Завора
.pdf
Методи аналізу та оцінювання ризику базуються на поняттях та методах теорії ймовірності, оскільки саме поняття ризику тісно пов’язане з ймовірністю настання чи ненастання певної події в майбутньому.
Ймовірність характеризує міру невизначеності в настанні певної події в майбутньому, позначається Р, приймаючи значення від 0 до 1.
У разі коли подія безсумнівно відбудеться абсолютна ймовірність її настання дорівнює 1;
у разі неможливого її настання – 0.
Високоризиковим є фінансовий актив, якщо ймовірність отримання доходу по ньому та його ліквідність є незначними.
Оцінювання ризиків у більшості випадків проводиться на основі нормального розподілу ймовірностей
1. Середнім очікуваним доходом від інвестицій (прямих чи портфельних) є величина:
n
M R Ri Pi
i 1
Рі – ймовірність того, що дохід від інвестицій буде
дорівнювати Ri
2. Ступінь ризику доцільно вимірювати такою стандартною характеристикою, як стандартне відхилення, яке визначають за формулою:
= |
n |
Ri |
M R |
Pi |
|||
|
|
|
2 |
|
i 1 |
|
|
|
|
|
|
3. Визначаємо інтервал очікуваного доходу Для нормального розподілу виконується так зване
правило «3 ».
Ймовірність того, що величина середнього очікуваного доходу знаходиться в інтервалі [М(R)- 3 , М(R)+ 3 ] і дорівнює 0,997, тобто майже 1.
Ймовірність того що очікуваний дохід М(R)
знаходиться в інтервалі [М(R)- , М(R)+ ], дорівнює 0,68.
Ймовірність того що очікуваний дохід М(R)
знаходиться в інтервалі [М(R)- 2 , М(R)+ 2 ], дорівнює
0,95.
Чим більша величина у кожному конкретному випадку,
тим більший інтервал невизначеності і ризик.
51
Стандартне відхилення є абсолютним показником мінливості очікуваного доходу.
Відносним показником мінливості очікуваного доходу є коефіцієнт варіації, який визначають за формулою:
V= / М(R) *100%
Даний показник відображає ризик і вимірюється в процентах до величини очікуваного доходу.
V<10% – слабка мінливість;
10% < V < 25% – середня мінливість;
V > 25% – висока мінливість.
ВИЗНАЧЕННЯ СИСТЕМАТИЧНОГО РИЗИКУ ОКРЕМОГО ЦІННОГО ПАПЕРУ ЧИ ПОРТФЕЛЯ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО РІВНЯ
РИЗИКУ В ЦІЛОМУ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ
Для визначення систематичного ризику окремого цінного паперу чи портфеля по відношенню до рівня ризику в цілому на фінансовому ринку використовують коефіцієнт B (бета)
B=K* i / m ;
K – ступінь кореляції між рівнем доходності даного фінансового інструменту та середнім рівнем доходності даної групи фондових інструментів по ринку в цілому;
i – стандартне відхилення доходності по даному фондовому
інструменту;
m – стандартне відхилення доходності по фондовому ринку вцілому;
Рівень фінансового ризику окремих цінних паперів визначається на основі наступних значень бета-коефіцієнта.
B=1 – середній рівень ризику;
B>1 – високий рівень ризику;
B <1 – низький рівень ризику.
Оцінка ризику заснована на поєднанні наукових методик та інтуїції експертів, аналітиків та базується на одночасному врахуванні багатьох суперечливих факторів, використанні різноманітних теоретичних підходів і знанні прецедентів практики.
Систематичний фінансовий ризик прогнозується фундаментальними методами вивчення ринкової кон’юнктури. Аналіз кон’юнктури передбачає відстеження як поточного стану ринку, так і прогноз його розвитку.
52
4. МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ.
Учасники фінансового ринку України несуть ризики, як емітенти, як інвестори (за операціями з цінними паперами) і як дилери. Тому діяльність суб’єктів фінансового ринку потребує особливих портфельних стратегій, спеціально підібраних фінансових інструментів, які б знижували ці ризики.
Ефективна стратегія поведінки в умовах ризику дає змогу виявляти схильність до ризиків, аналізувати та оцінювати їх, вибирати і застосовувати певні методи управління ними, здійснювати фінансовий контроль, що забезпечить суб’єктам фінансового ринку успішно здійснювати свою діяльність і досягати поставлених цілей з найменшими втратами.
До основних методів управління ризиком, які можна використовувати як незалежно, так і в комплексі, належать:
ухилення від ризику; передача ризику іншій особі; зниження рівня ризику. Для зниження ступеня фінансового ризику застосовуються різні способи:
а) диверсифікація – це процес розподілу інвестованих коштів між різними об’єктами вкладення, які безпосередньо не пов’язані між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а отримані кошти вкладають у різні цінні папери, що купуються фондом на ринку і дають постійний прибуток. Диверсифікація дає змогу уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різними видами діяльності; б) придбання додаткової інформації – інвестор іноді приймає рішення, коли
результати не визначені і засновані на обмеженій інформації. За умови наявносты у інвестора повнішої інформації, він міг би зробити кращий прогноз і знизити ризик. У такому разі інформація виступає товаром і досить цінним, за який інвестор готовий платити великі гроші, тому вкладення капіталу в інформацію стає однією зі сфер підприємництва; в) лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу,
кредиту, що застосовується банками при видачі позик, при укладанні договору на овердрафт; суб’єктами господарювання – при продажу товарів у кредит (на кредитні картки), на дорожні чеки і єврочеки; інвесторами – при визначенні сум вкладення капіталу; г) страхування, як найпоширеніший метод зниження рівня ризику, виражається в
тому, що інвестор готовий відмовитися від частини прибутків, тільки б уникнути ризику. Якщо вартість страховки дорівнює можливому збитку, інвестор, не схильний до ризику, захоче застрахуватися так, щоб забезпечити повне відшкодування будь-яких фінансових втрат. Страхування – це особливі економічні відносини, для яких обов’язкова наявність двох сторін: страховика і страхувальника. Страховик створює за рахунок платежів страхувальника грошовий фонд (страховий чи резервний).
53
54