Завора
.pdf
3. Основи правового регулювання фінансового ринку в Україні
а) система правових актів та органів, що забезпечують регулювання фінансового ринку
Структура органів державного регулювання фінансового ринку України в цілому та нагляду за ринками фінансових послуг має наступні
рівні:
а) законодавчий рівень - Верховна Рада України;
б) виконавчий рівень:
Президент України, Кабінет Міністрів України;
центральні органи виконавчої влади загального регулювання та нагляду
- Антимонопольний комітет України, Державна податкова
адміністрація України, Державний комітет статистики.
спеціалізовані центральні органи виконавчої влади – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк України, Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (Нацфінпослуг);
органи місцевого самоврядування - органи державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності.
Органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг
Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»:
Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:
- щодо ринку банківських послуг - Національним банком України; - щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів –
Націоанльною комісією з цінних паперів та фондового ринку; - щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим
органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг -
Націоанльною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.
Націоанльна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України - центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Комісія є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Національний банк України, Націоанльна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Націоанльна комісію з регулювання ринків фінансових послуг з метою співпраці та координації своєї діяльності зобов'язані проводити оперативні наради не рідше одного разу в квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами зазначених нарад складаються відповідні протоколи та/або укладаються міжвідомчі угоди. Рішення, які містяться у зазначених протоколах та
21
угодах, обов'язкові для розгляду та впровадження кожним з органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.
Націоанльна комісія з регулювання ринків фінансових послуг є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом.
Націоанльна комісія з регулювання ринків фінансових послуг складається з Голови, заступників Голови та не менше трьох членів– директорів департаментів (далі - директори департаментів), яких призначає на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах
Президент України.
Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.
б) регулювання ринку цінних паперів
Основний закон — “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996 р.
Закон визначає правові засади державного регулювання на ринку цінних паперів, державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних.
В законі вказана мета та форми державного регулювання. До форм державного регулювання належать:
1)прийняття актів законодавства;
2)регулювання випуску і обігу цінних паперів (шляхом реєстрації інформації про випуск цінних паперів та реєстрації випуску);
3)встановлення прав і обов’язків учасників ринку;
4)видача ліцензій на професійну діяльність на ринку;
5)здійснення контролю за дотриманням положень чинного законодавства.
Основним органом регулювання є Націоанльна комісія з цінних паперів
іфондового ринку (ДКЦПФР), решта здійснюють це регулювання в межах своїх повноважень.
НКЦПФР—є центральним органом виконавчої влади, який підпорядкований Президенту і підзвітний ВРУ.
Націоанльна а комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Голова та члени Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку мають право без спеціальних дозволів представляти Комісію у суді чи арбітражному суді.
Термін повноважень Голови Комісії та членів Комісії - сім років. Одна й та ж особа не може бути членом Комісії більше двох термінів підряд.
Звільнення Голови Комісії та членів Комісії протягом терміну
22
повноважень може мати місце лише за власним бажанням, а також у разі вчинення злочину та у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків за станом здоров'я.
До структури Націоанльної комісії з цінних паперів та фондового ринку входять центральний апарат Комісії, 26 територіальних управлінь, які здійснюють державну політику сфері регулювання ринку цінних паперів у регіонах України.
З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада.
Очолює Координаційну раду Голова Націоанльної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Склад та Положення про Координаційну раду затверджує Президент України за поданням Голови Націоанльної ї комісії з цінних паперів та фондового ринку. Координаційна рада створена як консультативно-дорадчий орган при Президентові України.
Рішення Координаційної ради, прийняті у межах її компетенції, мають
рекомендаційний характер і є обов’язковими до розгляду органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями
Закон встановлює також функції і уповноваження НКЦПФР, відповідальність за порушення законодавства.
Частину своїх повноважень в сфері регулювання ринку цінних паперів НКЦПФР може делегувати саморегулівним організаціям (СРО).
в) особливості банківського регулювання і нагляду
Державне регулювання банківської системи здійснюється відповідно до законів України “Про Національний банк України” від 20.05.99 р.та “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р.
Метою регулювання банківської системи і діяльності банків є стабільність банківської системи і кредиторів банку.
Функції регулювання:
1)попереджувальна;
2)захисна.
Основним органом, що здійснює регулювання в цій сфері є Національний банк України (НБУ).
НБУ – центральний банк і особливий центральний орган державного управління.
Регулювання банківської діяльності НБУ здійснює у наступних
формах:
1)адміністративне регулювання:- реєстрація банків;- ліцензування їх діяльності;- встановлення вимог та обмежень щодо банківської діяльності;- застосування санкцій;- нагляд за діяльністю банків;- надання рекомендацій;
2)індикативне регулювання:- встановлення обов’язкових економічних нормативів;- визначення норм обов’язкових резервів;-
23
встановлення норм відрахувань до резервів на визначення відсоткової політики;- рефінансування золотовалютними резервами;- регулювання операцій операцій з експорту та імпорту капіталу.
покриття ризиків;- банків;- управління з ЦП;- регулювання
г) основи валютного регулювання
Основним документом, що визначає основи валютного регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93 р.
Відповідно до нього основним органом валютного контролю є НБУ.
НБУ встановлює:
1)способи визначення і використання іноземних валют;
2)здійснює валютну політику;
3)складає разом з Кабміном платіжний баланс;
4)контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу, що затверджується ВРУ;
5)встановлює ліміт заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
6)видає та скасовує ліцензії на здійснення валютних операцій. Види ліцензії:
- індивідуальні—на здійснення разових валютних операцій,
- генеральні.
Кабмін:
1)визначає і подає на затвердження ВРУ ліміт зовнішнього державного
боргу;
2)бере участь у складанні платіжного балансу;
3)забезпечує формування і виступає розпорядником державного валютного фонду України;
4)визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових одиницях та у неконвертованій валюті та ін..
Відповідні повноваження у сфері регулювання валютного ринку мають також Державна податкова адміністрація, Міністерство зв’язку, Державна митна служба.
24
4. Саморегулювання на фінансовому ринку
Самоорганізація учасників ФР сприяє поліпшенню регулювання та нагляду за функціонуванням ФР. Необхідна для захисту цілісності ринку.
Виділяють 2 форми самоорганізації учасників ФР:
1)самоврядні організації – створюються у вигляді об’єднань, які здійснюють координацію діяльності учасників без права втручання в їх діяльність та без реальних повноважень щодо регулювання, нагляду та контролю (наприклад, Асоціація українських банків)
2)саморегулівні організації – об’єднання професійних учасників ринку, яким держава передає частину своїх повноважень по регулюванню і які мають право на здійснення контролю за діяльністю професійних учасників.
Усвітовій практиці СРО вважаються некомерційні недержержавні організації, що створюються професійними учасниками фінансового ринку на добровільній основі з метою регулювання певних питань функціонування ринку на підставі державних гарантій, які виражаються у наданні їм державного статусу саморегулівних організацій.
До традиційних функцій СРО належить:
1)розробка обов’язкових правил і стандартів професійної діяльності;
2)здійснення професійної підготовки кадрів;
3)контроль за дотриманням учасниками СРО встановлених правил,
4)вирішення спірних питань між професійними учасниками, між професійними учасниками і їх клієнтами,
5)здійснення аналітичної і інформаційної діяльності,
6)представництво інтересів членів СРО в державних законодавчих та виконавчих органах.
ВУкраїні СРО набувають статусу СРО та статусу юридичної особи з моменту реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Порядок та умови проведення реєстрації та анулювання реєстрації встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. СРО становлює для своїх членів на підставі чинних законодавчих актів єдині обов'язкові для виконання правила,стандарти і вимоги щодо здійснення операцій на ринку цінних паперів, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, а також здійснює контроль за дотриманням своїми членами таких правил, стандартів і вимог законодавства про цінні папери.
Відповідно чинного законодавства встановлено перелік повноважень, що можуть бути передані СРО:
розробка та впровадження правил, стандартів та вимог щодо здійснення операцій на фондовому ринку;
сертифікація фахівців фондового ринку;
надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку;
25
збирання, узагальнення та аналітичної обробки адміністративних даних про професійну діяльність на фондовому ринку, а також інформації, що підлягає оприлюдненню емітентами цінних паперів.
Статус СРО надається на два роки НКЦПФР.
СРО може створюватись на національному і міжнародному рівнях. Сьогодні в Україні зареєстровано 11 саморегулівних організацій ринку
цінних паперів, які об’єднують професійних учасників за видами діяльності, серед яких: 5 бірж, 4 асоціації та 2 торговельно–інформаційні системи:
-Асоціація “Перша фондова торговельна система”;
-Асоціація “Південноукраїнська торговельно-інформаційна система”;
-Асоціація учасників фондового ринку України;
-Донецька фондова біржа;
-Київська міжнародна фондова біржа;
-Придніпровська фондова біржа;
-Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв;
-Українська асоціація інвестиційного бізнесу;
-Українська міжбанківська валютна біржа;
-Українська фондова біржа;
-Українська асоціація торговців цінним паперами.
Додаткова література :
1.Закон України “ Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 року, №710/97-ВР//Відомості ВРУ, №15, 1997 стор.67.
2.Про обіг векселів в Україні / Закон України від 5.04.2001 р. №2374-ІІІ / Цінні папери України, 2001. - №21 – с.9-28.
3.Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України від 22 вересня 1995 року// Урядовий кур'єр , 1995, 23 вересня.
4.Уніфікований закон про переказні та прості векселі// Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності. Випуск 9.- К.: стор. 61-82.
5.Горячек І. Базельський комітет з питань банківського нагляду як координатор діяльності органів нагляду і регулювання діяльності фінансово-кредитних установ.// Вісник НБУ, №11, 1998.
6.Кирєеєв О. Банківський нагляд як комплексний процес створення ефективної системи захисту клієнтів.// Вісник НБУ, №3, 1999.
7.Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч. посібник._- К.: КНЕУ, 1999.
8.Немировський . Передача векселя: теорія і практика// вісник НБУ, №2, 1999, стор 48.
9.Сутормина В.Н. Правовые основы функционирования финансового рынка в Украине. Лекции по дисциплине “Финансовый рынок”. -К.: НАУ, 1999., розділ 1.1, розділ 4.2, стр. стр. 52-53 76-94.
10.Тьюлз Дж.Т., Брэдли Э.С., Тьюлз Т. М. Фондовый рынок . Университетский учебник.
-Пер. с англ. – М. : ИНФРА-М, 1997.- стр.322-329, стр. 386-390.
26
ТЕМА 3. ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ
1.Поняття фінансового посередництва, його значення.
2.Класифікація фінансових інститутів.
3.Професійні учасники ринку цінних паперів в Україні.
4.Фінансові інститути, що діють на ринку банківських позичок та на
ринку інших фінансових послуг в Україні.
Ключові терміни та поняття: фінансове посередництво; фінансові інститути; ринок цінних паперів; професійні учасники; фінансові інститути; ринок банківських позичок; ринок фінансових послуг.
2. ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ.
Фінансовим посередництвом є діяльність, пов’язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.
У вузькому розумінні фінансове посередництво – це надання послуг на фінансовому ринку за комісійну винагороду (надання агентських послуг або здійснення транcакційних операцій). Фінансове посередництво у вузькому розумінні пов’язане з прямим фінансуванням.
У широкому розумінні – це надання трансформаційних послуг. Воно пов’язане з непрямим фінансуванням та наданням агентських послуг.
Значення посередництва на фінансовому ринку:
1.полегшення руху коштів та прискорення цього руху;
2.формування «пакетів» фінансових ресурсів різних розмірів;
3.зниження ризику неповернення коштів або ризику несплати доходів;
4.здійснення трансформації строків надання фінансових ресурсів (за рахунок обслуговування непрофесійних суб’єктів);
5.створення так званого «ефекту масштабу» (зменшуються адміністративні, консультаційні, юридичні та інші подібні витрати на обіг фінансових ресурсів у суспільстві).
27
Значення посередництва на фінансовому ринку
посередники консолідують ризики, приймають на себе багато з них, насамперед ризик неповернення виданих позичок та виплати процентів у строк (дефолт);
забезпечення деномінації заощаджень. Дрібні позички у посередника нагромаджуються поступово, згодом на їх основі укладаються угоди з цінними паперами на більші суми;
«ефект масштабу» угоди: чим на більшу суму укладено угоду, тим нижчими виявляються адміністративні, консультаційні, юридичні та інші подібні витрати;
посередник має кращий доступ і можливості придбати інформацію з широкого кола питань, які стосуються обігу цінних паперів.
Фінансовий ринок формується з різноманітних каналів, якими грошові кошти переміщуються від кредиторів (інвесторів) до позичальників. Такі канали поділяють на дві основні групи: прямого фінансування та непрямого фінансування.
Під інфраструктурою розуміють систему всіх інститутів, які функціонують на фінансовому ринку.
В інших випадках – інститути, які забезпечують функціонування ринку, створюють необхідні умови для обігу цінних паперів на біржовому чи позабіржовому ринках, сприяють укладанню угод між учасниками ринку. Серед них – торгові, реєстраційні мережі, розрахунково-клірингові та депозитарні системи, системи правового та інформаційно-аналітичного забезпечення ринку.
28
2.КЛАСИФІКАЦІЯ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУТІВ.
Залежно від основних напрямків діяльності фінансові інститути розподіляються на:
І. Депозитні:
-банківські (комерційні банки);
-небанківські (кредитні спілки, союзи)
ІІ. Контрактні:
-страхові компанії (або страхові фонди);
-пенсійні фонди (пенсійні компанії).
ІІІ.. Інвестиційні:
-інвестиційні компанії (в США – інвестиційні банки);
-інвестиційні фонди;
ІV. Агентські:
-брокери або ті фінансові інститути, що здійснюють брокерську діяльність (за рахунок клієнта від імені клієнта або від власного імені);
-дилери (фінансові посередники, що здійснюють операції від свого імені та за свій рахунок);
-біржі;
-позабіржові торгово-інформаційні системи.
V. Інші, наприклад, фінансові компанії в США.
Залежно від секторів ринку фінансових послуг фінансові інститути в Україні можна розподілити на:
фінансові інститути, що функціонують на ринку цінних паперів:
-торговці ЦП;
-компанії з управління активами;
-депозитарні, розрахунково-клірингові установи;
-реєстратори власників іменних цінних паперів;
-організатори торгівлі цінними паперам;
-інститути спільного інвестування.
фінансові інститути, що діють на ринку банківських позичок:
- комерційні банки;
фінансові інститути, що діють на ринку інших фінансових послуг:
-кредитні спілки;
-страхові компанії;
-адміністратори недержавних пенсійних фондів;
-недержавні пенсійні фонди;
-ломбарди;
-лізингові, факторингові компанії;
-інші установи.
29
3. ПРОФЕСІЙНІ УЧАСНИКИ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ.
Професійний учасник ринку цінних паперів в Україні
– це юридична особа, яка здійснює певний вид або види професійної діяльності на основі виданої ліцензії (строк дії ліцензії 5 або 10 років залежить від виду професійної діяльності.
Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку у встановленому нею порядку видає ліцензії на такі види професійної діяльності на ринку цінних паперів:
1)брокерська діяльність – укладення торговцем цінними паперами цивільноправових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи;
2)дилерська діяльність – укладення торговцем цінними паперами цивільноправових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом;
3)андеррайтинг – укладення торговцем цінними паперами договорів щодо відчуження цінних паперів та/або здійснення дій чи надання послуг, пов'язаних з таким відчуженням, у процесі емісії цих цінних паперів за дорученням, від імені та за рахунок емітента на підставі відповідного договору з емітентом;
4)діяльність з управління цінними паперами – діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб;
5)діяльність з управління активами - професійна діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від власного імені або на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інституційним інвесторам на праві власності;
6)діяльність з управління іпотечним покриттям – діяльність, що провадиться управителем іпотечного покриття від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління іпотечним покриттям та передбачає представництво інтересів власників іпотечних облігацій, здійснення контролю за додержанням умов заміни іпотечних активів чи включення нових іпотечних активів до складу іпотечного покриття, здійснення контролю за своєчасністю та повнотою здійснення емітентом платежів за звичайними іпотечними облігаціями, забезпечення відповідності іпотечного покриття вимогам законодавства, виконання інших функцій, визначених законодавством;
30