6. Фонологічні особливості голосних

При артикуляції голосних голосовий канал максимально відкритий, а приголосні артикулюються при повному чи частковому звуженні ротової порожнини, через яку проходить видихуваний струмінь повітря.

Голосні звуки акустично найбільш виразні, диференційовані, під наголосом.

Визначальна роль у творенні голосних належить язику. Завдяки тому, що язик легко рухається у горизонтальному та вертикальному напрямках, змінюється форма і розмір резонатора, від чого і залежить якість голосного.

Місце артикуляції голосного визначається позицією спинки язика в горизонтальному напрямі щодо піднебіння. Якщо в задній частині ротової порожнини виникає великий простір, що служить резонатором, а до твердого піднебіння більше чи менше піднімається передня частина язика, то утворюються голосні переднього ряду /і, и, е/, а якщо при вимові звука більша частина язика зосереджена в задній частині ротової порожнини і піднімається до заднього піднебіння, а в передній частині ротової порожнини залишається тільки невеличкий прохід, то утворюються голосні заднього ряду /о, а, у/.

Ступінь підняття язика залежить від того, як спинка язика піднімається до піднебіння. Вона може бути максимально піднята, залишаючи невеличкий прохід для видихуваного повітря (/і, у/), може опускатися, збільшуючи прохід. За ступенем відкритості ротової порожнини голосні поділяються на: 1) відкриті – середнє та низьке підняття /о, а, е/; 2) закриті – високо-середнє, високе підняття /і, у, и/.

Голосні бувають: а) напружені /і, у, и/; б) ненапружені /а, о, е/. Залежно від участі губ в артикуляції: а) лабіал. /о,у/;

б) нелабіал. /а, е, і, и/.

[А]

Голосний [а] як основний алофон /а/ найбільш відкритий з усіх голосних. Ротова порожнина відкрита найширше, язик має мінімальне підняття в задній частині ротової порожнини. Губи в артикуляції участі не беруть. Отже, /а/ - голосний заднього ряду, низького підняття, нелабіалізований.

У головному вияві /а/ реалізується в наголошеній і ненаголошеній позиції. У транскрипції позначаємо: [^.а], [^.а^.], [а^.], хоча на рівні вимови це явище малопомітне. [л^\.а^.л^\ка], [б^оу^.р^,.а].

[o]

При вимові [o] як основного алофона /о/ ротова порожнина відкрита менше, ніж при вимові [а], тому це звук більш закритого типу. Язик піднятий вище, але як і при творенні [а], участь бере задня частина язика. Губи витягнені наперед й утворюють округлий отвір. Таким чином [о] – заднього ряду, середнього підняття, лабіалізований. Може реалізуватись у варіантах:

/о/ - [о]

[о^у] - з”являється перед складом з [у]: [ч^оо^ум^оу], [з^оо^уз^оу^.л^\.а]

[ô] – перед складом з [і] [т^оô^.б^,і]

[^.о] [^.о^.] [о^.] – [л^\.о^.д^\.аниǐ]

[o] не виявляє нахилу до [у]

1. Коли є сполучним голосним у складних словах (однокурсник)

2. У словах іншомовного походження (абсолютний)

3. У префіксах до-, недо-, про-, об-, роз-, о- (добуток, недочути, прощення)

4. Перед складом з наголошеним [у], що належить до закінчення (дощу, йому, ношу)

[у]

При вимові [у] як основного алофона /у/ задня частина язика піднята найбільше, ротова порожнина відкрита менше, ніж при вимові [а], [о]. З усіх голосних заднього ряду [у] найбільш просунений вперед, лабіалізація сильніша. Таким чином, [у] – голосний заднього ряду, високого підняття, лабіалізований. Виявляється у таких варіантах:

/у/ - [у] – під наголосом

[^.у] [^.у^.], [у^.] - при безпосередньому сусідстві з м’яким, пом’якшеним, напівпом’якшеним приголосним: [л^\.уд], [т^\.у^.т^\.ун].

[е]

Як основний алофон /е/ дуже відкритий, при його утворенні ротова порожнина відкрита більше, ніж при вимові інших голосних переднього ряду. Спинка язика просунена вперед, язик піднятий до середнього піднебіння. Губи в артикуляції участі не беруть. Отже, [е] – переднього ряду, середнього підняття, нелабіалізований. Виявляється у таких варіантах:

/е/ - [е] – під основним і побічним наголосом

[е^и] – перед складом з [е, а, о] [ве^исна]

[и^е] – перед складом з [у, и, і] [ви^ес^\іл^\:^.а]

[е^і] - факультативний алофон, перед м’яким приголосним: [за^.jе^іц^\], [окра^.jе^іц^\], [к^оупа^.jе^іц^.а]

[е] не втрачає якості і в окремих ненаголошених позиціях

1. На початку слова після паузи (епоха, ескадра).

2. Якщо є закінченням слова (поле, друге).

3. У закінченнях іменників (гостеві, краєві).

4. У префіксах без-, пре-, (безвихідний, премудрий).

5. У частці не (невинний).

6. Після голосних в словах іншомовного походження (поетичний).

7. Перед [р] у межах складу (терпіти).

[и]

Язик високо піднятий, але трохи нижче, ніж при вимові [i]; активну участь у творенні бере передня частина язика, а губи пасивні. Таким чином, [и] – переднього ряду, високо-середнього підняття, нелабіалізований. Виявляється у таких варіантах:

- [и] – у наголошених і побічнонаголошених складах (синій, миролюбний), перед [ǐ]

/и/ - [е^и] – перед складом з [о, а, е] [пе^исати]

[и^е] – перед складом з [і, и, у] [жи^ев^оу], [жи^ев^,іт]

[i]

Найбільш закритий звук, вся маса язика посувається вперед, язик набуває виразно випуклої форми, наближається до твердого піднебіння. Губи утворюють вузьку щілину, але безпосередньої участі у творенні звука не беруть. Отже, [i] – переднього ряду, високого підняття, нелабіалізований. Виявляється у таких варіантах:

/і/ - [i] – у наголошених і ненаголошених складах

[i^и] – факультативний алофон, що виникає: 1) на початку слів іноді, інколи, інде, інший; 2) рідко – в прикметниках і числівниках м’якої групи: [трет^\i^им]