2.3.2 Політична еліта: сутність, структура і функції

Постановка проблеми «обраних людей» в історії суспільної думки сходить ще до часів глибокої давнини, ще китайський філософ Конфуцій (V-IV ст. до н.е.) розділяв суспільство на «благородних мужів» і «низьких людей».

Давньогрецький філософ Платон, вважав, що вже в первинному суспільстві для його рівноваги потрібен «вищий клас, правителів, здатний розумно організовувати і вести громадське життя.

«Вищу знать», вищий прошарок суспільства в середні віки виділяв в суспільній структурі Ніколо Макіавеллі, а в новий час – Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер та інші мислителі.

Якщо узагальнити різні точки зору, то можна констатувати, що еліта (від лат. eligere – відбирати) – соціальна спільність, представлена людьми, що мають високе положення в суспільстві, котрі володіють престижем, владою, багатством, активні в політичній та інших сферах діяльності. Критерієм визначення сутності еліти є здатність і можливість елітарного суб'єкта приймати і реалізовувати загальнозначущі політичні рішення.

У політології прийнято ділити еліту на дві складові частини: «пануючу еліту» і «політичну еліту». Пануюча еліта включає в себе різні групи, які безпосередньо або опосередковано беруть участь у владних процесах в різних сферах життєдіяльності суспільства (політична, економічна, військова, ідеологічна та інші види еліт).

Політична еліта – це лише частина пануючої еліти, яка характеризується такими рисами: невелика, досить самостійна соціальна група, з високим соціальним статусом, значним обсягом державної та інформаційної влади, яка бере участь у здійсненні влади, має організаторські здібності і талант.

Політологія виділяє дві найбільш характерні сьогодні системи створення еліти: антрепренерська (підприємницька) і система гільдії. Звичайно, виділення їх досить умовно, оскільки на практиці використовуються їх різні поєднання.

Антрепренерська (підприємницька) система створення еліти орієнтована на особистісні якості кандидата, його здатність подобатися людям. Відбір кандидатів на владні позиції здійснюється з різних за майновим станом груп суспільства. Систему характеризують відкритість, демократизм, обмежене число фільтрів. Передбачається конкуренція між кандидатами на керівні пости, в ході якої кожен кандидат повинен сподіватися на власну винахідливість, дотепність, активність. На другий план відходять професійна компетентність, якість освіти і т.п. Дана система добре пристосована до вимог часу і моменту. Істотним недоліком є можливість приходу в політику випадкових осіб, авантюристів, здатних виробляти лише зовнішній ефект.

Система гільдії припускає повільне просування кандидата вгору по щаблях влади. Це пов'язано з безліччю формальних вимог до претендента на керівну посаду: рівень освіти, партійний стаж, досвід роботи з людьми і т.д. Відбір кандидатів здійснюється з певних соціальних груп чи партії. Система рекрутування закрита, орієнтована на вузьке коло керівних працівників. Вона дуже консервативна, в ній відсутня конкуренція, тому вона схильна до відтворення одного типу керівників, прирікаючи еліту на поступове вимирання, перетворення в замкнуту касту. І, тим не менш, дана система відбору забезпечує високий ступінь передбачуваності в політиці, знижує можливість конфліктів усередині еліти.

Особливий різновид системи гільдії представляє номенклатурна система. Її головна особливість полягає в тому, що призначення керівників здійснювалося за згодою відповідних партійних органів. Кандидат послідовно просувався по службових сходах, піднімався зі сходинки на сходинку. При такій системі були виключені конфлікти всередині еліти, забезпечувалася наступність політичного курсу. Разом з тим ця система культивувала догідництво кандидата керівництву, показний активізм і т.д. Тому з часом закритий характер номенклатурної системи зумовив деградацію політичної еліти.

Сучасна еліта ділиться на чотири групи:

• правляча еліта – це ті, хто безпосередньо володіє державною владою;

• вища еліта – це ті, хто бере участь або має суттєвий вплив на процес прийняття рішень. 100-200 осіб, які займають стратегічні пости в уряді, великих політичних партіях, групах тиску, сюди ж входять законодавці;

• середня еліта визначається за трьома показниками – рівнем доходів, професійному статусу та освіти. середня еліта становить 5% дорослого населення (глави виконавчої влади, лідери політичних партій);

• адміністративна еліта – вищий прошарок державних службовців, які займають керівні пости в міністерствах, департаментах та інших органах управління. у адміністративну еліту входять і ті високоосвічені управлінці, які зберігають нейтралітет і не виявляють своїх партійних симпатій.

Зміни, що відбуваються в суспільстві під впливом його прогресу, дуже впливають на склад еліти. У підготовці політичної еліти величезна роль належить партіям, які висувають зі свого середовища політичних лідерів, здатних відстоювати інтереси тих чи інших соціальних груп.

Правляча еліта, здійснює в суспільстві низку функцій.

Стратегічна (визначення політичної програми дій шляхом генерування нових ідей, що відображають інтереси суспільства, класів, верств тощо).

Організаторська (здійснення на практиці виробленого курсу, втілення політичних рішень у життя).

Комунікативна (ефективне представлення, вираження і відображення в політичних програмах інтересів і потреб (політичних, економічних, культурних, регіональних, професійних та ін.) різних соціальних груп і прошарків населення та реалізацію їх у практичних діях).

Інтегративна (зміцнення стабільності та єдності суспільства, стійкості його політичної та економічної систем, недопущення і дозвіл конфліктних ситуацій).

Таким чином, політична еліта – непроста сума осіб, яка силою випадку опинилися наділеною владою, а соціальна група, яка формується в результаті «природного відбору» і являє собою шар людей, який створюється з особистостей, що володіють певними здібностями, професійними знаннями, навичками, вміннями.