33. Формування української козацької держави і розвиток національної культури.

Роль козацтва та Запорозької Січі в історії України унікальна і не має аналогів в історії інших народів. На певному етапі історичного буття України козацтво, яке виникло стихійно, взяло на себе найважливіші завдання, що стояли перед усією нацією, виступило провідною організуючою силою в їх здійсненні. В історії українського народу мали місце три революції, в кожній з них вирували і людські цінності козаків. Історичний образ козака став складовою Великого герба України. Тому знання і розуміння людьми цього матеріалу має велике виховне значення для громадян української держави, яка торує свій шлях у двадцять перше століття. В процесі пізнання історичного розвитку українського державотворення важливо визначити місце Січі в політичній структурі Речі Посполитої, а згодом Гетьманщини та царської Росії. Реєстрове козацьке військо створювалось урядом Речі Посполитої з метою поширення влади на Запорозьку Січ (розкол і ослаблення козацтва, бо в ряди реєстровці записували переважно заможних козаків). Збільшення чисельності реєстрових козаків (удвічі) і отримання ряду привілеїв (передавався у володіння Трахтемирівський монастир, козаки отримували право на окремий суд, звільнення від державних повинностей (крім військової), отримання земельних володінь, значних маєтностей і платні грішми, дозвіл на заняття промислами і торгівлею). Речі Посполитій не вдалось поставити під контроль Запорозьку Січ. Січ стала тим осередком, що зібрав навколо себе однодумців і розпочав Визвольну війну, під час якої відбулось формування Гетьманщини.

34. Культурно-національна еліта Козацької доби.

Еліту в різні часи української історії складали люди з неординарними особистісними, моральними й інтелектуальними якостями. У своїй різнобічній діяльності вони не віддалялись від духовних основ національного життя, виражали стиль мислення українства, глибинні архетипи його свідомості, національну ментальність. Дуже яскраво роль національної еліти в духовній консолідації українського етносу проявилась в XVI – XVII ст. – у період культурно-національного відродження й особливо в час, коли українська культура досягла свого апогею, – в добу українського бароко.

Суттєву роль у розвитку української спільноти в цей період відігравала як інтелектуальна, так і аристократична еліта – представники князівських родів, великі українські магнати з яскраво вираженою національною свідомістю, релігійні діячі, викладачі шкіл та університетів.

Безперечно, українська інтелігенція цього часу являла собою елітарну групу в системі українського життя з характерною для неї інтелектуалізованістю, освіченістю, культом духовності. І виробляла вона, звісно, елітарну свідомість. У цьому українська інтелектуальна еліта виявилася багато в чому схожою на європейську, зокрема італійську чи німецьку, що вкотре підтверджує думку про транс’європейський характер національної аристократії, інтелігенції, еліти загалом. Високого рівня європейська освіченість і культурність, що знаходили своє вираження в мові, стилі поведінки, способі життя, були невід’ємною рисою української еліти.