51. Українська культура в умовах державної незалежності.

В цей період активізувався процес звернення до історико-культурної спадщини. Про це свідчить створення Комісії з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України (на чолі з академіком П. Троньком), Всеукраїнського фонду відтворення пам'яток історико-архітектурної спадщини, затвердження Кабінетом Міністрів довгострокової Державної програми відтворення визначних пам'яток історії та культури, затвердження Міністерством культури та туризму і Міністерством регіонального розвитку та будівництва порядку відтворення визначних об'єктів архітектури.

Велика роль у цьому процесі також належала урядовій Комісії з питань повернення культурних цінностей, яка розпочала інвентаризацію і повернення цінностей (архіви О. Олеся та О. Ольжича, рукописи Б. Антонича, колекція артефактів часів давнини, частина спадщини О. Довженка, твори художників М. Андрієнка-Нечитайла, Л. Морозової, окремі праці Ю. Січинського тощо). Також було створено Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, Управлінням охорони та реставрації пам'яток містобудування і архітектури Держбуду України підготовлено реєстр пам'яток історії і культури.

Лінгвоцентризм української культури зумовив особливу увагу до проблем буття національної мови. У 1989 р. було засноване Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, метою якого стало підвищення ролі і значення української мови, сприяння її всебічному розвитку, забезпечення її чистоти та самобутності. 1989 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про мови в Українській PCP", яким українська мова проголошена державною, що підтверджено Конституцією України.

Програма реформування системи освіти в Україні спрямована на її інтеграцію в міжнародну освітню систему. Разом з тим реформа освіти виявила численні труднощі, пов'язані з недоукомплектованістю шкіл якісними навчальними посібниками, повільною зміною змісту освіти, руйнуванням практично всієї системи професійно-технічного навчання тощо.

Наукові досягнення України - це її потенціал і візитна картка. Останніми роками науковці розробили нові схеми ракетних двигунів, створили інструменти для монтажних і ремонтних робіт у відкритому космосі та ін., а також спільно з науковцями, зокрема США, здійсненими спільні розробки космічних апаратів, уклали угоду між інститутом електрозварювання ім. Б. Патона і аерокосмічним агентством HACA щодо розроблення технології зварювання в космосі.

Певних успіхів досягли вітчизняні вчені у сфері гуманітарних наук, У країні відкрито нові наукові інститути - української археографії, сходознавства, української мови, народознавства, українознавства та ін. Особливо активним є розвиток вітчизняної історичної науки, що відобразили праці О. Кульчицького, Є. Сверстюка, П. Голочка, Ф. Турченка та ін., уведення до наукового обігу праць істориків діаспори Н. Полонської-Василенко, Д. Дорошенка, О. Субтельного.

Трансформація суспільства в роки незалежності сприяла відновленню значущості та активізації релігійного життя. Суттєво змінилися відносини держави і церкви - Конституція України гарантує громадянам свободу совісті і віросповідання за умов відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Провідна роль належить православній церкві - Українській православній церкві Московського патріархату, Українській православній церкві Київського патріархату, Українській автокефальній православній церкві. Релігійне життя в сучасній Україні визначає діяльність багатьох релігійних конфесій - відновлено діяльність Української греко-католицької церкви, функціонує римсько-католицька церква, 32 напрями протестантства (баптисти, адвентисти сьомого дня, ієговісти тощо), зберігають значущість іудаїзм та іслам, поширилися нетрадиційні культи (РУН-віра, кришнаїтство, буддизм) та ін.

Нові ціннісні орієнтації, маргіналізація суспільної поведінки яскраво виявилися в зміні системи культурно-масової роботи - істотному скороченні мережі традиційних клубних закладів, інтенсивному розвитку приватної системи клубів, поширенні нових форм самодіяльності та ін.

Сфера культури реформується відповідно до концепції державної культурної політики - до розроблених і затверджених регіональних програм розвитку культури, у яких передбачено комплекс заходів щодо забезпечення повноцінного функціонування клубних закладів. На сьогодні в Україні на їх базі діють понад 90 тис. аматорських колективів (понад 20 тис. з них мають звання "Народний" та "Зразковий"), у репертуарі яких - класичні та сучасні твори українських і зарубіжних авторів, фольклор.

У 1990-х роках зменшилася кількість бібліотек, скоротилися їх фінансування та фонди. Ситуація змінюється завдяки Державній програмі розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 рр. та постановам Кабінету Міністрів України "Про соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками", "Національною програмою збереження бібліотечних і архівних фондів", програмі створення загальнодержавної цілісної автоматизованої інформаційно-бібліотечної системи.

У 90-х роках XX ст. державна книговидавнича галузь і система книготоргівлі України не змогли швидко пристосовуватись до нових економічних реалій через відсутність досвіду роботи в умовах ринкової конкуренції та зниження інтересу читачів. Ліквідація в 1992 р. державного об'єднання "Укркнига" активізувала видання і продаж комерційної книгопродукції, дала імпульс створенню багатьох малих недержавних видавництв, приватних книготорговельних фірм, поліграфічних підприємств тощо, зорієнтованих на видання та завезення в Україну російськомовної, переважно розважальної та довідкової, літератури.

Важливе значення для сучасного українського суспільства мало видання творів сучасних та раніше заборонених українських письменників - Ю. Щербака,І.Драча, Л. Костенко, В. Шевчука, Є. Гуцала, М. Вінграновського, В. Дрозда, Р. Федорова, Р. Іваничука, М. Руденка, І. Дзюби, а також письменників української діаспори Є. Маланюка, Т. Осьмачки, І. Багряного та ін., а також О. Теліги, О. Ольжича,

Приклад активної культуротворчої діяльності за умов сьогодення надає Український центр духовної культури - науково-методичний і культурно-просвітницький заклад, який об'єднує фахівців з історії, філософії, соціології, права, народознавства, визначних діячів літератури і мистецтва. При центрі діють "Літературна світлиця", "Музична вітальня", літературно-музичний театр "Біля Святої Софії", дискусійний клуб "Інтелект України. Проблеми пошуку оптимальних форм розвитку демократичного суспільства". Центр видав унікальні літературні серії - "Духовні скарби України" (у 50 т.), "Український історичний роман" (у 30 т.), "Українська соціологічна думка" (у 15 т.), "Історія релігії в Україні" (у 10 т.).

Активне входження України в глобалізаційні процеси пов'язане із необхідністю осмислення світового культурного доробку, зокрема сучасного. Однак сьогодні американізація, вестернізація, наступ "кітчевої" масової культури призвели до насичення українського художнього простору продукцією "низького ґатунку". її нестримне, агресивне поширення значною мірою містить загрозу деформації національної системи цінностей та виявлення її в мистецтві.

52. Актуальні проблеми національної культури українців кінця XX -початку XXI ст

Цей період є переломним у розвиткові української культури. У країні ліквідовані всі цензурні контро¬люючі органи, суспільство звільнилося від панування марксистсько-ленінської ідеології.

Натомість стало можливим отримувати будь-яку інформацію в галузі науки, культури, мистецтва. Немає більше перепон і для розвитку цих галузей. Держава перестала контролювати ці процеси, але вона їх більше і не фінансує.

Складовими частинами культури є освіта, наука і мистецтво. Вони поступово пристосовуються до нових реалій існування.

Система освіти складається з мережі закладів дошкільного і позашкільного виховання, загальноосвітньої, професійно-технічної і вищої школи. У цілому, система освіти нараховує біля п'ятидесяти тисяч оди¬ниць закладів.

Відповідний умовам рівень освіти забезпечується достатньою кількістю вчителів і викладачів. Біля ста відсотків педагогів загальноосвітніх навчально-вихов¬них закладів мають вищу або незакінчену вищу осві¬ту. Більше половини викладачів вищих навчальних закладів (вузів) мають науковий ступінь або наукове звання.

Сучасній Україні потрібні люди з широкими знання¬ми, глибокою науковою підготовкою, вмінням вирішувати більш складні, ніж раніше, завдання у всіх областях життя.

Средня школа давала тільки фундаментальні торетичні знання. Тому в Україні виникла необхідність реформувати середню освіту. З 1-го вересня 2001 р. середня школа перехо¬дить на 12-річний строк навчання. Він складається з трьох етапів: перший (з 1 вересня 2001 р.) — початко¬ва школа; другий (з 1 вересня 2005 р.) — основна шко¬ла; третій (з 1 вересня 2008 р.) — старша школа. По¬чаткова освіта буде чотирьох річ ною, основна школа — 5-9 класи і старша — 10-12 класи. В старших класах будуть впроваджуватися так звані концентри, тобто до 9 класу кожний учень буде вивчати основи всіх пред¬метів. У старшій же школі предмети будуть вивчатися на більш високому рівні. Оскільки ж старша школа буде профільною, то учень буде сам вирішувати, на чому йому концентрувати свої зусилля.

Потреби сьогоднішнього дня диктують необхідність не просто механічно передавати учням суму знань, а вчити їх добувати інформацію і набувати знання. Саме цим і буде займатись нова, 12-річна середня школа в новому столітті.

Економічна криза в Україні призвела до різкого скорочення державного фінансування державних вузів. Натомість виникла велика кількість вузів недержавного сектора.

Недоліки, якими страждають вузи України сьогодні, — це недостатня якість підготовки і жалюгідна заробітна плата професорсько-викладацького складу, і та сплачується невчасно.

В Україні є декілька вузів з традиційно високим рівнем викладання. Це, перш за все. Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Одеська національна юридична академія. Харківська національна юридична академія. Одеський державний університет ім. 1.1. Мечникова, Дніпропетровський державний університет.

У культурі кінця XX ст. наука є ключовим фактором. На ній базуються методологія мислення, система освіти, погляди на світ, на людину і на суспільство. На ній засновані технологія і визначений нею стиль жит¬тя, які пропонуються як зразок. Наука в Україні страж¬дає, перш за все, через відсутність належного фінансування. Наприклад, у 2000 р. в державному бюджеті на науку було заплановано більше одного відсотка від ВВП. У дійсності ж отримано лише 0,4 відсотка. Хоча й го¬вориться сьогодні про підесення економіки, але ре¬зультати фундаментальних наукових досліджень за¬лишаються незатребуваними. Навпаки, зараз у країні практикуються контракти з крупними західними фірмами, які зацікавлені в розміщенні в Україні за¬мовлень на наукові дослідження через дешеву робочу інтелектуальну силу.

Друга проблема, нерозв'язаність якої катастрофічно впливає на стан справ в науці, — це від'їзд найбільш молодих і перспективних інтелектуалів за кордон. За останні роки багато які з науково-дослідних інститутів Національної академії наук України (НАН України) втратили до половини свого наукового потен¬ціалу. Більше всього потерпають від «утечі мізків» такі науки, як генетика, фізіологія, біологія, теоре¬тична фізика.

Література нового покоління. Письменники старшого покоління пішли в політику, а в літературу увійшло нове — І. Андрусяк, В. Медвідь, В. Цибулько, О. Забужко, Г. Тарасюк, С. Майданська, М. і С Дячєн-ки та ін. І хоч різко впав попит на серйозну художню літературу, вона все ж таки розвивається в формі чи¬сельних альманахів, часописів і збірок.

Відсутнє і вітчизняне законодавство, яке б (як у Росії) підтримува¬ло українське книговидавництво.

Український книжковий ринок заповнений російськомовною літературою, більшість з якої привезена з Росії. Підраховано, що на кожного громадянина в Україні припадає по 4-5 російських книжки і по 0,3 — українських.

Театральне мистецтво в Україні перестало бути таким популярним видом мистецтва, як це було раніше.

Театральні вузи покинула велика кількість талановитих педагогів, а їм на зміну прийшли, як пра¬вило, ті, хто ще не відбувся. Тому немає кому в дос-татній мірі займатись навчанням акторів їх професії. Театр сьогодні став режисерським. Це означає, що кож¬ний режисер по-своєму трактує п'єси навіть великих драматургів. Серед таких режисерів відомі імена Більченка, Д. Богомазова, Б. Жолдака, С. Данченка. Заслуженим авторитетом користується патріарх ук¬раїнської театральної режисури В. Оглоблін.

Велике піднесення переживає образотворче мистец¬тво. В Україні та за її межами за останні десять років організовано декілька сот художніх виставок. Місце українського художника починає регламентуватися ринком і його рейтингом у ринковій ієрархії. Заслу¬женою славою батьків постмодернізму в Україні ко¬ристуються такі художники, як киянин О. Дубовик, львів'янин Любомир Медвідь. Вони обидва, так само як і реаліст і мрійник киянин І. Марчук, відомі не тільки в Європі, а й на американському континенті.

Згортається в Україні виробництво кінофільмів. В Україні є в наявності всього дві кіностудії художніх фільмів — у Києві і в Одесі. Крім того, є ще студія хронікально-документальних фільмів, Національна кінематика і студія анімаційних фільмів, які раніїде давали до півсотні повнометражних художніх фільмів і телесеріалів, до 500 короткометражних кінострічок.

Тепер держава не фінансує кінопромисловість, і кіно-ринок 3 країни заполонили третьосортні американські фільми.

Тому однією з актуальних проблем є державна підтримка та захист національної культури. Тим більше, що таку функцію виконують зараз держави з високою культурою — Франція, Німеччина, Англія та інші країни Заходу. Навіть вони змушені захищатись від засилля масової американської культури. Система державного протекціонізму в галузі культури повинна стати запорукою національно-духовного відродження України.