26.Загальна характ. Неолібералізму

Неолібералізм — один з основних напрямів сучасної економічної теорії та економічної політики, які ґрунтуються на визнанні необхідності поєднання державного регулювання економіки зі здійсненням принципів економічної свободи, максимально можливим використанням ринкових механізмів і вільної конкуренції в умовах зростаючої тенденції до монополізації господарського життя суспільства. Неолібералізм прийшов на зміну класичному лібералізму, ідеї якого на початку XX ст. виявилися недостатніми для розробки відповідної системи ефективних заходів, спрямованих на запобігання монополізації ринкового господарства, соціальній поляризації суспільства, нарощуванню державного інтервенціонізму. Велика депресія 1929—1933 рр. означала остаточний занепад класичного лібералізму, моделі вільного ринкового господарства, що набуло відображення, з одного боку, в генезисі кейнсіанства як ідеології макроекономічного регулювання, а з іншого — в суттєвому перегляді всієї системи ліберальних поглядів, насамперед щодо проблеми співвідношення ринкових і державних механізмів координації господарського життя суспільства. Саме в результаті перегляду ортодоксальних ліберальних позицій у 30-ті роки XX ст. виникли різні теоретичні школи економічного неолібералізму, який багато в чому є підсумком тривалої ідейної полеміки навколо проблем, породжених системою природного порядку і послідовним державним втручанням в економіку.

У генезисі німецького неолібералізму на прикладі трьох основних груп його представників виразно виявилася тенденція до створення єдиної, спільної теорії трансформації тоталітарного ладу з централізовано керованою, примусовою економікою в демократичний лад на основі вільного господарювання з його орієнтацією на вирішення соціальних проблем. Спільними зусиллями трьох груп німецьких неолібералів було розроблено дуже прагматичну й водночас ідеологічно привабливу концепцію відбудови у ФРН зруйнованого за роки фашистської диктатури і війни вільного ринкового господарства, позбавленого недоліків класичної ліберальної моделі та наділеного більш-менш надійними соціальними й антимонопольними стабілізаторами. Методологічна основа і найважливіші елементи концепції соціального ринкового господарства — це теорія і політика ладу Репке — Рюстова, ідеальні типи господарства і принципи економіко — політичних заходів щодо адаптації ринкової економіки до розв'язання соціальних проблем Мюллера-Армака — Ерхарда.

28.Монетаризм: поняття та основні постулати. Економічні погляди м. Фрідмена

Монетаризм як напрям економічної думки звичайно протиставляли кейнсіанству, на основі якого виявилося неможливим пояснити господарський "обвал" 70-х — початку 80-х pp. XX ст.

Мілтон Фрідмен — професор Чиказького університету, представник Чиказької школи неолібералізму. М. Фрідмен відіграв провідну роль у формуванні й утвердженні моне-таристськоі доктрини. Він сформулював основні теоретичні положення монетаризму, розробив їх аргументацію. Методологія монетаризму. В основу сучасного монетаризму покладено теоретичні й методологічні положення класичної та неокласичної шкіл: кількісну теорію грошей, концепцію відносних цін А. Маршалла, модель ринкової рівноваги Л. Вальраса, неопозитивізм як основу методології дослідження економічних процесів. Монетаризм використовує також і теоретичні ідеї своїх опонентів зокрема короткостроковий варіант кривих Філіпса та кейнсіанську модель рівноваги на грошовому та товарному ринках.

М. Фрідмен є принциповим противником державного втручання в економіку, розглядаючи його як загрозу вільному ринку. Альтернативи збалансованому ринковому механізму немає, проте можливі відхилення у його діяльності — ринок не може забезпечувати потреби національної оборони, враховувати заподіяння шкоди третім особам тощо. Тому вчений є прихильником класичної концепції мінімальної держави, наполягає на обмеженні наявного рівня державного втручання, що значно розширило свої межі з моменту запровадження кейнсіанської моделі регулювання у 30-ті pp. XX ст.

Монетаристський варіант кількісної теорії грошей зводиться до таких положень:

• кількісна теорія є передусім теорією попиту на гроші, вона не є теорією виробництва, грошового доходу або рівня цін;

• для економічних агентів — власників багатства гроші є одним із видів активів, формою володіння багатством;

• аналіз попиту на гроші з боку економічних агентів формально ідентичний аналізу попиту на споживчі товари;

• очікування зміни цін визнаються фактором, що діє на обсяг касових грошових резервів та інших фінансових активів, які знаходяться у розпорядженні економічних агентів.

Монетаристи розглядають еконміку як стійку, стабільну систему, для якої характерним є стан рівномірного зростання. Існування кризових явищ не заперечується взагалі, а пов´язується з хаотичними коливаннями грошової маси, що виникають внаслідок урядових заходів кейнсіанського спрямування у галузі стимулювання попиту Таким чином, джерелом економічної нестабільності визнається сфера обігу, саме грошово-кредитних відносин.