36. Закон взаємного переходу кількісних та якісних змін

Специфіка цього закону полягає в тому, що він розкриває загальний механізм процесу розвитку і відповідає на питання ЯК, у яких формах протікає рух і розвиток, ЯК здійснюється перехід від одного якісного стану предметів, явищ до іншого. Він розкриває взаємозв'язок безперервності і переривчастості в поступальному русі, розвитку.

Коли ми споглядаємо навколишній світ, то перше, що ми помічаємо - це величезну розмаїтість предметів, явищ, процесів, їхніх властивостей і особливостей. І як би тісно вони не були між собою пов'язані, кожен з них зберігає свої специфічні особливості, які показують, ЩО становить розглянутий предмет і ЧИМ він відрізняється від інших, кожен з них має свою якісну визначеність, а також має кількісні характеристики: розмір, вагу, ступінь розвитку тощо.

Якість — це така визначеність предметів, явищ, що характеризує їх як дані, реальні предмети, явища. Можна ще сказати, що якість — це визначеність предмета, що характеризує специфіку його буття, свідчить, ЧИМ є предмет у даній конкретній системі взаємозв'язків; це визначеність буття предмета в його конкретних проявах.

 Кількість — це така визначеність предмета, що характеризує його з боку розміру, обсягу, ваги, температури, ступеня, темпів розвитку. Характерною формою вираження кількості є число.

37. Закон єдності та боротьби протилежностей.

Єдність і боротьба протилежностей – один з основних законів діалектики. Він характеризує джерело саморуху й розвитку явищ природи і соціально-історичної реальності. Закон єдності й боротьби протилежностей в діалектиці займає центральне місце. Це – сутність, "ядро" діалектики.

Що означає "єдність протилежностей"? По-перше, взаємообумовленість протилежностей, тобто існування однієї протилежності передбачає необхідну наявність іншої протилежності. Наприклад, лівий – правий, добро – зло, притягання – відштовхування, низ – верх тощо.

По-друге, перехід однієї протилежності в іншу шляхом заперечення одна одної. Протилежності перебувають в боротьбі одна з одною. їх боротьба – це природний закономірний наслідок того, що протилежності всередині предмета чи явища одночасно взаємно обумовлюють і заперечують одна одну.

Боротьба протилежностей – це складний процес виникнення, розвитку та вирішення суперечностей. Зміст закону єдності й боротьби протилежностей виражається через взаємодію категорій тотожності, відмінності, протилежності, суперечності.

Спочатку спостерігається тотожність предмета чи явища. Тотожність виражає рівність, однаковість, "симетричність", єдність взаємовиключних сторін існування предмета, явища. Тотожність полюсів, таких як праве – ліве, плюс – мінус, хороше – погане, обумовлюється самим фактором існування предмета як єдиної цілісної системи, що має певну кількісну та якісну визначеність.

38. Сучасна наука про принципи та рівні буття.

Проблема буття є однією з найдавніших тем філософських роздумів і досліджень. "Чому взагалі є суще, а не навпаки - ніщо?" - це запитання М. Гайдепер, один із найавторитетніших філософів XX ст., вважав основним питанням метафізики як науки про фундаментальні основи всього сущого. З XVIII ст. розділ філософського знання, пов'язаний із дослідженням буття, отримав назву "онтологія" (від давньогрецького "онтос" - буття, суще). У сучасній філософії метафізику та онтологію найчастіше розводять у такий спосіб: онтологія вивчає прояви буття, те, яким воно постає перед людиною та осмислюється нею, а метафізика шукає коренів буття; умовно кажучи, онтологія ставить питання "Яким та як є буття? ", а метафізика — "Чому та що є буття? ". Внаслідок цього проблематика онтології ніби перебуває на перехресті дисциплін "антропологія - онтологія - епістемологія (або гносеологія)".

Проблема буття - це проблема сутності всього існуючого, а також проблема єдності світу як цілого.

Фундаментальність проблеми буття для філософії пов'язана насамперед із тим, що філософія виконує функцію людського світо-орієнтування, а буття - це найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.

58. Просвітництво - антифеодальна ідеологія періоду становлення капіталізму, згідно з якою подолання феодальних відносин і встановлення нового суспільного устрою можливо за допомогою реформи і освіти.Раннє Просвітництво в Україні зародилося як синтез двох суспільно-політичних рухів: гуманізму та Реформації. Поступово формуються його специфічні риси: розмежування сфери духовного впливу філософії і релігії, посилений інтерес до природознавства, відхід від спекулятивного осмислення природи. Зароджується і міцніє одна з основних ідей Просвітництва - ідея залежності суспільного прогресу від розповсюдження освіти.У II половині XVIII ст., в епоху зрілого Просвітництва, яскраво виділяються такі його риси, як ідея цінності людини, концепція просвітницького абсолютизму, співчування за долю Вітчизни, бажання підвищити самосвідомість та самоствердження особи.

У розвитку духовного життя України II половина XVII ст. - це період формування світогляду Просвітництва. Це час активного засвоєння і осмислення вікових досягнень західноєвропейської культури, створення власних наукових традицій для розвитку філософії і науки Нового часу.

15 жовтня 1615 р. було засновано Київську Братську школу, звідки почалися витоки вищої освіти в нашій країні. Восени 1631 р. у Києві з'явилася ще одна школа, Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерського монастиря Петро Могила (1596-1647).

Братство і Лаврська школи об'єдналися і почали діяти з 1 вересня 1632 р. на території і в приміщенні Братської школи під назвою колегії, а з 1701 р. - академії.

Києво-Могилянська академія функціонувала як загальноосвітня вища школа до 1817 р. - до реформи в Росії, яка полягала у відокремленні світської освіти від церковної. У 1819 р. вона була реорганізована в Київську духовну академію, а світською вищою школою в Києві з 1834 р. став університет.

60: Основні етапи розвитку філ.думки в Укр