7.Формування і розвиток філософського поняття матерія.

Що ж таке матерія? Етимологія слова «матерія» походить від латинського materia – речовина. Проте зміст поняття “матерія” в історії філософії неодноразово змінювався, розвивався  відповідно до розвитку природознавства і власне самої філософії. Вирізняють такі етапи формування уявлення про матерію (схема 5.3).

Перший етап охоплює епоху античної філософії. В основі античних поглядів лежить уявлення про матерію як про початковий матеріал, з якого складаються тіла і предмети. Так, наприклад, помічаючи, що вода необхідна рослинам, тваринам і людям, давньогрецький філософ Фалес проголосив основою усіх речей воду. Славетний Геракліт бачив основу у вогні, який утворює Сонце, зірки, інші тіла і визначає одвічну зміну світу.

Другий етап розвитку уявлень про матерію характерний для філософії Нового часу (ХVІ–ХVІІ ст.). Поняття матерії в той час ототожнювалося з фізичним поняттям “речовини” як суми певних незмінних властивостей. Так, наприклад, англійські матеріалісти  Ф. Бекон, Т. Гоббс до них відносили протяжність, непроникність, вагу, фігуру та ін. Іноді поняття матерії взагалі ототожнювалося з однією, так би мовити, “першовластивістю”, наприклад з протяжністю або масою (Р.Декарт, І.Ньютон). Таке визначення не суперечило науковій картині світу до кінця XIX століття. Сама форма матеріалізму на цій основі дістала назву метафізичного, або механістичного, оскільки базувалася не тільки на теоретичних даних фізики, але й була світоглядною і методологічною основою наукових пошуків.

Третій етап розвитку уявлень про матерію характерний для філософії ХХ століття. Тут на перше місце в розумінні матерії виходить не природознавчий, а філософський аспект. Це погляд на матерію як на сутність – субстанцію, що лежить в основі внутрішньої  єдності усього розмаїття явищ і предметів. Тут матерія розглядається як об’єктивна реальність.

Сучасне поняття “матерія” має конкретний зміст і охоплює вужчий клас об’єктів порівняно з категорією “буття”. Поширеним її визначенням є таке. Матерія – це філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, яка надана людині у її відчуттях, яку вона може і намагається пізнати, але при цьому матерія існує незалежно від самої людини. З цього витікає, що:

1) матерії у чистому вигляді, у формі якоїсь “праматерії” не існує. Вона охоплює всю нескінченну різноманітність різних об’єктів і систем природи, які мають невичерпну різноманітність властивостей;

2) у категорії “матерія” безліч утворень об’єктивної реальності зведені до однієї   спільної властивості – існувати незалежно від людських відчуттів і від відображення в людській свідомості;

3) філософське тлумачення матерії охоплює не тільки ті об’єкти, які пізнані сучасною наукою, а й ті, що мають бути відкриті в майбутньому

4) усі матеріальні процеси і явища пізнаються людиною або відбиваються в її свідомості на основі чуттєвого сприйняття.

8. Основні ідеї середньовічної патристики.

Вихідним джерелом середньовічного світобачення постає Біблія у складі Старого та Нового завітів. Біблія озброює християн цілою низкою вихідних догм. Але ці догми потребували певних пояснень і тлумачень, з одного боку, тому, що людина повинна розуміти, у що вона вірить, а, з іншого боку, — тому, що життя завжди постає розмаїтішим, ніж текст, навіть священний; звідси виникає потреба поєднувати догми із змінними ситуаціями життя. Нарешті, тексти Біблії мають символічний, образно-притчевий характер, і тому потребують роз'яснень. Перші введення християнської догматики в контекст життя здійснювали апостоли (перші учні Христа/ але розгалужено та деталізовано здійснили це історичне завдання, водночас осмислюючи реалії життя під кутом огляду положень Святого Письма, представники християнської патристики — так звані Отці Церкви (лат. "pater " — батько).

На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетики (II - IV ст.): перші християнські мислителі зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн (давньогрецькою мовою "апологія" — захист). У таких зверненнях апологети почали розглядати та розробляти важливі світоглядні ідеї, такі, як розуміння сутності Бога характеру та змісту божественного творіння, природа та сутність віри, співвідношення віри і знання.

Від самого початку рання патристика (апологетика) поділилась на два напрями в питанні ставлення до попередньої язичницької (античної) мудрості: позитивний та негативний.

Прихильники позитивного ставлення — Юстин Мученик (бл. 100 - 165), Афінагор (II ст.), Климент Олександрійський (150—215), Ориген (185 - 254) - вважали, що грецькі філософи прямували шляхом істини, але не могли досягнути її, тому що вона ще не явила себе в особі Христа. Тому філософію треба використовувати, підпорядковуючи її теології, оскільки християнське світобачення більше істинне, ніж попереднє.

Другий напрям апологетики - напрям негативного ставлення до античної філософії, представлений іменами Татіана (125 - 175), Терпгулліана (160 - 220), Арнобія (260 - 327), наполягав на рішучому відкиданні античної мудрості як такої, що, порівняно з божественним об'явленням, постає як безумство. Філософські міркування, по-перше, безпідставні, бо філософи можуть довести все, що завгодно: по-друге, ведуть до розбещеності та гріха; по-третє, складні та заплутані. Божественна мудрість та віра живуть у простих душах тому, що вони не підлягають розумному осмисленню та обгрунтуванню, а потребують відданості, любові, щирого почуття до Бога.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що християнська патристика вперше докладно розробила ідейні (а не догматичні) засади нового, християнського світобачення. І для того вона використовувала в широкому обсязі досягнення античної філософії з огляду на це особливо гостро постає питання про місце філософії у духовному житті Середньовіччя, адже філософія та християнська релігія за цілою низкою характеристик протистояли одна одній: філософія прагнула доводити свої міркування до рівня розуміння, а релігія вимагала приймати основні положення на віру.