41. Рольовий підхід у соціальній психології особистості п.П.Горностая.

Особистість – має соціальну природу і її соціальна сутність визначається її ролями.

1. Роль як поведінкова модель соціальної позиції – структурними елементами виступають соціально-рольові позиції,що зумовлюють варіанти рольової поведінки і формуюють очікування рольового репертуару

2. Роль як норма – набор стандартів,норм поведінки

3. Роль як функція – спосіб досягнення певних соціальних цілей,в якому сконцентровано цільове призначення людської поведінки

4. Роль як символ – є носієм смислу,в якому відбивається зміст

5. Роль як цінність – засіб вирішення важливих життєвих задач(набуває якостей цінності)

6. Роль як психічний стан –може існувати за межами певної ситуації рольової поведінки,однак і не постійно притаманна особистості

7. Роль як особистісний модус – має особистісну складову,що презентує її як форму особистісної самопрезентації,як одну з важливих форм соціального буття людини

8. Роль як установка – готовність до певного способу реагування на ситуацію в певних індивідуалізованих формах поведінки

9. Роль як відношення – грати роль,значить ставитися певним чином до партнера,до процесу,до самого себе,як до суб’єктної ролі

10. Роль як ресурс – джерело особистісної самореалізації(адаптація в суспільстві і різнобічний розвиток)

11. Роль як захисний механізм – передбачає приховування деяких сторін індивідуальності за рольовою маскою

42. Концепція індивідуальної теорії особистості а.Адлера.

Визнаючи значення спадковості та оточення у формуванні особистості, Адлер наполягав, що індивідуум - це щось більше, ніж тільки продукт цих двох впливів.

Адлер сформував вчення про компенсацію як властиве людині почуття неповноцінності, що є універсальним механізмом психічного розвитку. Згідно з Адлером, основними рушійними силами розвитку людини є універсальне прагнення до вищості, переваги, успіху, досконалості.

Він вважав, що це прагнення е вродженим і ми ніколи не звільнимося від нього, тому що це прагнення і є саме життя. Проте це почуття треба виховувати і розвивати, якщо ми хочемо реалізувати свій людський потенціал. Воно з часом стає джерелом мотивації, силою, яка організовує наше життя і надає йому смисл.

Теорія особистості А. Адлера є добре структурованою системою, що базується на декількох базових поняттях: фіктивний фіналізм, прагнення до переваги, почуття неповноцінності і компенсації, суспільний інтерес, стиль життя, креативне «Я».

Фіктивний фіналізм (фіктивні цілі) — суб’єктивні причини психологічних явищ. Психологічні феномени неможливо зрозуміти, не ґрунтуючись на принципі фіналізму, лише фінальні цілі можуть пояснити людську поведінку. Фінальна мета може бути фікцією, тобто недосяжним ідеалом, але є реальною стимул-реакцією і дає остаточне пояснення поведінки.

Прагнення до переваги є поштовхом до вирішення людиною жит-тєвих проблем. Прагнення до переваги є природженим і веде людину до вершин розвитку. Це могутній динамічний принцип.

Почуття неповноцінності включає усі почуття, які виникають у зв’язку з соціальною або психологічною недосконалістю, окрім переживань, пов’язаних з фізичною слабкістю і хворобою. Почуття неповноцінності в нормальних обставинах є великою рушійною силою. Бажання подолати свою неповноцінність дає поштовх до розвитку особистості.

Суспільний інтерес є природженим, тобто люди — соціальні істоти, які прагнуть зробити суспільство досконалим. 24Модуль І. Основні підходи до вивчення особистості в психології Життєвий стиль є системною основою функціонування особис-тості, тобто це цілісність, якій підпорядковані структурні частини особистості.

Креативне «Я» створює суб’єктивну, динамічну, єдину, таку, що володіє унікальним життєвим стилем особистість, надає сенс життю, творить мету і продумує засоби її досягнення.А. Адлер надавав великого значення позиції дитини в сім’ї (по-рядку народження) для розвитку стилю її життя та способу вирішення життєвих проблем. Створені А. Адлером психологічні портрети типової дитини в різних вікових позиціях є суттєвим внеском вченого в сучасну психологію.Індивідуальна психологія А. Адлера заперечує фатальний зв’язок психічного розвитку особистості з органічними інстинктами, біль ше того, вона стверджує, що цей розвиток керований логікою суспільного життя. Однак, погляди А. Адлера у наш час сприймаються як надмірно механістичні, що надто спрощують складні діалектич-ні зв’язки між індивідом і суспільством.