- •Викладач: Бобко а.О.
- •2. Гідрофізичні фактори водних екосистем
- •2.1. Фізико-хімічні властивості води та їх екологічне значення
- •2.2. Щільність води
- •2.3. Кольоровість води
- •2.4. Температурний та термічний режим водних об’єктів
- •9.7. Льодовий режим
- •9.8. Світло та його роль у функціонуванні водних екосистем
- •9.9. Седиментація, осадоутворення та формування донних грунтів
- •9.10. Роль гідрофізичних факторів у життєдіяльності гідробіонтів
- •Глава 10. Сольовий склад вод та адаптація до нього гідробіонтів
- •10.1. Сольовий склад океанічних (морських) вод
- •10.2. Сольовий склад континентальних вод
- •10.3. Евригалінні і стеногалінні гідробіонти
- •10.4. Пристосування гідробіонтів до сольових факторів середовища
- •10.5. Адаптація гідробіонтів до водно-сольових умов середовища Пойкілоосмотичні гідробіонти
- •Гомойоосмотичні гідробіонти
- •Глава 11. Іонні компоненти та їх екологічна роль
- •11.1. Натрій, калій і цезій в водних екосистемах
- •Роль калію в метаболічних реакціях водяних рослин
- •Особливості обміну натрію і калію в організмі водяних безхребетних
- •Натрій і калій у морських і прісноводних рибах
- •Природний цезій в організмі гідробіонтів
- •11.2. Кальцій у водних екосистемах
- •Вміст кальцію в морських і океанічних водах
- •Кальцій континентальних вод
- •Метаболічна роль кальцію та шляхи його надходження в організми гідробіонтів
- •11.3. Магній морських і континентальних вод
- •Форми міграції магнію у природних водах
- •Магній в організмі гідробіонтів
- •Метаболічна роль магнію у гідробіонтів
- •11.4. Сірка природних вод та процеси сульфатредукції
- •Глава 12. Мікроелементи водних екосистем та їх біологічна роль
- •12.1. Залізо
- •Форми розчиненого заліза у водних екосистемах
- •Роль заліза у ферментативних реакціях та процесах дихання гідробіонтів
- •12.2. Мідь
- •12.3. Марганець
- •12.4. Цинк
- •12.5. Кобальт
- •12.6. Кадмій, хром, алюміній
- •Глава 13. Кисень гідросфери та його роль у водних екосистемах
- •13.1. Кругообіг кисню в водних екосистемах. Формування кисневого режиму водних екосистем
- •13.2. Роль кисню в розкладі органічних речовин та формуванні якості води
- •13.3. Роль кисню у життєдіяльності гідробіонтів
- •13.4. Особливості використання гідробіонтами кисню з води
- •Глава 14. Діоксид вуглецю в водних екосистемах
- •14.1. Хімічні та біологічні перетворення діоксиду вуглецю у водних екосистемах
- •14.2. Фотосинтез. Фіксація вуглекислоти автотрофними і гетеротрофними організмами
- •14.3. Адаптація риб до змін вмісту со2 у воді
- •Глава 15. Кругообіг та роль азоту у водних екосистемах
- •15.1. Азотфіксація у водних екосистемах
- •15.2. Використання азоту в біосинтетичних процесах водоростей
- •15.3. Алохтонний і автохтонний азот водних екосистем
- •15.4. Амоніфікація, нітрифікація і денітрифікація та їх роль в кругообігу азота в водних екосистемах
- •Глава 16. Фосфор у водних екосистемах
- •16.1. Неорганічний та органічний фосфор водних екосистем
- •16.2. Вміст фосфору в організмі гідробіонтів і його метаболічна роль
12.2. Мідь
У природі мідь зустрічається у вільному стані у вигляді самородків та в складі мінералів халькопіриту (CuFeS2), халькозину (Cu2S), малахіту (CuCO3 Cu(OH)2, азуриту (CuCO3 2Cu(OH)2 та інших. У сполуках мідь проявляє ступінь окиснення +1 і +2. Вона легко взаємодіє з галогенами, сіркою, селеном. Різна валентність іонів міді (Cu+ і Cu2+) зумовлює наявність у природних водах її важко- і легкорозчинних сполук. Солі міді утворюють як легкорозчинні (CuSO4), так і важкорозчинні (Cu2O, Cu2S, CuCl2) форми. Форми міді в поверхневих водах залежать від рН води, наявності в ній розчинених органічних речовин (гумінових і фульвокислот) та завислих частинок органічної і мінеральної природи. Розчинена мідь представлена переважно у закомплексованому стані, що обумовлено, в основному, хімічними властивостями самого елементу, як сильного комплексоутворювача. Поряд з утворенням комплексів з органічними речовинами, мідь може сорбуватись завислими частинками, серед яких є гідроксиди металів (Fe, Al, Mn), та взаємодіяти з гумусовими та іншими органічними речовинами. Певна її частина у водоймах адсорбується на завислих глинистих мінеральних частинках, разом з якими осідає на дно. Значна частина міді асимілюється планктонними організмами, в складі яких вона приймає участь у кругообігу речовин у водних екосистемах. Близько 30–50 % загальної кількості міді, що надходить з річковим стоком у дніпровські водосховища, взаємодіє із завислими частинками, які поступово осідають на дно. Тому в донних відкладах водосховищ зосереджено значно більше міді, ніж у товщі води.
В перші роки після утворення Київського водосховища концентрація розчинених форм міді, що виносилася з нього, була вищою ніж та, що надходила з водою притоків. Такий позитивний баланс був наслідком її десорбції із залитих грунтів. З часом в донних відкладах накопичувались значні запаси міді, що в свою чергу, призводило до зростання її концентрації у воді.
Існують певні особливості формування балансу міді у верхній, середній та нижній течії зарегульованого Дніпра. Вони пов’язані із впливом вищерозташованих у каскаді водосховищ на нижчерозташовані. Так, з Канівського водосховища до Кременчуцького надходить, крім розчинених, значна кількість завислих форм міді, більшість яких поступово осідає на дно. Загальний баланс міді у цьому водосховищі головним чином визначається їх акумуляцією в донних відкладах.
Вміст міді у воді річок залежить від особливостей формування їх водного режиму. Так, у верхньому Дністрі, водність якого формується за рахунок атмосферних опадів у гірських Карпатах, концентрація міді в різні сезони року змінюється від аналітичного нуля до 3,4 мкг/дм3, на середній ділянці вона становить 2,0–2,3, а на нижньому Дністрі – 1,8–6,3 мкг/дм3. У воді Дністровського і Дубосарського водосховищ ці показники становлять відповідно 1,3–2,2 і 1,5–3,0 мкг/дм3. У зв’язку із зменшенням швидкості течії у водосховищах, значна кількість завислих частинок разом із адсорбованою на них міддю осідає на дно, де її концентрація відповідно підвищується. Так, у донних відкладах Дністровського водосховища вміст міді досягає 17,3—22,3, а в Дубосарському – 8,3–13,3 мг/кг (табл. 13).
Таблиця 13
Вміст міді у воді і донних відкладах деяких водних об’єктів України
Водні об’єкти |
Вода (мкг/дм3) |
Донні відклади на глибині 0–5 см (мг/кг сухої маси) |
Дністер |
|
|
Верхній Дністер |
0,0–3,4 |
|
Дністровське водосховище |
1,3–2,2 |
17,3–22,3 |
Середній Дністер |
2,0–2,3 |
12,2 |
Дубосарське водосховище |
1,5–3,0 |
8,3–13,3 |
Нижній Дністер |
1,8–6,3 |
3,8–25,8 |
Гирло Дністра |
6,7–115,0 |
|
Водосховища Дніпра |
|
|
Київське |
6,4–51,4 |
22,3–38,9 (28,5) |
Канівське |
6,0–78,4 |
|
Кременчуцьке |
5,8–88,6 |
27,0–56,8 (36,8) |
Запорізьке |
8,0–85,8 |
31,6–86,5 (57,8) |
Лимани |
|
|
Дніпровсько-Бузький |
7,5–126,8 |
24,8–69,4 (47,5) |
Дністровський |
4,8–135,6 |
|
Річки |
|
|
Дунай (Кілійська дельта) |
5,6–143,7 |
|
Примітка. Вказані граничні величини; в дужках – середні концентрації.
Таблиця складена за даними П.М. Линника (1999), С.Й. Кошелевої, К.М. Цапліної (1998).
У воді озер і ставків на вміст міді впливає характер донних грунтів і сезон року. Значна сезонна різниця у концентрації міді пояснюється тим, що при весняному таненні снігів вона вимивається, а восени, навпаки, накопичується в грунтах за рахунок відмирання рослинної біомаси. В літні місяці вміст міді може бути нижчим навіть в порівнянні з весняним періодом. Це пов'язано з утилізацією міді гідробіонтами протягом вегетаційного періоду.
Серед вищих водяних рослин найбільшу здатність до акумуляції міді мають сальвінія, рдесник пронизанолистий, а найменшу – очерет звичайний. Особливо інтенсивно накопичують мідь макрофіти з добре розвинутою кореневою системою.
В організмі риб максимальна кількість міді зосереджена в печінці – органі, у якому найбільш інтенсивно відбуваються біоенергетичні і біосинтетичні процеси. Так, тканинний вміст міді в печінці ляща досягає в середньому 26–27, а у м’язах – близько 1,0, а у жереха відповідно – 50–53 і 0,3–0,6 мг на 1 кг сухої маси.
У осетрових риб вміст міді в печінці найвищий у порівнянні з іншими внутрішніми органами. Так, у осетра вміст міді в печінці становить 114, а в крові – 41,1, а у севрюги – відповідно 191 і 9,73 мг на 1 кг сухої маси. Отже, вміст міді у хрящових (осетрових) риб значно вищий, ніж у костистих (лящ, жерех).
В організмі гідробіонтів мідь відіграє важливу роль у метаболічних реакціях. Вона входить до структури багатьох ферментів і виступає як каталізатор окиснювано-відновних реакцій. Деякі її сполуки з білками використовують молекулярний кисень як акцептор електронів. Зокрема, церулоплазмін приймає участь у переносі кисню в плазмі крові, а цереброкупреїн – у запасанні кисню в мозкових тканинах хребетних тварин. Відома роль міді у процесах кровотворення і використанні заліза в синтезі пігментних білків та в процесах, пов’язаних з транспортом кисню. Серед мідьмістких ферментів, які приймають участь в окиснювано-відновних процесах, ключову роль відіграє цитохромоксидаза, яка каталізує завершальний етап тканинного дихання. Функція міді в каталітичних реакціях тісно пов’язана з функцією таких біологічно активних речовин, як гем, піридоксин та аскорбінова кислота. Мідь може виступати у метаболічних реакціях як переносник електролітів та компонент фермент-субстратних комплексів.
До вмісту міді у воді виявляють високу чутливість водорості багатьох таксономічних груп. Зелені водорості витримують досить високі концентрації цього металу у воді, а синьозелені і діатомові менш стійкі до альгіцидної дії міді. Співставлення окремих груп водоростей за їх чутливістю до міді не дає однозначної відповіді на питання, що лежить в основі різної чутливості окремих видів водоростей до дії цього мікроелементу. Так, при схожих концентраціях міді у воді більш толерантні клітини Chlorella мали у своєму складі таку ж кількість міді, як і нетолерантні.
Враховуючи чутливість синьозелених водоростей до дії міді, неодноразово проводилися дослідження з метою застосування її сполук (переважно CuSO4) для боротьби з “цвітінням” води. Мідь у концентраціях 50 мкг/дм3 і вище пригнічує фотосинтез або й призводить до загибелі (лізису) водоростевих клітин, але поступово фотосинтез відновлюється до вихідного рівня, а водорості знову набувають масового розвитку. У природних водоймах мідь вступає у комплексні сполуки з органічними речовинами, що знижує її активність щодо водоростей. До того ж, мідь отруйна і для безхребетних та риб, тому її широкомасштабне використання екологічно небезпечне. Застосування сполук міді для боротьби з “цвітінням” води (головним чином синьозеленими водоростями) обмежується технічними та декоративними водоймами.