2. Функції та структура моралі:

Найбільш розвинені:

1. Регулятивна – головна, найважливіша.

Засоби регулювання: норми, ідеали, принципи, традиції, звичаї, заповіді, загальна думка, цінності, авторитети;

2) Оцінювальна – предметом оцінки з так званих моральних норм є поступки (вчинки) людей, їх наміри, мотиви, особисті якості.

3) Орієнтуюча – враховуючи “тягу” людини до “гріховності”, мораль позволяє виробити систему пріоритетів і тактику поведінки. Це функція “компас”, позволяє виявити найкращі варіанти поведінки.

4) Мотиваційна – мотив “причина” діяльності, що ґрунтується на “активності або пасивності”.

Мотив → вчинок

Мотиви: благородні, низменні, винуждені.

Свобода вибору:

Мотиви визначаються й наслідковістю, вихованням.

5) Пізнавально-інформаційна – пізнання світу природи і світу людей.

Знання: принципів, норм, кодексів, формування моделі моральності поведінки.

6) Комунікативна – ця функція забезпечує взаєморозуміння і спілкування людей на основі загальних моральних цінностей. Це товариськість, дружба, любов, сімейне життя, взаємодопомога.

Структура:

Моральна свідомість: її основні норми, принципи, мотиви, ціннісні орієнтації.

Моральна діяльність: свобода дії, свобода вибору, свобода волі; вчинок, співвідношення мети й засобів діяльності, мотив, результат дії.

Моральні відносини: Сутність спілкування між людьми, відкритість, замкненість, монелогічність, діалогічність, толерантність, повага, співчуття, спілкування.

Сутнісні рівні моральності:

1. імперативність;

2. оцінюваність;

3. особливе відношення людини до дійсності.

3. Проблеми прикладної етики:

Прикладна етика – область практичного знання, в якій розглядаються сучасні життєво важливі проблеми.(Наприклад, клонування людини, трансплантація, евтаназія(право на смерть), “непорочное” запліднення).

Прикладні дослідження діляться на такі групи:

1. по відношенню до цінності життя(наприклад, смертна кара);

2. по відношенню до значення діяльності(наприклад, партнерство, ненасилля);

3. по відношенню до науки(наприклад, етика науки, біомедична етика);

4) по відношенню до професійної діяльності(наприклад, педагогічна, журналістська);

5) по відношенню до соціальної структури суспільства(наприклад, класова, національна, релігійна).

Прикладні дослідження зв’язані з фундаментами, опираються на них. На рівні етико-прикладних досліджень створюються власні теорії.

Біомедицинська етика прописана по відомству біології і медицини; етика науки відноситься до науковедення; юридична етика – частина правоведення і т.д. Прикладні дослідження – це вищі досягнення етики, це конкретне знання на відміну від знання абстрактного.

Предметом прикладних досліджень є поведінка індивідів в різних областях людської діяльності і в зв’язку з будь-якими конкретними обставинами.

Прикладна етика – бурно розвиваюче направлення досліджень в етиці.

4. Моральні виміри:

Толерантність

Повага Спілкування

Співчуття

Любов

1) Толерантність – tolero – “несу”, “витримую”, “терплю” походить термін толерантність.

Бути толерантним – приймати іншого, такого як він є.

Філософ Дж. Локк “Листи про толерантність”.

2. Повага – імператив поваги додає утвердження ціннісного статусу іншого.

3. Співчуття – здатність реагувати на зміну у внутрішньому стані іншого.

4. Любов: давньогрецькою мовою

“ерос” – любов – закоханість, стихійна й пристрастна самовіддача.

“філія” – любов – приязнь, дружба.

“сторге” – любов – прихильність.

“агапе” – жертовна й вибаглива любов.

У культурному спілкуванні ми дотримуємось суто формальних настанов і умовностей.

Література:

1. Малахов “Етика”.

2. Некрасов А.И. Этика: Учебное пособие. – У.: 000 “Одиссей”, 2003 – 400с.

МОДУЛЬ ІІІ

Естетика

Тема№1 Естетика як філософська наука

План

1. Виникнення естетики. Двопредметність естетичної науки.

2. Принципи систематизації естетичних категорій.

3. Естетичні категорії, які відображають духовно-практичне освоєння світу.

4. Практичне значення естетики.

Завдання предмету естетики: виховання і формування у студента логіки наукового мислення, теоретичної зрілості і культури.

Естетика - це наука про загальні закони художнього освоєння і пізнання дійсності, розвитку мистецтва, його ролі в житті суспільства. Вона охоплює всю сферу людських почуттів, вивчає стосунки між людиною і світом, впливає на формування естетичної свідомості. Вивчення естетики знань передбачає освоєння естетичних знань у сукупності з оволодіння інформації з історії культури, літератури, мистецтва, загальної історії, психології.

I ч. „Естетика як культуротворча наука”: передбачає знайомство з естетичними теоріями, що зародились в епоху рабовласницького ладу, працями давньогрецьких мислителів, вченими доби середньовіччя, гуманістичними творами філософів епохи Відродження, французьких просвітників і представників німецької класичної філософії 18-19 ст., досягненнями сучасної естетико-філософської думки.

Основні естетичні категорії:

• прекрасне та потворне;

• трагічне і комічне;

• піднесене;

• героїчне.

II ч. „Мистецтво в структурі естетичної науки”.

Розкриття основних теоретичних проблем курсу. Розглядаються предмет і функції мистецтва, його структура; розкриваються головні мистецтвознавчі поняття: образ, зміст, форма, стиль, метод; визнаються видова специфіка мистецтва, його особливості, проблеми синтезу тощо.

Естетика(від грец. aistheticos - „чуттєвий”, „здатний відчувати”) – наука про становлення чуттєвої культури людини.

Це випливає з органічної єдності двох її своєрідних складових:

1. Естетичне як вияв ціннісного ставлення людини до дійсності.

2. Художня діяльність людини.

Складові естетики взаємопов`язані, але й відносно самостійні.

Перша частина естетики розглядає природу, специфіку і творчий потенціал естетичного, а також категорії естетики. Друга частина естетики досліджує художню діяльність людини, її структуру та функціональну своєрідність, природу художнього таланту, видову, жанрову, стильову самобутність мистецтва.

Історія становлення предмета естетики – це процес пошуку адекватного співвідношення між зазначеними частинами.

Функцію „моста” виконували такі поняття: „прекрасне”, „досконале”, „гармонія”, „цінність”, „філософія” мистецтва.

Протягом віків естетика виступала як „наука про прекрасне”, „наука про досконале”, „наука про закони розвитку мистецтва”.

Мистецтво як вид естетичного пізнання та естетичної діяльності.

Ознака мистецтва: твір мистецтва, що в процесі художньої творчості митець створює естетичну цінність.

Завдяки мистецтву як творчості і мистецтву як сприйманню складається феномен співтворчості, який має надзвичайні можливості щодо вдосконалення внутрішнього світу людини, пробудження інтересу до творчості, гармонізації суспільства і міжлюдських стосунків.

Поняття „естетика” – чуттєвий, від грецьких термінів „естономай” – почуття, процес вироблення свого ставлення до предмета, його якісна оцінка і бажання повторити сприйняте. „Естономай” – чуття, орієнтують людину на власні чуття – зору, слуху, дотику, вимагають довіри до них.

Пізніше предмет естетики почали осмислювати через більш широкі поняття: „досконале”, „пропорційне”, „естетичне”, „гармонійне”.

Історія естетичної науки бере витоки з античності. Вперше проявилось у текстах. Становлення естетичного знання властиве давньогрецькій філософії, філософії Стародавнього Світу.

Як самостійна наука естетика утвердилась лише у 18 ст.

Естетика – єдиний принцип відчуттєвого світосприйняття людиною навколишнього світу. (А.Баумгартен, німец. просвітитель). Його визначення – це наука про досконале в світі явищ, про досконалість чуттєвого пізнання.