Контрольні питання

1. У чому суть і основні особливості політичних відносин?

2. Які фактори впливають на функціонування та ефективність політичних процесів?

3. У чому полягають особливості протікання політичних процесів?

4. Чим відрізняються один від одного стадії політичних процесів?

5. Якими є критерії типологізації політичних процесів?

6. У чому полягають особливості політичного процесу в нашій країні?

7. Які підстави можна виділити для типологізації політичних процесів?

8. Які етапи прийняття політичних рішень виділяють дослідники?

9. Які види політичних дій виділяють в політології?

Практичні завдання

1. Наведіть приклади політичних відносин які складаються на різних рівнях: локальному, регіональному, національному, міжнародному, глобальному; зовнішньополітичному і внутрішньополітичному.

2. Т. Парсонс стверджував що: «Розвиток політичного процесу відбиває не що інше, як наростання складності і структурованості його змісту, веде до підвищення адаптивності владних структур до зовнішніх соціальних умов». Чи погодитеся ви з його думкою? Аргументуйте свою відповідь.

3. Заповніть таблицю: «Основні види політичних дій».

Види політичних дій	Наслідки для політичного процесу
Революція
Реформа
Повстання
Бунт
Заколот
Путч
Мітинг
Демонстрація
Страйк
Пікетування
Хода
Виборчі кампанії
Референдум

Теми для написання рефератів

1. Специфіка і особливості політичних відносин.

2. Етапи прийняття політичних рішень

3. Основні критерії типології політичних процесів.

4. Особливості сучасного політичного процесу в Україні.

5. Особливості сучасного світового політичного процесу

6. Види політичних дій та їх наслідки

7. Критерії типологізації політичних процесів

8. Особливості політичної поведінки натовпу.

9. Консенсус і толерантність в політичних відносинах.

2.2 Політичні партії і громадські об'єднання

2.2.1 Політична партія: сутність, структура, генезис становлення.

2.2.2 Типи політичних партій. Партійні системи держав.

2.2.3 Громадські об'єднання. їх класифікація та функції.

Основні поняття і положення: політична партія, електорат партії, партійна система держави, виборча (електоральна) система держави, громадське об'єднання, громадська організація, громадський рух. 

2.2.1 Політична партія: сутність, структура, генезис становлення

Перспективи суспільного розвитку багато в чому залежать від того, наскільки широко й різноманітно включаються у політичне життя народні маси. Як показує світовий досвід, процес включення в політику йде через багатопартійність, та різноманітні інститути громадянського суспільства.

Політична партія – це спеціалізована громадська організація, що об'єднує найбільш активних прихильників тих чи інших цілей і спрямована на боротьбу за завоювання і використання політичної влади.

Термін «партія» в перекладі з латинської означає «частина», «група». Він набув поширення ще в Стародавньому світі. Так, наприклад, Арістотель згадував про партії жителів гори, рівнини і прибережної смуги, партіями він також позначав групи політиків, які входять в найближче оточення вождя (партія Цезаря, Сули та ін.). Це ж поняття вживалося при характеристиці групи людей, керуючих державою. Однак власне політичні партії, у прийнятому понятті, стали з'являтися тільки в процесі становлення парламентаризму (XVIII-XIX ст.).

У політичній науці загальноприйнятою є еволюція політичних партій, яку запропонував М. Вебер: аристократичні гуртки, політичні клуби, масові партії. Сутнісними ознаками будь-якої політичної партії є прагнення використовувати владу у відповідності до свого бачення вирішення політичних та інших суспільних проблем, ідейно-політичної орієнтації, самодіяльних та добровільних начал.

Існує досить багато підходів до визначення поняття «партія»:

• ліберальний трактує її як ідеологічне об'єднання;

• інституційний розуміє партію як організацію, що діє в системі держави;

• традиційний визначення партії пов'язує з виборчим процесом, прагненням оволодіти законодавчою і виконавчою владою;

• марксистський підхід – партія це найбільш свідома та організована частка класу, що відстоює його інтереси.

• юридичний підхід регламентує: політичний статус партії, постійний характер її діяльності, участь у виборах та рівень організації.

Найважливіша державна процедура, що надає офіційне визнання партії, забезпечує їй державний захист, при юридичному підході – це її реєстрація в органах виконавчої влади. Тільки пройшовши офіційну державну реєстрацію, партія отримує право на участь у виборах, на податкові пільги, державне фінансування і т.п.

В умовах плюралізму думок та ідеологічної багатоманітності, які надають сучасні держави, політичні партії мають право:

• безперешкодно розробляти теорії, погляди, ідеї щодо економічного, політичного, правового устрою своєї країни, зарубіжних держав і світової цивілізації у цілому;

• популяризувати свої погляди, ідеї за допомогою засобів масової інформації: преси, радіо, телебачення, а також шляхом видання монографічних наукових і науково-популярних робіт;

• вести активну діяльність із впровадження своєї ідеології в практичну сферу: розробляти програмні документи, брати участь у виборах;

• вправаджувати програмні установки партії через членів партії, обраних до представницьких та законодавчих органів держави;

• публічно захищати свої ідеологічні погляди, вести активну полеміку з іншими партіями з ідеологічних питань.

Держава не повинна втручатися у діяльність партій і громадських об'єднань, не повинна пропонувати їм свого вирішення тих чи інших проблем. Однак держава встановлює рамки і межі, за які партії та громадські об'єднання не можуть виходити.

Обмеження в діяльності партій, встановлене законодавчо – порядок утворення громадських об'єднань, порядок реєстрації та їх ліквідації. Державний контроль за діяльністю партій включає:

• відмову в реєстрації партії чи громадському об'єднанню, статут якого суперечить конституції та чинним законам;

• винесення попередження партіям (громадським об'єднанням), які порушують свій статут і займаються діяльністю, що не передбачена його статутом, або порушують законодавство;

• припинення діяльності партії (або громадського об'єднання) у зв'язку з оголошенням надзвичайного стану або з інших причин;

• ліквідацію партії (або громадського об'єднання) за здійснення діяльності з насильницького повалення державного ладу, порушення цілісності держави та деяких інших причин.

Всяка партія є носієм ідеології або, принаймні, висловлює конкретну орієнтацію, бачення світу і людини. Вона представляє собою організацію, відносно тривалу за часом об'єднання людей. Метою партії є завоювання та здійснення влади (хоча при багатопартійній системі одна партія сама по собі рідко може завоювати владу, тут, швидше за все, слід говорити про участь в реалізації владних функцій або про включення в політичну систему). Кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу – аж до членства або активного членства (активісти) в ній – це узагальнені ознаки політичної партії.

Політична партія має внутрішню і зовнішню структуру. Внутрішня структура представлена керівництвом і рядовими членами.

Керівництво підрозділяється, своєю чергою, на вище керівництво і функціонерів. Вище керівництво – це лідери партії, її найбільш авторитетні і досвідчені діячі, ідеологи, мозковий центр, що визначають загальний політичний курс, конкретні цілі та засоби їх досягнення, які розробляють програму партії.

Функціонери – це партійні активісти, які працюють на всіх рівнях, як у центральних, так і в місцевих органах партії – організатори роботи всіх ланок партії і провідники її політичної лінії.

Рядові члени партії, як правило, працюють в первинних організаціях і діють відповідно з політичним курсом партії, виконують завдання партійного керівництва.

Зовнішня структура – це «співчуваючі» партійній програмі, «партійний електорат», тобто ті, хто голосує за неї на виборах.

Електорат партії складають прихильники сучасних партій, що голосують на виборах за висунутих партіями кандидатів. Ті соціальні групи і верстви, які утворюють основну масу електорату, складають соціальну базу партії.

Партії, як правило, не однорідні і мають у середині себе фракції – групи, які висувають програми дещо відмінні від загальної, основної програми партії. Існування в партії різних фракцій робить її політику більш гнучкою, оскільки допомагає їй зберегти свій вплив серед різних груп виборців. Керівні органи багатьох партій складаються на основі представництва від різних фракцій.

Важливим питанням розвитку політичної партії є фінансування її діяльності. Основними джерелами матеріального забезпечення політичних партій є: внески самих членів партії; кошти від спонсорів, доходи від власної діяльності (головним чином видавничої); кошти з державного бюджету (в період виборчих кампаній); надходження із зарубіжних джерел (у ряді країн це забороняється законом).

Основними цілями політичної партії є: формування громадської думки; політична освіта і виховання громадян; вираз думок громадян за будь-яких питань суспільного життя, доведення цих думок до відома широкої громадськості та органів державної влади; висування кандидатів на виборах в законодавчі (представницькі) органи державної влади та представницькі органи місцевого самоврядування, участь у виборах до зазначених органів і в їх роботі.

Більш конкретно призначення партії проявляється в її функціях, які можна об'єднати в три групи: політичні, ідеологічні і соціальні.

Політичні функції: боротьба за владу, рекрутування політичних лідерів і правлячої еліти (беруть участь у всіх політичних процесах, мають своєю головною метою завоювання і використання політичної влади для досягнення тих цілей, які поставлені в їхніх програмах, з керівного складу політичних партій здійснюється відбір в політичну еліту всіх рівнів).

Ідеологічні функції: створення партійної ідеології та політичних доктрин, партійна пропаганда (кожна партія виробляє і коригує свою ідейно-політичну орієнтацію).

Соціальні функції: соціальне представництво і соціалізація громадян (кожна політична партія спирається на певні групи і верстви населення і виражає їхні інтереси).

Зміст функцій, виконуваних політичними партіями, дозволяє сформулювати суспільно важливі завдання, які вони вирішують досить ефективно:

по-перше, політичні партії забезпечують зв'язок населення з державними структурами, тим самим вони замінюють стихійні (і, отже, непередбачувані) форми політичної активності населення;

по-друге, партії є однією з найефективніших форм подолання політичної апатії і пасивності громадян;

по-третє, виступаючи за розподіл і перерозподіл політичної влади, партії найчастіше забезпечують мирний шлях здійснення цих процесів, дозволяють уникати суспільних потрясінь.

Таким чином, партія – це організована група людей, що об'єдналися заради захоплення влади.