Контрольні питання

1. Назвіть основні етапи становлення політологічної думки та схарактеризуйте їх.

2. Як розвивались уявлення про політику в Античності?

3. Які соціально-політичні фактори сприяли оформленню в середині ХХ століття політології як науки, що системно вивчає політику?

4. Які функції виконує політологія в суспільстві?

5. Як ви розумієте роль світоглядної функції політології?

6. Яка функція політології забезпечує політичну соціалізацію особистості?

7. Дайте визначення поняттю «політика». Розкрийте сутнісні ознаки політики.

8. У чому полягає специфіка політичної сфери життя суспільства?

9. Схарактеризуйте структурні елементи політики.

Практичні завдання

1. Американський політолог та соціолог Г. Алмонд (1911-2002) визначав політичну науку як «науку про те, яким чином приймаються рішення, що зачіпляють усе суспільство, і чому ці рішення вважаються обов’язковими більшістю людей у більшості випадків». Дайте характеристику з точки зору цього підходу предмету науки про політику?

2. Загальновідомим є вислів: «Політика – справа брудна». Чи можна розглядати політику як «чисту справу»? Самостійно сформулюйте критерії моральної політики в сучасних умовах. Проаналізуйте з цих позицій нинішній стан політики в Україні: які явища ви віднесли би до негативних, а які – до позитивних?

3. Назвіть соціальні функції політики, котрі слабко розвинені в сучасній Україні. Як ви вважаєте, чому саме ці функції найменш розвинені на даному етапі? Обґрунтуйте свої висновки та аргументуйте їх практичними прикладами.

Теми рефератів та есе

1. Політична наука як соціальний інститут.

2. Виникнення та розвиток політичної науки.

3. Взаємозв’язок теорії політики та прикладної політології.

4. Наукові та побутові уявлення про політику: характерні ознаки та відмінності.

5. Предмет політології: характерні особливості та структурні елементи.

6. Політологія в системі соціально-гуманітарних наук.

7. Прогностична функція політології та її значення.

8. Завдання політології як науки і навчальної дисципліни в політичному розвитку сучасної України.

9. Політика як соціальний феномен.

10. Політика та мораль.

1.2 Політична влада як соціальний феномен

1. Сутність політичної влади, її особливості, структура та соціальні функції.

2. Теорії виникнення політичної влади.

3. Поняття про легітимність, механізм та форми політичної влади.

Основні поняття і терміни: влада, система влади, політична влада, державна влада, легальність влади, легітимність влади, ресурси влади, суб’єкт влади, об’єкт влади, функції влади, механізм влади, форми політичної влади.

1.2.1 Сутність політичної влади, її особливості, структура та соціальні функції

Влада є однією з фундаментальних підстав політичного розвитку суспільства і центральним об’єктом політологічних досліджень. У широкому значенні влада – це здатність та можливість соціального суб’єкта здійснювати свою волю, використовуючи різноманітні ресурси і технології (авторитет, силу, традиції, закон, техніки маніпулювання свідомістю і т. ін.).

За своєю природою влада – явище соціальне, оскільки виникає в суспільстві. Влада як вольові відносини може виникати між індивідами, групами, класами в суспільстві, між громадянами і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами.

Соціальна влада присутня скрізь, де існують об’єднання людей: у сім’ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальна можливість впливати на поведінку людей за допомогою будь-яких засобів. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органу), якщо не мати на увазі владу людини над собою. Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав’язування волі, а з іншого – підкорення їй.

Влада як вираз відносин панування та підкорення – це базова характеристика будь-якої людської спільноти. Різноманіття проявів влади в соціумі дещо ускладнює завдання її видової класифікації. Хоча існує безліч підстав для такої класифікації, цей процес може бути впорядкованим. У залежності від критеріїв класифікації виокремлюють різні види соціальної влади:

• за сферами суспільного життя – економічна, політична, соціальна, духовна та ін.;

• за функціями органів влади – законодавча, виконавча, судова;

• за формаційними та класовими ознаками – первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична;

• за типом політичного режиму – тоталітарна, авторитарна, демократична;

• за ставленням до соціального прогресу – прогресивна, реакційна, динамічна, застійна;

• за суб’єктами – державна влада, влада органів місцевого самоврядування, влада суспільно-політичних організацій та рухів, влада засобів масової інформації, влада церкви та ін.;

• за ступенем інституалізації – центральна, регіональна, республіканська, обласна, міська, районна і т.д.;

• за правовою ознакою – легальна, нелегальна;

• за ступенем визнання влади населення країни – легітимна, нелегітимна.

Сучасний політолог К.С. Гаджієв відзначає, що поняття «влада» ще використовують в якості метафори. Наприклад, виокремлюють владу традицій, владу забобонів, владу ідей, владу кохання тощо. Говорять також, наприклад, про владу людини над собою, владу над природою.

Серед переліченого різноманіття влади найбільш важливою та суспільно значимою є політична влада, ядро якої складає влада державна. Політична влада, на відміну від інших різновидів влади, вчиняє найбільш суттєвий та усебічний вплив на суспільне життя, є її важливішим регулятором.

Політична влада – здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об’єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

Характеризуючи політичну владу, слід зауважити на її особливих ознаках:

• політичне панування в суспільстві будь-якого класу, соціально-політичної групи, політичної партії або окремої особистості (приміром, диктатора), що реалізується через систему владних органів держави, що представляє собою засіб здійснення політичної волі суб’єкта влади у всіх сферах суспільного життя;

• регулювання політичних і соціальних процесів в інтересах тих чи інших соціальних верств або всього суспільства, що передбачає легальне використання ресурсів примуса і соціального насилля;

• безпосередній зв'язок з ідеологічною регуляцією та організацією життєдіяльності суспільства та держави. Боротьба за владу і за її утримання, що призводить до боротьби ідеологій. Сама політична влада може цілком зливатися з ідеологією, котру вона підтримує і на яку спирається;

• безособистісний характер, що означає, що політична влада діє від імені всього суспільства, розповсюджує своє владне керівництво і управління на все населення країни;

• наявність єдиного центру прийняття рішень, на відміну від інших різновидів суспільної влади (наприклад, економічної, соціальної, духовно-інформаційної), що є поліцентричними. В ринковому демократичному суспільстві існує, як відомо, велика кількість незалежних власників, засобів масової інформації, соціальних фондів, які мають свою безпосередню владу;

• наявність різноманіття ресурсів, що використовуються: застосовуються не тільки заходи примусу та переконання, але й спираються на норми моралі, на інтереси та традиції людей, на економічні, соціальні та ін. ресурси.

Від функціонування політичної влади багато в чому залежить тип політичного режиму в суспільстві, відкритість або закритість суспільства, характер політичних відносин та інші політичні характеристики даної держави, включаючи стабільність, авторитет, розподіл та співробітництво гілок влади, роль опозиції, демократичність.

До основних функцій політичної влади належать:

• підтримка суспільного порядку та стабільності;

• виявлення, обмеження та розв’язання конфліктів;

• досягнення суспільної згоди;

• примус в ім’я соціально значимих цілей та збереження стабільності;

• управління суспільними справами;

• формування політичної системи суспільства;

• розробка стратегії управління державою;

• контроль політичних та інших відносин та створення, як результат, певного типу правління, політичного режиму та державного ладу;

• забезпечення законних прав громадян, їх інституційних свобод.

Ще одним різновидом соціальної влади є державна влада. В науковій літературі склалися дві точки зору з цього питання. Прихильники першої позиції вважають, що політична і державна влада – це тотожні поняття, оскільки політична влада походить від держави і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі.

Інша позиція полягає у визнанні того, що поняття «політична влада» є більш широким, ніж «державна влада». Г.В. Новічков наводить цілу низку аргументів з цього приводу. «По-перше, політична влада виникла раніше від державної, ще в додержавну добу. По-друге, не кожна політична влада є владою державною (наприклад, влада партій, рухів, громадських організацій), хоча будь-яка державна влада – завжди політична. По-третє, державна влада специфічна: тільки вона володіє монополією на примус, правом видавати закони тощо». Проте, окрім примусу, вона послуговується іншими засобами впливу: переконанням, ідеологічними, економічними чинниками тощо.

Державна влада – вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов’язкових для всього населення.

Характерними особливостями державної влади є:

• публічність – виступає від імені всього суспільства (народу), має «публічну» основу своєї діяльності (казенне майно, власні прибутки, податки);

• верховенство – юридично уособлює загальнообов’язкову волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні монопольне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як на один із засобів дотримання законів та інших правових актів;

• універсальність – поширює владні рішення, які є загальнообов’язковими для всіх колективних та індивідуальних суб’єктів, на все суспільство;

• суверенність – відділена від інших видів влади усередині країни (від партійної, церковної та ін.). Вона незалежна від них і має виключне монопольне становище у сфері державних справ;

• легітимність – юридичне обґрунтування і визнання народом країни, а також світовою спільнотою.

Отже, використовуючи державний примус, суб’єкт влади нав’язує свою волю підвладним. Цим державна влада відрізняється, зокрема, від авторитету, який також підкоряє, але державного примусу не потребує.

Державний примус – це психологічний, матеріальний або фізичний (насильницький) вплив повноважних органів та посадових осіб на особистість з метою змусити (схилити) її діяти по волі суб’єкта влади, в інтересах суспільства та держави.

Оскільки держава має два основних вектора діяльності – внутрішній та зовнішній існує дві групи функцій державної влади:

Внутрішні функції державної влади

Правова функція – забезпечення правопорядку, установлення правових норм, охорона прав і свобод людини та громадянина.

Політична функція – забезпечення політичної стабільності, напрацювання програмно-стратегічних цілей і завдань розвитку суспільства.

Організаційна функція – упорядкування всієї владної діяльності, здійснення контролю за виконанням законів, координація діяльності усіх суб’єктів політичної системи.

Економічна функція – організація, координація і регулювання економічних процесів за допомогою податкової та кредитної політики, планування, створення стимулів економічної активності, здійснення санкцій.

Соціальна функція – забезпечення співробітництва різних верств суспільства, реалізації принципу соціальної справедливості, захист інтересів усіх категорій громадян, підтримка житлового будівництва, охорони здоров’я, системи суспільного транспорту.

Економічна функція – забезпечення здорового навколишнього середовища, встановлення режиму природокористування.

Культурна функція – задоволення культурних запитів, формування високої духовності, збереження культурних надбань минулого та гарантування відкритого інформаційного простору.

Освітня функція – забезпечення рівного доступу до освіти.

Зовнішні функції державної влади

Функція забезпечення національної безпеки – забезпечення безпеки громадянина, держави, суспільства, захисту конституційного ладу, територіальної цілісності, суверенитета держави.

Функція міжнародної участі та забезпечення миру – забезпечення участі в розвитку системи міжнародних відносин, діяльність з попередження війн, скорочення озброєнь, участь у рішенні глобальних проблем.

Функція співробітництва в економічній, політичній, культурній та інших сферах з іншими державами.

Реалізація вищеперелічиних функцій державної влади сприяє нормальному стабільному функціонуванню всієї політичної системи суспільства.