1

26. Надниркові залози, статеві залози. Топографія, зовнішня та внутрішня будова, гормони. Надниркова залоза людини розташована в заочеревинному просторі на верхньому полюсі кожної з нирок. Права має трикутну форму, ліва — півмісячну; увігнуті основи надниркових залоз лежать на опуклих полюсах нирок. Разом із нирками надниркові залози укладені в жирову капсулу (лат. capsula adiposa) і покриті нирковою фасцією (лат. fascia renalis). Довжина надниркової залози дорослої людини варіює від 30 до 70 мм, ширина — від 20 до 35 мм, товщина — від 3 до 10 мм, маса обох надниркових залоз становить 10—14 грамів. Зовні надниркова залоза вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої в паренхіму відходять перегородки, що вміщують у собі судини і нерви та поділяють паренхіму на групи клітин і клітинні тяжі. У надниркових залозах розрізняють зовнішню кіркову речовину, що становить приблизно 2/3 усієї маси залози, і внутрішню мозкову речовину. У немовлят маса надниркової залози в середньому 3,5 гр. З віком вона збільшується, поступово розмежовуються кіркова і мозкова речовина, окремі зони кіркової речовини. У корі надниркових залоз синтезуються гормони під загальною назвою кортикостероїди, їх близько 40 видів. Серед широко використовуваних у медицині відомі кортизон і гідрокортизон. Вони регулюють обмін вуглеводів, перешкоджають розвитку запалення. При нестачі цих гормонів виникає бронзова хвороба, за якої шкіра набуває бронзового кольору. Крім того, людина худне, втрачає працездатність через розлади нервово-м'язової системи. Гормони кіркової речовини кортикостероїди (глюко- і мінералокортикоїди) синтезуються у мітохондріях секреторних клітин з холестерину. Різноманітний вплив кортикостероїдів на всі види обміну речовин, судинний тонус, імунітет та інше робить кіркову речовину наднирників найважливішою ділянкою життєзабезпечення людини в звичайних умовах і в умовах адаптації до різноманітних стресів. У клубочковій зоні кіркової речовини синтезується альдостерон — основний мінералокортикоїд, що бере участь у регуляції водно-сольового обміну. У пучковій зоні синтезується переважно кортизол — глюкокортикоїд, що впливає на білковий, жировий і вуглеводний обмін і на обмін нуклеїнових кислот, і кортикостерон, що володіє властивостями глюко- і мінералокортикоїда. У сітчастій зоні утворяться статеві гормони, головним чином андрогени. Синтез кортикостероїдів, насамперед глюкокортикостероїдів, регулюються адренокортикотропним гормоном. У глибині наднирника знаходиться мозкова речовина. Залозисті клітини мозкової речовини одержали назву хромафінних, або феохромних, тому що вибіркового забарвлюються солями хрому в жовто-бурий колір. Крім залозистих клітин у мозковій речовині наднирника багато нервових волокон і нервових клітин. Скупчення хромафинних нервових клітин, так званих параганглії, виявляють також по ходу легеневого стовбура і висхідної частини аорти, у середостенії знаходиться поперековий аортальний параганглій та інші. Хромафинні клітини секретують три гормони (адреналін, норадреналін і дофамін), об'єднаних під загальною назвою катехоламіни. Біосинтетичними попередниками цих гормонів є амінокислота тирозин. Адреналін синтезується тільки в надниркових залозах; норадреналін і дофамін утворюються також у парагангліях і численних нейронах симпатичної нервової системи. Всі тканини, що продукують катехоламіни, складають адреналінову систему. Активність хромафинних клітин стимулюють різноманітні впливи навколишнього і внутрішнього середовища: емоції, артеріальна гіпотензія, гіпоглікемія, фізичне навантаження, охолодження тощо. Статеві залози виробляють статеві гормони й вод¬ночас є репродуктивними органами, у яких містяться статеві клітини на різних стадіях дозрівання. Чоловічі статеві залози — яєчка, або сім’яники, містяться у шкірястому мішечку — мошонці й мають масу 20-30 г. Андрогени — гор¬мони, що їх виробляють сім’яники, — впливають на формування кістяка, розвиток м’язів. Під їхнім впливом у підлітків з’являються вторинні статеві ознаки. Якщо у цей період вироблялася недостатня кількість гормону тестостерону, вторинні чоловічі статеві ознаки надалі будуть виражені слабко, статеві органи залишаться не¬дорозвиненими, статура сформується за жіночим типом. У зрілому віці зниження вироблення тес¬тостерону призводить до імпотенції та чоловічої безплідності. У літньому віці зниження кількості андрогенів передбачене природою, однак, якщо воно відбувається не поступово, а занадто швид¬ко, розвивається пухлина передміхурової залози. На роботу чоловічих статевих залоз негативно впливають алкоголь, наркотики, тютюн, раннє статеве життя, а також малорухомий спосіб життя й надмірна вага (наслідок неправильного харчування). Жіночі статеві залози (яєчники) розташовані внизу живота, у малому тазі. Маса кожного яєчника становить близько 5 г. Гормони, що їх виділяють жіночі статеві залози, — естрогени — формують жіноче тіло, стимулюють ріст матки й молочних залоз. Брак естрогенів у період статевого до¬зрівання проявляється в затримці формування кістяка, недорозвиненні молочних залоз і матки, у відсутності менструацій. Пізніше відбувається порушення менструального циклу, аж до повно¬го припинення менструацій. Після дозрівання яйцеклітини та її виходу у черевну порожнину (цей момент називається овуляцією) в яєчниках утворюється особлива залоза — жовте тіло. Гор¬мональна активність цієї залози проявляється у виділенні особливого жіночого гормону — про-гестерону. У разі запліднення яйцеклітини він сприяє нормальному протіканню вагітності; знижуючи тонус маткової мускулатури й одно¬часно підвищуючи тонус шийки матки, забезпе¬чує замкнутий простір для плода. Коли вагіт¬ності немає, прогестерон регулює менструальний цикл. Гормональна недостатність жовтого тіла проявляється рясними менструаціями й матковими кровотечами.

49. Глотка. Глотка — лійкоподібний канал довжиною 11-12 см, звернений розширеною частиною краніально і сплющений в дорзо-вентральному напрямку. Верхня частина глотки зрощена з основою черепа. На рівні межі 6 і 7 шийних хребців, глоткапереходить у стравохід. У дорослої людини глотка вдвічі довша рота. У глотці відбувається перехрест шляхів повітря і їжі. В порожнині глотки виділяють 3 частини: носову, ротову і гортанну (відповідно: носоглотка, ротоглотка і гортаноглотка). Спереду носоглотка сполучається з носовою порожниною через хоани, ротоглотка з порожниною рота сполучається зівом, гортаноглоткагортанним отвором сполучається з гортанню. Задня стінка глотки відділена від передньої поверхні хребта прошарком рихлої сполучної тканини, тому глотка рухлива. На рівні хоан на бічних стінках носоглотки з обох боків розташовані глоткові отвори слухових (Євстахієвих) труб, крізь які порожнина середнього вуха сполучається з довкіллям. Поблизу цього отвору (між ним і піднебінною занавіскою) розташовані трубні мигдалики. На межі між верхньою і задніми стінками глотки розташовується непарний глотковий мигдалик. Стінка глотки складається з 3 шарів: зовнішня оболонка побудована із сполучної тканини, м'язова оболонка (5 м'зів та сполучнотканнинних утворів — швів), слизова оболонка(є продовженням слизової оболонки носа та рота, вкрита багатошаровим війчастим епітелеє.У ротовій частині глотки перехрещуються дихальний та травний шляхи. З порожнини носа повітря проходить через хоани в гортань. При цьому м'яке піднебіння опускається, а надгортанник піднімається. М'язи глотки послідовно скорочуються і проштовхують їжу у стравохід. 27. Скелет нижньої кінцівки: скелет тазового пояса, таз у цілому, статеві відмінності таза. Кістки нижньої кінцівки (ossa membri inferioris) складаються з тазового пояса, або пояса нижньої кінцівки, і вільної частини нижньої кінцівки. До складу пояса нижньої кінцівки всіх ссавців належать дві кульшові кістки, які в людини наймасивніші і мають тільки їй властиву форму, зумовлену прямоходінням. Кульшова кістка (os coxae) у людини до 14 — 16 років складається з трьох окремих кісток (клубової, лобкової та сідничої), що з'єднані між собою хрящовою тканиною, а в 20 —22 роки цілком зростаються. У місці сполучення цих кісток на зовнішній поверхні кульшової кістки видно глибоку чашоподібну кульшову западину (acetabulum) для з'єднання з головкою стегнової кістки. У западині розрізняють півмісяцеву поверхню, вкриту суглобовим хрящем, ямку кульшової западини, де фіксується зв'язка головки стегнової кістки, і вирізку кульшової западини для проходження кровоносних судин, які живлять головку стегнової кістки. Спереду в кожній кульшовій кістці є затульний отвір (foramen obturatum), обмежений зверху і зсередини лобковою кісткою, знизу і з боків — сідничою кісткою. Клубова кістка (os ilium) має вигляд розгорнутого віяла і ділиться дугоподібною лінією (linea arcuata), розташованою на внутрішній поверхні кістки, на тіло — нижню (меншу) стовщену частину, прилеглу до кульшової западини, і крило — верхню широку частину кістки. Крило клубової кістки (ala ossis ilii) має дві поверхні: внутрішню, передній відділ якої дістав назву клубової ямки (fossa iliaca), де залягає однойменний м'яз, і зовнішню, сідничу, на всьому протязі якої починаються сідничні м'язи. Відповідно до фіксації і розташування цих м'язів на сідничій поверхні визначають передню, задню і нижню сідничі лінії. Верхній край крила клубової кістки стовщений і називається клубовим гребенем (crista iliaca). Гребінь має зовнішню і внутрішню губи та проміжну лінію (linea intermedia) між ними, до яких прикріплюються м'язи. На передньому й задньому кінцях клубового гребеня розміщені верхні (передня і задня) клубові ості (spina iliaca anterior superior et posterior superior). Нижче на передньому і задньому краях крила розташовані нижні (передня й задня) клубові ості (spina iliaca anterior inferior et posterior inferior). Безпосередньо під нижньою задньою клубовою остю є велика сіднича вирізка (incisura ischiadica major), частково утворена сідничою кісткою. На внутрішній поверхні кістки позаду й нижче від клубової ямки розташована вушкоподібна поверхня (faciès auricularis), а за нею й вище — клубова горбистість (tuberositas iliaca) — місця сполучення з відповідними утворами крижової кістки. Лобкова кістка (os pubis) складається з тіла, яке утворює передню частину кульшової западини, і двох гілок, що сходяться під кутом. Верхня гілка лобкової кістки має вгорі присередньо лобковий горбок (tuberculum pubicum) і його бічне продовження — лобковий гребінь, а знизу — затульну борозну. Передня частина верхньої гілки повертає донизу, утворюючи нижню гілку лобкової кістки, яка з'єднується з сідничою кісткою, що замикає затульний отвір. На місці сполучення тіла лобкової кістки з тілом клубової утворилось клубово-лобкове підвищення (етіnentia iliopubica). Присередньо лобкова кістка за допомогою симфізіальної поверхні (faciès symphysialis) з'єднується з однойменною кісткою протилежного боку. Сіднича кістка (os ischii) складається з тіла, яке утворює головну частину кульшової западини, і гілки сідничої кістки, що спереду з'єднується з лобковою кісткою.Тіло сідничої кістки в задньому відділі має сідничу ость (spina ischiadica), що обмежує знизу велику сідничу вирізку (incisura ischiadica major), нижче від якої розташована мала сіднича вирізка (incisura ischiadica minor). На задньонижньому відділі гілки сідничої кістки є шорстке стовщення — сідничий горб (tuber ischiadicum). Кульшові кістки разом з крижовою та куприковою утворюють таз (pelvis)— широке міцне кісткове кільце. У зв'язку з прямоходінням таз людини витримує весь тягар розташованих вище частин тіла, пом'якшує поштовхи і струси, пов'язані з локомоторною функцією нижніх кінцівок. Разом з тим у ньому містяться внутрішні органи, тому таз має форму широкої і ніби розвернутої догори чаші. Розрізняють великий таз (pelvis major) і малий (pelvis minor), розділені пограничною лінією (linea terminalis), що утворена мисом, дугоподібними лініями клубових кісток, гребенями лобкових кісток і лобковим симфізом. Великий таз передньої стінки не має. З боків він обмежений крилами клубових кісток, а ззаду — хребтом.Малий таз утворений ззаду крижовою і куприковою кістками, з боків — частинами кісток, які формують кульшову западину, тілами й горбами сідничих кісток, а спереду — гілками лобкових кісток і лобковим симфізом. Нижній отвір таза (apertura pelvis inferior) утворений лініями, проведеними від верхівки куприкової кістки до сідничих горбів, потім до нижнього краю лобкового симфізу. Нижні гілки (права й ліва) лобкових кісток, з'єднуючись між собою, утворюють лобкову дугу (arcus pubis), яка обмежує підлобковий кут (angulus subpubicus), розмір якого коливається у різних людей і залежить від статі. Жіночий таз звичайно ширший, ніж чоловічий, крила його клубових кісток розгорнуті в сторони. Крижова кістка у чоловіків вужча, а в жінок ширша й менше зігнута. Мис у чоловіків виступає чіткіше, підлобковий кут, як правило, наближений до гострого. У жінок він завжди тупий. Форма верхнього отвору малого таза у чоловіків нагадує контур карткового серця, а в жінок він круглий або поперечно-овальний. Порожнина малого таза, яка в жінок є пологовим каналом, майже циліндрична; у чоловіків вона часто нагадує форму лійки або конуса з вершиною донизу. Статеву належність таза найкраще визначати за допомогою певних вимірювань. Щодо великого таза найчастіше роблять два вимірювання: відстань між верхніми передніми клубовими остями — міжостьова (distantia іntегзріnоsа) (у жінок 23 — 25 см, у чоловіків 21—23 см) і відстань між клубовими гребенями — міжгребенева дистанція (distantia intercristalis) (у жінок 28 — 29 см, у чоловіків 25 — 27 см). Розміри малого таза такі: відстань між мисом і серединною точкою верхнього краю лобкового симфізу (анатомічна кон'югата) (у жінок 11,5 см, у чоловіків 10,8 см); найбільша відстань між пограничними лініями (поперечний діаметр) (у жінок 13.5 см, у чоловіків 12,8 см); відстань між клубово-лобковим підвищенням з одного боку та крижово-клубовим суглобом — з другого (косий діаметр) (у жінок 12 — 12.5 см, у чоловіків 12 — 12,2 см).

28. Процес кровообігу, визнач., значен., структури, які його здійснюють. Судини, види судин, будова стінки судин. Кровоо́біг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою в кардіоваскулярну систему. Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканини організму киснем, поживними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення поживними речовинами — в органах травлення. У печінці та нирках відбувається нейтралізація й виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами та нервовою системою. Розрізняють мале (через легені) і велике (через органи і тканини) кола кровообігу. Кровоносна система людини і багатьох тварин складається з серця і судин, якими кров рухається до тканин і органів, а потім повертається до серця. Великі судини, якими кров рухається до органів і тканин, називаються артеріями. Артерії розгалужуються на менші артерії — артеріоли, і, нарешті, на капіляри. Судинами, які звуться венами, кров повертається до серця. Кровоносна система людини та інших хребетних належить до закритого типу — кров за нормальних умов не покидає організм. Деякі види безхребетних мають відкриту кровоносну систему. Рух крові забезпечує різниця кров'яного тиску в різних судинах. Малим колом кров циркулює через легені. Рух крові цим колом починається зі скорочення правого передсердя, після чого кров надходить у правий шлуночок серця, скорочення якого штовхає кров в легеневий стовбур. Циркуляція крові в цьому напрямку регулюється передсердно-шлуночковою перегородкою і двома клапанами: тристулковим (між правим передсердям і правим шлуночком), що запобігає поверненню крові в передсердя, і клапаном легеневої артерії, що запобігає поверненню крові з легеневого стовбура в правий шлуночок. Легеневий стовбур розгалужується до мережі легеневих капілярів, де кров насичується киснем шляхом вентиляції легень. Потім кров через легеневі вени повертається з легенів у ліве передсердя. Велике коло кровообігу постачає насичену киснем кров до органів та тканин. Ліве передсердя скорочується одночасно з правим і штовхає кров в лівий шлуночок. З лівого шлуночка кров надходить в аорту. Аорта розгалужується на артерії і артеріоли, що дкою, двостулковим (мітральним) клапаном і клапаном аорти. Виконання кровоносними судинами загальної транспортної функції проявляється в подібному плані будови судин макроциркуляторного русла. Стінка судини складається з трьох оболонок: -внутрішньої — представлена ендотелієм (одношаровий плоский епітелій), який побудований з витягнутих ендотеліоцитів, розташованих на базальній мембрані, та підендотеліального шару, в основі якого лежить пухка волокниста сполучна тканина; -середньої — складається з циркулярних пучків гладеньких м'язових клітин із прошарками еластичних волокон; -зовнішньої — представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка містить дуже багато кровоносних судин і нервових волокон. Будова стінки судини залежить від гемодинамічних умов: швидкості кровотоку, об’єму та тиску крові. Для артерій розташованих близько до серця характерно переважання еластичних елементів, які здатні протидіяти високим гемодинамічним показникам. По мірі віддалення від серця гемодинамічні величини знижуються, зменшується калібр судин і у їх стінках збільшується кількість м'язових елементів, які здатні створювати додаткову силу для проштовхування крові в мережу найдрібніших судин.

30 Серце, розташування, загальні дані, будова. Вінцеве коло кровообігу. Серце знаходиться у центрі грудної клітки, у нижній частині переднього середостіння, на сухожильному центрі діафрагми, між правою і лівою плевральними порожнинами. Нижній лівий край серця зміщений у ліву сторону, по відношенню до середньої лінії тіла воно розташоване несиметрично: близько 2/3 зліва від неї і близько 1/3 — справа. Залежно від напрямку проекції поздовжньої осі (від середини його основи до верхівки) на передню грудну стінку розрізняють поперечне, похиле і вертикальне положення серця. Серце знаходиться у тонкому, але щільному мішку — навколосерцевій сумці, чи перикарді, який складається з двох шарів (так званих листків, із порожниною між ними), відокремлює серце від інших органів і має захисну функцію. Зовнішній листок називається парієтальним перикардом; внутрішній — вісцеральним, він одночасно являє собою зовнішній шар серця (епікард). Разом ці два шари називаються серозним перикардом, оскільки порожнина перикарду містить невелику кількість серозної рідини, яка полегшує тертя його листків під час роботи серця. Задньоверхня, більш широка частина серця називається його основою, у неї відкриваються великі вени і з неї виходять великі артерії. Передньонижня, вільна частина серця називається його верхівкою (лат. apex cordis). На поверхнях серця є три борозни: одну вінцеву, що розташована на межі між передсердями і шлуночками, і дві — передню і задню — поздовжні, що відокремлюють один шлуночок від іншого. Розрізняють передню і задню міжшлуночкові борозни серця, місце переходу однієї з них в іншу відповідає невеликому заглибленню — вирізці верхівки серця (лат. incisura apicis cordis), а в борознах залягають гілки коронарних судин, що йдуть поздовжно. Серце людини складається з чотирьох окремих порожнин — камер: правого і лівого передсердь та правого і лівого шлуночків. До правого передсердя (лат. atrium dextrum) входять порожнисті, а до лівого (лат. atrium sinistrum) — легеневі вени. З правого (лат. ventriculus dexter) і лівого (лат. ventriculus sinister) шлуночків виходять відповідно легенева артерія (легеневий стовбур) і висхідна аорта. Передсердя сполучені з відповідними шлуночками за допомогою отворів, по краю яких прикріплені серцеві клапани. Ці клапани, що внаслідок свого розташування називаються атріовентрикулярними, забезпечують рух крові в одному напрямку. Клапан між лівим передсердям і лівим шлуночком називається двостулковим. Клапан між правим передсердям і правим шлуночком називається тристулковим. У серці містяться аортальний і легеневий клапани, кожен з яких утворений трьома півмісячними клапанами. Аортальний і легеневий клапани відокремлюють лівий і правий шлуночки від аорти і легеневої артерії відповідно і контролюють витікання крові з обох шлуночків. У кожному циклі серцевої діяльності кров надходить до передсердь, а з них через серцеві клапани потрапляє до шлуночків, які при скороченні виштовхують кров до кіл кровообігу. У нормі при кожному скороченні правий шлуночок виштовхує до малого кола кровообігу таку ж кількість крові, як і лівий до великого. Стінка лівого шлуночка приблизно утричі більш товста, ніж стінка правого шлуночка, оскільки лівий має бути достатньо сильним для виштовхування крові до великого кола кровообігу, де опір потоку крові у кілька разів більший, а тиск крові у кілька разів вищий, ніж у малому. Коронарний кровообіг (вінцевий кровообіг) - власна система кровообігу серця. Починаючись у синусів аорти, дві коронарні артерії розпадаються на більш дрібні гілки і потім на численні капіляри. Венозна кров з вен лівого шлуночка збирається (60-70%) у праве передсердя через коронарний синус. Для коронарного кровообігу характерно: 1) посилене кровопостачання (кількість капілярів на одиницю об'єму серцевого м'яза майже в два рази перевищує кількість капілярів на одиницю обсягу скелетного м'яза); 2) кровопостачання здійснюється в основному в фазу діастоли шлуночків, так як під час систоли коронарні артерії стискуються скорочення м'яза серця; 3) коронарні артерії мають порівняно мало анастомозів, тому порушення кровотоку в одній з них нерідко веде до омертвіння ділянки серцевого стінки (інфаркт міокарда); 4) збудження симпатичної нервової системи призводить до посилення коронарного кровотоку, парасимпатичної - до зниження. 48. Головний мозок. Оболонки. Ліквор. Головний мозок людини займає всю порожнину черепа, кістки якого захищають масу мозку від зовнішніх механічних ушкоджень. В процесі росту й розвитку головний мозок набуває форми черепа. Ззовні мозок нагадує драглисту масу жовтуватого кольору, тому в давні часи вважали, що це речовина, яка охолоджує кров, і при бальзамуванні трупів його не зберігали. Маса мозку немовляти 380–400 г. Маса мозку однорічної дитини досягає 800 г. У молодших школярів маса головного мозку 1250−1300 г, що майже відповідає масі мозку дорослої людини. Середня маса мозку у чоловіків — 1375 г, у жінок — 1275 г. У чоловіків він становить 2 % загальної маси тіла, у жінок — 2,5%. Довгий час панувала думка, що від маси мозку залежать розумові здібності людини: чим більша маса мозку, тим обдарованіша людина. Але, як з'ясувалося пізніше, це не так. Наприклад, мозок Тургенєва І. С. важив 2012 г, а мозок Анатоля Франса — 1017. Найважчий мозок — 2900 г — був виявлений у індивіда, який прожив усього 3 роки. Мозок його у функціональному відношенні був неповноцінним. Встановлено, що інтелект людини знижується лише у тому випадку, коли його маса зменшується до 900 г і меншПоки що прямої залежності між масою мозку та розумовими здібностями людини не виявлено. Але з'ясована гранична маса мозку (900 г), за межею якої він вважається неповноцінним.Людський мозок становить 91-95% ємності черепа, він складається з трьох відділів: мозкового стовбура, підкоркового відділу та кори великого мозку.Стовбурова частина головного мозку складається з довгастого мозку, моста, середнього мозку і проміжного мозку. Довгастий мозок є продовженням догори спинного мозку, форму якого він зберігає. Середній мозок лежить ще вище. На його верхній поверхні добре видно дві пари горбиків чотиригорбкового тіла. Проміжний мозок розташований найвище у стовбурі. Від нижньої його поверхні відходить гіпофіз.Всередині стовбура проходить канал, що подекуди розширяється. Він є продовженням спинномозкового каналу.Більша частина поверхні стовбура мозку вкрита білою речовиною. Сіра речовина утворює ядра всередині стовбура. Від ядер починаються дванадцять пар черепномозкових нервів. У сірій речовині мозкового стовбура знаходиться згаданий дихальний центр. Тут же лежать серцевий і судинноруховий центри, в яких відбувається перехід збудження з різних доцентрових нервів на відцентрові нерви серця і кровоносних судин. У стовбурі мозку розташовані центри, які регулюють скорочення м'язів, від яких залежать поза людини і всі її рухи.

50. Довгастий мозок. Довга́стий мо́зок (цибулина) — нижня частина стовбура головного мозку, що безпосередньо переходить у спинний мозок і значною мірою зберегла його сегментарні риси будови. У людинидовгастий мозок становить порівняно невелику частку від загального об'єму головного мозку: має довжину приблизно 3 см, а ширину 2 см у найширшому місці і 1.5 см — у найвужчому. Це філогенетично найдавніший відділ головного мозку. Розташований між варолієвим мостом і спинним мозком, в який непомітно переходить у ділянці великого отвору потиличної кістки. Верхня частина довгастого мозку розширена у вигляді цибулини, тому його інколи називають цибулиноюУ довгастому мозку розташовані ядра деяких із черепних нервів, зокрема язиково-глоткового, блукаючого, під'язикового. Цими нервами він пов'язаний з різними органами і тканинами організму, а низхідними і висхідними провідними шляхами — з усіма відділами ЦНС. В цій ділянці головного мозку знаходиться частина ретикулярної формації, а також дихальний і серцево-судинний нервові центри і центри рефлексів чхання, кашлю, ковтання, гикання, блювання та смоктання.Всі функції довгастого мозку в організмі можна поділити на три основні групи: провідникові, рефлекторні та тонічні. Провідникові функції.Через довгастий мозок проходять всі висхідні і нисхідні шляхи, що сполучають спинний мозок із головним. Тут формуються присінковоспинномозкові та сітчастоспинномозкові провідні шляхи і закінчуються кірковобульбарні волокна.Рефлекторні функції.Довгастий мозок бере участь у рефлекторній регуляції вегетативних функцій організму, зокрема він пов'язаний із регулюванням дихання і артеріального тиску, також тут замикаються деякі захисні і харчові рефлекси.У довгастому мозку розташована основна частина дихального центру: центри вдиху (інспіраторний центр) та видиху (експіраторний центр), тоді як пневмотаксичний центр та центр апное містяться у варолієвому мості. Нейрони дихального центру нерівномірно розподілені в межах довгастого мозку: найбільша їх концентрація спостерігається у ядрі одинокого шляху (дорзальна респіраторна група), де переважають інспіраторні нейрони, та у подвійному ядрі (вентральна респіраторна група), що містить як інспіраторні так і експіраторні нейрони. У стані спокою дихальні рухи забезпечує тільки дорзальна респіраторна група, що відповідає за вдих, а видих відбувається пасивно. Чинники, що активують вдих, збуджують три групи нервових клітин у цій групі: бульбоспінальні клітини передають збудження до мотонейронів спинного мозку, забезпечуючи вдих, в той час як ранні інспіраторні нейрони пригнічують пізні, проте активність перших триває недовго, і після її завершення другі розгальмовуються і пригнічують повні інспіраторні нейрони, внаслідок чого вдих припиняється і починається видих. Експіраторні нейрони задіюються тільки під час глибокого дихання.Судинноруховий центр. У передньобічній ділянці довгастого мозку бизько до його поверхні розташовані так звані зони M і S, при активації яких аретріальний тиск збільшується, а трохи нижче — зона L, що пригнічує зону S. Найважливішою із зазначених зон, ймовірно, є зона S, оскільки саме від неї нервові волокна прямують до спинного мозку, де утворюютьсинапси із передвузловими симпатичними нейронами, від яких починаються симпатичні судинно-звужувальні нерви.Нейрони судиннорухового центру тонічно активні — вони постійно підтримують стан збудження, необхідний для підтримання нормального артерільаного тиску. Судинноруховий центр також відповідає за нормалізацію тиску в разі його відхилення від норми — здійснення так званих судиннорухових рефлекісів.На рівні довгастого мозку замикається велика кількість харчових (слиновидільний, жування, смоктання, ковтання) та захисних кашлю, чхання, гикання, блювання) рефлексів, центри яких розташовані у ядрах черепних нервів. 47. Ротова порожнина. Ротова порожнина (cavum oris) – початковий відділ травного тракту; спереду відкривається ротової щілиною, ззаду повідомляється з горлом. Ротовий отвір – ротова щілина – знаходиться між верхньою і нижньою губою, при зімкнутих губах довжина його варіює, в середньому складаючи 6-8 см. Губи, в області яких відбувається перехід від шкіри до слизової оболонки, включають три відділи – шкірний (починається від основи носа на верхній губі і від губоподбородочной борозни на нижній), перехідний, або червону облямівку, і слизовий.Ротову порожнину розділяють на два відділи: передній, або переддень рота, і задній, або власне порожнина рота. Слизова оболонка губ, переходячи на альвеолярні частини обох щелеп, утворює по середній лінії вертикальні складки, звані вуздечкою губ. Слизова оболонка, що покриває альвеолярні частини щелеп в області зубних альвеол, називається яснами. Частина ясна, розташована в проміжках між сусідніми зубами, утворює ясенні (міжзубні) сосочки.Власне порожнину рота при зімкнутих щелепах має вигляд вузької горизонтальної щілини. При відкритому ротовому отворі її обсяг різко збільшується, змінюється форма. Спереду і з боків власне порожнину рота обмежена зубними рядами, альвеолярним відростком верхньої щелепи і нижньої щелепою: зверху – твердим і частково м’яким небом; заді вона відкривається отвором зіва. Кісткова частина твердого неба представлена піднебінними відростками верхньої щелепи і горизонтальної платівкою піднебінної кістки. Посередині, в місці з’єднань піднебінних відростків, утворюється шов твердого неба. У передній частини твердого піднебіння з боків від шва йдуть поперечні складки слизової оболонки, особливо добре виражені у дітей. У переднього кінця піднебінного шва поблизу центральних різців є так званий різцевий сосочок, відповідний отвору різцевого каналу містить судини і нерви.М’яке піднебіння складається з фіброзної пластинки – піднебінного апоневрозу з прикріпленими до нього м’язами неба і зіва і слизової оболонки, що покриває його нижню (ротову) і верхню (носову) поверхню. У спокійному стані м’яке піднебіння вертикально звисає. Задній край її посередині має виступ – піднебінний язичок, з боків від якого слизова оболонка м’якого піднебіння утворює по парі складок – піднебінні дужки. Між дужками розташовуються піднебінні мигдалини.Нижня стінка, або дно, порожнини рота, утворена м’якими тканинами, розташованими між мовою і шкірою підщелепної області. Основою дна порожнини рота є діафрагма рота, складається з парної щелепно-під’язикової м’язи і лежачих над нею підборіддя-під’язикової м’язи і м’язів мови – підборіддя-язичної і під’язикової-язичній. Слизова оболонка дна порожнини рота, переходячи на нижню поверхню язика, утворює по середній лінії складку – вуздечку мови. По боках від неї розташовуються сосочки, на яких відкриваються вивідні протоки піднижньощелепної і під’язикової залоз. Слизова оболонка слизового відділу губ і значної частини порожнини рота вистелена багатошаровим неороговевающим епітелієм (виняток становлять ясна, тверде небо, ниткоподібні сосочки мови, покриті зроговілому епітелієм). Власна пластинка слизової оболонки порожнини рота, розташована під епітелієм, представлена пухкою сполучною тканиною, багатою клітинними елементами. Сполучнотканинна пластинка без різкої межі переходить в підслизову основу, яка складається з пухкої сполучної тканини. Характерна для слизової оболонки травного тракту м’язова пластинка, яка відділяє слизову оболонку від підслизової основи порожнини рота відсутній. У деяких ділянках, а саме на яснах, в області піднебінного шва, на мові, відсутній і підслизова основа.Ротова порожнина, що має потужну чутливу іннервацію, володіє рецепторно-регуляторної функцією. Рецепторний апарат представлений смаковими, тактільньнимі, термо-, хемо-і осморецептори. Імпульси, що надходять з рецепторів, обумовлюють функціональну активність ретикулярної формації і вегетативних центрів головного мозку і регулюють діяльність органів травлення, дихальної та інших систем організму. Зокрема, осморецептори, пов’язані з центром спраги, беруть участь у регуляції водного обміну. При зневодненні організму відбувається подразнення осморецепторов, активація центру спраги, включення механізму затримки води в організмі. При гіпергідратації включається протилежний механізм, що збільшує виведення рідини з організму.Слизова оболонка ротової порожнини і слина виконують найважливішу функцію організму – бар’єрну. Бар’єрні властивості слизової оболонки забезпечують її епітелій, що володіє селективною проникністю і всмоктувальної (резорбтивна) здатністю, особливо вираженою в під’язикової області, а також численні фактори неспецифічного і специфічного імунітету. Специфічну клітинну захист здійснює система Т-лімфоцитів підслизової основи.У слині містяться гормоноподобниє речовини, що утворюються переважно у тубулярної апарат слинних залоз і надають специфічну дію на функції організму. Найбільш потужним гормоноподобниє речовиною є паротін, що бере участь у регуляції кальцієвого і фосфорного обміну (викликає зниження вмісту кальцію в крові, сприяє мінералізації звапніння тканин, активує процеси росту і метаболізму в кістках і зубах). Одна з основних функцій ротової порожнини – участь в подрібненні їжі. Крім того, в ній починається хімічна обробка їжі за рахунок ферментів слини, що розщеплюють вуглеводи. Порожнина рота має також значення для здійснення подиху, освіти голосу та артикуляції. Функціональні порушення в порожнині рота (розлад жувальної функції та ін) неминуче впливають на функцію всього травного тракту.Видільна функція ротової порожнини тісно пов’язана з функціональною активністю слинних залоз, які виділяють велику кількість продуктів метаболізму, антигенні субстанції, фармакологічні речовини.