- •Викладач: Бобко а.О.
- •2. Гідрофізичні фактори водних екосистем
- •2.1. Фізико-хімічні властивості води та їх екологічне значення
- •2.2. Щільність води
- •2.3. Кольоровість води
- •2.4. Температурний та термічний режим водних об’єктів
- •9.7. Льодовий режим
- •9.8. Світло та його роль у функціонуванні водних екосистем
- •9.9. Седиментація, осадоутворення та формування донних грунтів
- •9.10. Роль гідрофізичних факторів у життєдіяльності гідробіонтів
- •Глава 10. Сольовий склад вод та адаптація до нього гідробіонтів
- •10.1. Сольовий склад океанічних (морських) вод
- •10.2. Сольовий склад континентальних вод
- •10.3. Евригалінні і стеногалінні гідробіонти
- •10.4. Пристосування гідробіонтів до сольових факторів середовища
- •10.5. Адаптація гідробіонтів до водно-сольових умов середовища Пойкілоосмотичні гідробіонти
- •Гомойоосмотичні гідробіонти
- •Глава 11. Іонні компоненти та їх екологічна роль
- •11.1. Натрій, калій і цезій в водних екосистемах
- •Роль калію в метаболічних реакціях водяних рослин
- •Особливості обміну натрію і калію в організмі водяних безхребетних
- •Натрій і калій у морських і прісноводних рибах
- •Природний цезій в організмі гідробіонтів
- •11.2. Кальцій у водних екосистемах
- •Вміст кальцію в морських і океанічних водах
- •Кальцій континентальних вод
- •Метаболічна роль кальцію та шляхи його надходження в організми гідробіонтів
- •11.3. Магній морських і континентальних вод
- •Форми міграції магнію у природних водах
- •Магній в організмі гідробіонтів
- •Метаболічна роль магнію у гідробіонтів
- •11.4. Сірка природних вод та процеси сульфатредукції
- •Глава 12. Мікроелементи водних екосистем та їх біологічна роль
- •12.1. Залізо
- •Форми розчиненого заліза у водних екосистемах
- •Роль заліза у ферментативних реакціях та процесах дихання гідробіонтів
- •12.2. Мідь
- •12.3. Марганець
- •12.4. Цинк
- •12.5. Кобальт
- •12.6. Кадмій, хром, алюміній
- •Глава 13. Кисень гідросфери та його роль у водних екосистемах
- •13.1. Кругообіг кисню в водних екосистемах. Формування кисневого режиму водних екосистем
- •13.2. Роль кисню в розкладі органічних речовин та формуванні якості води
- •13.3. Роль кисню у життєдіяльності гідробіонтів
- •13.4. Особливості використання гідробіонтами кисню з води
- •Глава 14. Діоксид вуглецю в водних екосистемах
- •14.1. Хімічні та біологічні перетворення діоксиду вуглецю у водних екосистемах
- •14.2. Фотосинтез. Фіксація вуглекислоти автотрофними і гетеротрофними організмами
- •14.3. Адаптація риб до змін вмісту со2 у воді
- •Глава 15. Кругообіг та роль азоту у водних екосистемах
- •15.1. Азотфіксація у водних екосистемах
- •15.2. Використання азоту в біосинтетичних процесах водоростей
- •15.3. Алохтонний і автохтонний азот водних екосистем
- •15.4. Амоніфікація, нітрифікація і денітрифікація та їх роль в кругообігу азота в водних екосистемах
- •Глава 16. Фосфор у водних екосистемах
- •16.1. Неорганічний та органічний фосфор водних екосистем
- •16.2. Вміст фосфору в організмі гідробіонтів і його метаболічна роль
15.2. Використання азоту в біосинтетичних процесах водоростей
Як морські, так і прісноводні водорості можуть засвоювати неорганічні сполуки азоту (нітрати NO3–), нітрити (NO2–) та амоній (NH4+). Незалежно від вмісту у воді тих чи інших форм азоту, їх засвоєння та включення в органічні сполуки водоростевих клітин відбувається тільки через перетворення NH4+. Цей процес має двостадійний характер і пов’язаний з внутрішньоклітинним нітропродуктазним комплексом.
Включення іону амонію в процес біосинтезу органічних сполук відбувається за участю глутамінсинтетазної реакції, внаслідок якої NH4+ взаємодіє з глутаматом, утворюючи амінокислоту глутамін. Цей процес пов'язаний з енергозабезпеченням. Наприклад, утилізація і перетворення нітратів у амінокислоти вимагає до 10 електронів на молекулу. Біоенергетичне забезпечення такої метаболічної реакції у водоростевих клітинах можливе лише в світлий час доби, коли відбувається фотосинтез. У темноті цей процес відбувається на досить низькому рівні або навіть повністю призупиняється.
В умовах, коли у водному середовищі різко знижений вміст азоту і клітини відчувають його дефіцит, процес утилізації NO3– і NH4+ може відбуватися в нічний період, але в світлий час його інтенсивність особливо висока.
Характерною особливістю фізіології водоростей є можливість накопичувати асимільований азот у вигляді іонів нітрату, амонію або низькомолекулярних органічних сполук. Водорості, особливо морські, можуть засвоювати з води органічні сполуки азоту у вигляді амінокислот, сечовини, пуринів.
Як один з найбільш важливих біогенних елементів азот (переважно у формі нітратів) істотно впливає на біологічну продуктивність водних екосистем. В оптимальних концентраціях він обумовлює підвищену продукцію фітопланктону, фітобентосу, вищих водяних рослин. Дефіцит мінерального азоту призводить до зниження інтенсивності фотосинтезу у рослин. В той же час надмірне надходження сполук азоту часто є причиною забруднення водойм та їх евтрофікації.
15.3. Алохтонний і автохтонний азот водних екосистем
Між сполуками азоту, які надходять у водойми іззовні (алохтонними) і тими, які утворюються в них за рахунок відмирання гідробіонтів (автохтонними), існує певна якісна різниця. Органічна біомаса наземного походження після надходження у водойми розпадається повільніше, ніж відмерлі водяні організми. Тому як джерело азоту вона використовується у водних екосистемах менш ефективно. Існують, однак, водні екосистеми, наприклад, гірських річок, у яких основним джерелом алохтонного азоту є листовий опад з дерев.
Що ж стосується гідробіонтів як джерела автохтонного азоту, то після їх відмирання та швидкої мінералізації органічних сполук з їх тіла вивільнюється велика кількість енергії і азоту, які включаються у внутрішньоводоймний кругообіг. Вони також використовуються для нарощування біомаси нових генерацій гідробіонтів.
Автохтонним, або внутрішньоводоймним, джерелом азоту можуть бути бактерії, водорості, вищі водяні рослини, безхребетні тварини, риби. При цьому найбільшу роль у кругообігу азоту автохтонного походження в континентальних водоймах здебільшого відіграють фітопланктон і макрофіти. Після відмирання гідробіонти розкладаються під дією бактерій в товщі води або на дні, що й формує вміст азоту у донних відкладах.
В залежності від типу водних об'єктів рослинна біомаса (фітопланктон, макрофіти) може включати до 90 % загального азоту в екосистемі.