![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1. Особливості археологічних культур
- •2. Кам'яна могила пам'ятка пізнього палеоліту в Україні
- •3. Найдавніше образотворче та музичне мистецтва
- •4. Характерна особливість палеолітичної пластики
- •5. Культура неоліту та епохи міді-бронзи
- •6. Пам'ятки трипільської культури в Україні
- •7. Домашні промисли та общинні ремесла трипільців
- •8. Пам'ятки трипільського будівництва
- •9. Антропоморфна пластика трипільців
- •10. Побут, звичаї і традиції скіфів
- •11. Скіфо-сарматське мистецтво
- •12. Розвиток античної культури і мистецтва на теренах України іу-уі ст. До н.Е.
- •13. Мистецтво тавро-русів - складова духовної спадщини народів Півдня України.
- •15. Культ природи у релігійному світогляді слов'ян у дохристиянські часи
- •16. Відображення макрокосмосу в творах мистецтва давніх слов'ян
- •17. Християнство і розквіт культури Київської Русі
- •18. Писемні пам'ятки Княжої доби
- •19. Образотворче мистецтво Київської Русі.
- •20. Архітектура Київської Русі.
- •21. Особливості музично-видовищного мистецтва
- •22. Історико-культурне значення утворення Галицько-Волинської держави
- •23. Церковні установи в культурному житті Галицько-Волинеької землі
- •24. Літописання та книгописні майстерні в Галицькій землі
- •25. Галицька архітектурна школа
- •26. Іконописні традиції Галицько-Волинської землі.
- •27. Особливості культурного життя на теренах України 14-першої половини 17 ст.
- •28. Релігійна та світська література.
- •29. Традиції архітектури 14 -середини 16 ст.
- •31. Культурно-освітнє значення братських шкіл.
- •32. Започаткування традицій вищої школи в Україні
- •33. Формування української козацької держави і розвиток національної культури.
- •34. Культурно-національна еліта Козацької доби.
- •35. Монастирі як осередки національної культури.
- •36. Стиль бароко в українському мистецтві.
- •37. Історико-культурні особливості розвитку на українських землях наприкінці XVIII -початку XX ст.
- •38. Український романтизм.
- •39. Кирило-Мефодіївське братство, його культурно-освітнє значення.
- •41. Національне пробудження на західноукраїнських землях.
- •42. Культура доби Українського Січового Стрілецтва.
- •49. Шістдесятництво -духовний опір пригніченню національної культури.
- •51. Українська культура в умовах державної незалежності.
- •50. Мистецтво і освіта за умов зросійщення української культури.
9. Антропоморфна пластика трипільців
Паралельно із збереженими пам'ятками кам'яної скульптури збереглися пам'ятки дрібної керамічної пластики племен культури Трипілля. Наголосимо, що матеріали, з яких виконані твори, суттєво сприяли їхньому збереженню. У період V-III тис. до н.е. скульптурні твори виконувались переважно із дерева. Мистецькими якостями вони могли впливати на кам'яну чи керамічну пластику, однак у зв'язку з нетривкістю матеріалу просто не збереглися. Матеріалом пластики Трипілля переважно була обпалена керамічна глина-теракота, хоча на ранньому етапі розвитку трипільської культури рідко траплялися антропоморфні статуетки із кості, міді чи каменя. Однак вони маловиразні та схематичні. Фрагментарність статуеток пояснюється їх обрядовими функціями. Антропоморфні статуетки здебільшого зображають жінок (90%), чоловіків набагато менше (48 статуеток). Окрім антропоморфних сюжетів трапляються сюжети зооморфні. Деякі фігурки зображають різні предмети. Антропоморфну пластику Трипілля раннього періоду характеризує зв'язок з пластичними традиціями й формами виконуваних у техніці мамонтової кості фігурок "Венер" пізнього палеоліту. Керамічна пластика Трипілля збагачена орнаментальними графемами магічної символіки, винятково високого мистецького рівня. Така стильова єдність пластичного й графічного засобів досягнута суспільством високого рівня, художнього розвитку, вподобань і таланту. Для середнього етапу Трипілля характерне зменшення кількості статуеток. Навіть усі розкопані житлові об'єкти чи поховання цього етапу мають збережену антропоморфну кераміку. За мистецьким рівнем пластика середнього етапу слабша від пластики раннього етапу вирішенням скульптурних об'ємів статуеток. Відсутнє внутрішнє тонке відчуття загальних пластичних образів. Графеми орнаментальних декорів уже не так органічно згармонізовані з об'ємами пластики. Кошиловецьке поселення дало одну з найбільших колекцій трипільської пластики (пізній етап). Серед антропоморфних зображень кількісно переважають жіночі статуетки. Вони старанно вимодельовані, нерідко розмальовані фарбами. Розпис передає деталі одягу, взуття, прикрас. Жіночі статуетки різняться розмірами і типами, поділяються на більш реалістичні та схематизовані. Виявлено безліч антропоморфних зображень: бик, кінь, свиня, баран, собака, птах тощо. Витончена естетика керамічних форм і орнаментика характеризують культуру Трипілля.
10. Побут, звичаї і традиції скіфів
Кочовий спосіб життя та військова організація суспільства позначалися на всіх сторонах життя та ідеології скіфів. Зброя була обов'язковою належністю кожного чоловіка, а іноді й жінок. Вона присутня на всіх зображеннях скіфів, навіть у сценах побуту та мирної праці. Незмінним супутником кочовика з дитинства служив верховий кінь. У скіфів найбільше цінувалися воїнська доблесть, хоробрість і мужність у бою, відданість своєму народу і друзям. Залежно від кількості вбитих ворогів скіф отримував частку воєнної здобичі і почесний келих вина. Дружба у скіфів скріплювалась особливим звичаєм побратимства. Тіло померлого бальзамували так, щоб воно могло зберегтися на встановлений звичаєм строк прощання — протягом 40 днів. Небіжчика, одягнутого в розкішне вбрання, клали на візок і протягом цього строку возили по численних (в умовах родоплемінної структури) родичах покійного, де йому віддавали належну шану і виявляли скорботу. Особливою пишністю відзначався похорон скіфських царів. Могильники належали певним родовим групам, кочові шляхи яких пролягали через ці землі. Змінилася конструкція гробниць. Замість простих ґрунтових ям скіфи почали споруджувати підземні приміщення — катакомби, що складалися з глибокої вхідної ями й бокової поховальної камери, вхід до якої закривали камінням або дерев'яною заслінкою. Скіфські кургани IV ст. до н. е. дедалі частіше виступали як сімейні усипальниці, де у послідовному порядку ховали главу дому, одну з його дружин, дітей і т. д..