі смертю О. розпочалося слідство і, паралельно, вакханалія сенсаційних вигадок у пресі. Громадській думці підкидували все нові і нові жахливі подробиці ніби - то нелюдського поводження та тортур над О. В уяві громадян, розпаленій інсинуаціями мас-медіа, вже готовий був з'явитись, як у біблейські часи, клич: "Розіпни його... " Суд, так би мовити на вимогу громадськості, мав відповісти на цей виклик суворим вироком. І такий вирок не забарився. Л. звинуватили у вмисному вбивстві з хуліганських спонукань. Тобто таким, яке вчинено на ґрунті явної неповаги до суспільства, нехтуванням загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само умисного вбивства без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу. Хуліганські мотиви складають складний мотив, в якому переплітаються егоїзм, викривлене уявлення про межі особистої свободи, культ грубої сили та безпричинна злоба. При здійсненні такого вбивства до цього приєднується зневажливе ставлення до життя іншої людини. Вирішили, що 15 років позбавлення волі буде достатнім для того щоб заспокоїти громадську думку та задовольнити апетити обвинувальної влади.

З давніх часів основним принципом судочинства є вимога - вислухай і другу сторону. Вся система правосуддя ґрунтується на цій засаді. Як же примудряються суди не почути другу сторону, а вислухавши, не взяти почуте до уваги? Ця таємниця українського правосуддя бере свій початок ще з радянських часів. Судді - це замкнута корпоративна система. їм комфортно у своєму товаристві, вони розуміють правила гри і набувають певних, професійних навичок, які полегшують їм ухвалення судових рішень. Адже суддя постійно знаходиться під психологічним тиском сторін. До певної міри як "свого" вони сприймають тільки слідчого, прокурора і вірять їм. А адвокат і підсудний - це "чужі". Тим більше що саме прокурор може порушити проти судді

кримінальну справу або ініціювати дисциплінарну відповідальність "за порушення присяги".

Існує навіть таке поняття "суддівський синдром" - тобто переконаність судді У своїй непогрішимості при оцінці свідків, пояснень адвокатів, інших учасників процесу. Такий синдром допомагає ухвалювати рішення яких вимагає кон'юнктура, вимоги керівництва або політична ситуація. Це установка, яка підказує: у цій справі зробити треба було тільки так як зроблено. Суддівський синдром блокує голос внутрішньої совісті судді. Водночас суддівський синдром - це і своєрідна захисна реакція від надмірних психологічних навантажень тих, хто обрав цю професію. Одним з проявів "суддівського синдрому" є ситуація, коли обвинувачений заявляє, що він невинуватий, а суддя говорить про себе - вони всі так говорять... і не вірить.

Для того щоб ухвалювати судові рішення такі як треба, судова практика виробила ряд особливих прийомів. Розглянемо деякі з них, застосовані у справі по обвинуваченню Л. На підтвердження даних, які виправдовували Л. він заявив клопотання про допит свідків. Адже відповідно до ст. 6 параграфу 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений має щонайменше такі права:

с) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд.

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

Ст. 129 Конституції України передбачає змагальність та свободу у наданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Клопотання про допит свідків, у тому числі судово-медичного експерта у процесі проти Л. було відхилено. Це один із найбільш поширених прийомів для викривлення справжньої картини події, що відбулася. Якщо вам відмовлять у допиті свідків, які спростовують твердження прокурора, то ви просто не зможете довести свою невинуватість.

Досудовим слідством та судом не враховано, що згідно з п. 53 рішення Європейського суду з прав людини "Шабельник проти України" №16404/03 від 19.02.2009 (Shabelnik v. Ukraine, no.16404, 19 February 2009), право на захист, в принципі, буде невідворотно порушено, якщо викривальні покази, отримані під час поліцейського допиту без доступу до адвоката, використовуються для визнання його винним (Salduz v. Turkey (GC) №36391/02, п. 55, 27 листопада 2008 року). Але саме так засуджені К., Г., і П. і саме на показах, які давали без адвоката вони засуджені.

Справа Л. відзначається також особливим ноу-хау, яке в інших справах не зустрічається. Свідків, які були очевидцями подій, що сталися, заарештували та застосували до них особливі тактичні прийоми, для одержання "потрібних" показів. Підставою для арешту було те, що вони, мовляв, кажуть неправду. Ось як описує ці прийоми свідок К: "Покази які я давав раніше, я давав без захисників і із застосуванням морального і фізичного впливу. Мене тримали в прокуратурі дві доби безвиїзно, мені говорили

ознаки які б свідчили про проходження даної картечини по каналу ствола рушниці Бенеллі М. Супер 90 № 497414", тобто тої рушниці, яка була видана П. і яка знаходилась в його користуванні останні шість років. Суд у своєму вироку нічим не спростував висновок цієї експертизи і не пояснив, чому не бере його до уваги. Це теж один з прийомів, за допомогою яких уникають виправдання підсудного.

Ст. 75 КПК передбачає, що висновок експерта не є обов'язковим, але незгода з ним, щонайменше, має бути мотивована у вироку.

Та і питання експертам у справі ставились так, щоб на них неможливо було відповісти. Ось експертиза № 272, надані дві гільзи від патрона ТТ, патрон від ТТ, гільзи від автомата, два патрони від ТТ, і висновок, - "вирішити чи належать сліди рук О. немає можливості, так як на дослідження не представлена дактилокарта О.".

Експертиза № 269 - "Чи є на пістолеті ТТ сліди пальців, висновок, - "Вирішити чи це сліди О. неможливо так як на дослідження не надана його дактилокарта".

Експертиза № 225 від 14.10.2009 - відповісти на запитання неможливо так як на дослідження не представлені дві гільзи по яким слідчий ставить питання.

Виникає запитання: для чого призначались експертизи, якщо експертам не були надані для дослідження зразки відбитків пальців, або гільзи, щодо яких ставиться запитання? Це вже знущання і над судом, який змусили проковтнути цю гірку пілюлю неповаги, через що довелося робити висновки у вироку на таких з дозволу сказати експертизах.

Після затримання О. 16.06.2009 року з кишені його куртки були вилучені боєприпаси до пістолету ТТ. Пізніше його куртка таємничим чином зникла. Висновком експерта № 522, встановлено, що на пістолеті ТТ вилученому 17.06.2009 при огляді місця події, виявлений антиген "Н", який притаманний людині з групою крові Ар. Група крові О. саме і була Ар. Про цю експертизу суд взагалі умовчав в ухваленому вироку, хоча вона була досліджена в ході судового слідства. При обшуку в домоволодінні де проживав Олійник В. А. вилучено коробку з під патронів саме до пістолету ТТ. А суд робить висновок, що у О. пістолета ТТ не було, що пістолет підкинули. В записці, яка була вилучена після затримання О. 16.06.2009, він власноручно зазначає про наявність у нього пістолету марки саме ТТ. Перелік таких недоречностей у багатотомній справі можна перераховувати і далі.

Ще один з прийомів, які використав суд - неправдивий виклад пояснень свідків та інших осіб у судовому засіданні. А також замовчування вже з'ясованих обставин. Так суд залишив поза увагою конкретний час виклику міліції (виклик був двічі в 19.44 та 19.50), що підтверджується не тільки показами основного свідка сторони обвинувачення К., а й роздруківкою телефонних дзвінків, які зафіксовані на архіваторі чергової частини РВ УМВС, що спростовувало версію обвинувачення та суду. І зрозуміла річ, якщо злочинець має намір вбити людину, то він не викликає міліцію, щоб його тут же прийшли і арештували.

Використав суд і відверті вигадки та домисли, які взагалі ніким не були встановлені і навіть не досліджувались. Так, у судовому рішенні зазначено:

o Через брак набоїв Л. був позбавлений можливості продовжи ти здійснювати постріли в потерпілого, а тому продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на вбивство О. він сів до салону автомобіля "Нива-Шевроле" та став переслідувати потерпілого по полю, (сторінка вироку 3 абзац 11). Досудове слідство взагалі не встановлювало наявність набоїв чи їх відсутність. Це все припущення суду так би мовити навздогін уже в нарадчій кімнаті. Що стосується фантастичного твердження суду, що - "Наздогнавши біля лісу О., який туди тікав, Л., передньою частиною автомобіля вдарив потерпілого в корпус тіла, від отриманого удару останній відлетів в лісові хащі, де потім і сховався", то ця вигадка повністю на совісті суддів і спростовується висновками експертів, про які суд змовчав.

Так, у Т. 1 а. с. 197-219 висновок експертизи № 116 від 28.06.2009, є питання відносно штанів Олійника, висновок - "Каких-либо повреждений и следов, специфичных и характерных для какого-либо вида автомобильной травмы при исследовании брюк не обнаружено"

Т. 3 а. с. 14-16, висновок експертизи № 112 від 27.06.2009, чи могли бути рани Олійника слідами ДТП? Висновок - "Морфологических признаков, характерных, либо специфичных для дорожно-транспортного происшествия, в результате столкновения с выступающими частями автомобиля, не обнаружено.

Т. 3 а. с. 75-88, висновок експерта № 115 від 10.07.2009, сорочка Олійника

- "Повреждений и следов, специфичных и характерных для какого-либо вида автомобильной травмы, при исследовании верхней мужской сорочки, не обнаружено".

Т. 6 а. с. 252-259, висновок експерта (додатковий) № 570 від 13.04.2010, висновок п. 4

- "Повреждений, специфичных и характерных для образования вследствие какого-либо вида автомобильной травмы, при проведении экспертизы трупа не обнаружено.

Допитаний 20.01.2011 року в судовому засіданні свідок С, який на момент надання О. медичної допомоги був у складі бригади швидкої медичної допомоги суду пояснив, що

- "."фраз про побиття Олійника В. А. машиною я не чув ...", і що - "... при затриманні могли наступити на ногу і зламати її, а висота бампера набагато вища чим поранення...".

Зрозуміло, що при використанні таких прийомів суд не міг не віддалитись від дійсних обставин справи. Відомий діяч Дізраелі писав, що справедливість - це істина в дії. Але у даному випадку суд пішов далеко в сторону від істини, а тому вирок не можна визнати ні справедливим, ні законним.

Пригадується справа Ц., якого в тому ж суді обвинувачували у розбої, на тій підставі, що на місці розбійного нападу знайшли уламок іграшкового пістолета. Це дало підставу стверджувати, що Ц. здійснив напад з небезпекою для життя потерпілої, тобто із застосуванням зброї. Там, до речі, теж була експертиза шапочки нападника, висновок якої виключав належність цієї шапочки Ц. Тим не менше, Ц. довелося відсидіти 2 роки у СІЗО, поки адвокату вдалося його витягнути з буцегарні. Порівняймо. Для

обвинувачення щодо нападу із зброєю було достатньо знайти уламок іграшкового пістолета. У справі Л. знайдено три пістолети і ніж, є докази, що з них стріляли, налякавши навіть міліціонерів з автоматами і бронежилетами. Але для того ж суду, цього недостатньо щоб визнати, що Л. знаходився у стані необхідної оборони.

Тому є тривога, що позитивна ініціатива Президента щодо прийняття нового Кримінального процесуального кодексу так і залишиться тільки ініціативою, якщо збережеться обвинувальний ухил у судах, а розслідування справ і їх розгляд буде і надалі зберігати наведені у цій статті прийоми. Бо тоді навіть новий і прогресивний Кримінальний процесуальний кодекс не допоможе.

За існуючою традицією автор не наводить прізвища учасників цих подій. Але стосовно основного фігуранта цієї справи традицію порушимо. У тексті статті Л. - це Лозинський Віктор Олександрович, народний депутат України, афганець, батько двох дітей, людина, яка має урядові нагороди. Сьогодні він жертва українського правосуддя. Хто завтра?

Ярослав Зейкан

Письмові пояснення до касаційної скарги на ухвалу і вирок у справі

До Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Справа № 11/2690/520/2012 01024, м. Київ, вул. П . Орлика, 4-а Адвоката Зейкана Ярослава Павловича на захист засудженого Л. Віктора Олександровича

Шановний суд!

Я підтримую подані касаційні скарги Л. В. О. та його адвокатом. За влучним висловом самих суддів Вищий суд не є судом фактів, він є судом права. І це покладає на нього обов'язок перевірити не тільки правильність кваліфікації дій Л., а й законність одержання наявних у справі доказів з точки зору допустимості та належності.

Протягом всього досудового слідства у пресі велася кампанія по створенню неправильного уявлення у суспільства щодо обставин даної справи. У цій кампанії активну участь приймали і представники прокуратури, які дезінформували громадськість щодо окремих деталей розслідування. При цьому, всупереч вимогам частини 4 ст. 296 ЦК статті передчасно називалося прізвище В. О. Л. як особи, що вчинила злочин. Відповідно до цієї статті ім'я фізичної особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину може бути обнародуване лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо неї. При цьому у пресі з посиланням на прокурорів містилися явно неправдиві твердження про те, що Л. В. О. "добивав потерпілого автомашиною"., та інші вигадки, які були спростовані у суді.

В результаті у суспільстві була сформована негативна громадська думка щодо Л. В. О. (опінія), яка у викривленому світлі відображала дійсні обставини справи. І, безумовно, що така громадська думка великою мірою здійснила тиск як на суд першої інстанції (насамперед на народних засідателів), так і на апеляційний суд. При цьому Л. був обмежений у праві на захист. Йому, обвинуваченому у вбивстві, було відмовлено у допуску до участі у справі захисника.

При розслідуванні справи, як на досудовому слідстві так і в суді першої та другої інстанції була проявлена упередженість і обвинувальний ухил та залишено без урахування істотні обставини, встановлені судом.

1. Вирішальним для справи е встановлення вини Л. у вчиненні злочину. У справі вина обґрунтовується доказами, які одержані незаконним шляхом і тому є недопустимими. Висновок про вину зроблено на показах з чужих слів, не перевірених у порядку, передбаченому ст. 68 КПК та поясненнями іншого засудженого - К., який знаходився на значній відстані від місця події і не міг належним чином і адекватно (в силу віддаленості від місця події) сприймати те, що відбувалося.

Засуджені у справі, всупереч закону та практики Європейського Суду, яка є частиною українського законодавства, допитувалися як свідки, що недопустимо.

o Насамперед недопустимими є покази Ковальського, покладені в основу вироку, який під тиском слідства неодноразово міняв свої покази та обмовив В. Л. К. повідомив, що до нього застосовувались тортури, після чого він готовий був визнати за його висловом і те, що він вбив Кеннеді. У матеріалах справи він неодноразово вказував, що не бачив тих подій, які сталися. Будувати вирок на підставі таких суперечливих показів недопустимо. Тим більше, що ці покази суперечать поясненням інших осіб у справі. Протоколом додаткового допиту підозрюваного К. від 03.07.2009 за участю Генерального прокурора України Медведька О. І., на запитання слідчого - "А ви як вважаєте, хто міг йому спричинити тілесні ушкодження нижніх кінцівок?, підозрюваний К. М. І. відповів - "... Я не бачив цього. Я просто не міг бачити. Тому, що я знаходився в лісі. Я був в лісі, як чув постріли....

o Протоколом очної ставки між обвинуваченим Г. Є. О. та підозрюваним К. М. І. від 04.07.2009, де на запитання слідчого Дзігори С. В. "Що ви можете повідомити про події,

що мали місце 16.06.2009р. за участю Олійника?", підозрюваний К. М. І. відповів, що - "... Я вийшов з машини, остався в лісі. За метрів двісті. Вони поїхали. Далі я почув декілька пострілів. Коли вже вийшов з лісу, то побачив вже машину біля лісу. Що там відбувалося, я не знаю нічого.... В Олійника була зброя. Пістолет і ніж. Далі приїхала оперативна група, яка затримала Олійника. Приїхала швидка допомога".

o Протоколом очної ставки між обвинуваченим Г. Є. О. та підозрюваним К. М. І. від 04.07.2009, на запитання захисника Портянко П. П. підозрюваному - "Коли ви зостались в лісі, почули постріл і вийшли, чи бачили ви громадянина Олійника?", підозрюваний К. відповів, що - "Ні, я уже говорив, що я, коли вже прийшов, машина була біля лісу, а громадянина Олійника я бачив зі зброєю в руках і з ножом в лісі.

o Протокол очної ставки між обвинуваченим Г. та підозрюваним К. від 04.07.2009, на запитання обвинуваченого Горбенка Є. О. підозрюваному "В чому полягала ця розповідь?, підозрюваний відповів, що - "Б тому що Олійник по них стріляв. Ну, так як я знаходився в лісі, я звичайно не бачив.... Не міг бачити".

o Протоколом додаткового допиту обвинуваченого К. М. І. від 02.12.2009 - "Далі йдуть мої дзвінки в 19 годин 40 хвилин дружині та в 19 годин 50 хвилин - Рудому Ярославу. Виходячи з часу, коли вони зроблені і тривалості розмови однозначно слідує, що я нікуди не спішив і розмовляв спокійно. В цей час Лозинський мене вже. висадив з машини і я був в лісі, про що я вже давав покази. Про що саме я з ними спілкувався я вже не пам'ятаю. Ще я не чув ніяких пострілів. Коли мені о 19 годині 51 хвилину, виходячи з трафіку, зателефонував черговий Глобенко, сказав що дзвонив Л. і викликає групу та запитав, що в нас сталося. Оскільки я ще сам нічого не знав, то я так і сказав Глобенку".

Вирок також ґрунтується на показах з чужих слів, осіб, які перебували у слідчому ізоляторі і начебто там, одержали інформацію у очевидців події. їх не дали Л. допитати, їх не допитували у самому суді, обмежившись оголошенням протоколів допитів. Не були допитані з цих питань і особи, з посиланням на які утримувались в одній камері в СІЗО та ІТТ. Європейський суд однозначно визнає такі покази недопустимими. Не відповідають такі покази і вимогам українського законодавства. Так, згідно з п. 53 рішення Європейського суду з прав людини "Шабельник проти України" №16404/03 від 19.02.2009 (Shabelnik v. Ukraine, no. 16404, 19 February 2009),

право на захист, в принципі, є невідворотно порушеним, якщо викривальні покази, отримані під час поліцейського допиту без доступу до адвоката, використовуються для визнання особи винною (Salduz v. Turkey (GC) №36391/02, п. 55, 27 листопада 2008 року). Отже, не викликавши у судове засідання свідків Олійник Л. Є., Амірханова А. С, Швеця В. Г. у кримінальній справі суд безпідставно обґрунтував вирок на їх показах "з чужих слів".

Обвинувачення в постанові про зміну обвинувачення стверджує, що з моменту, коли Л. вперше побачив Олійника В. А. і окликнув його до моменту затримання викликаними ним працівниками міліції, у останнього в руках постійно перебувала зброя, а саме: револьвер "Альфа 440", пістолет "КінгСтартер", пістолет "ТТ" та ніж, що вказує на наявність стану необхідної оборони.

Всі ці обставини вказують на помилковість кваліфікації діяння за ст. 115 ч. 2 п. 7 КК України. Обставини справи, які визнані судом встановленими, не дають підстав для висновку, що має місце умисне вбивство з хуліганських мотивів. І Г. і Л. є представниками влади. В умовах, коли з'ясувалося, що Олійник озброєний як мінімум двома пістолетами і ножом, вони не мали права не реагувати на небезпечну озброєну людину. Та обставина, що саме Л. викликав наряд міліції, а потім карету швидкої допомоги спростовує наявність у нього умислу на вбивство з хуліганських мотивів. Навіть, якщо допустити що саме Л. стріляв з рушниці по кінцівкам, що він заперечує, то об'єктивно, таке поранення підтверджує, що хто б не стріляв у Олійника, він цілився в ноги, а не в життєво важливі органи. Ця обставина також вказує на відсутність умислу на вбивство. Суд та досудове слідство вживають в якості кваліфікації дій Л. фразу "вбивство з використанням малозначного приводу". Однак при цьому не