Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Otvety_OV .doc
Скачиваний:
43
Добавлен:
07.03.2016
Размер:
211.97 Кб
Скачать
  1. Сутність та види робочих місць та вимоги щодо їх організації.

Робоче місце — це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Робочі місця класифікують за такими параметрами, як професія та кількість виконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування, характер розміщення в просторі.

Залежно від кількості виконавців розрізняють:

  • Індивідуальне робоче місце - призначене для роботи одного працівника протягом зміни ;

  • Колективне робоче місце - призначене для здійснення процесу праці одночасно кількома робітниками (бригадою).

Залежно від кількості устаткування розрізняють:

  • одноверстатні

  • багатоверстатні робочі місця - характеризуються тим, що робітник у певній послідовності здійснює виробничий процес на кількох одиницях технологічного устаткування.

За ступенем спеціалізації розрізняють:

  • універсальні

  • спеціалізовані робочі місця,

За ступенем механізації:

  • робочі місця з ручними,

  • машинно-ручними,

  • машинними,

  • автоматизованими

  • апаратурними трудовими процесами.

Робочі місця за характером розміщення в просторі бувають:

  • стаціонарними (робоче місце токаря, коваля, вагранника)

  • рухомі (робоче місце водія, машиніста крана).

Організація робочого місця — це система заходів щодо його спеціалізації, оснащення необхідними засобами і предметами праці, їхнього розміщення на робочому місці, його зовнішнього оформлення і створення належних умов праці. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі.

Основними напрямами в організації робочих місць вважають:

— ефективне розміщення устаткування, оснащення, предметів праці;

— раціональну спеціалізацію;

— освітлення робочої площі;

— обслуговування;

— умови безпечної й високопродуктивної праці

  1. Значення атестації робочого місця.

Атестація робочих місць— комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу.

Включає облік та комплексну оцінку відповідності кожного робочого місця вимогам стандартів, методикам виконання вимірювань, санітарним нормам і правилам, правилам техніки безпеки та пожежної безпеки.

Основна мета атестації полягає в урегулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками щодо реалізації їхніх прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на п'ять років.

Атестація робочих місць передбачає: .

• виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

• санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;

• комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці та відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

• установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

• обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

• визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення;

• аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

  1. Технологічне планування робочого місця.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника.

Розрізняють зовнішнє і внутрішнє планування робочих місць.

Принципи загального планування робочих місць полягають у наступному:

· забезпечення волі всіх трудових дій працівника і зручність робочої пози в залежності від змісту праці,

· досяжність предметів праці, органів керування й інструмента;

· забезпечення безпеки праці і можливостей вільного відходу з робочого місця в аварійних, екстремальних ситуаціях;

· раціональність розміщення всіх засобів виробництва за загальним правилом: те, чим робітник користається частіше, повинне бути ближче, чим усі те. що в трудовому процесі використовується рідше;

· правильне розміщення робочої поверхні стосовно джерела світла, що, як правило, повинний знаходитися ліворуч

При плануванні розміщення засобів і предметів праці в робочій зоні повинний дотримуватися ряд важливих вимог.

1. Органи керування верстатами, механізмами й апаратурою повинні розташовуватися в поле зору працівника й у зоні оптимальної досяжності рук — як правої, так і лівої Дотримання цієї вимоги сприяє економії рухів — поворотів, нахилів голови і корпуса, а також зменшенню напруги зору.

2.Розташування засобів і предметів праці, інструмента і пристосувань у робочій зоні повинне здійснюватися за принципом усе, що береться правою рукою, розташовується праворуч від працівника, а усе, що береться лівої, — ліворуч, при цьому предмети, якими працівник користається частіше, повинні розташовуватися ближче, т е в зоні найкращої досяжності, а рідше уживані предмети можуть розташовуватися в границь робочої зони і навіть за її межами.

3. Кожен предмет у робочій зоні повинний мати постійне місце розташування За рахунок цього в працівника виробляється автоматизм у виконанні трудових дій, іменований у фізіології праці «робочим динамічним стереотипом» Вироблення робочих динамічних стереотипів сприяє скороченню витрат робочого часу на здійснення трудових дій, зниженню стомлюваності і підвищенню продуктивності праці.

4. Переміщення предметів і засобів праці на робочому місці й у робочій зоні повинне бути організоване з урахуванням наступних рекомендацій спуск і пересування по горизонталі й в одному напрямку переважніше пересування на підйом з поворотами, рух «до себе» краще, ніж рух «від себе», небажано сполучити мускульні зусилля з нахилами і поворотами тулуба, з незручною позою.

  1. Переробка сировини та матеріал, їх види значення та характеристика.

При розміщенні переробних підприємств у великих містах і промислових центрах не завжди враховується забезпечення виробленою ними продукцією сільського населення.

В умовах переходу різних регіонів України до ринку особливо важливим є самозабезпечення населення продуктами, які воно виробляє. Переробні галузі, які функціонують безпосередньо у господарствах, при економічно обгрунтованому їх розміщенні повинні певною мірою сприяти вирішенню продовольчої проблеми і досягненню соціальної рівності сільських і міських трудівників у забезпеченні їх продовольчими промисловими товарами. Переробка частини або всієї сільськогосподарської продукції на місці її виробництва має і певну економічну доцільність: суттєво зменшуються втрати виробленої продукції, знижуються витрати на її транспортування від місць виробництва, а отже, зростають прибутки господарств. Є різні форми поєднання виробництва сільськогосподарської сировини з її переробкю.

Переробні виробництва, які нині функціонують у господарствах України, можна поділити на групи за такими класифікаційними ознаками:

  • За характером сировини, яку переробляють, — на переробні і добувні. До перших належать виробництва з переробки сировини рослинного і тваринного походження (плодоовочеконсервне, олійне, борошномельне, круп'яне, картоплепродуктове, виноробне, м'ясо- та молокопереробне тощо), до других — виробництво мінеральних вод і рибне господарство.

  • За призначенням готової продукції — на підприємства групи "А", які частину своєї продукції направляють іншим галузям як сировину (олійне, крохмальне, борошномельне тощо), і групи "Б" — ті, що направляють продукцію (у тому числі і групи "А") для безпосереднього споживання населенням (переробка м'яса, молока, овочів, плодів, винограду, картоплі, олійних, зернових, круп'яних культур).

  • За періодом роботи протягом року — на виробництва сезонної дії, що переробляють сировину, яка надходить сезонно (овочі, плоди, виноград, картопля) і цілорічної дії (борошномельно-круп'яні, олійні, вторинне виноробство, хлібопекарне та ін.).

  • За тривалістю роботи протягом доби — виробництва безперервної дії (олійне, хлібопекарне), решта — інші галузі, які не потребують безперебійності технологічного процесу.

  • За способом одержання готової продукції розрізняють підприємства, які: 1) вилучають цінні речовини з вихідної сировини (олійне, виноробне, борошномельне, крохмальне тощо); 2) видаляють вологу із сировини і підвищують концентрацію харчових речовин у продукті (сушіння овочів і плодів, виготовлення томато- і картоплепродуктів тощо); 3) виробляють готову продукцію з різних компонентів (хлібопекарне, пивобезалкогольне та ін.); 4) виробляють продукцію з напівфабрикатів первинного виробництва (вторинне виноробство).

  • За рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів підприємства поділяють на: 1) механізовані, де механізовано процеси основного виробництва; 2) комплексно механізовані, на яких повністю механізовані процеси основного і допоміжних виробництв; 3) автоматизовані, де процеси основного виробництва автоматизовані, допоміжного — механізовані; 4) комплексно автоматизовані, де процеси основного і допоміжного виробництва автоматизовані.

Перелічені ознаки зумовлюють специфіку організації переробних виробництв, характер організації праці на них. Наприклад, вони характеризуються високою матеріаломісткістю. У структурі собівартості виготовлюваної ними продукції витрати на сировину становлять понад 80%. Тому вдосконалення досконалої технології, зниження втрат і зменшення відходів, підвищення якості продукції є резервами нарощування обсягів виробництва та здешевлення продуктів.

При переході до ринку господарський комплекс України зазнає глибоких змін, пов'язаних з переорієнтацією економіки на галузі, які необхідні для повного задоволення потреб населення, розширення експорту та раціонального використання сировинної бази. Тому пріоритетним у структурі сільської промисловості має бути виробництво продуктів харчування.

Світовий досвід показує, що виробник одержує найбільший ефект тоді, коли реалізує не сировину, а продукти її переробки, кінцеві продукти споживання. Тому високорозвинені країни ніколи не експортують сировину, а мають усі галузі промисловості з комплексної переробки сировини і реалізують кінцевий продукт споживання. Це стосується не лише великих компаній і фірм, а й індивідуальних виробників. У високорозвинених країнах навіть фермери намагаються реалізувати сільськогосподарську продукцію тільки після її первинної переробки і навіть довести її до стадії кінцевого споживання. Для цого вони створюють на кооперативних засадах сферу первинної переробки та зберігання сільськогосподарської продукції: кооперативи з переробки молока, виробництва сиромолочної продукції, кооперативні м'ясопереробні підприємства. Великі фермерські господарства мають власні невеликі сучасні цехи з первинної переробки сільськогосподарської продукції. Цей напрям певною мірою розвивається і у вітчизняних сільськогосподарських підприємствах. Реалізація ними кінцевого продукту (вироби із м'яса, олія, масло, сири, консерви тощо) дає змогу впливати на реалізаційну ціну продуктів харчування, еквівалентний обмін між містом і селом.

5. Класифікація переробних виробництв.

Поєднання виробництва сільськогосподарської продукції (сировини) з видами її переробки в Україні можна характеризу­вати та класифікувати за певними ознаками.  А саме, за періодом роботи протягом календарного року пе­реробні виробництва можна поділити на виробництва сезонної дії (овочі, фрукти, ягоди) та цілорічної дії (олійні, виноробство, борошномельно-круп’яне, хлібопекарське).  За тривалістю робити протягом доби переробні виробництва можна поділити на виробництва безперервної дії (олійне, хлібо­пекарське) та на виробництва, які не потребують безперервності технологічного процесу.  За характером перероблюваної сировини перероблювані ви­робництва можна поділити на перероблювані та добувні. В свою чергу сировину першої групи можна поділити на рослинного і тваринного походження (зерно, овочі, фрукти, м’ясо, молоко тощо). До переробного виробництва другої групи можна віднес­ти виробництво мінеральних вод, рибне господарство.  За способом отримання готової продукції слід розрізняти підприємства, які: вилучають цінні речовини з вихідної сировини (олійне, виноробне, борошномельне, крохмальне, приготування соків тощо); видаляють вологу із сировини і підвищують концен­трацію харчових речовин у продукті (сушіння овочів і фруктів, виготовлення томато- і картоплепродуктів тощо); виробляють готову продукцію з різних компонентів (хлібопекарне, пиво безалкогольне та інші); виробляють продукцію з півфабрикатів пер­винного виробництва (вторинне виноробство, кулінарія тощо).  За призначенням готової продукції переробні виробництва можна поділити на дві групи: підприємства, які свою продук­цію направляють іншим галузям як сировину і ті підприємс­тва, що направляють свою продукцію для безпосереднього спо­живання населення.  За рівнем механізації виробничих процесів підприємства переробного виробництва можна поділити на: часткової механі­зації (механізовано процеси основного виробництва); повної ме­ханізації (повністю механізовані виробничі процеси основного та допоміжного виробництва); автоматизовано-механізовані (процеси основного виробництва автоматизовані, допоміжного – механізовані); повної автоматизації (процеси основного та до­поміжного виробництва повністю автоматизовані).

6. Характеристика комплексів для зберігання продукції.

У місцях зосередження значної кількості овочів, плодів та карто­плі або у великих містах, де заготовляють картоплю й плодоовочеву продукцію для великої кількості населення, створюють комплекси з сучасною матеріально-технічною базою, яка забезпечує мінімальні втрати продукції при зберіганні й низьку її собівартість. До складу матеріально-технічної бази таких комплексів входять: стаціонарні сховища для зберігання; приміщення для приймання, обробки та відвантаження; приміщення для тимчасового зберігання, пророщу­вання, отеплювання продукції; цех для переробки залишків або не­стандартної (чи нетранспортабельної продукції); вентиляційні ка­мери; машинне відділення холодильних установок; котельні чи теп­лові пункти; зарядні станції електронавантажувачів; електрощито­ві, приміщення контрольно-вимірювальних приладів та засобів ав­томатики; транспортні коридори, дебаркадери, платформи, тамбу­ри, під'їзні шляхи; станції газового середовища; трансформаторні підстанції; склади матеріалів і тари; тарний цех; ваги автомобільні та для залізничних вагонів; градирні; балони для зрідженого газу; адміністративне приміщення; диспетчерський пункт та пункт зв'язку; лабораторії; культурно-побутове приміщення.

Об'єкти матеріально-технічної бази можна об'єднати в три основ­ні групи:

1)приміщення виробничого призначення (для зберігання, після­ збиральної та передреалізаційної обробки, фасування, пакування, пророщування, переробки, зберігання готової переробленої продук­ції, тимчасового зберігання);

2)приміщення підсобного призначення (ваги, гаражі, стоянки для техніки та механічні майстерні, цехи тари, склади, системи електро-, тепло- та водопостачання, каналізація, очищення стоків, машинні відділення холодильних установок,

зарядні станції транс­форматорних засобів, пункти зв'язку, протипожежні засоби);

3) приміщення   допоміжного   призначення   (адміністративні, культурно-побутові та інші приміщення, прохідні,

огорожа, лабора­торії).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]