- •1.Об’єкт і предмет філософії.
- •2. Поняття світогляду, його специфіка,структура,функції
- •3. Проблема субстанції в античній філософії.
- •4. Історичні типи світогляду і сучасність.
- •5. Філософські погляди Арістотеля.
- •6. Філософські погляди Геракліта та перша історична форма діалектики.
- •7.Формування і розвиток філософського поняття матерія.
- •8. Основні ідеї середньовічної патристики.
- •9.Проблема критерію істини у сучасній філософії.
- •10. Номіналізм і реалізм у середньовіччі.
- •11. Фома Аквінський – систематизатор середньовічної філософії.
- •12. Натурфілософія і гуманізм Відродження.
- •13. Зміст об’єктивного вчення Платона.
- •14. Особливості духовних процесів та розвитку філософії в епоху Нового часу.
- •15. Філософський емпіризм у творчості ф.Бекона.
- •16. Філософський раціоналізм у творчості р.Декарта.
- •17. Онтологія Нового часу про світобудову та місце людини в ній.
- •18. Основні ідеї і.Канта.
- •19. Філософія г.Гегеля як найвище досягнення німецької класичної філософії.
- •35. Принципи діалектики.
- •36. Закон взаємного переходу кількісних та якісних змін
- •37. Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •38. Сучасна наука про принципи та рівні буття.
16. Філософський раціоналізм у творчості р.Декарта.
Рене Декарт (1596-1650 рр.) - французький філософ, математик, фізик, фізіолог, один з основоположників європейської і світової філософії Нового часу і родоначальник раціоналістичної методології в теорії пізнання.
На відміну від Бекона, французький мислитель зброєю неупередженості зробив метод універсального сумніву, основаного на розумному скептицизмі. Цей сумнів не є невір'я в пізнаванність усього сущого, а лише прийом для знаходження безумовно достовірного начала знання. Декартів сумнів виконував конструктивну роль, тому що з його допомогою відбувалося очищення розуму від стереотипів схоластичного світогляду і пошук достовірних істин. Людина, що сумнівається, завжди думає, а якщо думає, значить існує. Звідси знаменитий висновок Декарта "Я думаю, отже, існую". Цей принцип означав установку не на засвоєння чужих думок, а на створення своїх власних. Сумнів повинен знести будівлю традиційної культури і розчистити ґрунт для культури раціоналістичної. "Архітектором" цієї культури буде, за задумом Декарта, його метод - новий спосіб пізнання світу, що у кінцевому рахунку зробить людей "хазяїнами і панами природи".
Метод, як його розумів Декарт, повинен перетворити пізнання в організовану діяльність, звільнивши його від випадковостей, від таких суб'єктивних факторів, як спостережливість і гострий розум, з одного боку, удача і щасливий збіг обставин, з іншого. Образно кажучи, метод перетворює наукове пізнання з кустарного промислу в промисловість, зі спорадичного і випадкового виявлення істин - у систематизоване і планомірне виробництво.
Подібно Бекону, Декарт усвідомлював обмеженість традиційної аристотелевської логіки, що містить не тільки правильні і корисні приписи, але і багато непотрібного. Вона більше придатна для викладу уже відомого, ніж до відкриття нового, пише Декарт у "Роздумах про метод".
Правильний же метод повинен бути ефективним саме у відкритті нового. На відміну від Бекона, що поставив у фокус своєї методології дослідно-індуктивні дослідження й апелював до досвіду і спостереження, Декарт звертався до розуму і самосвідомості, а свою методологію орієнтував на математику. Методологічні пошуки Картезія йшли поруч з математичними.
Згідно декартівському раціоналізму вирішальним свідченням істиності теорії є її внутрішня логічність, ясність і очевидність, а логічними ознаками достовірного знання є загальність і необхідність. Вони не можуть бути виведені з досвіду і його узагальнень, а можуть бути почерпнуті тільки із самого розуму, або з понять, властивих розуму від народження (теорія "вроджених ідей" Декарта), або з понять, що існують у вигляді задатків, нахилів розуму.
Раціоналістичний метод Декарта, концентруючи увагу на діяльності людського розуму в процесі збагнення істини, є прямою протилежністю методу емпіризму Бекона, основаному на дослідному виведенні аксіом знання.
17. Онтологія Нового часу про світобудову та місце людини в ній.
Онтологія Р. Дакарта Вчення про субстанцію. Світ у філософській системі Дакарта має певну ієрархію і розподіл (2 першооснови). Дакартова позиція є позицією дуалізму, подвоєння світу на дві реальності, що існують незалежно одна від одної:
- природну, матеріальну субстанцію (ознакою є протяжність, кількісна вимірюваність);
- духовну, мислячу субстанцію (ознака – мислення).
Над обома субстанціями підноситься Бог, як вища і самостійна реальність. Субстанції є похідними.
Проблема людини:
Вважав, що людина є зв’язком між тілесним механізмом і розумною душею, яка має волю і мислення. Він опинився перед проблемою узгодження їх в людині.
Беручи до уваги ідеї Декарта, свій варіант раціоналістичної філософії створив голандський мислитель Бенедикт Спіноза (1632-1677).
Праця “Етика”. Він продовжує не тільки раціоналістичну традицію Декарта, але й і його механіко-математичну методологію.
Вважав, як всі раціоналісти, що розум не помиляється, причиною заблуджень є тільки чуттєве пізнання. З трьох рівнів пізнань – чуттєвого, логічно-обгрунтованого міркування та інтуїції – два останніх Спіноза вважав по-справжньому формами пізнання.
Спіноза дотримується пантеїстичної традиції філософії, яка ототожнює Бога і природу. Заперечує дуалізм Декар та Субстанція (Бог) як “причина самої себе” є єдиною, вічною і нескінченою. Протяжність і мислення розглядаються Спінозою як атрибути, властивості єдиної субстанції.