1.2. Джерельна база

Джерельну базу магістерської роботи складають опубліковані джерела. За принципом походження і цільового призначення опубліковані джерела розподіляються на такі групи:

1. законодавчі акти вищих органів влади: документи програмного характеру (універсали та декларації Центральної Ради, грамоти гетьмана П.Скоропадського); земельні закони та директивна документація земельних міністерств;

2. тематичні збірки документів і матеріалів;

3. економіко-статистичні матеріали з інформацією про загальний стан сільськогосподарських губерній напередодні і частково в період революції та громадянської війни;

4. наративні джерела - спомини та щоденники провідних діячів республіканського та державницького напрямків (на сам перед М. Грушевського та В. Винниченка) [19, 5].

Матеріали, що стосуються безпосередньо планів аграрних реформ і їх реалізації, зберігаються у фондах відповідних земельних міністерств, зокрема, у фонді міністерства земельних справ УНР доби Центральної Ради (Ф.1060), Української Держави (Ф.1061) та Директорії УНР (Ф.1062). Це - земельні законопроекти і закони, матеріали діяльності урядових земельних комісій та нарад, статистичні матеріали щодо штатів та місцевих земельних органів, повідомлення з місць. Ці документи містяться в 2-х томах збірнику Українська Центральна рада: Документи і матеріали.

Важливе значення для характеристики суперечностей тогочасних суспільних поглядів мають записки провідних урядовців стосовно різних аграрних програм. З’ясувати позицію лідерів української революції щодо вирішення земельного питання дають змогу також матеріали особистих споминів - В.Винниченка, Д.Дорошенка, М. Грушевського, викладених у їхніх працях-споминах.

Протоколи Генерального Секретаріату Української Центральної Ради були вперше віднайдені й введені до наукового обігу М. Рубачем.9 В 1932-1933 рр. частішу цих протоколів на досить високому науковому рівні опублікували І. Премислер та П. Птаишнський. Публікації І. Премпслера передував науковий вступ, де описано справу ''Протоколи Народних Міністрів" з фонду Генерального секретарства освіти Центрального архіву революції УСРР (нині ЦДАВО України), в якому збереглися завірені копії протоколів Генерального Секретаріату [5].

Документи українських національних урядів в земельній справі є важливим джерелом з історії аграрного питання періоду 1917-1918 рр., викладені у збірнику документів і матеріалів - Україна у XX столітті. . Їх вірогідність підтверджена взаємною перевіркою, співставленням з іншими видами джерел. Такий підхід дозволяє належним чином розкрити поставлені в магістерській роботі завдання і всебічно висвітлити тему дослідження.

При всіх перевагах актових документів як історичного джерела в них є й певні недоліки. Актовий документ як правило не дає цілісної характеристики історичного явища чи періоду, а висвітлює їх в окремому дуже вузькому аспекті, що відповідав конкретним потребам авторів - цілям документу (наказ, резолюція, посвідчення тощо). По-друге, в таких документах можуть траплятися неточні н неправдиві твердження, особливо, коли їх авторам доводилося користуватися неперевіреною інформацією про віддалені від них події. По-третє, й це головне, кількість і обсяг актових джерел для досліджуваного періоду вкрай малі, а отже й не дозволяють відтворити повну картину подій.

Компенсувати ці недоліки значною мірою дозволяють спогади безпосередніх учасників і очевидців революції. Мемуари як історичне джерело мають ту перевагу, що дозволяють побачити зв'язок між подіями саме так як його бачили й розуміли безпосередні їх учасники, встановити ті деталі, які не зберегли документи, що дійшли до нашого часу. Спогади дають „той психологічний фон і той зв'язок, без якого окремі документи, що є в наших руках, можуть виявитися незрозумілими або зрозумілими неправильно. Безпосередні свідки виникнення документу можуть краще витлумачити його літеру, аніж люди, що підходять до документа через кілька років із настроями та уявленнями, яких не було ні в кого в ту хвилину, коли документ виник" [11].

Однак, при використанні мемуарів слід пам'ятати, що з плином часу багато подій і деталей в людській пам'яті стирається або перемішується із пізнішими подіями та враженнями. Тому найбільшу цінність природно становлять спогади, написані в перші роки після описуваних подій. Слід також зважати й на те, наскільки близько стояв автор до описуваної події: чи був він її безпосереднім учасником, очевидцем, чи описує почуте від інших людей - через "треті руки". Іноді автори мемуарів роблять прямі посилання на спогади інших людей, але найчастіше запозичення можна встановити лише шляхом ретельного порівняльного аналізу.

Крім того, кожні спогади є не тільки джерелом, а й до певної міри пам’яткою історіографії, бо дають оцінку періоду, явищу тощо, а ширше - пам'яткою суспільної думки того часу, коли вони були записані. Іноді провести чітку грань між спогадами й історичними працями практично неможливо. Наприклад, книга В. Винниченка "Відродження нації" належить одночасно і до першої, і до другої категорії. Вплив суспільної думки й обставин написання позначився на багатьох спогадах.

Якщо В. Винниченко звинувачує Центральну раду в тому, що в ній було замало соціалізму, то протилежну позицію займає визначний буржуазний істо­рик і також діяч УЦР Дмитро Дорошенко. На його думку, основною причиною поразки Центральної Ради було якраз надмірне захоплення соціалістичною де­магогією, що вносила розлад і анархію в Україну, потурала темним інстинктам простого люду і заважала будувати власну державу, особливо її головний атри­бут - власну армію. Саме соціалістичне доктринерство керівників Центральної ради та їх відмова будувати власні збройні сили й призвели, як стверджує Д. Дорошенко, до того, що у вирішальний момент УЦР виявилась беззахисною перед навалою російських більшовиків.