Бондаренко
.pdfзвернувся, до дружини: «Якби оце мені поїхати додому, розповісти батькам, що сталося зі мною. Всього лиш день який –
ізавтра повернувся б». На ці його слова дружина відказала: «Якщо насправді ти гадаєш повернутись в країну вічності й зустрітися зі мною – хай завжди при тобі оця шкатулка буде, але не відкривай її ти в жоднім разі». Урасіма приплив у бухту Суміное,
на берег подививсь – нема його оселі! Навколо подививсь – всього села немає! «Їй-право, дивина! – Стоїть собі й міркує, – Невже за цей-от час, якихось там три роки,
ідім кудись пропав,
ізагорожа зникла?
А що, як спробую відкрити цю коробку? Адже, можливо, знов появиться оселя!» Він трошечки відкрив шкатулку – і одразу із неї піднялась маленька біла хмарка і швидко попливла
190
у вічності країну. Він скочив і побіг, кричав, махав руками, ногами тупотав, аж корчився з досади. І раптом він упав, не годний далі бігти, і шкіра молода
геть зморшками взялася,
ічорне, як смола, волосся побіліло,
ідихання його потроху гасло, гасло,
іврешті він помер. Отак розповідають...
З села Мідзуное
Урасіма був родом. Он там воно стояло1.
(Такахасі Мусімаро)
(IX, 1741)
А міг би жити у країні вічності...
Та через своє серце – а воно як меч! –
ти, чоловіче, наробив дурниць.
(Такахасі Мусімаро)
(IX, 1791)
Якщо в степу, де заночує подорожній,
осяде паморозь на землю – ви ж бо його, мого синочка,
укрийте крилами, небесні журавлі!
(Невідомий автор)
Переклад Г. Туркова
1 Ця пісня – давня японська легенда, записана й оброблена Такахасі Мусімаро.
191
(X, 1870)
Не лий занадто, Дощику весняний!
Бо якщо цвіт вишневий опаде, Якого ще не бачив, Прикро буде!
(Невідомий автор)
(X, 1972)
Очікувана осінь, мабуть, скоро! – Я зрозумів, Побачивши в полях Гвоздики,
Що розквітли буйним квітом.
(Невідомий автор)
(X, 2077)
Мерщій, човняре, Човен переправ!
Бо вдруге в цьому році Мій коханий
Не зможе вже відвідати мене!1
(Невідомий автор)
(X, 2103)
Осінній вітер Холодом повіяв.
Ну, що ж! Рівняймо коней – І в поля!
На пізній цвіт хаґі2 помилуватись.
(Невідомий автор)
1 За легендою, закохані зірки Вега та Волопас, які були розлучені богами, можуть зустрічатися лише раз на рік, переправляючись через Небесну Ріку.
2 Хаґі – кущовидна рослина родини бобових з квітами рожевого та біло-
го кольору (лат.: Lespedeza).
192
(X, 2128)
З осіннім вітром разом До Ямато і гуси повертаються: Десь там – за хмарами Поволі затихають І пропадають їхні голоси!
(Невідомий автор)
(X, 2144)
Ігуси прилетіли, І, зів’явши,
Обсипався на землю цвіт хаґі,
Інавіть оленя
Вже посмутнішав голос!
(Невідомий автор)
(X, 2174)
Живу у курені, Що збудував,
Збираючи врожай в осіннім полі. Від холоду нічного рукави Росою покриваються щоночі.
(Невідомий автор)
(X, 2180)
Після осінніх затяжних дощів Промокнувши цілком, Гора Касуґа1 Вбрання золотолисте Одягла!
(Невідомий автор)
(X, 2216)
Для тих, Хто ще не бачив цього дива,
Із давньої столиці я приніс
1 Касуґа – назва гори і мальовничої місцевості на схід від м.Нара.
193
У першім золоті осіннім Гілку клена!
(Невідомий автор)
(XI, 2364)
Ти прошмигни в щілинку непомітно Крізь занавіску В перлах дорогих!
Якщо ж мене благопристойна ненька Спитає: «Що це?», «Вітер!» – відповім.
(Невідомий автор)
(XI, 2417)
Як кипарис священний Біля храму Фуру-Ісонокамі1, Я також Уже зістарівся,
Але кохаю знову!
(Невідомий автор)
(XI, 2691)
Чи так, чи ні? Вагатися не буду! Тобі дарую тіло я своє, Адже воно – Що та роса ранкова!
(Невідомий автор)
(XI, 2769)
Моє кохання, Мов травичка влітку:
Скільки не скошуй – Все одно вона
1 Фуру(-но) Ісонокамі(-дзінґу) – давній синтоїстський храм, розташований у сучасному м. Тенрі (преф. Нара). За часів імператорів Анко (453456) та Нінкена (488-498) тут знаходилась столиця країни.
194
Щоразу знову буйно виростає!
(Невідомий автор)
(XII, 2912)
Аби не дорікали мені люди, Побачивши, До тебе уві сні
Цієї ночі я прийду, коханий! Не замикай хатиночку свою!
(Невідомий автор)
(XII, 2919)
Зав’язаний удвох Шнурок таємний Один ніколи я не розв’яжу,
Аж поки не зустрінемось З тобою!
(Невідомий автор)
(XIII, 3283)
Хоча й кохаю, любий, Відтепер З тобою зустрічатися не зможу.
Аби тебе побачити вві сні – Лише тому я засинати буду!
(Невідомий автор)
(XIII, 3321)
Не встигла ніч стемніти, Як світає!
Я двері відчиняю і тебе Із краю Кі1, коханий, Виглядаю.
(Невідомий автор)
1 Кі (Кії) – історична назва провінції в південній частині о.Хонсю.
195
(XIII, 3351)
На гору Цукуба падає сніг, чи що? Навряд!
Це, мабуть, моя кохана сушить там полотно.
(Невідомий автор)
Переклад І. Бондаренка
(XIV, 3400)
Навіть маленький камінчик на березі річки, але тільки той,
на який мій коханий наступить, – я підберу як перлину.
(Невідомий автор)
Переклад Г. Туркова
(XIV, 3491)
Вербу зрубають – Знову виростає! А чим зарадити На білім світі тим
Хто від свого кохання помирає?
(Невідомий автор)
Переклад І. Бондаренка
(XIV, 3515)
Якщо з часом забудеш обличчя моє – подивися, коханий, на хмари, що парують з землі і стоять над вершинами гір,
подивися, будь ласка, й згадай...
(Невідомий автор)
(XIV, 3519)
Нагримала на мене твоя мати – не впустила.
Блакитною хмаринкою із дому вийди, люба!
196
На тебе подивлюсь – тоді піду.
(Невідомий автор)
(XIV, 3537)
Як те лоша крізь огорожу скубне, бува, травиці жменьку – лиш кілька хвилечок я дівчину цю бачив.
Але яка ж вона моєму серцю люба!
(Невідомий автор)
Переклад Г. Туркова
(XIV, 3561)
Як дощ очікує Потріскана від сонця
Земля в засохлім полі край воріт, Так я тебе чекаю, Мій коханий!
(Невідомий автор)
Переклад І. Бондаренка
(XIV, 3580)
Якщо ту хижу на узбережжі, в якій ти маєш ночувати, туман укриє – знай:
це я зітхаю за тобою.
(Невідомий автор)
Переклад Г. Туркова
(XV, 3617)
Коли розчув крізь гуркіт водоспаду, Що вниз зривається зі скель, Цикади спів, Столицю Нару Пригадав відразу.
(Невідомий автор)
(XV, 3655)
Віднині, мабуть, Осінь наступає:
197
У затінку сосновім Серед гір
Свої пісні виспівують цикади!
(Невідомий автор)
(XV, 3678)
Не спиться – Все сумую по коханій!
В осіннім полі олень усю ніч, Також сумуючи, Свою дружину кличе.
(Невідомий автор)
Переклад І. Бондаренка
(XV, 3772)
Коли почула я: «Додому повернувся» –
Їй-бо, ледь-ледь не вмерла. Бо враз майнула гадка: «А чи не мій коханий?»
(Сано Отоґамі)
Переклад Г. Туркова
(XV, 3785)
Зозуле, Зупинись хоча б на мить!
Коли кувати ти розпочинаєш, Душа моя засмучена Болить.
(Накатомі-но Якаморі)
(XVI, 3786)1
Все марилось мені: Весна настане –
Прикрашу цвітом сакури себе...
Опав той цвіт,
1 За легендою, цей і наступний вірш були складені двома друзями, закоханими в одну дівчину. Звали її Сакурако (Вишенька). Аби примирити друзів, вона змушена була накласти на себе руки.
198
І сліду не лишилось!
(Невідомий автор)
(XVI, 3787)
Щороку, Коли вишня зацвіте,
Твоїм ім’ям наречена, Кохана, З любов’ю буду згадувать тебе!
(Невідомий автор)
(XVII, 4018)
Холодний вітер З гавані доносить Плач журавля, Що подругу свою
До себе кличе у затоку Наґо1.
(Отомо-но Якамоті)
(XVIII, 4060)
Піду додому, Місяця діждавшись:
Засяють встромлені у зачіску мою Плоди ясно-червоні Помаранчі!
(Авата-но Окімі /принцеса Авата/)
(XIX, 4139)
Весняний сад Увесь в рожевім сяйві Квітучих персиків! Красуня молода,
Мов зачарована, завмерла на дорозі.
(Отомо-но Якамоті)
1 Наґо – назва місцевості й морської затоки у провінції Еттю (одна з північних провінцій Ямато).
199