Бондаренко

(XIX, 4202)

Катаємось у затінку гліциній Уздовж затоки.

Хто не знає нас, Побачивши, подумає: Рибалки!

(Куме-но Цуґумаро)

(XIX, 4222)

Не лий занадто, Дощику осінній!

Я золота кленового візьму, Щоб показати Дівчині коханій.

(Куме-но Хіроцуна)

(XIX, 4290)

Весняним полем Стелиться серпанок, А серцем – смуток: Знову соловей

Витьохкує у затінку вечірнім.

(Отомо-но Якамоті)

(XIX, 4292)

У день весняний, Вибілений сонцем, Коли зринає жайворон увись, Від самоти На серці в мене смуток!

(Отомо-но Якамоті)

Переклад І. Бондаренка

(XX, 4322)

Моя дружина, мабуть, за мною сильно тужить–

я у воді, коли схилюсь попити, її обличчя бачу...

200

І жодна рисочка не позабулась!

(Невідомий автор)

(XX, 4325)

Коли б мої батьки та й поробились квітами!

Як довелось би в подорож іти, де в головах трава щоночі, я б ніс перед собою їх!

(Невідомий автор)

Переклад Г. Туркова

(XX, 4337)

Зірвався з дому, Наче птах з води, Батькам своїм

Ні слова не сказавши...

Ох! Як же я розкаююсь тепер!

(Утобе-но Усімаро)

(XX, 4346)

Мою голівку Пестили батьки, Віщуючи мені Щасливу долю.

Ніколи не забуду я тих слів!

(Хасебе-но Інамаро)

(XX, 4353)

Із краю рідного Щодня лиш вітер віє! А від дружини любої Ніхто

Жаданого привіту не приносить!

(Мароко-но Мурадзі Отосі)

Переклад І. Бондаренка

(XX, 4375)

Побачив я:

стоять рядочком сосни. Точнісінько,

201

як родичі мої, коли вони мене випроводжали.

(Невідомий автор)

(XX, 4424)

Хотіла б найгустішим барвником пофарбувати чоловіків одяг я! Коли б узгір'ями обходив він застави,

далеко й ясно бачила б його.

(Невідомий автор)

Переклад Г. Туркова

(XX, 4437)

Закуй, зозуле, знову, Щоб про тих, кого уже немає, Я згадала Й заплакала,

Почувши голос твій!

(Імператриця Ґенсьо)

Переклад І. Бондаренка

(XX, 4438)

Зозулечко, лети до мене якнайближче і тут співай!

Бо як мине цей час – кому ж тоді твій спів потрібний буде?

(Сацу Мьокан)

Переклад Г. Туркова

(XX, 4516)

В Новому році Ранньою весною

Нового снігу знову намело. Що ж! Сніг сьогоднішній Добробут обіцяє!

(Отомо-но Якамоті)

Переклад І. Бондаренка

202

КОКІН-ВАКА-СЮ

(«Збірка старих і нових японських пісень»)

905-913 рр.

203

так званий, “список Такано”, який, на думку дослідників, дійсно належить пензлю її головного укладача. Найдавнішими, також далеко не повними, списками вважаються рукописи цієї антології, що належать перу відомого поета і каліграфа епохи Хейан Оно-но Тофу (Мітікадзе, 896-966) – “список Хонамі”, а також список, зроблений філологом і відомим каліграфом епохи Хейан Фудзіварою Юкінарі (972-1027). А найдавніший повний список “Кокін-сю”, що дійшов до наших днів, датується 24-м днем 7-го місяця 3-го року доби Ґен-ей,

тобто 20 серпня 1120 р. (Докл. про це див.: Горегляд В.Н. Японская литература VIII-XVI вв.- СПб., 2001.- С.137).

Про те, що антологія “Кокін-сю” була покликана стати своєрідною спадкоємницею “Ман-йо-сю”, як і кращих національних поетичних традицій взагалі, свідчить не лише її первісна назва “Сьоку Ман-йо-сю” (досл. з яп.: “Продовження Ман-йо-сю”), але й структурна композиція цієї збірки, яка теж складалася з 20 книг (сувоїв) і містила 1100 (у деяких пізніших списках – 1111) віршів. Ці вірші об’єднувалися у відповідних розділах антології за сезонно-тематич- ним принципом, який також частково був запозичений укладачами “Кокін-сю” з першої поетичної антології “Ман-йо-сю”:

I-II розділи – “Весняні пісні”,

IV-V розділи – “Осінні пісні”,

VI розділ – “Зимові пісні”,

VII розділ – “Пісні-вітання”,

VIII розділ – “Пісні розлуки”,

IX розділ – “Подорожні пісні”, X розділ – “Назви”,

XI-XV розділи – “Пісні кохання”,

XVI розділ – “Пісні скорботи”,

XVII-XVIII розділи – “Різні пісні”,

XIX розділ – “Пісні різних форм”,

XX розділ – “Пісні Пісенної палати”.

Завершувалася антологія “Кокін-сю” своєрідним додатком – розділом під назвою “Додаткові пісні, включені до основного списку з сімейних зібрань”.

Серед віршів, що увійшли до складу “Кокін-сю”, лише декілька були написані у жанрах “тьока” (“довгі пісні”) і “седока” (“пісні човнярів”), решта – у жанрі “танка” (“короткі пісні”). У ті часи ця строфічна форма називалася “вака” – “японська пісня”, що знайшло своє

205

віддзеркалення у повній назві цієї поетичної антології: “Кокін-вака- сю” (“Збірка старих і нових японських пісень”).

Автори віршів “Кокін-сю”, активно застосовували у своїй поезії добре відомі ще з часів “Ман-йо-сю” різноманітні художньо-сти- лістичні прийоми та засоби, запозичені у своїх славетних попередників і значно удосконалені протягом півтора століть, що розділяли ці два найвідоміші в історії японської поезії поетичні зібрання, а саме:

а) макура-котоба (досл. з яп.: “слово-узголів’я”) – традиційні епітети, які кочували з одного вірша в інший, і вважаються дослідниками своєрідними реліктовими слідами синтоїстської міфології та прадавнього японського фольклору, наприклад:

-“асіхікі-но яма” (досл.: “слабконогі гори”) – простягнуті, розпластані; тобто давні, старі, одвічні гори;

-“куса-макура” (досл.: “трава-подушка”) – трава в узголів’ї; тобто нічліг просто неба;

-“нубатама-но” (досл.: “чорний, мов ягода шовковиці”) – чорний, як смола (смоль); смоляний, вороний;

-“сіротае-но соде” – “білоткані, білосніжні рукави”;

-“хісаката-но ама” – “передвічні, споконвічні небеса”;

б) ута-макура (досл.: “узголів’я /подушка/ пісні /вірша/”) – традиційні топоніми-зачини (назви місцевості, гір, рік, долин тощо), використання яких викликало у читача певні сформовані багатовіковою пісенно-поетичною традицією уявлення, емоції, асоціації, наприклад:

-“Аусака-но секі /яма/” – “застава /гора/ Зустрічей”: зустріч чи розлука з коханою, друзями, родиною тощо;

-”Ісонокамі” – назва місцевості поблизу міста Нара, де розташований один із найдавніших синтоїстських храмів країни Фуру/- но/ Ісонокамі дзінґу: могутність і велич богів, старість;

-“Йосіно-яма” – гори Йосіно: весна, вишневий цвіт і та ін.;

-“Тацута-ґава /яма/” – ріка /гора/ Тацута: осінь, багряне листя кленів тощо;

в) дзьо (або ще: дзьо-котоба; досл.: “передмова”, “вступ”; “вставні слова”) – розгорнуті (іноді - до цілого речення) традиційні епітети, порівняння чи метафори, своєрідні “риторичні прикраси”, що трапляються як на початку, так і в середині вірша, наприклад:

-“ямадорі-но о-но сідарі о-но” – “/довгий/, як хвіст фазана, що

206

звисає /з дерева/”;

-“асі-но не-но хіто-йо” – “/короткий/, як одне колінце очеретин-

ки”;

-“таратіне-но хаха” – “мати, що вигогодовувала /мене/ грудьми”, “рідна ненька”;

г) енґо (досл.: “споріднені слова”) – асоціативні слова-образи, лексика одного асоціативного ряду – стилістичний прийом (поетична традиція), коли використання у вірші певного слова (як правило, іменника) вимагало від автора обов’язкового вживання на основі асоціативного зв’язку іншого лексичного відповідника (прикметника, дієслова тощо), наприклад:

-“соде” (“рукав”) – “нуреру” (“/на/мокнути /від сліз/”); “наміда” (“сльоза”, “сльози”);

-“цую” (“роса”) – “сіроі”, “сіра-цую” (“білий”, “біла /срібляста/ роса”); “кіеру” (“щезати”, “зникати”);

-“кумо” (“хмара”) – “сора” (“небо”);

-“вакаре” (“розлука”), “вакареру” (“розлучатися”) – “аібікі” (“таємна зустріч”, “побачення /закоханих/”); “ау” (“зустрічатися”, “зустріч”);

-“юкі” (“сніг”) – “токеру” (“розтавати”, “танути”); “цумору” (“нагромаджуватися”, “накопичуватися”);

-“намі” (“хвиля”) – “сіроі”, “сіра-намі” (“білий”, “білі /білопінні/ хвилі); “тацу” (“вставати”, “здійматися”; “стояти”);

д) хонкадорі (досл.: “услід головній пісні /віршу/”) – ремінісценція, алюзія на відомий вірш іншого автора, часто з використанням прямої або дещо видозміненої цитати з цього твору;

е) каке-котоба (або ще “кен-йо-ґен”, “сяре”, “дзіґуті”; досл.: “по-

двійні слова”, “каламбур”) – гра слів, що ґрунтувалася на засадах дуже поширеної в японській мові омонімії та полісемії. Допускаючи різні прочитання і тлумачення одного й того ж вірша, гра слів дозволяла надати йому подвійний чи додатковий зміст. Цей оригінальний стилістичний прийом був запозичений японськими поетами зі старокитайських пісень “юефу” і набув у особливо широкого розповсюдження в поезії X-XII ст. Ось кілька типових прикладів омонімічних японських слів, що часто використовувалися поетами доби Хейан як каке-котоба:

-“акі” (“осінь”) – “акі” (“збайдужіння”; “пересичення”);

-“Асіта/-но хара/” (назва долини) – “асіта” (/поет./ “ранок”);

207

-“Асука/-ґава/” – (назва ріки) – “асу-ка” (“завтра?”, “чи не зав-

тра?”);

-“іро” (“колір”) – “іро” (“любовні стосунки”; “роман”; “закоханість”);

-“йо” (“колінце /бамбука, очеретини/”) – 1. “йо” (“світ”; “життя”);

2.“йо” (“вечір”; “ніч”);

-“мацу” (“сосна”) – “мацу” (“чекати”);

-“наґаме” (“спостерігати”, “дивитися”) – “наґаме” (“тривалий дощ”);

-“наку” (“співати”) – “наку” (“плакати”);

-“не” (“звук”) – “не”(“корінь”);

-“тіґіру” (1. “рвати”, “розривати /на шматки/”; 2. “зривати”, “збирати” /квіти, ягоди і та ін./ ) – “тіґіру” (“присягатися /в коханні/”);

-“фуру” (“лити”, “падати”, “іти” /про дощ, сніг тощо/) – “фу/ке/- ру” (“старішати”, “старіти”);

-“хару” (“весна”) – “хару” (1. “набрякати”, “набухати”; 2. “напинати”, “натягувати”; “розтягувати”);

-“хіґурасі” (“сутінки”, “захід сонця”) – “хіґурасі” (“цикада”). Антологія “Кокін-сю” містить також цілий розділ віршів-шарад, у

яких поети, використовуючи зазначений стилістичний прийом какекотоба, обігравали назви різних предметів (Див.: розділ X “Назви”).

Окрім зазначених художньо-стилістичних прийомів, японські поети активно використовували й інші поетичні та художні засоби, добре відомі як європейській поетиці в цілому, так і українській зокрема: алегорії, антитези, гіперболи, метафори, паралелізми, порівняння тощо.

За підрахунками японських фахівців, кількість авторів, поетичні твори яких були включені до складу “Кокін-вака-сю”, сягає цифри 580. Серед них імена 127 поетів (включаючи вісьмох членів імператорської родини, які були авторами 15 віршів) – відомі, решта – позначені в антології як “невідомий автор”. Більшість із зазначених імен належить представникам класу середньої та вищої родової аристократії доби Хей-ан. Значна частина віршів, що містяться в “Кокін-сю”, свого часу були визнані переможцями численних поетичних конкурсів (яп.: “ута-авасе”), надзвичайно популярних серед столичних аристократів цієї історичної епохи.

І.П. Бондаренко

208