32. Особистісно орієнтована теорія к.Роджерса.

Карл Роджерс (1902-1987 рр.), мав значний вплив на педагогіку в психотерапії. К. Роджерс вважав, що ядро характеру людини складають позитивні, здорові, конструктивні імпульси, які починають діяти з самого народження. Як і А. Маслоу, К. Роджерса, в першу чергу, цікавило те, як можна допомогти людям реалізувати свій внутрішній потенціал-САМОРЕАЛІЗАЦІЯ-. На відміну від А. Маслоу, К. Роджерс не розробляв попередньо теорії стадіального розвитку особистості, щоб потім застосувати її на практиці. Його більше цікавили ідеї, які виникали в ході його клінічної практики. Він помітив, що максимальне особистісне зростання його пацієнтів відбувалося тоді, коли він щиро і повністю співпереживав їм і коли вони знали, що він приймає їх такими, як вони є. Він назвав це ставлення позитивним. К. Роджерс вважав, що позитивне ставлення психотерапевта сприяє більшому самоприйняттю клієнта і його більшій терпимості щодо інших людей.

У своїй концепції особистості К. Роджерс висунув гіпотезу, за якою поведінка людини спрямовується та підтримується єдиним мотивом, який він назвав тенденцією до актуалізації ~ це властива організму тенденція розвивати всі свої здібності, щоб зберегти та розвинути свою особистість. Ця фундаментальна тенденція і є єдиним мотивом, властивим людині, і для пояснення поведінки особистості жодні інші специфічні мотиви, на думку Роджерса, більше не потрібні. Будь-які інші потреби та мотиви можна пояснити як один із проявів тенденції актуалізації. Конкретними проявами тенденції до актуалізації є бажання досягти чогось, завершити справу, отримати певні результати (хорошу оцінку, посаду, спортивний успіх, написати наукову статтю).

Для пояснення поведінки не треба шукати інших специфічних мотивацій (інстинктів, прагнень): кожна людина мотивована просто тим, що живе. Роджерс не мав сумнівів, що людина є вільною в тому, щоб зробити вибір та творити своє життя. Тенденція до самоактуалізації максимально ефективна в особистостей з повним функціонуванням. Вони досягають свого повного функціонування, тому що вважають себе першоджерелом власної свободи і дійсно користуються свободою в кожний момент часу.

33. Життєвий світ особистості в роботах т.М.Титаренко

Людина - це не тільки організм,який розвивається за усталеною програмою, але й має свою власну історію,яку сама створює і за яку несе персональну відповідальність.

Життєвий світ – це циклічний плин життя,що має певні закономірності,етапи,які повторюються.

Формою презентації життєвого світу особистості є переживання.

Розвиток особистості за Титаренко

Життєвий світ

І

Життєва програма

І

Життєвий шлях

І І

Примарна ос-ть Секондарна ос-ть

Примарна особистість – живе в теперішньому і постійно оновлюється разом з ним,планує недалеке майбутнє,прагнучи досягнення швидких результатів; легко погоджується,заспокоюється,постійно шукає якихось змін.

Секондарна особистість – людина звичок,усталених норм,яка приглушує значення теперішнього,дорожить спогадами,стабільна у своїх почуттях і не потребує постійного пошуку нових переживань.

Життєва програма являє собою цілісну модель життєвого шляху,своєрідна матриця життєвих цілей,які мають стосунок до професійного,громадянського самовизначення,культурного зростання і особистого життя.

Майбутнє – наслідок сьогодення,продовження минулого,ніяких випадкових ситуацій та впливу долі.