Будівлі і майно

Стаття 33. Майно рухомих санітарних формувань збройних сил, які потраплять до рук противника, буде залишене для догляду за пораненими і хворими. • і

223

Будівлі, майно і склади постійних санітарних закладів збройних сил залишаться підпорядкованими дії законів війни, але не зможуть отримати іншого призначення, доки вони будуть потрібні для поранених і хворих. Проте, командири частин діючої армії можуть розпоряджатися ними у випадку крайньої воєнної необхідності, попередньо забезпечивши долю поранених і хворих, які знаходяться там на лікуванні.

Майно і склади, вказані в даній статті, не можуть підлягати навмисному знищенню.

Р оз д і л VI Санітарні транспорти

Стаття 35. Транспорти з пораненими і хворими або санітарним майном будуть користуватися покровительством і охороною на такій же підставі, що і рухомі санітарні формування.

Потрапивши до рук противника, такі транспорти, перевізні засоби попадають під дію законів війни за тієї умови, що сторона, яка захопила їх і знаходиться у конфлікті, потурбується у всіх випадках про поранених і хворих, які знаходяться на них.

Цивільний особовий склад і всі транспортні засоби, що добуті шляхом реквізиції, підпорядковуються загальним нормам міжнародного права.

ЖЕНЕВСЬКА КОНВЕНЦІЯ

ВІД 12 СЕРПНЯ 1949 РОКУ

ПРО ПОВОДЖЕННЯ З ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИМИ

Розділ II Постанови загального характеру про захист військовополонених

Стаття 12. Військовополонені знаходяться у владі ворожої Держави, а не окремих осіб або військових частин, що взяли їх у полон. Незалежно від відповідальності, яка може випасти на окремих осіб, Держава, що тримала у полоні, несе відповідальність за поводження з військовополоненими.

Стаття 13. З військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно. Будь-який незаконний акт або бездіяльність зі сторони Держави, яка тримає у полоні, і які приводять до смерті військовополоненого, що знаходиться під її владою, або які ставлять здоров'я військовополоненого під серйозну загрозу, забороняються і будуть розглядатися, як серйозні порушення даної конвенції. Зокрема, ні один військовополонений не може підлягати фізичному каліченню або ж науковому або медичному досліду будь-якого характеру, що не виправдовується міркуваннями лікування військовополоненого та його інтересами.

224

Військовополонені також повинні завжди користуватися захистом, особливо, від усяких актів насилля або залякування, від зневаги і цікавості натовпу.

Застосування до них репресалій забороняється.

Стаття 14. За будь-яких обставин військовополонені мають право на повагу до їх особистості і честі.

До жінок потрібно відноситися з усією належною до їх статі повагою і поводитися з ними повинні, в усіх випадках, не гірше, ніж з чоловіками.

Військовополонені повністю зберігають свою громадянську правоздатність, якою вони користувалися під час захоплення в полон. Держава, що тримає у полоні, може обмежувати здійснення прав, що надаються цією правоздатністю, на своїй власній території або поза нею, лише в такому ступені, якого вимагають умови полону.

Стаття 15. Держава, що тримає у полоні, зобов'язана безкоштовно забезпечити утримання військовополонених, а також лікарську допомогу, яку вимагає стан їх здоров'я.

^ Розділ III Полон

Стаття 17. Кожен військовополонений, під час його допиту, зобов'язаний повідомити тільки свої прізвище, ім'я та звання, дату народження і особистий номер або, якщо такого немає, іншу рівноцінну інформацію.

У випадку, якщо військовополонений свідомо порушує це правило, йому може загрожувати обмеження привілей, що надаються військовополоненим, його звання і положення.

Кожна сторона, що знаходиться у конфлікті, зобов'язана забезпечувати посвідченням особи із зазначенням прізвища,'імені, звання, особистого номера або рівноцінних відомостей і дати народження будь-яку особу, на яку розповсюджується її юрисдикція і яка можо бути військовополоненим. Це посвідчення особи може, крім того, мати підпис або відбитки пальців власника або те та інше, а також може мати будь-які відомості, які сторона, що знаходиться у конфлікті, захоче додати у відношенні осіб, які належать до складу її власних збройних сил. Посвідчення особи повинне, по можливості, бути розміром 6,5x10 см і повинне мати дублікат. Військово полонений зобов'язаний пред'явити посвідчення особи на будь-яку вимогу, але воно ні в якому разі не може бути у нього відібране.

Ніякі фізичні або моральні катування і ніякі інші заходи примушування не можуть застосовуватися до військовополонених для отримання від них будь-яких відомостей. Військовополоненим, які відмовляться відповідати, не можна погрожувати, ображати, переслідувати і обмежувати.

Військовополонені, які не можуть дати відомості про спою особу через свій фізичний або психічний стан, будуть передані під опіку медичної служби. Особа цих військовополонених буде іктл новлена всіма можливими засобами з урахуванням положені, попереднього абзацу.

Допит військовополонених повинен проводитися на мові, зрозумілій для них.

32»

ДОДАТКОВИЙ ПРОТОКОЛ

до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року,

що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів

(протокол І)

Р о з д і л 11 Цивільні особи і цивільне населення

Стаття 51 –захист цивільного населення

2. Цивільне населення, а також окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападу. Забороняються акти насильства або погрози насильством, основна мета яких – терор цивільного населення.

Розділ III Цивільні об'єкти

Стаття 55 – захист природного середовища

1. Під час ведення воєнних дій виявляється турбота про захист природного середовища від великих, довгочасних та серйозних збитків. Такий захист включає заборону використання методів і засобів ведення війни, які мають на меті заподіяти або, як можна очікувати, заподіють таких- збитків природному середовищу і тим самим нанесуть збитки здоров'ю або виживанню населення.

Стаття 56 – захист установок і споруджень, які мають небезпечні сили

1. Установки і спорудження, які мають небезпечні сили, а саме: греблі, дамби і атомні електростанції не повинні бути об'єктом нападу навіть у тих випадках, коли такі об'єкти є воєнними об'єктами, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил і подальші тяжкі втрати серед цивільного населення. Інші воєнні об'єкти, розміщені в цих установках або спорудженнях, або поблизу від них, не повинні ставати об'єктом нападу, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил з таких установок або споруджень і подальші тяжкі втрати серед цивільного населення.

Розділ IV Заходи безпеки

Стаття 57

1. Під час проведення воєнних операцій постійно проявляється турбота про те, щоб щадити цивільне населення, цивільних осіб та цивільні об'єкти.

226

ДОДАТКОВИЙ ПРОТОКОЛ

до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року,

що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру

(протокол II)

Частина II

Гуманне поводження

Стаття 4 – основні гарантії

1. Всі особи, які не беруть безпосередньої участі або припинили брати участь у воєнних діях, незалежно від того, об- межена їх свобода чи ні, мають право на повагу до своєї особи, своєї честі, своїх переконань і своїх релігійних обрядів.

За всіх обставин з ними поводяться гуманно, не роблячи різниці. Забороняється віддавати наказ не залишати нікого в живих.

Ч а сти н а III

Поранені, хворі та особи, які зазнали аварії корабля

Стаття 7 – захист і догляд

1. Всі поранені, хворі та особи, які зазнали аварії корабля, незалежно від того, чи брали вони участь у збройному конфлікті, користуються повагою і захистом.

2. За всіх обставин з ними поводяться гуманно і надаюсь їм у максимально можливій мірі і у найкоротші терміни медичну допомогу та догляд, яких вимагає їх стан. Між ними не роблять ніякої різниці з яких би то не було міркувань, крім медичних.

Стаття 8 – розшук

В усіх випадках, коли це дозволяють обставини і, особливо після бою, безвідкладно вживаються всі можливі заходи для того, щоб розшукати і підібрати поранених, хворих і осіб, які зазнали аварії корабля і захистити їх від пограбування та поганого поводження, забезпечити їм необхідний догляд, а також для того, щоб розшукати мертвих і перешкодити їх пограбування та належним чином поховати.

Стаття 9 – захист медичного та духовного персоналу

1. Медичний та духовний персонал користується повагою і яп-хистом, і йому надається вся можлива допомога для впкоііліпіи ним своїх обов'язків. Він не повинен примушуватися до викоптиш завдань, що не сумісні з його гуманітарною місією.

чи

2. Не можна вимагати, щоб при виконанні своїх функцій медичний персонал віддавав, перевагу будь-якій особі, крім міркувань медичного характеру.

Стаття 10 –загальний захист осіб, які виконують медичні функції

І. Ні за яких обставин ні одна особа не може підлягати покаранню за виконання нею медичних функцій, сумісних з медичною етикою, незалежно від того, в інтересах якої особи виконуються ці функції.

Стаття 11 – захист медичних формувань і санітарно-транспортних засобів

1. Медичні формування та санітарно-транспортні засоби у будь- який час користуються повагою і захистом і не можуть бути об'єк том нападу.

2. Захист, на який мають право медичні формування і санітар но-транспортні засоби, припиняється лише у тому випадку, якіііо вони використовуються для здійснення ворожих дій, що виходять за рамки їх гуманітарних функцій. Проте, надання захисту може бути припинене тільки після попередження з встановленням, коли це потрібно, розумного терміну і після того, як таке попередження не було взяте до уваги.

Стаття 12 – розпізнавальна емблема

Під контролем відповідної компетентної влади передбачається носіння або розміщення на видному місці розпізнавальної емблеми червоного хреста, червоного півмісяця або червоного лева і сонця на білому фоні медичним або духовним персоналом, медичними формуваннями і санітарно-транспортними засобами.

Вона користується повагою за всіх обставин. Емблема не повинна використовуватися не за призначенням.

228

податок 21

ПАМ'ЯТКА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА

І. Загальні положення

1. Міжнародне гуманітарне право (МГП) являє собою систему правових принципів і норм, що містяться у міжнародних договорах (угодах, конвенціях, протоколах), і які регулюють відношення між державами у період збройного конфлікту.

II. Заборонені методи ведення війни

2. До заборонених методів ведення війни відносяться:

а) зрадницьке вбивство або поранення осіб, які належать вій ськам противника;

б) застосування катувань з метою одержати деякі відомості;

в) використання не за призначенням розпізнавальних національ них і міжнародних емблем, сигналів, прапорів;

г) вбивство парламентера та осіб, що його супроводжують (сурмача, барабанщика);

д) віроломство; ,

є) віддання на пограбування міста або місцевості;

є) атака, бомбардування або знищення санітарних закладів, госпітальних суден (санітарних транспортів), санітарних літаків, які мають належні розпізнавальні знаки, санітарного персоналу;

ж) вбивство або поранення осіб противника, які, поклавши зброю або не маючи засобів захисту, здалися у полон;

з) напад на осіб, що виведені із ладу, а також на осіб, що покинули літальний апарат, який зазнав стихійного лиха (за ви нятком осіб, які відносяться до повітряно-десантних військ);

и) знищення або захоплення ворожої власності, крім випадків, коли такі дії викликаються воєнною необхідністю;

і) захоплення суден, що призначені для берегового риболовства або потреб місцевого мореплавства, госпітальних суден, а також суден, що виконують наукові і релігійні функції;

ї) здійснення геноциду, апартеїду;

к) взяття заложників;

л) бомбардування військовими літаками, морськими кораблями незахищених міст, портів, селищ, житла, історичних пам'ятників,

229

храмів, госпіталів, за умови, що вони не використовуються з воєнною метою;

м) терор відносно до місцевого населення;

н) віддання наказу нікого не залишати в живих, погрожувати цим або вести воєнні дії на цій основі;

о) змушення осіб супротивної сторони брати участь у воєнних діях, що направлені проти їх країни;

п) застосування голоду серед цивільного населення;

р) знищення культурних цінностей, історичних пам'ятників, місць виконання культу тощо, що складають культурну або духовну спадщину народу, а також їх застосування для забезпечення успіху у воєнних діях.

III. Заборонені дії відносно жертв війни

3. Норми МГП відносно жертв війни забороняють:

а) посягання на життя і фізичну недоторканність, зокрема, різні види вбивства, каліцтва, жорстокого поводження, катування, мук;

б) колективні покарання;

в) посягання на людську гідність, зокрема, зневажливе і при нижуюче поводження;

г) проведення медичних і наукових експериментів;

д) застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного належним чином установленим судом при наявності судових гарантій, які признані необхідними цивілізованими націями;

є) перетворення цивільного населення або окремих цивільних' осіб в об'єкт нападу;

є) здійснення нападу невиборчого характеру, стосовно цивільного населення або цивільних об'єктів, коли відомо, що такий напад буде причиною надмірних людських втрат, поранення серед цивільних осіб або завдасть збитків цивільним об'єктам;

ж) здійснення нападу на установки або спорудження, які мають небезпечні сили, коли відомо, що такий напад буде причиною надмірних людських втрат, поранення серед цивільних осіб або завдасть збитків цивільним об'єктам.