13. Мистецтво тавро-русів - складова духовної спадщини народів Півдня України.

Мистецтво тавро-русів – складова духовної спадщини народів Півдня України, які творили історичне тло праукраїнського етносу.Ці поселення для захисту оточувались валами, мали свої укріплення, населення було озброєним, здатним до оборони і, очевидно, для нападу.. Оборонний мур складався із п'яти видів каменю, що відповідали п'яти різним будівельним періодам.Загальна товщина цього оборонного пояса навколо міста Неаполя Скіфського разом із протейхизмом і периболом становила 12 м.. Що стосується внутрішнього оздоблення стін, то застосовані тут декоративно-оформлювальні засоби суто античні, стіни отинковані і покриті фресковими мальови-лами, використано геометричні форми, кольорові смуги тощо. Світ мертвих у давніх народів тісно пов'язаний зі світом живих. Застосовувані похоронні звичаї дають змогу пояснити певні уявлення русів про світ живих. Зокрема, культ коня як сакрального божества тавро-русів (кінь супроводжував життя руса із самого дитинства — в походах, на війні тощо) зумовив верифікацію його образу в мистецтві, зображення небесних, крилатих коней та ін. Живопис. Серед численних пам'яток мистецтва Неаполя Скіфського особливу цінність становлять пам'ятки монументального живопису, передусім декоративні малюнки на стінах поховальних камер. Найцікавіші з них виявлено у склепах, що належать до перших століть нашої ери і є усипальницями заможних родин міста, населення якого на цей період походило не з кочівників, а зі середовища русів-хліборобів, поєднаних із усіма іншими осілими етносами з теренів Таврійського півострова.

14.Особливості слов'янських культур 5-7 ст.Уже в V—VI ст. на території сучасної України сформувалось два великих слов'янських об'єднання — склавши та анти. Щодо останніх, то ще наприкінці XIX ст. М. Грушевський висловив гіпотезу, згідно з якою термін «анти» є тогочасною назвою українців. Основою економіки антських племен було орне землеробство з відповідним набором реманенту: сохи, плуги із залізними наконечниками, серпи та кам'яні жорна для виготовлення борошна. Поряд з хліборобством існувало тваринництво у формі приселищного стада. Археологи знаходять також і ремісничі майстерні — залізоробні, ковальські, гончарні. Господарський поступ сприяв змінам у соціальній структурі тогочасного суспільства й зумовив зародження державної структури й формування перших політичних об'єднань, хоча і не досить досконалих. З ремесел були поширені виготовлення заліза та металообробка. До VIII ст. рівень залізоробних горнів та ковальського реманенту був ще недосконалим. Хоча якість отримуваного металу (криці) була невисокою і потребувала додаткової обробки, проте вона цілком була придатна для виробництва основних знарядь праці, предметів побуту, зброї. Основним будівельним матеріалом у наших предків, як і в інших; народів Європи, було дерево. За етнографічними даними, що сягають; глибин століть, відомо, що східні слов'яни ніколи не ставили будинки: там, де колись був шлях, чи там, де знайдено останки людини, де людина була поранена звіром чи ворогом. До наших днів дійшла велика кількість різноманітних способів гадання при виборі конкретного місця для будівництва: висівання зерна, маніпуляції з водою, горщиком, вовною та ін. Говорячи про традиційний посуд русичів доби середньовіччя, слід мати на увазі не лише глиняні вироби, а й дерев'яні. Різноманітні дерев'яні миски, чарки, ступи, відра, діжки, а також берестяні вироби, безумов-, но, були в широкому вжитку, але не збереглися.Керамічний посуд характеризується наявністю кількох типів посуду: різних горщиків, мисок, сковорідок, кухлів, які ставили в піч з невисоким склепінням. Це виділяє посуд наших предків від начиння інших народів, які користувались котлом, підвішеним над вогнищем. Зазначимо, що форми горщиків, мисок, кухликів при очевидній одноманітності мають у кожному регіоні свої особливості. У східнослов'янській релігії яскраво відображені дві риси, найбільш характерні для землеробських племен раннього середньовіччя: обожнювання сил природи в різноманітних, формах і культ роду. Ранньою дохристиянською релігією в праукраїнців був язичницький політеїзм, або багатобожжя, що являв собою нашарування різних вірувань досло-в'янських епох.