20. Томаш Масарик та його заслуга у заснуванні Першоі Чехословацької республіки

Народився у місті Годонін у Моравії (у регіоні Моравська Словаччина) в словацько-німецькій родині. 1876 року закінчивВіденський університет. Після поділу університету в Празі на німецький і чеський університети (1882) — професор філософії у чеському університеті.

1917 року Масарик приїхав до Росії, де брав участь у створенні Чехословацького корпусу (перейменованого потім в Чехословацький легіон, а потім 1 лютого 1919 в Чехословацьку армію - Чехо-військо). У березні 1918 року Масарик виїхав до США з Москви через Владивосток. Про свою роботу в Росії Масарик казав: «Ця була велика робота, в Росії, але чудова; ми поверталися додому не з голими руками, у нас було щось справжнє, своє, наша армія, перша, справжня, пускай екстериторіальна, частина нашого майбутнього держави ». Чехословацька національна рада, головою якої був Томаш Масарик, визнавався єдиним верховним органом всіх чехословацьких військових формувань. Значною мірою, Чехословацька демократія була встановлена разом з першим президентом країни Томашом Масариком. В якості головного батька заснування республіки, Масарик розглядався аналогічно тому, як Джордж Вашингтон вважається в Сполучених Штатах. Таке загальну повагу дало Масарику можливість подолати здавалося б, нерозв'язні політичні проблеми. Навіть донині, Масарик розглядається як символ чехословацької демократії.

Під час Першої світової війни 1914–1918  Масарик зайняв антиавстрійську позицію і пов'язував надії та розв'язання чеської проблеми з перемогою Антанти. 1915 року організував Чеський комітет у Парижі, пропонував розв'язати національне питання у Центрально-Східній Європі шляхом надання самостійності народам Австро-Угорської імперії й автономії народам Російської імперії. Обстоював ідею єдності «чесько-словацької нації». 1918 року став президентом новоствореної Чехословаччини.

1923 — Герберт Гувер, якого незабаром обрали президентом Сполучених Штатів Америки, та Томаш Масарик скликали у Празі перший міжнародний конгрес з менеджменту. Саме тоді низка великих компаній, таких як «Дюпон» і «Дженерал Моторс» у Сполучених Штатах, почали реорганізовуватися на основі нових концепцій менеджменту. Заслугою Масарика було створення у міжвоєнній Чехословаччині стабільного і дієздатного демократичного ладу. Після його відставки (1935) президентом обрано багаторічного міністра закордонних справ Едварда Бенеша.

Масарик помер 1937 року у замку Лани^[1], за рік до краху створеної ним Першої Чехословацької Республіки.

21. Післявоєнний розвиток Чехословаччини

 Чехословаччина у 20-30-ті роки

Чехословаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 20-30-х роках перетворилася на високорозвинуту європейську державу. Вона твердо займала місце в десятці найбільш промислово розвинутих країн світу. Економічну і політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу - 13% працездатного населення було зайнято підприємницькою діяльністю. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність із-за вузькості внутрішнього ринку і залежності від експорту. У важкій промисловості провідне місце займало акціонерне; товариство "Шкода", яке випускало машини, літаки, верстати, обладнання, зброю та ін. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80% виробництва взуття в країні. Значна частка його йшла на експорт. Філіали цього концерну були розташовані майже на всіх континентах. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого складала 20% всіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинуті набагато гірше, ніж чеські та моравські. В них переважав аграрний сектор економіки. Життєвий рівень в них був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість. У політичному розвитку Чехословаччина була найбільш демократичною державою Європи. Конституція, прийнята у 1920 p., забезпечувала демократичні права і свободи. Тут діяло близько двадцяти партій. Найбільшою підтримкою користувались центристські і лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. Стабілізуючу роль у. політичному житті відігравали неформальні зустрічі президента країни Т.Масарика (1918-1935 pp.) з лідерами провідних партій, на яких вдавалось усувати найбільш серйозні розбіжності. На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалась на Францію, а у 1920-1921 pp. разом з Румунією і Югославією створила Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918-1935 pp. був Е.Бенеш, який після відставки Т.Масарика був обраний президентом. Т.Масарик мав тісні зв'язки з Україною. Він з розумінням ставився до українських визвольних змагань і підтримував українську еміграцію. В роки між двома світовими війнами у Празі постали і активно діяли Український вільний університет, Високий український педагогічний інститут ім. М.Драгоманова, українські мистецька студія, гімназія, історико-філологічне товариство, наукова асоціація, Музей визвольної боротьби України, у Подєбра-дах - Українська господарська академія. Економічна криза завдала серйозного удару по ЧСР. Вузькість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели до значного і затяжного спаду виробництва. Найбільше падіння виробництва припадає на 1933 p.: 44% порівняно з 1929 р. Безробітних нараховувалось близько 1 млн. осіб. Щоб вгамувати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75% підприємств. Була встановлена державна монополія на торгівлю хлібом. Зрештою становище вдалось стабілізувати і забезпечити зростання з 1936 р. У роки економічної кризи 1929-1933 pp. загострились соціальні, а ще більше національні протиріччя у країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільш постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися Гітлер. У Чехії була створена Судето-німецька партія на чолі з К.Генлейном, яка домагалась автономії Судетської області, заселеної переважно німцями. На Німеччину орієнтувалась також словацька національна партія Глінки, що вимагала автономії Словаччини.

Чехословаччина після 2 світової війни

У травні 1945 року Чехословаччина була повністю звільнена союзниками, що знаменувало офіційне відновлення демократичної держави Чехословаччини. Однак у цей період в Чехії відбулися дивні політичні явища, такі як вигнання німців з Чехословаччини до Німеччини і Австрії або обмеження партійної конкуренції, широка націоналізація ключових підприємств у сфері важкої промисловості, енергетики, кіноіндустрії, банківській справі, страхові компанії, великі будівельні компанії, і т. д.. В лютому 1948 року в Чехословаччині до влади прийшла комуністична партія Чехословаччини, країна стала тоталітарною державою і частиною радянського блоку (східний блок). Були придушені структури громадянського суспільства починаючи від самоврядування областей (1949) до придушення свободи слова, друку і скасування ринкових відносин в економічному житті країни. Державна націоналізація і грошова реформа (1953 рік) призвели до того, що мільйони громадян позбулися свого майна. У 1960 році нова конституція змінила офіційну назву країни на «Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР)». В кінці 50-х – 60-х років спостерігається поступова лібералізація, яка досягла свого піку в 1968 року. Період в який відбувалися рухи спрямовані на лібералізацію Чехословаччини відомі як Празька весна. Празька весна була пригнічена вторгненням Радянського Союзу та інших країн Варшавського договору 21-го Серпня 1968 року. Після вторгнення почався відтік інтелігенції Чехії, емігрували багато освічені люди в демократичні країни Європи та США, що ще більше прискорило економічний спад в країні, яка пережила насильницький процес підключення до радянського блоку. У той період Чехословаччина була окупована Радянською Армією, яка остаточно вийшла з країни тільки в 1991 році, тобто процес «нормалізації», що тривав більше 20 років, повністю придушив відчуття свободи у громадян Чехії.

Післявоєнна Чехословаччина не була повністю унітарною державою, але мала асиметричну структуру. На території Словаччини законодавчим органом виступав «Словацька національна рада», до 1960 року виконавчим органом була «Зборів представників, у той час як на території Чехії таких органів не було. У той час як взаємні кордони Чехії, Моравії і Сілезії у післявоєнний період зазнали регіонального поділу, межа між Чехією і Словаччиною на законодавчому рівні заборонялося змінювати, тобто межі Словаччини залишилися незачепленими і до самого кінця залишалися єдиним суб'єктом. Деякі прийняті чехословакские закони і постанови, були обмеженим територіальним охопленням Чеського регіону. Прикладом є державний природоохоронний закон. Словацька національна рада, прийняла закон № 1/1955 « Охорона державних природних ресурсів», дійсний тільки для словацького регіону