Розділ ііі. Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України

Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують територіальну цілісність та недоторканість України в межах встановлених кордонів. Частина 3 ст.2 Конституції України проголошує, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. [1, с.7]

Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» Україна, керуючись Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України та Актом проголошення незалежності України, неухильно проводить політику миру, виступає за зміцнення безпеки народів України виходячи із принципів непорушності державних кордонів, які є відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету та єдності України. Державний кордон України є недоторканним. Будь-які порушення його рішуче припиняються. Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору. Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. [11] Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єності та цілісності державної території, виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України. [1, с.24]

Прикордонні питання з суміжними державами вирішуються Україною на основі взаємності і добросусідства відповідно до цього Закону, інших актів законодавства України і міжнародних договорів України. [11] Так, керуючись цілями і принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй, а також положеннями Гельсінського Заключного акта, Україна ратифікувала низку міжнародно-правових договорів про державні кородони з Румунією, Республікою Білорусь, Російською Федерацією, Республікою Молдова, Словацькою Республікою, Республікою Туреччина.

Додатковим факультативним об’єктом зазначеного злочину може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи громадянина, життя та здоров’я особи, власність тощо.

Об’єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявлятися у таких формах:

1. дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України: у політологічній науковій літературі зазвичай для визначення такого діяння вживається слово «сепаратизм». Сепаратизм найчастіше передбачає як кінцеву мету – утворення на відокремленій території незалежної держави. Один з різновидів сепаратизму – іредентизм, тобто прагнення, відокремившись від однієї держави, увійти до складу іншої. Сепаратизм може також мати на меті не відокремлення від держави, а набуття у ній статусу суб'єкта федерації (або автономії). Прихильники сепаратизму вдаються до різноманітних дій: від пропагандистських акцій, діяльності політичних партій, громадських рухів, масових акцій, у тому числі референдумів, аж до терористичних актів та збройної боротьби. [12, с.130] Прикладами таких діянь можуть бути наступні: призначення всеукраїнсбкого референдуму з цього питання не Верховною Радою України, а іншим державним органом чи службовою особою, або призначення місцевого референдуму чи проведення з цього питання опитування населення, проголошення певної адміністративно-територіальної одиниці України суверенною державою тощо;

2. публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених дій незажено від настання наслідків.

Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст.110 КК є вчинення його:

1. представником влади;

2. повторно;

3. за попередньою змовою групою осіб (спільне вчинення злочину 2 або більше суб’єктами, які заздалегідь домовились про спільше його вчинення);

4. у поєднанні з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі: відповідно до Рекомендації щодо визначення ознак віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, а також переданих та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів до продукції, що пропагує національну та релігійну ворожнечу, неповагу до національних і релігійних святинь та ображає національну гідність, затвердженою Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі, розпалювання національної ворожнечі – дії, спрямовані на провокування, поширення, стимулювання чи виправдання расової та національної ненависті, ксенофобії, шовінізму, антисемітизму, дискримінації за ознакою расової та національної належності. Розпалювання ворожнечі на релігійному ґрунті – дії, спрямовані на провокування та поширення ворожнечі і ненависті на релігійному ґрунті, котрі породжують міжконфесійну нетерпимість, негативне ставлення до представників релігій, конфесій, віросповідань чи до осіб, які не сповідують ніякої релігії [13]. Якщо умисні дії, передбачені ч.1 ст.110 КК, поєднуються з розпалюванням расової ворожнечі, або з дискримінацією громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних переконань, за мовними ознаками тощо, це потребує додаткової кваліфікації за ст.161 КК;

5. якщо такі дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків: виходячи з практики Верховного Суду України, під «іншими тяжкими наслідками» слід розуміти загибель принаймні однієї людини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи більше особам, заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам, настяння матеріальних збитків у великих розмірах. Заподіяння тілесних ушкоджень, вбивство через необережність повністю охоплюються диспозицією ст.110 КК і додаткової кваліфікації за статтями Розділу ІІ Особливої частини КК не потребують. Умисне ж вбивство потребує додаткової кваліфікації за відповідним пунктом ч.2 ст.115 КК або іншою статтею, що передбачає відповідальність за вбивство чи посягання на життя. До тяжких наслідків для злочину, передбаченого ст.110 КК науковці також відносять пошкодження чи зруйнування споруд або інших об’єктів, виникнення масових заворушень, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншими державами тощо.

Суб’єкт злочину загальний. Якщо ж цей злочин вчиняється представником влади, це, як уже зазначалося, є кваліфікуючою ознакою складу злочину і вчинене потребує кваліфікації за ч.2 ст.110 КК. У разі, коли такі дії вчинено службовою особою, вони можуть бути кваліфіковані за ст.ст.364, 365, 366, 423, 424 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у виді прямого умислу та наявністю спеціальної мети – змінити межі території України. Розпалювання національної чи релігійної ворожнечі такоє вчинюється з прямим умислом.