23.Інтонація

Інтонація – це фонетичне оформлення у певну цілісність будь-якого висловлювання або речення. Вона визначається сукупністю таких фонетичних компонентів, як фразовий наголос, паузи, ритміка, мелодика, тембр, темп мовлення.

За допомогою інтонації ми членуємо мову на інтонаційно-смислові відрізки (фрази, синтагми), оформлюємо різноманітні типи синтаксичних категорій і речень за метою висловлювання.

За допомогою інтонації виражені модальні значення і висловлювання набувають певного емоційного забарвлення.

Фразовий наголос, як компонент інтонації, має такі різновиди:

1) наголос акцентної групи; 2) синтагматичний;

3) логічний; 4) есфатичний

Наголос акцентної групи – найслабший. До акцентної групи входять самостійні слова разом з енклітиками і проклітиками, іноді це може бути два повнозначних слова, що при вимові становлять одне фонетичне (Батьки і ді^/ти, / діти і ^\батьки, нам нічого ділить/ на ^\спільним ^\полі /).

Сильнішим у реченні є синтагматичний наголос – посилення наголошення одного зі слів синтагми (Білі хм^\\ари / повзли по крайн^\\ебі / і купали тіні сво^\\ї // в синім м^\\орі /.) В кожній із синтагм синтагматичним наголосом виділяється останнє слово, причому синтагматичний наголос виділяє той самий склад, на якому дане слово має свій словесний наголос. Синтагматичний наголос служить для фонетичного об’єднання синтагми і для відділення її від сусідньої. На відміну від словесного, у ньому переважає сила і тон, а не якість і тривалість. Синтагматичний наголос вказує на кінець вказує на кінець синтагми. Синтагматичне членування речення може варіюватись від темпу мовлення і комунікативних завдань, які ставить перед собою мовець: тобто в одному реченні можлива різна кількість синтагм.

Логічним наголосом називають виділення у фразі якого-небудь слова з метою підкреслення його значення саме в даному висловлюванні. Наголосом виділяється слово, яке є найважливішим у смисловій структурі речення. Із зміною місця логічного наголосу зазнає змін смисл повідомлення (Ми підемо на лекцію). Логічний наголос не є обов’язковим для кожного речення, а пов’язаний з протиставленням (явним або прихованим). Логічний наголос сильніший від синтагматичного і може падати на будь-яке, а не останнє слово синтагми.

Емфатичний наголос – це виділення важливої по смислу частини висловлювання (групи слів, слова, частини слова), пов’язане з емоційним станом мовця чи вираженням експресії мовлення (кру – у – гом! Чеш-ш-ш-еш тут язиком!) Емфатичний наголос найчастіше виражається подовженням голосних, іноді приголосних, а також своєрідною мелодикою. Для емфатичного наголошування може використовуватись непрямий порядок слів, тоді емфатичний наголос і логічний наголос співпадають

Одним із компонентів інтонації є пауза.

Паузи – це більш або менш тривалі зупинки у мовленнєвому потоці, які служать для смислового чи інтонаційного виділення слова або синтагми. Більш тривалі паузи між самостійно завершеними реченнями позначають //, синтагматичні, менш тривалі паузи - /.Довгі паузи виконують двояку функцію:

а) відділяють одну синтагму від іншої;

б) дають можливість мовцю наповнити легені повітрям для наступного висловлювання.

Паузи як розділові засоби усного мовлення не завжди співпадають з розділовими знаками писемної мови, не всі паузи позначаються розділовими знаками і навпаки.

Паузи бувають і психологічного характеру, і як засіб передачі хвилювання, акцентування певної думки, передачі несподіваного змістовного переходу.

Мелодика є одним з основних компонентів інтонації, яка виявляється у змінах частоти основного тону. Комунікативна функція мелодики в тому, що вона служить засобом розрізнення та ідентифікації різних синтаксичних структур. Мелодика допомагає розрізняти речення за метою висловлювання, є засобом членування фрази на синтагми, допомагає виділяти в усному мовленні вставні і вставлені конструкції, звертання, відокремлені члени речення, різні звороти.

Використання типу мелодики зумовлене змістом речення і ситуацією мовлення.

Види мелодики: - завершеності; незавершеності; питальності; Закінчена думка передається мелодикою, що знижується наприкінці.

Незавершена думка – мелодикою, яка тримається протягом усього висловлювання приблизно на одному рівні.

При оформленні питання, наприкінці речення мелодика різко піднімається вгору і досягає найвищого рівня.