2 Основні види самостійної роботи студентів

2.1 Опрацювання лекційних матеріалів. Однією з форм навчальної роботи студентів денної форми навчання є самостійне опрацювання матеріалу лекцій за власним конспектом, який вівся під час прослуховування лекції, або за опорним конспектом, розробленим викладачем.

Конспект лекцій студента повинен бути акуратним, написаним в окремому зошиті чітким, розбірливим почерком. Теми, назви питань, визначення, ключові поняття необхідно виділяти, підкреслювати. Звичайно, важко встигнути належно оформити конспект під час лекції, тому він потребує подальшого ретельного до­опрацювання: розшифрування скорочень, уточнення окремих положень, що сту­дент робить, пригадуючи виклад лекції або використовуючи літературу. Лектор обмежений у часі, тому деякі питання можуть бути окреслені схематично, в за­галь­них рисах, наукові проблеми – тільки названі, для обґрунтування кон­цепції по­дані посилання на джерела. На всі ці моменти слід звернути ува­гу, обов’яз­ково вдаючись до літератури, рекомендованої викладачем. Тільки пов­ний, належним чином оформлений конспект лекцій допоможе студенту добре підготуватися до семінарського заняття, контрольної роботи, тестування чи іспиту.

Якщо з поважних причин студент пропустив лекцію, він повинен звер­ну­тися на кафедру в час консультацій викладача-лектора, отримати рекомендації щодо літератури та джерел і опрацювати тему самостійно.

2.2 Підготовка до семінарських занять. Семінар – форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують власні виступи. Метою семінарських занять є розширення, поглиблення й деталізація наукових знань, отриманих студентами на лекціях та в процесі самостійної роботи. Крім того, семінари спрямовані на прищеплення студентам необхідних умінь і навичок, розвиток їхнього наукового мислення, творчої самостійності та усного мовлення. Зокрема, досвід публічних виступів, участі в дискусіях формує у студентів почуття тактовності та коректності до опонентів під час суперечок.

На семінари звичайно виносяться найбільш складні й актуальні питання вітчизняної історії, які викликають підвищений інтерес фахівців, мають неоднозначне трактування в літературі, містять у собі предмет для наукової полеміки. Тому, самостійно вивчаючи окремі питання курсу вітчизняної історії, студентам не слід лякатися розбіжностей у підходах до висвітлення різними авторами одного й того ж питання. Важливо навчитися розрізняти концептуальні підходи різних дослідників, виділяти в них об’єктивні й суб’єктивні моменти, відрізняти аргументовані висновки від бездоказових.

До кожного семінарського заняття викладачами кафедри історії розроблено план, що містить 3–5 питань та список літератури, опрацьовуючи котру, студент знайде на них відповідь.

Підготовку будь-якого питання рекомендується починати з вивчення від­по­відного розділу одного з підручників з історії України. Це дасть можливість визначити місце даного історичного явища чи події в загальноісторичному контексті, проаналізувати його причини та наслідки. Склавши для себе загальну картину, бажано з’ясувати висвітлення питання в інших підручниках. Тільки після цього можна починати ознайомлення з першоджерелами, які реко­мен­до­вані в списку літератури, публікаціями в наукових виданнях, монографіями. Насамкінець варто звернутися до публікацій у пресі, котрі мають полемічний ха­рактер, що дозволить розширити погляд на розуміння проблеми, помітити сильні й слабкі сторони в її висвітленні та аргументації. Завершуючи опрацювання літератури, слід обміркувати причини одно- чи різноманітності підходів до вивчення питання, виділити концепцію, яка здається найбільш вірогідною та краще аргументованою і якої можна дотримуватись у подальшій роботі.

Готуючись до семінару, необхідно вести конспект, в якому робити виписки з літератури, занотовувати основні положення наукових концепцій, обов’язково зазначаючи назви статей чи книг і прізвища їх авторів.

Конспектування літератури не означає механічного переписування всієї рекомендованої статті або розділу підручника. Воно може мати такі форми:

• текстуальне конспектування (дослівні виписки окремих місць, що мають най­­біль­­ше теоретичне значення і найточніше характеризують історичне яви­ще, подію), його застосовують при опрацюванні першоджерел, праць ви­датних учених, історичних діячів;

• вільне конспектування (виклад думок автора своїми словами) – для загального опрацювання великих за обсягом наукових статей, розділів підручника, монографій;

• змішане конспектування (окремі положення виписуються у формі цитат, інша частина тексту передається своїми словами).

На кожному семінарському занятті викладач на основі розроблених та затверджених кафедрою критеріїв оцінює підготовлені студентами виступи, враховуючи елемент самостійності у відповіді, активність у дискусії, уміння формулювати й відстоювати свою позицію, кількість опрацьованих джерел тощо, а також перевіряє ступінь опрацювання відповідних розділів підручника, якість позааудиторної підготовки студента.

2.3 Виконання індивідуальних завдань. Метою індивідуальних завдань, що враховують навчальні потреби та можливості кожного конкретного студента, є систематизація, узагальнення, закріплення та розширення теоретичних знань щодо історії України, її народу та державності, котрі студенти одержують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці. Такі завдання створюють умови для якнайповнішої реалізації творчих можливостей тих студентів, які виявили особливі здібності в навчанні та нахил до науково-дослідної роботи й творчої діяльності.

Індивідуальні завдання виконуються студентами самостійно під ке­рів­ництвом викладачів. Це може бути підготовка рефератів, виступів на студентську чи загальноуніверситетську наукову конференцію, написання наукової статті або тез виступу, підготовка й участь у конкурсі студентських наукових робіт.

За бажанням студентів індивідуальні завдання творчого характеру можуть замінятися виконанням більш простих завдань «технічного» змісту, а саме: розробкою й виготовленням ілюстративних схем, порівняльних таблиць, пошуком і добиранням інформації з певної теми (зокрема з Інтернету) тощо.

2.4 Написання рефератів. Найбільш поширеною формою індивідуальних завдань є написання розгорнутих реферативних робіт (у формі реферату-до­по­ві­ді або реферату-огляду). Тематика рефератів визначається щорічно згідно з календарем історичних та пам’ятних дат й підбирається викладачем для кожного студента окремо, відповідно до його уподобань та наявності необхідних джерел і літератури.

Реферативна робота має бути виконана творчо, на належному науково-те­о­ре­тич­ному рівні. Готуючи реферат, студент повинен показати вміння самос­тій­но ана­лізувати спеціальну літературу з відповідного питання, зіставляти точ­ки зору різ­них авторів. Результати дослідження оформляються у вигляді стислого висновку.

Якщо текст реферативної роботи є простою компіляцією текстів із 1–2 підручників та навчальних посібників, без залучення монографій або журнальних статей, робота до захисту (участі в конкурсі) не допускається.

Реферативна робота повинна включати такі розділи: вступ, основна час­тина, висновки, використана література. Реферат може містити також додатки. Мінімальний обсяг для текстів, набраних на комп’ютері, 10–12 сто­рі­нок (при використанні шрифту Tіmes, розмірі шрифту – 14, інтервалі – 1,5 рядка, ширині всіх полів – 2,5 см).

Вступ складається з 1–2 стор., де обґрунтовується актуальність теми, фор­му­люються мета і завдання дослідження. В основній частині (8–10 стор.) по­да­єть­ся огляд літе­ра­тури з досліджуваного питання різних авторів, здійснюється іс­то­рич­ний аналіз питання, висвітлення теоретичних основ питання згідно зі скла­де­ним планом. Висновки (1–2 стор.) мають бути стислими, добре обґрунтованими, чітко сформульованими і містити основні результати роботи. Якщо в процесі виконання роботи використовувалася вели­ка кіль­кість інформаційного і до­від­ко­во­го матеріалу, його доцільно розмістити в до­дат­ку. До списку літе­ра­ту­ри вносять усі джерела, фактично використані у роботі над темою.