1

1. Предмет анатомії. Методи дослідження в анатоміі. Осі та площини, ділянки тіла. Анатомія – наука про форму та будову організму і його частин у зв’язку з їх розвитком та функцією. Термін «анатомія» походить від давньогрецького anatome – розтинаю. Це пояснюється тим, що першим і основним методом дослідження людини був метод розтинання трупів. В анатомії застосовують різні методи дослідження: Соматоскопія — зовнішній огляд тіла (трупа) людини або його частин; Препарування — основний метод вивчення будови тіла людини та окремих його органів. Суть цього методу полягає в розтині шкіри та інших м'яких тканин за допомогою інструментів; Метод мацерації застосовують, щоб відділити кістки від м'яких тканин; Ін'єкційний метод — кровоносні й лімфатичні судини, порожнини тіла заповнюють контрастною речовиною (із свинцевим суриком, паризькою синьою тушшю, оранжевим кадмієм тощо; Просвітлення можна застосовувати як окремий метод для виявлення головним чином ядер; Корозійний метод — досліджувані органи; Рентгеноскопія і рентгенографія органів і частин тіла людини (із введенням і без введення контрастних речовин). Тіло людини складається з певних топографіч¬них частин і ділянок, в яких розташовані органи, м'язи, судини, нерви тощо. Виділяють такі частини тіла: голова (caput); шия (cervix); стовбур, або тулуб (truncus), до складу якого належать: грудна клітка (thorax), груди (pectus), живіт (abdomen), спина (dor¬sum), таз (pelvis); верхні кінцівки (тетЬгі superiores); нижні кінцівки (membri inferioies). Орієнтирами в анатомії є лінії, осі і площини. Для визначення розташування і положення органів використовують три взаємоперпендикулярні анатомічні площини (plana), які уявно можна провести через будь-яку точку органа чи ділянку тіла людини. 66:Нюхова та смакова сенсорні системи, будова. Орган нюху. У людини орган нюху розташований у верхній частині носової порожнини. Нюхова ділянка слизової оболонки носа знаходиться у слизовій оболонці що покриває верхню носову раковину і верхню частину перегородки носа. Рецепторний шар слизової оболонки представлений нюховими нейросенсорними клітинами, які сприймають запахи. Переферичні відростки цих клітин мають нюхові волоски, а центральні формують 15-20 нюхових нервів, які через решітчасту пластинку решітчастої кістки потрапляють у порожнину черепа і підходять до нюхової цибулини. Звідси вже як нюховий шлях волокна через певні анатомічні утвори головного мозку досягають кіркового кінця де відбувається аналіз. Орган смаку. Смакові рецептори є хеморецепторами, чутливими до хімічного складу їжі. Вони розташовані в слизовій оболонці язика (грибоподібні, листоподібні і валикоподібні сосочки), м’якого піднебіння, задньої стінки глотки. 10-15 рецепторних клітин що мають волоски, утворюють смакову бруньку. Кожна смакова брунька складається із смакових і підтримуючих клітин. На базальній поверхні смакових клітин знаходяться нервові закінчення, по яких в складі черепно-мозкових нервів (VII, IX, X), що мають одне спільне чутливе ядро в ромбоподібній ямці, подразнення передається в кору головного мозку, де знаходиться кірковий кінець смакового аналізатора – гачок, парагіпокампальна звивина.

2.Трахея, топографія, будова, функціі. Бронхи: види бронхів, відмінності, бронхове дерево. Трахея – це трубка, яка складається з 16-20 трахейних хрящів (cartilagines tracheales), які є хрящовими півкільцями, з’єднаних між собою кільцевими зв’язками; трахейними зв’язками . Трахея (дихальне горло) простягається від рівня нижнього краю VI шийного хребця до рівня верхнього краю V хребця, де вона розгалужується на два головних бронхи. Позаду трахеї (trachea) проходить стравохід (oesophagus). Грудна частина трахеї (pars thoracica tracheae) розміщена у верхньому середостінні. Бронхи (bronchi) є кінцевим відділом повітроносних шляхів і належать до бронхового дерева (arbor bronchialis). Бронхове дерево (arborbronchialis) починається з головних бронхів (bronchiprincipales) і закінчується кінцевими бронхіолами (bronchioliterminales). Функція бронхового дерева (arborbronchialis) – проведення повітря. Головні бронхи (bronchiprincipales) відходять від трахеї (trachea) на рівні верхнього краю V грудного хребця (vertebrathoracica) і прямують до воріт відповідної легені (hilumpulmonis). Вони поділяються на правий головний бронх (bronchusprincipalisdexter) і лівий головний бронх (bronchusprincipalissinister), мають подібну до трахеї (trachea) будову. Правий головний бронх ширший від лівого і за напрямком є майже продовженням трахеї (trachea). Він складається з 6–8 хрящових півкілець.Лівий головний бронх довший і вужчий, відходить від трахеї (trachea) під меншим кутом, ніж правий. Він складається з 9-12 хрящових півкілець. Головні бронхи (bronchiprincipales) є бронхами першого порядку, від них починається бронхове дерево (arborbronchialis).Сторонні тіла (corporaaliena), особливо у дітей, частіше потрапляють у правий головний бронх (bronchusprincipalisdexter). 67: Дихальна система, органи дихальної системи. Ніс ,будова, приносові пазухи, функції носа. Дихальна система виконує функцію газообміну між зовнішнім середовищем і організмом та об’єднує такі органи: порожнину носа, гортань, трахею, бронхи і легені. Порожнина носа, гортань, трахея і бронхи, які проводять повітря, називаються дихальними шляхами. У клініці порожнини носа, носову частину глотку і гортань відносять до верхніх дихальних шляхів, а трахею і бронхи - до нижніх.Дихальні шляхи мають твердий скелет, утворений хрящами або кістками. Зсередини вони вистелені слизовою оболонкою з війчастим епітелієм. Слизова оболонка бере участь в очищенні повітря від пилу, його зволоженні й нагріванні. Порожнина носа (cavitas nasi) - початкова частина дихального апарату. Вона має нижню, верхню та бічні стінки. Нижня стінка утворена твердим піднебінням, верхня – решітчастою кісткою, а бічні - верхньощелепними і піднебінними кістками. Носова перегородка поділяє порожнину носа на праву та ліву частини. На бічних стінках порожнини носа є три носові раковини – верхня, середня та нижня. Проміжки між раковинами називають відповідно верхнім, середнім та нижнім носовими ходами. У носову порожнину відкриваються отвори при носових пазух – клиноподібної, решітчастої, лобової, верхньощелепної. Носова порожнина хоанами сполучається з носовою частиною глотки. Слизова оболонка носової порожнини вкрита війчастим епітелієм. Слизові залози виділяють секрет, який зволожує слизову оболонку. На слизовій оболонці верхньої частин носових раковин розміщенні рецептори нюху. Кровопостачання порожнини носа забезпечуються гілками верхньої щелепної та очної артерії. Порожнина носа виконує функції проведення повітря і є органом нюху.

3. Клітина, будова, основні властивості. Поняття про тканини, основні види тканин. Кліти́на (від лат. cellula — комірка) — структурно-функціональна одиниця всіх живих організмів, для якої характерний власнийметаболізм та здатність до самовідтворення. Від середовища, яке її оточує, клітина відмежована плазматичною мембраною(плазмалемою). Розрізняють два типи клітин: прокаріотичні, що не мають сформованого ядра, характерні для бактерій, еукаріотичні, в яких наявне ядро, властиві для всіх інших клітинних форм життя, зокрема рослин, грибів та тварин. До неклітинних форм життя належать лише віруси, але вони не мають власного метаболізму і не можуть розмножуватись поза межами клітин-живителів. Усі організми поділяються на одноклітинні, колоніальні та багатоклітинні. До одноклітинних належать бактерії, археї, деякі водорості і гриби, а також найпростіші. Колоніальні та багатоклітинні організми складаються з великої кількості клітин. Різниця між ними полягає в тому, що колоніальні організми складаються з недиференційованих або слабо диференційованих клітин, які можуть виживати одна без одної. Клітини багатоклітинних організмів більш-менш спеціалізовані на виконанні певних функцій і залежні одна від одної в процесах життєдіяльності. До багатоклітинних організмів належить зокрема і людина, тіло якої складається приблизно з 1013 клітин. Ткани́на — сукупність клітин, не обов'язково ідентичних, але спільного походження, що разом виконують спільну функцію. Тканинний рівень — це рівень клітинної організації, проміжний відносно клітин та усього організму. Органи утворюються функціональним об'єднанням тканин одного чи кількох видів. В організмі тварин та людини розрізняють 4 типи тканин: -сполучна тканина; -м'язова тканина; -нервова тканина; -епітеліальна тканина. Сполучні тканини мають волокнисту структуру. Вони складаються з клітин, відокремлених одна від одної позаклітинної матриці. Сполучна тканина служить для сполучення інших видів тканин, наприклад, для утворення органів, і здатна пасивно розтягуватись і стискатися.

5.Епітеліальна тканина: особливості будови, розташування в організмі. Епітеліальна тканина (textus epithelialis) покриває поверхні тіла і вистилає слизові оболонки, відокремлюючи організм від зовнішнього середовища (покривний епітелій), а також утворює залози (залозистий епітелій). Крім того, виділяють сенсорний епітелій, клітини якого сприймають специфічні подразнення в органах слуху, рівноваги і смаку. Деякі автори називають нейросенсорним епітелієм змінені нервові клітки, що сприймають світлові і нюхові подразення. У залежності від положення щодо базальної мембрани, покривний епітелій поділяють на простий (одношаровий) і багатошаровий. Усі клітини простого (одношарового) епітелію розташовані на базальній мембрані і утворюють один клітинний шар. У багатошаровому епітелії клітини утворюють кілька шарів, і лише клітини нижнього (глибокого) шару лежать на базальній мембрані. Простий (одношаровий) епітелій у свою чергу поділяється на однорядний або ізоморфний (плоский, кубічний, циліндричний, призматичний) і псевдобагатошаровий (багаторядний). В однорядному епітелії ядра всіх клітин епітеліального шару розташовані на одному рівні і всі клітини мають однакову висоту. У багаторядному епітелії ядра клітин розташовані на різних рівнях. У залежності від форми клітин і їхньої здатності до зроговіння розрізняють багатошаровий плоский незроговілий епітелій і багатошаровий плоский зроговілий епітелій. Будова клітин різних видів епітелію різна. Однак усі вони мають загальні структурні ознаки. Епітеліоцити полярні - їх апікальна частина відрізняється від базальної. Вони утворюють шар, що розташовується на базальній мембрані і позбавлений кровоносних судин, за винятком атипового епітелію. Епітеліоцити мають всі описані вище органели загального призначення, їх розвиток залежить від функції клітини. Так, клітини, що синтезують білок, багаті елементами гранулярної ендоплазматичної сітки; клітини, що продукують стероїди - елементами агранулярної ендоплазматичної сітки. У цих клітинах добре розвинений комплекс Гольджі. Всмоктувальні клітини ма¬ють безліч мікроворсинок, а епітеліоцити, що вкривають слизову оболонку дихальних шляхів, - війки.

6. Плевра, будова , листки. Плевральна порожнина, плевральні синуси. Плевра (pleura) - Тонка, гладка, багата еластичними волокнами серозну оболонку, якою покриті легені. Є два види плеври, одна з яких прикріплюється до тканини легень, а інша з внутрішньої сторони вистилає стінки грудної порожнини. У грудній порожнині є три абсолютно відокремлених серозних мішка - по одному для кожного легкого і один, середній, для серця. Серозна оболонка називається плеврою, pleura. Вона складається з двох листків: плеври вісцеральної, pleura visceralis, і плеври парієтальної, пристіночної, pleura parietalis. Плевра вісцеральна, pleura pulmonalis, покриває саме легені і настільки щільно зростається з речовиною легені, що не може бути знята без порушення цілості тканини, вона заходить у борозни легень і таким чином відокремлює частки легені один від одного. Охоплюючи легені з усіх сторін, легенева плевра на корені легені безпосередньо продовжується в парієтальну плевру. По нижньому краю кореня легені серозні листки передньої і задньої поверхонь кореня з'єднуються в одну складку, lig. pulmonale, яка опускається вертикально вниз по внутрішній поверхні легені і прикріплюється до діафрагми. Пристінкова плевра, pleura parietalis, представляє зовнішній листок серозного мішка легені. Своєю зовнішньою поверхнею пристінкова плевра зростається зі стінками грудної порожнини, а внутрішньою звернена безпосередньо до вісцеральної плеврі. Внутрішня поверхня плеври покрита мезотеліом і, будучи змочена невеликою кількістю серозної рідини, представляється блискучою, завдяки чому зменшується тертя між двома плевральними листками, вісцеральним і парієтальним, під час дихальних рухів. Плевра грає найважливішу роль в процесах транссудації (виведення) і резорбції (всмоктування), нормальні співвідношення між якими різко порушуються при хворобливих процесах органів грудної порожнини. Вісцеральна плевра, в якій різко переважають кровоносні судини над лімфатичними, виконує головним чином функцію виведення. Парієтальна плевра, що має в своєму реберному відділі специфічні апарати всмоктування з серозних порожнин і переважання лімфатичних судин над кровоносними, здійснює функцію резорбції. Правий і лівий плевральні мішки не зовсім симетричні. Правий плевральний мішок трохи коротше і ширше лівого. Асиметрія спостерігається також в обрисах передніх країв мішків. Верхівки плевральних мішків, виходять з верхнього отвору грудної клітки і доходять до головки I ребра (ця точка відповідає приблизно остистого відростка VII шийного хребця, прощупується на живому) або на 3-4 см вище переднього кінця I ребра. Задня межа плевральних мішків (порожнини), Відповідаючи лінії переходу реберної плеври в медіастинальну, досить постійна, вона тягнеться уздовж хребетного стовпа і закінчується на головках XII ребер. Передня межа плевральних мішків (порожнини) на обох сторонах йде від верхівки легкого до грудино-ключичного зчленуванню.

7. Сполучна тканина: особливості будови, види, розташування в організмі, значення. Сполучна́ ткани́на — тканина живого організму, яка виконує опорну, захисну і трофічну функції. Складається з декількох видів клітин; переважно з фібробластів, волокон і основної тканинної речовини. Міжклітинна речовина добре виражена. Сполучна тканина виконує опорну, захисну і трофічну функції: -Трофічна — бере участь в обміні речовин (кров, лімфа, жирова), тому в таких видах сполучної тканини багато міжклітинної речовини; -Захисна — клітини здатні до фагоцитозу і беруть участь в процесах імунітету та зсідання крові; -Опорна — утворює зв'язки, сухожилля, хрящі, [кістки] (в таких видах сполучної тканини мало міжклітинної речовини, або вона щільна, наприклад кісткова, за рахунок наявності в ній солей, також в ній є волокна); -Бере участь у загоюванні ран, бо має найвищу здатність до регенерації. Кількість і вигляд клітин та волокон, а також кількість і склад основної речовини у різних видів сполучної тканини відрізняються залежно від їхніх функції. Розрізняють декілька видів сполучної тканини: кісткову, хрящову, жирову та інші. До сполучної тканини відносяться також кров та лімфа. Власне сполучна тканина складається з клітин (фібробластів) і міжклітинної речовини (волокна з білків колагену й еластину); її поділяють на пухку та щільну. Пухка сполучна тканина з'єднує шкіру зі структурами, які лежать під нею, вкриває кровоносні судини та нерви. Щільна сполучна тканина утворює дерму, сухожилки, зв'язки. Сполучна тканина зі спеціальними функціями представлена жировою тканиною і пігментними клітинами. Жирова тканина складається з клітин (ліпоцитів) і утворює жирові депо організму — підшкірну жирову клітковину, сальники. Пігментні клітини розсіяні в шкірі; вони містять пігмент меланін, який захищає організм від ультрафіолетового випромінювання. Тверда сполучна тканина представлена кістковою і хрящовою тканинами, а рідка — кров'ю та лімфою. 45. Травна система. Травна́ систе́ма, або травний тракт, або травна трубка — система органів у багатоклітинних тварин, призначена для переробки і видобування з їжі поживних речовин, всмоктування їх в кров і виділення з організму неперетравлених залишків (кінцевих продуктів життєдіяльності). Травна система складається з травної трубки і розміщених за її межами залоз, секрет яких надходить до травного каналу.У медицині також використовують назву шлунково-кишковий тракт та абревіатуру ШКТ. Існує й поняття травного каналу, де відбувається механічна обробка їжі — її подрібнення, перемішування, розчинення; він є транспортною системою, якою просуваються харчові маси. Тут їжа також зазнає хімічної обробки травними соками, що містять необхідні ферменти. У травному каналі відбувається всмоктування низькомолекулярних органічних речовин — продуктів реакцій розчеплення; травний канал виводить неперетравлені залишки їжі з органіму. Травний канал складається з ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, тонкого і товстого кишечника, що закінчується прямою кишкою з анальним отвором. Функції травної системи. Виділення ферментів та інших речовин у складі слини, шлункового, підшлункового, кишкового соків та жовчі становить секреторну функцію. Всмоктування поживних речовин здійснюється слизовою оболонкою шлунку, тонкої і товстої кишок. Поряд з цими функціями органи травлення здійснюють видільну функцію, яка полягає у виведенні з організму деяких продуктів обміну речовин. Травний канал — це порожниста трубка довжиною 8-10 м (у дорослого чоловіка), що проходить через усе тіло і поділяється на такі відділи: -ротова порожнина із зубами, язиком і слинними залозами; -глотка; -стравохід; -шлунок; -тонка кишка, включаючи підвідділи: 12-пала кишка, порожня кишка, клубова кишка товста кишка, сліпа кишка з червоподібним відростком, пряма кишка. 8.Нирки, розташування, будова(зовн. І внутр.), функціі. Нирки (renes) — парні органи виділення, розташовані в черевній порожнині з обох боків хребта. Вони мають бобоподібну форму, ввігнутий край їх повернений до хребта, в ньому проходять кровоносні та лімфатичні судини, нерви й сечовід. Нирка вкрита капсулою зі сполучної тканини. На розрізі нирки виділяють два шари: зовнішній темно-червоний — корковий, де розташовані ниркоподібні тільця — нефрони, і внутрішній, більш світлий — мозковий, в якому проходять ниркові канальці, впадаючі в ниркову миску, що знаходиться в центрі нирки. З неї бере початок сечовід, впадаючий у сечовий міхур. Нефрон (nephros) — структурна й функціональна одиниця нирки. До його складу входить капсула Боумена-Шумлянського, котра складається з одношарового епітелію і створює двошарову чашу. В цю чашу занурений мальпігієв клубочок, що складається з капілярних петель. Між стінами капсули знаходиться порожнина, від якої в корковому шарі починається звитий сечовий канадець першого порядку. Випрямляючись, він переходить у мозковий шар. Тут канадець утворює петлю Генле і знову повертається в коркову речовину, продовжуючись у звивистий канадець другого порядку. Нирки очищають плазму крові від продуктів обміну речовин. Крім того, через нирки виводяться речовини, необхідні для жит-тєдіяльності організму, — вода, іони натрію, кальцію, фосфати — у тому випадку, коли їх концентрація в крові перевищує нормальну. Таким чином, функція нирок полягає у вибірковому видаленні різних речовин з метою підтримки відносної сталості хімічного складу плазми крові й позаклітинної рідини. 65.Жовчний міхур, розташування, будова стінки, функції. Жовчні протоки. Жовчний міхур (vesica biliaris) має форму повздовжнього мішка завдовжки 8-12см з об’ємом 40-70 куб.см. У жовчному міхурі розрізняють дно, тіло, шийку. Від шийки відходить міхурові протока довжиною 3,5см. Яка сполучається із загальною печінковою протокою, утворюючи загальну жовчну протоку. Яка відкривається в низхідну частину дванадцятипалої кишки разом з протокою підшлункової залози, де утворюється розширення - печінково – підшлункова ампула. Загальна жовчна протока має довжину близько 7см і проходить разом з печінковою артерією і ворітною веною між листками печінково – дванадцятипалої зв’язки. Циркулярний шар м’язових волокон стінки жовчної протоки утворює м’яз-стискач. Який регулює надходження жовчі в кишку. В ділянці ампули є ще м’яз-стискач ампули. Лише нижня поверхня жовчного міхура покрита очеревиною. Його дно прилягає до передньої черевної стінки в ділянці стискання правого прямого м’яза живота і реберної дуги. Стінку його становити також м’язів і слизовий шари. Жовчний міхур – це резервуар, у якому зберігається жовч; під час травлення жовч стікає по міхуровій протоці у дванадцятипалу кишку.

9.М’язова тканина: особливості будови, види, розташування в організмі, значення. М'язова тканина (rextus muscularis) побудована з елементів, здатних до скорочення, завдя¬ки чому вони виконують усю сукупність рухових процесів все¬редині організму (крово- і лімфообіг, пересування їжі в трав-ному тракті, повітря у дихальних шляхах, робота серця то¬що), а також переміщення організму або його частин у просторі. Елементи м'язових тканин містять спеціальні органели – міофібрили. В їх основі лежать актинові та міозинові міофіламенти, які своєю взаємодією забезпечують процес скорочення і, таким чином, здійснюють функцію руху. Існують дві класифікації м'язових тканин — морфофункціональна та генетична. Згідно з морфофункціональною класифікацією м'язові тканини за особливостями будови, функції та локалізації поділяють на дві групи: гладку (непосмуговану); поперечно-посмуговану, яка, у свою чергу, поділяється на скелетну і серцеву. Згідно з генетичною класифікацією, запропонованою М. Г. Хлопіним, м'язові тканини поділяються за їхнім походженням на п'ять гістогенетичних типів:1) соматичний тип (походить з міотомів мезодерми, це ске¬летна м'язова тканина); 2) целомічний тип (походить з вентральної мезодерми, це серцева м'язова тканина); 3) вісцеральний тип (походить з мезенхіми, це гладка м'язова тканина внутрішніх органів);4) невральний тип (походить з нервової трубки, до цього типу належать гладкі міоцити м'язів райдужної оболонки ока);5) епідермальний тип (походить з шкірної ектодерми, включає міоепітеліальні кошикоподібні клітини потових, молочних, слинних та слізних залоз).М’язова тканина є двох видів: посмугована (скелетна) й непосмугована (гладенька).Посмугована м’язова тканина входить до складу скелетних м’язів, вона має здатність до скорочення, завдяки чому відбуваються різні життєво необхідні рухові процеси. Отже, скелетні м’язи є активною частиною опорно-рухового апарата. Посмугована м’язова тканина складається з багатоядерних м’язових волокон, у яких по довжині чергуються темні й світлі смуги (диски), що мають різні оптичні властивості. Скелетні м’язи скорочуються завдяки іннервації спинно-мозковими й черепними нервами. Це довільні м’язи, вони можуть скорочуватися за нашою волею.Гладенька м’язова тканина на відміну від посмугованої не має поперечної посмугованості. Складається з веретеноподібних клітин — міоцитів, які мають одне ядро. Довжина клітин — від 15 до 500 мкм, а діаметр їх — 10—20 мкм. У клітинах гладеньких м’язів немає міофібрил, однак є скоротливі міофіламенти (протофібрили) завдовжки 1—2 мкм і завтовшки 5—8 нм (тонкі міофіламенти) і 10—30 нм (товсті міофіламенти).Гладенькі м’язові клітини входять до складу стінок кровоносних судин і внутрішніх органів. Скорочення гладеньких м’язів відбувається мимовільно, повільно й ритмічно.

10. Сечоводи, сечовий міхур, розташування, будова стінки. Сечоводи — парні циліндричні трубки з внутрішнім діаметром 4-9 мм, завдовжки 30-35 см. Сечоводи з'єднують нирки із сечовим міхуром, виконуючи функцію відведення сечі. Сечовід, починаючись від ниркової миски, продовжується по задній стінці черевної порожнини донизу (черевна частина), потім спускається в порожнину малого таза (тазова частина), де, досягши дна сечового міхура, проходить через його стінку навскіс і відкривається щілиноподібним отвором у порожнину сечового міхура. Сечовід має три фізіологічних звуження: біля виходу з ниркової миски, на рівні переходу до порожнини малого таза, біля входу в сечовий міхур. Сечови́й міху́р (лат. vesica urinaria) — непарний порожнистий м'язовий орган видільної системи, який лежить у передній частині порожнини малого тазу і служить для накопичення витікаючої з нирок сечі і періодичного її виведення через сечовипускний канал. Сечовий міхур вміщує від 250 до 750 мл сечі (у жінок дещо більше, ніж у чоловіків). Стінки сечового міхура мають здатність розтягуватися і скорочуватися. При максимальному заповненні сечового міхура людина відчуває гостре бажання спорожнитсь. В сечовому міхурі розрізняють тіло (лат. corpus vesicae), дно (лат. fundus vesicae) і шийку (лат. cervix vesicae). В порожньому сечовому міхурі чітко визначається верхівка (лат. apex vesciae), від якої тягнеться догори серединна пупкова зв'язка (лат. lig. umbilicate medianum), що є залишком ембріонального сечового протоку. Стінка сечового міхура складається із трьох шарів. Ззаду він на значному проміжку вкритий серозною оболонкою із добре розвинутою рихлою підсерозною основою, тобто він лежить мезоперитонеально. Товста м'язова оболонка складається із трьох шарів непосмугованих м'язових пучків, що переплітаються. В районі шийки та при виході із сечового міхура м'язові волокна оболонки формують м'яз, що виштовхує сечу. Слизова оболонка сечового міхура, покрита перехідним епітелеєм, вкриває практично його всього на дуже рихлій підслизовій основі, що з'єднує її із м'язовою оболонкою. В районі слизової оболонки переднього відділу дна міхура є три отвори: праве і ліве сечопровідне (лат. ostium ureteris) та одинарний внутрішній отвір сечопровідного канал. В міхур впадають два сечоводи. Нижня частина сечового міхура звужується і поступово переходить в сечовипускний канал (уретру).

60. Черепні нерви, функціональні види (рухові, чутливі, змішані), ділянки іннервації. Черепні нерви, черепно-мозкові нерви (лат. nervi craniales) — нерви, що починаються безпосередньо уголовному мозку. Більшість підручників з анатомії дають вказують на те, що в людини дванадцять пар черепних нервів, хоча, враховуючи і термінальний нерв, в людини наявні тринадцять пар черепних нервів: перші три відходять від переднього мозку, решта десять — від стовбура. У решти хребетних кількість черепних нервів різниться. 13 пар черепних нервів разом з 31 парою спінальних нервів складають периферичну нервову систему.Черепні нерви позначаються римськими цифрами починаючи із найбільш рострального до найбільшкаудального, крім того, кожен із них має власну назву, що відбиває його розміщення або функцію.Всі черепні нерви, крім блукаючого, іннервують голову та шию. Блукаючий нерв іннервує ще й органи грудної та черевної порожнин. При їхньому пошкодженні функції, які вони забезпечують, погіршуються або зникають.

11. Нервова тканина: особливості будови, види, розташування в організмі, значення. Нервова тканина здійснює зв'язок організму з оточуючим середовищем, сприйняття і перетворення подразників у нервовий імпульс та передачу його ефектору.Нервова тканина складається з нервових клітин (нейронів) і розміщених між ними допоміжних клітин. Нейрони здатні сприймати подразнення, перетворювати його на нервові імпульси і проводити їх до інших нейронів або певних органів. Кожний нейрон складається з тіла і відростків. У тілі розташоване ядро й інші органели. Відростки можуть бути двох типів. Довгий, розгалужений на кінці, має назву аксон. Довжина аксона може сягати десятків сантиметрів, а інколи до 2-3 м. Його функція — проведення нервового збудження від тіла нейрона. Переважно короткі, деревоподібно розгалужені відростки нейрона називають дендритами; ними нервове збудження проводиться до тіла нейрона. Нейрони до поділу не здатні. Знаходиться нервова тканина переважно вздовж кровоносних судин.Нервова клітина (нейрон) складається з тіла клітини (соми), відростків (аксонів і дендритів) і кінцевих пластинок. За допомогою дендритів нейрони сприймають, а за допомогою аксонів передають збудження. Передача збудження відбувається в нервових закінченнях (синапсах), які є місцем контакту між нейронами, а також між нейронами і м'язовими клітинами.Нейрони - функціональні одиниці нервової системи, які мають безліч зв'язків. Вони чутливі до подразнення, здатні передавати електричні імпульси від периферичних рецепторів до органів-виконавцям. Нервові клітини відрізняються за формою, розмірами і розгалуженості відростків. Нейрони з одним відростком називаються уніполярними, з двома - біполярними, з трьома і більше – мультиполярними.Нервова тканина - сукупність клітинних елементів, що формують органи центральної і периферичної нервової системи.Нервова тканина має ектодермальне походження. Вона розвивається з нервової трубки і двох гангліозних пластинок, які виникають із дорсальній ектодерми в процесі її занурення (нейруляція).Нейроглі́я — сукупність нервових клітин, що поряд з нейронами, формують нервову тканину.Всі клітини нейроглії поділяють на два генетичних види: гліоцити (макроглія) і гліальні макрофаги (мікроглія). У свою чергу, серед гліоцитів розрізняють епендимоцити, астроцити і олігодендроцити. Значення нервової системи. У життєдіяльності і розвитку людського організму нервовій системі належить провідна роль. Нервова система регулює і погоджує діяльність різних органів, тканин і клітин, об’єднуючи тим самим всі частини організму в єдине ціле. Інакше кажучи, нервова система здійснює зв’язок організму із зовнішнім середовищем. Вищим об’єднуючим і координуючим відділом нервової системи людини е головний мозок. 12. Сечівник жіночий та чоловічий, будова стінки, відмінності. Жіночий сечівник (urethra feminina) розглядається з сечовидільної системою тому, що він виконує функції тільки виведення сечі. У чоловіків через сечівник проходить не тільки сеча, але і сперма. Сечовипускальний канал жінки має довжину 3-4 см, діаметр 7-11 мм. Канал злегка зігнутий, так як проходить через сечостатеву діафрагму промежини, розташовуючись під симфізом. У місці проходження каналу через промежину є зовнішній сфінктер, підлеглий свідомості людини. Передня стінка каналу зрощена з кутовою зв'язкою симфізу, а задня стінка - з передньою стінкою піхви. Канал має слизову, м'язову і сполучнотканинну оболонки. У слизовій оболонці каналу розташовані слизові залози. Зовнішній отвір сечівника відкривається в переддень піхви, вище входу в нього. М'язова оболонка утворює внутрішній сфінктер.Чоловічий сечівник (urethra masculina) має довжину близько 18 см; його велика частина переважно проходить по губчастому тілу статевого члена. Канал починається в сечовому міхурі внутрішнім отвором і закінчується зовнішнім отвором на голівці статевого члена. Сечівник вистелений слизовою оболонкою, залози якої виділяють слиз для змащування каналу. Сечівник поділяють на три частини: передміхурову, перетинчасту й губчасту.Стінка сечівника складається зі слизової, м'язової та адвентиціальної (зовнішня оболонка статевого органу, не покрита мезотелієм) оболонок.Відмінності: сечівник у жінок відкривається в присінку піхви, у чоловіків — на головці статевого члена. Чоловічий сечівник поділяється на три частини. Жіночий сечівник - ширше чоловічого. У чоловіків через сечівник відбувається виділення сечі і сперми. 13. системою гормони беруть участь у забезпеченні емоційних реакцій та психічній діяльності людини. Сенсорна система (органи чуття): входять аналізатори руховий, зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкіряний, вестибулярний (рівновага), вісцеральний (внутрішні органи). Функції: є частиною його нервової системи, здатної сприймати зовнішню для мозку інформацію, передавати її в мозок і аналізувати. Сенсорні системи людини забезпечують: 1) формування відчуттів і сприйняття діючих стимулів; 2) контроль довільних рухів; 3) контроль діяльності внутрішніх органів; 4) необхідний для неспання людини рівень активності мозку.