3.Естетичні категорії, які відображають духовно-практичне освоєння світу.

Ці групи естетичних категорій поєднують в собі категорії об`єктивного стану і світу суб`єкту соціально-духовного життя.

1. Естетичний ідеал – відтворена об`єктивна соціальна і духовна сутність людини.

2. Онтологічна сутність естетичного ідеалу – поступовий розвиток суспільства в конкретно-відчуттєвому, образному вдосконаленню людини і природи. Наприклад, епоха Відродження створює ідеал цілісної, гармонійної людини.

3. Феноменологічно естетичний ідеал – як історично конкретний образ вдосконалення життя людини, природи.

4. Гносеологічний аспект – уява про ідеальне життя, або конкретно (К.Маркс).

Естетичний смак – категорія, яка об`єднує естетичний ідеал і естетичне почуття, зв`язувальна ланка між соціальним світом, природою і людиною.

Онтологічно естетичний смак виражає як єдність свідомого і інституції (рефлексії) їх своєрідний гармонічний синтез.

Сутність суб`єкта соціально-духовного життя найбільш повно відтворюється в таких категоріях, як мистецтво, художній образ і творчість.

4. Практичне значення естетики.

1. Створення естетичних цінностей – твори мистецтва.

2. Виховання і формування естетичної свідомості.

3. Практичне значення між предметних зв`язків естетики.

Практика естетичного виховання – 9 ст. Кирило і Мефодій, діяння яких було відзначено Нестором-літописцем. Ярослав Мудрий: зведення Собору Святої Софії в Києві, відкриття школи та бібліотеки.

Кожний історичний період в історії України пов`язаний з проблемами естетичного виховання.

Створення Києво-Могилянської академії (1632). Яка органічно поєднувала просвітницьку діяльність з естетичними удосконаленням особистості. Порівнюємо цю академію, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.

У практиці освіти і виховання Києво-Могилянської академії було природно відбито специфіку української культури.

Наступний етап практики естетичного виховання в Україні (Г.С.Сковорода).

Проблему виховання інтерпретував мислитель: „Самопізнання”, наголошуючи на необхідності кожній людині чітко усвідомлювати свою роль у природі і суспільстві, знайти своє „справжнє обличчя”. Розвиток естетичного виховання стимулює феномен культури.

Література:

1. Е.Г.Яковлев „Естетика”.

2. Л.Левчук, Олена Оніщенко „Основи права”.

3. О.А.Кривцун „Естетика.

Тема№2 Генезис естетичної думки

План

1. Західноєвропейська естетика ХІХ ст.

2. Естетичні теорії ХХ ст.

3. Естетична думка Росії і України.

Закладені Баумгартеном основи філософської естетики розвивались далі в естетичних системах І. Канта, Г. Гегеля.

Кант сформулював два важливих естетичних поняття – „естетична видимість” і „свободна гра”. Насолода мистецтвом, по Канту, - співучасть у грі. Аналіз прекрасного у Канта по 4 признакам: якість, кількість, відношення і модальність. Зміст возвишенного, по Канту – в порушенні звичної міри.

Найвищим в мистецтві Кант вважає красу, яка возвищується до ідеалу.

Краса, по Гегелю – це відчуттєва (почуттєва) форма ідеї. Її сфера – видимість, яка знаходиться посередині „між чутливістю і ідеалізованого думкою”. Загальній естетичній категорії по Гегелю виступає прекрасне, роль якої в естетиці виступає роль категорії „буття” в філософії.

Символічна форма співвідношення між художнім змістом і його втіленням.

Символічна (Для Сходу).

Класична – характерна (для античності) і романтична (християнська Європа).

В історичну форму мистецтва Гегель доповнює класифікацію її видів, в основу якої покладений суб’єктивний принцип відчуття – „Лекції по естетиці” Гегеля.

Традиції німецької класичної філософії розвивали К. Маркс (1818 – 1883), Ф. Енгельс (1820 – 1896). В центрі ваги в розкритті сутності людини вони перенесли з біологічної на соціальну природу.

У працях К. Маркса, Ф. Енгельса по естетичним поглядам були розробленні корінні проблеми естетики: виникнення естетичних почуттів і здібностей на основі загальної історичної практики; народність художньої творчості; історичні закономірності естетичної діяльності; сутність реалізму, природу творчості по законам краси.

Ідеї Маркса і Енгельса використовуються по окремим питанням літератури і мистецтва розвивали Плєханов, Мерінг, Лафарг, Люксембург.

Сучасні проблеми марксистської естетики заключається в реконструкції естетичних поглядів Маркса, і вписуванні їх в широкий контекст немарксистських естетичних систем ХІХ – ХХст.

2. Сучасні естетичні теорії ХХст.

На практику розвитку європейського мистецтва ХХст значний вплив мав позитивізм створений франц. філософом Огюстом Контом (1798 – 1857) і неопозитивізмом, починаючи з початку 20-х років ХХст.

Натуралізм (в мистецтві Франції) (Де Мопассан, Золя, браття Е. Ж. Тонкурі) опирались на традиції філософії Конта.

Натуралісти прагнули до безпристрасного об’єктивного відтворення реальності.

Німецькі письменники підтримували Ф. Золя. Німецькі натуралісти І. Шлор, А. Гому, поєднувались з естетичними теоріями Ф. Ніция.

1. У 60-х років ХХст. – гіперралізм пов’язаний з живописом Є. Уорхола (США).

2. До натуралізму відносяться і „фігуративне” мистецтво Лану (Фінляндія), Бойла (Англія). Вироби з кори дерев (наприклад).

3. Інтуїтивізм Анрі Бергсон (1859 – 1941). Бергсон трактує необмежений спосіб пізнання і проникнення в тайни світу. Послідовники його Марсель Пруст. Естетика інтуїтивізму: основою творчості повинна бути імпровізація. Це можливо лише на рівні високого професіоналізму.

Теорія „абстракціоністів” імпровізація ототожнюється з випадковістю, непередбачливістю „творчого процесу”, з „вібраціями душі”.

Велику популярність в ХХст. мав психоаналіз – метод психотерапії, З. Фрейда (1856 – 1939).

Психоаналіз (єдність 3 положень):

• несвідоме

• вчення про дитячу сексуальність

• теорія сновидіння

Вчення про дитячу сексуальність переросло в ствердження, що перетворена полова енергія є джерелом творчої активності.

Ознаки несвідомості (характеристики):

А) безмежність

Б) генетичність

В) активність

Г) ірраціональність

Несвідоме по Фрейду, діє на життя людини, непомітно, володіє великою силою. Це генетична психічна сфера (спадковість), яка складається з забутих вражень дитинства, інстинктів, згадування, що зв’язує людину з предками ще доісторичної епохи. Фрейд „прийшов” до думки, що несвідоме в житті людини ролі дуже не відіграє. Аналізуючи зв’язок теорії психоаналіза з мистецтвом, появились такі напрямки мистецтва ХХст.:

• експресіонізм – релігійно-містичний характер.(Брехт, Вольден, Бергман)

• сюрреалізм – джерело мистецтва – інстинкти, сновидіння, галюцинації (Ернст, Далі, Веске, Беннета).

З середини ХХст. особливо у середовищі творчої інтелігенції, розвивається екзистенціалізм.

Як художній напрямок на концепції абсурда життя. А. Камю – представник. Кожна людина – цілий світ. Але ці світи не співвідносяться один з одним. Така модель екзистенційності світу і людини.

Різнобічність естетичних концепцій ХХст. свідчать про те, що людство стоїть перед проблемою складання нової картини світу, основні контури якої визначаються в ХХІст. Естетичні системи ХХст. послужать ідеям естетики і художників для ХХІст.

4. Естетична думка в Росії і України:

   1. Естетична думка Давньої Русі;

   2. Естетичні ідеї в Росії і Україні ХVІІІст.;

   3. російські і українські естетичні теорії ХIХ – ХХст.

Витоки естетичної думки в Росії і на Україні відносяться до періоду Київської Русі. У період феодалізму естетична думка Давньої Русі, так як це було і в інших країнах відмежовувалась від інших областей знання і від релігії. У Київської Русі естетична думка розвивається на язичестві - древньослов’янська релігія і міфологія. Для язичества – наївний пантеїзм. Перші проблеми, які розглядає давньоруська філософія і естетика – поняття про думу, взаємовідношення душі і тіла.

З проникненням у Київську Русь християнства посилюються зв’язки з культурою Візантії, південних слов’ян і інших народів Європи.

Іоанн Дамаскін „Діалектика”.

Іоанн Екзарх Болгарський „Шестоднев”.

Філіп Пустиннік „Діоптра”.

Різні трактовки взаємо відношення душі і тіла. Оригінальні твори давньоруської філософії – етичної і естетичної думки:

„Слово о законе и благодати” митрополит Ілларіон (ХІст);

„Послание” Никифора до Володимира Мономаха; „Повесть временных лет” Нестор;

„Слово о полку Игореве” (ХІІст.); „Моление” Даниила Заточника.

У цих творах вирішується питання про зв’язки людини і історії, історії і природи, яке починається творінням Бога – джерела краси – і втілення прекрасного, джерело пізнання, про співвідношення почуттів, розуму і волі, душі і тіла.

Обговорюються проблеми співвідношення образа і прообразу, актуальні для практики ікононаписання.

Погляди українських і російських єретиків характеризують заперечення трагічності Бога, іконоборчість, проповідь, віротерпимості, критика духовенства і церковної ієрархії. Естетична сторона богослужіння.

Значний підйом української естетичної думки з відкриттям в 1632 Києво-Могилянської академії (Інон Гізель, Лазар Баранович, Феофан Прокопович, Яворський, Кроковський).

б) Естетичні ідеї в Росії і Україні ХVІІІст., пов’язані з Петром І, який масово звернув у напрямку європейської культури. Спочатку естетична думка в Росії розвивалась під впливом естетики французького класицизму і просвітництва (Батте, Дідро). Естетика і мистецтво класицизму (Прокопович, Кантемір, Тредіаковський). Найбільш видатним представником був М.В.Ломоносов (1711 – 1765).

Естетичне сприйняття Космосу виявляється у поезії М.В. він відіграв важливу роль у реформі російської мови. Для літератури його характерна нормативність, логічність, раціональність. Естетика художньої творчості у Ломоносова пов’язана з естетикою буття і пізнання. Російський класицизм відтворений практично у всіх сферах художньої творчості.

Найбільший вплив на розвиток естетичної думки на Україні ХVІІІст. знайшов в творчості філософа просвітника, гуманіста і демократа Г.Г.Сковороди (1722 – 1794). Вчення носили протирічний характер. Розуміння Бога носило пантеїстичний характер. Ідея про самопізнання основувалась на уяві про людину як частину природи.

Етичні і естетичні погляди - невід’ємний компонент нравственної філософії Сковороди. Г.Сковорода: філософію і мистецтву зближує пізнання таємниць людського духу. В своїй духовній творчості він відстоював єдність краси і добра, готував основу для розвитку реалізму в українській літературі.

в) Російські і українські естетичні теорії ХІХ – ХХст.

Естетика цього часу під впливом німецької класичної естетики (Шеллінг, Гегель).

Характерно: критика естетизму. (Каразін, Ланими, Козлов, Максимович).

Проявився критичний підхід до естетичної думки у В. Г. Белінського.

Н. Г. Чернишевський у дисертації „Естетичні відношення мистецтва до дійсності” визначив прекрасне як „Життя яким воно повинно бути по нашим поняттям”, Ідеальне життя.

Вважав предметом мистецтва не лише „прекрасне”, але і все прекрасне в житті.

Естетик Чернишевський (1828 – 1889) – результат критичного переосмислення естетичних категорій. Центром завдання художника – усвідомити явище життя, розкрити зміст, дати оцінку оточуєчиму.

Значний вклад Т.Г. Шевченка – ідея: християнський естетичний ідеал.

Д.І. Пісарєв дійшов до заперечення мистецтва і естетики як науки.

Л.М. Толстой „Що таке мистецтво?”. Бачив головну задачу художньої творчості в нравственно-релігійному зближенні людей.

Нравственно-релігійне значення (Ф.М. Достоєвський).

В. Соловйов: уява про мистецтво як „преображення” життя, а також його концепція краси, як матеріально втіленого символу абсолюту. Вплинув на становлення естетичної теорії естетичного символізму (А. Блок, А. Бєлий).

Естетика символізму вплинула на естетичні ідеї Л. Українки, М. Коцюбинського, І. Франка.

Як „духовне буття” естетичну сферу розглядали Н.А. Бердяєв, А.І. Вишеславцев.

Особливе місце займає П.Ілоренський (1882 – 1937). Сфера естетичного – це межова сфера між горним і дальнім світами.

Опускається Премудрість (Софія) як носій Святого Духу і втілення осязається Богоматері, а із тваринного світу в ній глибоко втілюється подвижнення, які присвячують себе служінню Краси.

Краса – центральна категорія естетики Флоренського, але тут він має на увазі красу християнського ідеалу і християнських святих.

П Флоренський „Храмовое действо как синтез искусства”, „Обратная перспектива”.

Леонтьев і Розамов пишуть твори, проникнуті характерними особливостями поглядів П. Флорен.

Вплив позитивізму у другій половині ХІХст.

М.М. Бахтін „Діалогічна свідомість” ідея. А. Лосєв розробив діалектику художньої форми і її естетичність теорій.

Лосєв, Аверінцев, Асмус.

Розвиток естетичної думки Росії і України являється невід’ємною частиною історії світової естетичної думки.

Тема№3 Естетичне освоєння світу. Естетика як загальна теорія мистецтв

План

1. Сутність і структура етичної свідомості.

2. Основні естетичні категорії.

3. Форми естетичної діяльності.

4. Мистецтво предмет естетичного аналізу. Проблема предмету мистецтва.

5. Художня ідея та художній образ.

6. Функція мистецтва. Місце мистецтва в структурі мистецтва.

7. Морфологія мистецтва.

Звернемося до історичного розвитку мистецтва.

6 етапів: доісторичний, стародавнього світу, Відродження, Нового часу, другої половини ХІХ – ХХст.

Доісторичне мистецтво: 1 проблема була пов’язана з питанням часу виникнення мистецтва (з 40 – 20тис. до н.е.); 2 проблема – це причина появи мистецтва. Концепція Спенсара (1820 – 1903) „теорія надлишкової енергії”. Ця сама причина зумовлює художню діяльність людини.

В процесі історичної практики людства йшло усвідомлення механізмів, які формують здатність особистості естетично відноситись до дійсності. Це привело до 2-х основних понять, пов’язаних з відображенням формулювання естетичного відношення; естетична свідомість і естетична діяльність.

Структура естетичної свідомості: естетичне чуття, естетичний смак, естетичний ідеал.

У чуттєвій природі людини естетичному чуттю належить особливе місце, адже це найскладніше чуття, спираючись на яке людина орієнтується у світі прекрасного і потворного.

Зовнішні чуття (зір, слух, дотик, смак, нюх).

Внутрішні чуття (любов, колективізм, ненависть, дружба).

Зовнішні відчуття – дар природи.

Внутрішні – це чуття морально-етичні: вони є свідченням певного рівня культури людини. Естетичне чуття не існує як окремий феномен, а є наслідок її комплексного розвитку, свідченням високого рівня „олюдненості”.

Естетичні чуття – складний синтез зовнішніх і внутрішніх чуттів. Естетичне чуття здатне пробуджувати фантазію, викликати до життя образи дитячої уяви.

Приклад. У 1971 – 1972 рр. міжнародною комісією запропоновано програма виховання естетичного чуття дитини. Зауважували: освіта здатна розвивати чи гальмувати творчість. Комісія навела приклад позитивного досвіду роботи іспанського художника Рамана Санго Мільяно, він відмовився від копіювання натури, рекомендував малювати з уяви. Діти слухали музику (наприклад, твори Баха, Чайковського, Стравинського), а потім намагалися „передати” музичні образи на мову фарб.

Естетичний смак (формувався з XVIIст.).

Розвиток індивідуальності, започатковано епохою Відродження дав поштовх до вивчення основи естетичного смаку.

норма

Смак оцінка

міра

Представники (Н.Буало, Ш. Монтеск’є, Вольтер). Розглядали смак з позиції раціоналізму, певної нормативності.

Предметом дискусій: проблема співвідношення смаку і норми (англійський філософ Антоні Шертсбері).

Німецький філософ І.Кант – антиномія судження смаку антиноміс (суперечність).

Об’єктивна основа і критерій естетичного смаку – суспільно-історична практика.

Особливу увагу співвідношенням: смак і оцінка.

Цікаво: становлення особистості – процес складний і тривалий. Проте є певна межа, певний віковий кордон, коли формуються основні соціальні характеристики особи, від 13 до 20 років. Саме у цьому віці формується естетичний смак.

Існує зв’язок між поняттями „смак і міра”. Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, вміння знаходити необхідну достатність в особистому ставленні до світу, культури і певних цінностей.

У сучасній естетичній науці розрізняють художній та естетичний смаки.

Художній – уміння аналізувати мистецтво; він формується лише через спілкування із світом мистецтва і значною мірою визначатися художньою освітою і так далі.

Естетичний смак – зумовлений усім комплексом суспільних обставин, цілей і цінностей.

Усі смаки правомірні. Немає об’єктивного критерію смаку.

Смак варіативний, динамічний. У смаку віддзеркалюються своєрідні почуття, інтелект, культура.

(Можу порекомендувати вправу). Прослухати музику різних жанрів: класичну, духовну, сучасну. Записуються відчуття або замальовуються.

Естетичний ідеал – це конкретно чуттєве уявлення про прекрасне в його найвищому вияві. Поняття „ідеал” – ідея, поняття, образ, уява. Особливої уваги заслуговує зв’язок ідеал-мета. В естетиці Гегеля ідеал, по суті стає центральною естетичною категорією. Сферою вияву естетичного ідеалу Гегель вважає мистецтво. Представники (літ. – худож. критики) І.Франко, П.Грабовський, Л.Українка пов’язували ідеал з дійсністю. Ідеал має нести в собі перетворюючи динамічне начало.

Коли естетичність функціонування естетичного ідеалу суспільства буде найвищою?

(Чим більше збігатимуться з ним ідеали окремих осіб, різних соціальних груп)

Кожне суспільство зацікавлене в дієвості функціонування естетичного ідеалу і використовує для цієї мети суспільні інституції, зокрема систему естетичного виховання.

Естетичний ідеал виражає найбільше в мистецтві. В мистецтві естетичний ідеал художника втілений у пережитих образах. Крім того, мистець може виразити естетичний ідеал самою структурою художнього твору, всією його образною будовою, в тому числі через негативні образи.

2. Основні естетичні категорії.

Прекрасне

Трагічне своєрідна модель естетичної практики

Комічне

Для розгляду необхідно зрозуміти, що таке категорія. Термін „категорія” (від грец. kategorie – висловлення, ознака), вживається для визначення найбільш загальних, фундаментальних понять, в яких відображається історія освоєння суспільством навколишнього світу за досконалість краси. Прекрасне як естетична категорія визначає предмет чи явище з точки зору досконалості як такі, що мають вищу естетичну цінність.

Категорія трагічне відображає гострі суспільні суперечності. Залишається у свідомості людей, є стимулом до подальшого суспільного розвитку.

„Трагедія” має міфологічні витоки і пов’язані скульптом Бога Діоніса, поєднував протилежні функції (символ високих урожаїв і функцію смерті).

Данте Аліг'єрі – італійський поет.

Уільям Шекспір – англійський драматург („Гамлет”, „Король Лір”, „Макбет”).

Шеллінг вважав, що завдяки моралі рівновазі свободи і необхідності трагічний герой відтворює рівновагу між природою та історією, природою та історією.

Естетична думка ХХст. активно продовжує розробку проблем трагічного. У поняття трагічного починають вкладати глибоко філософський моральний зміст. Трагічне аналізується в широкому контексті загальних смисложиттєвих проблем, проблем майбутнього людської цивілізації.

Комічне. сomicos – веселий, смішний.

Ще з доби еллінізму, відомі славетні комедії Менандра (давньогрец. поет – комедіограф). Менандр тяжів до правдоподібності у зображенні сімейних та побутових ситуацій. Встановлення комічного відбувається в умовах давньогрецької культури на перехресті яскравих міфологічних джерел і теоретичних обгрунтувань.

Ознаки комічного (форми):

Гумор (добра форма сміху)

Сатира (гостра форма комічного)

Іронія (удавання)

Кожна справжня комедія по суті формує ідеал і систему прогресивних цінностей, критикуючи все те, що заважає їх утворенню.

Полікатегоріальність.

Нові категорії: драматичне

героїчне

витончене

звичайне

гармонічне

Визначаючи сучасний стан естетичної науки, можна вживати поняття „полікатегоріальність”, яке підкреслює творчий, динамічний характер естетичного знання.

3.Форми естетичної діяльності.

Естетична діяльність – це люба людська діяльність в її загально людському вимірі.

Ціль: перетворення діяльності, по законам краси, по законам ритму, симетрії, пропорції, гармонії.

Це пов’язує естетичну діяльність з творчою діяльністю.

Завдяки їй у особистості розвиваються якості і здібності, які мають загальнокультурне значення.

Естетика діяльності породжена трудовою діяльністю і існує як її частина. Це необхідний аспект загальносуспільної практики на основі якої розвивається естетичне виробництво (творчість і свідомість) і естетичне споживання.

(Золя, Діккенс, Гюго, Франс, Июу, Ремарк)

Предмет естетичної діяльності	Вид естетичної діяльності
Естетичне преображення навколишнього середовища	Естетика організації виробництва Естетика організації побуту	дизайн
	Садово-паркова Культурне мистецтво букета, косметики і т. д.
Формування естетично розвинутої особистості	Духовно-практична (Духовно-культурна)
Створення художніх витворів	Художньо-практична

4. Мистецтво. Проблема предмету мистецтва.

Предметом мистецтва – є людина і дійсність, які інтерпретуються через систему художніх образів.

Мистецтво – одна з форм суспільної свідомості, специфіка якої полягає у пізнанні і відображенні дійсності в конкретно-суттєвих образах.

Характерна особистість: емоційно-суттєвий початок, який стимулює митця до створення, аудиторію до сприймання, художнього твору.

Великою прерогативою в мистецтві є його здатність художньо осмислювати дійсність, розкривати і досліджувати внутрішній світ людини.

Види мистецтва: архітектура, скульптура, живопис, музика, хореографія, театр, кінематограф.

Усі види мистецтва рівноцінні між собою, а їхнє розмаїття дає змогу пізнавати світ у всі його складності та багатогранності.

Види: Архітектура об’ємних споруд, містобудівництва, ландшафтна.

Архітектура чизотчество (від грец. architekton – будівельник), - мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини (стилі: Візантійська, архітектура Київської Русі, середньовіччя, готичний стиль, ренесанс, бароко), рококо, класицизм, модерн;

Скульптура: монументальна, станкова, декоративна.

Розвиток пов’язаний скульптурою Стародавнього Єгипту, Ассирії та Вавилону.

Жанри: побутовий, ню (оголений), та анімалістичний.

Напрямки: бароко, класицизм.

(Д.Ж. Берніні; Е. Фальконе).

ХХст. – становлення українського митця Ів. Кавалерідзе, пам’ятки Ользі, Г.Сковороді, Т.Шевченко.

Особливе місце Архипенко О. – укр. скульптор (1887 – 1964).

Тема: поєднання специфіки національної свідомості і планетарного світосприйняття: „Гондольєр”, „Білий тора”. Його спадщина „Мадонна”, „Океанська Мадонна”.

Українські скульптори О. Ковальов, Г. Кальченко, В. Чепелик, М. Лисенко, О.Вітрик, В. Сухенко.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, специфічною особистості якого є відтворення художніх образів на площині.

Різновиди: фреска, мозаїка, олійний розпис, тампера, акварель, пастеч, іконопис.

Леонардо да Вінчі.

Андрій Рубльов (ісихастичний початок).

Тіціан, Рафаель Санті (Сікстинська Мадонна), Мікеланджело, Буонерретті (Страстний суд).

Італ. Далі Сальвадор.

Модернізм: Фовізм

Кубізм

Експресіанзм (вираження)

Сюрреалізм (понадреалізм)

Музика – мистецтво музики – вид мистецтва, художні образи якого створюються завдяки звукам.

Найбільш абстрактний вид мистецтва.

Музика

Вокальна Інструментальна Симфонічне

Романс Камерна Симфонія

Кантата Соната Симфонічна

Ораторії Сюїта ремт-я

Опера Ноктюрн Концерт

Пісня Прелюдія

Варіації

Бетховен, Моцарт, Бах, Вагнер.

Українські композитори: М.Березовський, А.Ведель, Д.Бортнянський.

Композитори: Чайковський П.М., Лисенко М.В.

Шпенглер О. Вважав музику вищою формою пізнання.

Хореографія – своєрідна матерія балетного мистецтва

(Павлова Ан. Павл.) – російська балерина

5. Запитання. Самостійне опрацювання.

6. Функції мистецтва: Соціальна (замовник – митець – аудиторія)

Пізнавальна (суб’єкт - об’єкт; митець – дійсність)

Сугестивна (навіювання, гіпнотична дія, на людську психіку)

Виховна (відображення – вираження – сприйняття; пізнавальна – виховна – емоції впливу)

Компенсаційна (дає змогу перейняти ті почуття, яких було позбавлено в житті

Комунікативна (митець – аудиторія)

Передбачення (найголовніший критерій – час)

7. Морфологія мистецтва.

Розвиток естетичного виховання стимулює феномен культури. У зв’язку з цим необхідно зосередитись на феномені давньо-слов’янської міфології, що стимулювало розвиток національної культури і мистецтва України. давньослов’янська міфологія входить до структури індоєвропейської міфологічної системи, що зумовлює „відкритість” української культури, її органічне існування в межах загальноєвропейського культурного простору.

Проблеми естетичного виховання: тут діє вічний захід є захід, який поєднує суто естетичні завдання з державно-патріотичними, є діалог між митцем і аудиторією.

ЛІТЕРАТУРА

ОСНОВНА

1. Павленко Ю.В. Історія світової цівілізації. Соціокультурний розвиток людства. – К.: Либідь, 2000.

2. Бойченко І.В. Філософія історії. – К.: Знання, 2000.

3. Розумний М. Українська ідея на тлі цивілізації. – К.: Либідь , 2001.

4. Тойнби А. Постижение истории. – М.: Айрис-Пресс, 2002.

5. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.

6. ДанилевскийН.Я. Россия и Європа. — М.: Книга, 1991.

7. Дергачев В.А. Геополитика-Киев: Вира, 2000.

8. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобализація. – Харків: Основа, 2001.

9. Павленко Ю.В. Історія світової цівілізації. Соціокультурний розвиток людства. – К.: Либідь, 2000.

10. Бойченко І.В. Філософія історії. – К.: Знання, 2000.

11. Розумний М. Українська ідея на тлі цивілізації. – К.: Либідь , 2001.

12. Тойнби А. Постижение истории. – М.: Айрис-Пресс, 2002.

13. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.

14. ДанилевскийН.Я. Россия и Європа. — М.: Книга, 1991.

15. Дергачев В.А. Геополитика-Киев: Вира, 2000.

16. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобализація. – Харків: Основа, 2001.

17. Левяш И.Я. Триумфатор - цивилизация, аутсайдс-культуры // Великие преобразования естествознания. – Минск, 1995.

18. Шпенглер О. Закат Европы. Всемирно-исторические перспективы. – М.: Попудри, 1999.

19. Мишина И.А. Становление современной цивилизации. — М., 1995

20. Библер В. Цивилизация и культура. Размышления в канун ХХІ в. – М., 1993.

21. З.Тоффлер. Третья волна. – М.: Акт, 1999.

22. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – К., 2000.

23. Введение в культурологію / Отв. Ред.. Е. Попов. – М., 1995.

24. Гачів Г. Национальные образы мира. – М., 1995.

25. Гриненко Г. Хрестомития по истории мировой культуры. – М., 1998.

26. Гуревич П. Культурология. – М.,1996.

27. Культурология / Под.ред. Н. Багдасарьян. – М., 1998.

28. Культурология / Под.ред. Г. Драча. – Ростов-на Дону, 1995.

29. Культурология / Сост. А. Радугин. – М., 1996.

30. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. – К., 2000.

31. Розин В. Культурология. – М., 1999.

32. Флер А. Культурология для культурологов. – М., 2000.

33. Шевнюк О. Українська та зарубіжна культура. – К., 2002

34. Шевнюк О. Культурологія. Знання-прес., 2007.

35. Арнольдов А.И. Цивилизация грядущего столетия. Кудьтурологические размышления. — М., 1997.

36. Белл Д. Грядущеє постиндустриальное общество. – М., 1998.

37. Кун Т. Структура научных революций – М.: Прогресс, 1977.

38. Бойченко І.В. Філософія історії – К.: Знання. – 2000

39. Українська та зарубіжна культура. Навчальний посібник. – К.: Знання, 2002.

40. Парахонский Б. А. Язык культуры и генезис знания. – Киев, 1988.

41. Введение в культурологию. Учебное пособие для вузов (руков.авт.кол.-ва Е.В.Попов). – М.,1995.

42. Ширшов И.Е. Динамика культуры.– М., 1990.

43. Динамика культуры: теоретико-методологические аспекты. – М.,-1989. ^:

44. Злобин Н.С. Культура и общественный прогресс. – М., 1980.

45. Г.Гегель. Философия истории. – СПб., 1993.

46. Межуев В.М. Культура и история. – М., 1977.

47. Моль А. Социодинамика культуры. – М., Прогресс,1973.

48. Ванд Л.Э., Муратова А.С. Генеалогия культуры и веры: зримое и тайное. – М.: Рудомино, 2000.

49. Морфология культуры: структура и динамика. – М., 1994.

50. Гуревич П.С. Человек и культура. Основы культуроведения .– М., 1998.

51. Культурология. XX век. Словарь. –М., 1997.

52. Кармин А.С. Основы культурологии. Морфология культуры. – СПб., 1997

53. Бердяев Н. А. Смысл истории. – М., Правда, 1990.

54. Орлова Э.А. Руководство по методологии культуро-антропологических исследований. – М., 1991.

55. Губман Б. Л. Западная философия культуры XX в. – М., 1997.

56. Каган М.С. Философия культуры. – СПб., 1977.

57. Арнольдов А. И. Цивилизация грядущего столетия. Культурологические размышления. – М., 1997.

58. Борев Ю. Эстетика. – М.: Политиздат, 1988.

59. Канке В.А. Эстетика ответственности. Теория морали будущего. – М.: Логос, 2003

60. Кропоткин П.А. Этика. – М.: Политиздат, 1991

61. Левчук Л.Т. Західноєвропейська естетика ХХ.століття. – К.: Либідь, 1997.

62. Лекции по истории эстетики. – Л.: ЛГУ, 1874. – Кн..2.

63. Малахов В.А. Етика. – Курс лекцій. – Либідь, 1996.

64. Никитич Л.А. Эстетика. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.

65. Словар по этике. – М.: Политиздат, 1989.

66. Трофименко В., Волгин А. Поговорим об этике. – М.: Московская правда, 1991.

67. Подольска Є. А., Лихвар В. Д., Іванова К.А., Культурологія. – К., 2005.

68. Матвеева Л.Л. Культурологія. – К.: Либідь, 2005.

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКОВА

1. Бычков В.В. Византийская эстетика: Теоретические проблемы. - М., 1977.

2. Горський B.C. Icropія украінської філософії. - К.: Наук. Думка, 1997. - 288с.

3. Горський B.C. Святі Київської Pyсі. - К.: Абрис, 1994. - 176 с.

4. Гомбрих Э. История искусства. - М.: ACT, 1998. - С. 133-207.

5. Греченко В.А., Чорний I.B., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та

украінської культури. - К.: Літера, 2000. - 464 с.

6. Гумилёв Л.Н. От Руси к России: очерки этнической истории. - М.: Экопрос, 1992. - 336с.

7. Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX-XII вв.): Курс лекций. - М.: Аспект Пресс, 1998. - 399 с.

8. Золкин А.Л. Культурология: Учеб. пособие для вузов. - М: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. -С. 157-172.

9. Історія европейської ментальності/ За. Ред. Пітера Дінцельбахера. - Львів: Літопис, 2004. - 720с.

10.Історія украінської та зарубіжно1 культури. Навчальний noci6. / За ред. СМ. Клапчука.-К., 1999.

11. История Киева. В 3 Т. 4 Кн. - Т.1. Древний и средневековый Киев / Под ред. И.И.Артеменко. - К.: Наукова думка, 1982. - 407 с.

12. Каждан А.П. Византийская культура. - М, 1968.

13. Карпушина СВ., Карпушин В.А. История мировой культуры. - М.: Nota Bene, 1998.-С. 395-411.

14. Куликова И. Философия искусство модернизма. - М. 1980.

15. Культура Византии IV - первой половины VII в. - М, 1988.

16. Культура Византии второй половины VII-XV вв. - М., 1989.

17. Культурология. История мировой культуры / Под редакцией А.Н. Марковой. - М: ИНИТИ, 2002.

18. Лихачева В.Д. Искусство Византии IV-XI веков. - М., 1986.

19. Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. - М., 1976.

20. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. - М. : Мысль, 1978. - 623с.

21. Любимов Л. Искусство Древней Руси. -М.: Просвещение, 1981.—335с.

22. Любимов Л. Искусство Западной Европы: Сред. века. Возрождение в Италии. -М.: Просвещение, 1982. - 320с.

23. Матье М.Э. Искусство Древнего Египта. - СПб., 2001. - 798 с.

24. Поликарпов B.C. Лекции по культурологии. - М.: «Гардарика», «Экспертное бюро», 1997. - 344 с.

25. Померанцева Н.А. Эстетические основы искусства Древнего Египта. - М., 1985 — 254с.

128