Орієнтовний план проведення батьківських зборів

1. Бесіда на педагогічну тему, яку готує вчитель чи спеціаліст (лікар, працівник соціальної служби, психолог).

2. Обмін думками.

3. Повідомлення вчителя про навчально-виховну роботу в класі.

4. Обговорення та вирішення питань, що стосу­ються життя класу.

5. Різне.

Перед проведенням батьківських зборів класний керівник має потурбуватися, щоб у класі було при­брано, провітрено. Бажано посадити батьків на місця, де сидять їхні діти — таким чином вони побачать робоче місце сина чи доньки, матимуть можливість познайомитися з батьками сусіда по парті.

Можна покласти перед батьками складений ар­куш паперу, всередині якого написати індивідуаль­не звернення до батьків.

Класні батьківські збори мають тривати не більше ніж 1 год — 1 год ЗО хв. Невимушене, емоційно забарвлене вступне слово вчителя створює добро­зичливу атмосферу.

Після короткого вступу вчитель проводить бесіду на педагогічну тему. Зупиняючись на теоретичних та методичних аспектах проблеми, він обов'язково розкриває її стосовно конкретної ситуації життя да­ного класу, складу учнів та їхніх батьків. Характери­зуючи учнів, потрібно відзначити успіхи тих, чиї бать­ки прислухалися до порад учителя.

Вчителю дуже важливо продумати проведення тієї частини зборів, що стосується організаційних пи­тань. Якщо не приділити їй належної уваги, то бать­ки будуть поспішати, записувати тільки те, що без­посередньо стосується Їхньої дитини, намагатимуть­ся уникнути доручень.

Батьківські збори за проблемами, що на них ви­рішуються, поділяються на організаційні, тематичні та підсумкові. Але більш раціональною та дієвою формою цієї роботи є комбіновані збори, які комп­лексно розв'язують завдання, поставлені перед шко­лою в соціально-педагогічній роботі з батьками.

Для ефективної організації батьківських зборів доцільно періодично проводити анкетування.

Анкета для батьків

1. Яку інформацію Ви хотіли б отримати на бать­ківських зборах?

2. Які питання виховання Вас особливо хвилю­ють?

3. Яку пресу Ви читаєте?

4. Чим Ви можете допомогти класному керівни­ку в роботі з дітьми класу?

5. На що вчителю слід звернути особливу увагу в роботі з Вашою дитиною?_______________

Масові форми роботи: загальношкільні батьківські збори, збори батьків учнів І—4-х класів, випускників;

тижні сім'ї у школі (вечорниці, сімейні естафети, концерти, твори про свою сім'ю та ін.); дні відкри­тих дверей; конференції тощо.

Однією з форм роботи з батьками початкових класів є день відкритих дверей. У деяких школах для цього виділяють певний день місяця, в інших про­водять його залежно від конкретних умов. У цей день в школу запрошують усіх батьків. Відвідування уроків, безпосереднє ознайомлення з роботою вчи­теля, спостереження за дітьми є дієвою формою пе­дагогічної пропаганди.

Перед організацією дня відкритих дверей, якщо він відбувається вперше, батьків слід попередити, щоб вони в жодному разі не перебивали вчителя, а всі пропозиції та побажання висловлювали після уроку.

Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, при використанні різних форм роботи учитель має вра­ховувати важливість таких чинників:

1. Запрошення батьків до співпраці. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками — перший крок до співпраці з ними.

2. Дотримання позиції рівноправності. Об'єднан­ня зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаєм­ного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобо­в'язує професійний обов'язок.

3. Визнання важливості ролі батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.

4. Вияв любові, захоплення їхньою дитиною. Пси­хологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатію до неї, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, охочіше спілку­ються з ним, налаштовуються на співпрацю.

5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може за­пропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши Їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.

62. Охарактеризуйте принцип, який народна; педагогіка визначає за таким висловом: „ Не в кількості знань полягає освіта, А в розумінні і вмілому застосуванні всього того £що знаєш ^м( А. Дістервег.)

Принцип зв'язку теорії з практикою, з життям вимагає розуміння учнями значення теорії в житті, умілого застосування теоретичних знань для виконання практичних завдань, участі у вирішенні актуальних проблем сучасності.

Не в кількості знань полягає освіта, а в повному розумінні й майстерному застосуванні всього того, що знаєш.

А. Дістервег

Зв'язок теорії і практики складний і різнобічний. Виконуючи практичні завдання перед вивченням теоретичного матеріалу, учні переконуються в необхідності оволодіння певними знаннями, без яких неможливо вирішити поставлені завдання. Виконання практичних завдань в процесі вивчення теоретичних питань сприяє поглибленню знань, осмисленню суті явищ, які вивчаються. Виконання практичних завдань на основі засвоєння теоретичного матеріалу переконує учнів у достовірності засвоєного, формує переконання, уміння застосовувати теоретичні знання на практиці.

63. Методи і засоби навчання. Класифікація, методів навчання.

Класифікація методів навчання – це впорядкована за певною ознакою їх система. Нині відомі десятки класифікацій методів навчання. Однак нинішня дидактична думка дозріла до розуміння того, що не варто прагнути до встановлення єдиної і незмінної номенклатури методів. Навчання – надзвичайно рухливий, діалектичний процес. Система методів повинна бути динамічною, щоб відображати цю рухливість, враховувати зміни, що постійно відбуваються в практиці використання методів. Розглянемо сутність і особливості найбільш обґрунтованих класифікацій методів навчання.

1. Традиційна класифікація методів навчання, що започаткована ще в стародавніх філософських і педагогічних системах і уточнена для нинішніх умов. Загальною ознакою методів в ній є джерело знань. Таких джерел здавна відомо три: практика, наочність, слово. З розвитком культурного прогресу до них приєдна­лося ще одне - книга, а в останні десятиліття все більше заявляє про себе не паперове джерело інформації – відео у поєднанні з найновіши­ми комп'ютерними системами. В даній класифікації виділяється п'ять методів:практичний, наочний, словесний, робота з книгою, відео-метод. Кожен з них має модифікацію (способи вираження).

Практичний	Наочний	Словесний	Робота з книгою	Відео-метод
Досліди, вправи, навчально- продуктивна праця	Ілюстрації, демонстрації, спостереження учнів	Пояснення, роз'яснення, розповідь, бесіда, інструктаж, лекція, дискусія, диспут	Читання,	Перегляд, навчання, вправи під контролем "електронного вчителя", контроль
			вивчення,
			реферування,
			швидкий
			огляд,
			цитування,
			виклад,
			складання плану, конспектування

2. Класифікація методів за призначенням (М.Данилов, Б.Єсипов). Загальною ознакою класифікації є послідовні етапи процесу навчання на уроці. Виділяють такі методи:

— набуття знань;

— формування умінь і навичок;

— використання знань;

— творча діяльність;

— закріплення;

— перевірка знань, умінь і навичок.

Неважко помітити, що дана класифікація методів узгоджується з класичною схемою організації навчального заняття і підпорядкована завданню допомогти педагогам у реалізації навчально-виховного процесу і спростити номенклатуру методів.

3. Класифікація методів за типом (характером) пізнавальної діяльності (І.Лернер, М.Скаткін). Тип пізнавальної діяльності – це рівень самостійності (напруженості) пізнавальної діяльності, якого досягають учні, працюючи за запропонованою схемою навчання. Ця характеристика тісно переплітається з рівнями розумової активності учнів. У даній класифікації виділяються наступні методи:

— пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний);

— репродуктивний;

— проблемний виклад;

— частинно-пошуковий, або евристичний метод;

— дослідницький.

Якщо, наприклад, пізнавальна діяльність, яка організована вчи­телем, обумовлює лише запам'ятовування готових знань і наступне їх безпомилкове відтворення, яке може бути й неусвідомленим, то тут має місце достатньо низький рівень розумової активності і відповід­ний йому репродуктивний метод навчання. При більш високому рівні напруженості мислення учнів, коли знання добуваються в результаті їх власної творчої пізнавальної праці, має місце евристичний або ще більш високий – дослідницький метод навчання. Дана класифікація отримала широке розповсюдження. Охарактеризуємо її.

Сутність пояснювально-ілюстративного методу полягає в тому, що вчитель повідомляє готову інформацію різними засобами, а учні сприймають, усвідомлюють і фіксують у пам'яті цю інформацію. Повідомлення інформації вчитель здійснює за допомогою усного слова (розповідь, лекція, пояснення), друкованого слова (підручник, посібники), наочних засобів (картини, схеми, кіно- й діафільми, натуральні об'єкти в класі і під час екскурсій практичного показу способів діяльності (показ досвіду роботи на станку, зразків відмінювання, способів розв'язування задач, доведення теорем, способів складання планів, анотації і т.д.). Учні виконують ту діяльність, яка необхідна для першого рівня засвоєння знань, слухають, дивляться, пробують на дотик, маніпулюють предметами і знаннями, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію з раніше засвоєною і запам'ятовують.

Найпоширенішою в дидактиці останніх десятиліть XX століт­тя стала класифікація методів навчання, запропонована Ю.К.Бабанським. В ній виділяється три великі групи методів навчання:

— методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

— методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;

— методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Основою даної класифікації є цілісний підхід до діяльності вчителя і учня в навчально-виховному процесі.

I. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

Перша підгрупа (за джерелом передачі і сприймання навчальної інформації):

Словесні (розповідь, бесіда, лекція);

Наочні (ілюстрація, демонстрація);

Практичні (досліди, вправи, навчально-продуктивна праця).

Друга підгрупа (за логікою передачі і сприймання інформації):

Індуктивні;

Дедуктивні;

Аналітичні, синтетичні, аналітико-синтетичні.

Третя підгрупа (за ступенем самостійності мислення учнів у процесі оволодіння знаннями):

Репродуктивні;

Проблемно-пошукові.

Четверта підгрупа (за ступенем управління навчальною діяльністю. Навчальна робота під керівництвом учителя. Самостійна робота учнів):

Робота з книгою, письмова робота, лабораторна робота;

Робота під керівництвом учителя, включаючи й роботу на навчальних машинах;

Самостійна робота учнів (з книгою, письмова, лабораторна, виконання трудових завдань).

II. Методи стимулювання і мотивації навчання.

Перша підгрупа:

Методи стимулювання інтересу до навчання;

Пізнавальні ігри;

Навчальні дискусії. Створення ситуацій емоційно-моральних переживань;

Створення ситуацій зайнятості, апперцепції, пізнавальної новизни.

Друга підгрупа:

Методи стимулювання почуття обов'язку і відповідальності;

Переконання в значущості навчання;

Пред'явлення вимог, вправи, спрямовані на виконання вимог;

Заохочення в навчанні. Засудження недоліків у навчанні.

ІІІ. Методи контролю і самоконтролю у навчанні.

Перша підгрупа:

Методи усного контролю і самоконтролю;

Індивідуальне опитування;

Фронтальне опитування;

Усні екзамени, програмоване опитування.

Друга підгрупа:

Методи письмового контролю і самоконтролю;

Контрольна письмова робота;

Письмові заліки, письмові екзамени;

Програмовані письмові роботи.

Третя підгрупа:

Методи лабораторно-практичного контролю і самоконтролю;

Контрольна лабораторна робота. Машинний контроль.

Жодна з розглянутих класифікацій методів не позбавлена недоліків. Практика багатша і складніша будь-яких наймайстерніших побудов і абстрактних схем, тому пошуки більш досконалих класифікацій, які внесли б ясність у суперечливу теорію методів і допомогли б педагогам удосконалювати практику, продовжується.

Встановлено, що методи в навчально-виховному процесі виконують навчальну, розвиваючу, виховну, стимулюючу (мотиваційну) і контрольно-корегуючу функції. За допомогою методу досягається мета навчання – (навчальна функція), обумовлюються ті чи інші темпи і рівні розвитку учнів (розвиваюча функція), а також результати виховання (виховна функція).

Метод слугує для вчителя засобом спонукання учнів до навчання, є головним, а інколи й єдиним стимулятором пізнавальної діяльності - у цьому полягає стимулююча функція.

Нарешті, за допомогою всіх методів, а не лише контролюючих, учитель діагностує хід і результати навчального процесу, вносить до нього необхідні зміни (контрольно-коригуюча функція). Функціональна придатність різноманітних методів не залишається сталою протягом всього навчального процесу, вона змінюється від молодших до середніх і далі до старших класів, інтенсивність використання одних методів зростає, інших — спадає.

Функціональний підхід є основою для створення системи методів, в якій вони проявляються як відносно самостійні шляхи і засоби досягнення дидактичних завдань. Метод визначається як самостійний, якщо він має суттєві ознаки, що відрізняють його від інших методів.

64. Місце і роль сім ї у вихованні. Форми 'зв'язку школи і сім’ ї.

Сім'я є незамінним, глибоко специфічним соціальним інститутом розвитку особистості. Протягом усього життя вона є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім'ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи її життєвий шлях у майбутньому. Саме в сім'ї закладаються основи ціннісно-мотиваційної сфери особистості, формується її характер.

Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мовлення, мислення, волю та почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. Особливо велику роль відіграє сім'я в емоційному вихованні.

Необхідно, щоб у сім'ї панувала атмосфера взаємної довіри, дружби, доброзичливості, витриманості. Важливо, щоб була єдність вимог до дитини з боку батька й матері, всіх старших членів сім'ї. Батьки завжди мають бути готовими прийти на допомогу дитині, якщо вона цього потребує, запобігти її помилковим крокам, не дати розвинутись поганим рисам характеру. Сімейний колектив виховує дітей усім змістом свого життя, духом солідарності батьків, правильним розподілом обов'язків, розумним задоволенням інтересів, запитів і потреб кожного члена сім'ї. Співробітництво школи і сім'ї у вихованні дітей

Досягнення єдності педагогічних вимог сім'ї та школи покладено на педагогічний колектив. Для цього використовують різноманітні форми співробітництва: індивідуальні, групові, колективні.

Індивідуальні форми роботи дозволяють встановити особистий контакт вчителя з усіма батьками, з'ясувати сутність педагогічної позиції сім'ї, тактовно допомогти батькам зрозуміти і виправити помилки, якщо вони є, або використати, зробити надбанням усіх кращий досвід сімейного виховання, або вжити рішучих заходів щодо оздоровлення виховної ситуації в сім'ї.

Найбільш поширеними формами індивідуальної роботи з батьками є бесіди і консультації в школі або при відвідуванні учителем сім'ї учня. Як діяти вчителю, якщо виникла потреба зустрітися з батьками?

65. .Який із напрямків вихованої роботи передбачає:

формування вмінь і навичок діяльності в природі;

підготовку до свідомого вибору професії;

формування у школярів прагнення і вміння будувати своє житія за законами краси.

Екологічне, трудове та естетичне виховання

66. Форми організації навчання та їх становлення

Успіх і ефективність навчально-виховної роботи залежить від умілого використання різноманіття форм її організації. У науково-педагогічних дослідженнях представлені різні трактування поняття організаційні форми навчання. Форма (від лат. Forma) - зовнішній вигляд, зовнішній обрис, певний, встановлений порядок. Форма предмета, процесу, явища зумовлена ​​їх змістом і, в свою чергу, надає на них зворотний вплив. Існують різні визначення організаційних форм навчання, які містять ті або інші відмітні ознаки форми. Як правило, перераховуються ознаки організаційних форм навчання збігаються. На думку М. А. Молчанової, найбільш плідним підходом до визначення категорії «організаційні форми навчання» є діалектична єдність змісту і форми. Зміст і форма - це філософські категорії, у взаємозв'язку яких вміст, будучи визначальною стороною цілого, представляє єдність всіх складових елементів об'єкта, його властивостей, внутрішніхпроцесів, зв'язків, суперечностей і тенденцій, а форма є спосіб існування і вираження змісту.

Як вказує І.М. Чередов, форми організації навчання виконують інтегративну функцію, оскільки в них в упорядкованому вигляді входять всі основні елементи процесу навчання. Форма організації в даному випадку розглядається як спеціальна конструкція, якахарактеризує «зовнішню» бік процесу навчання, обумовлену змістом, методами, прийомами, засобами, видами навчальної діяльності, особливостями взаємозв'язку педагога та учнів під час роботи над навчальним матеріалом. Саме форма визначає, яким чином повинен бути організований навчальний процес.

Аналізуючи даний педагогічний феномен, І.Ф. Харламов, наприклад, вважає, що поняття форми організації навчання «не має в дидактиці досить чіткого визначення ... Багато вчених просто обходять це питання і обмежуються повсякденним уявленням про сутність даної категорії ». Так, Ю.К. Бабанський під формою організації навчання розуміє зовнішнє вираження будь-якого змісту, відзначаючи, що форми організації навчання входять в операційно-діяльнісний компонент процесу навчання і являють собою зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється в установленому порядку і визначеному режимі. Тому термін «форма» вживається також для позначення внутрішньої організації змісту і пов'язаний, таким чином, з поняттям «структура».

Б.Т. Лихачов розглядає форму навчання як «цілеспрямовану, чітко організовану, змістовно насичену та методично оснащену систему пізнавального та виховного спілкування, взаємодії, відносин учителя й учнів». С. А. Смирнов під формою навчання розуміє «спосіб організації діяльності учнів, що визначає кількість і характер взаємозв'язків учасників процесу навчання».

У навчальних посібниках Н.А. Сорокіна, М. Н. Скаткина, І.Я. Лернера під формою навчання розуміється певний порядок і встановлений режим спільної діяльності вчителя та учнів в процесі навчання.

В.І. Андрєєв, у свою чергу, висуває наступну, більш повне визначення: «Форма організації навчання - це цілісна системна характеристика процесу навчання з точки зору особливостей взаємодії вчителя та учнів, співвідношення управління і самоврядування, особливостей місця і часу навчання, кількості учнів, цілей, засобів , змісту, методів і результатів навчання ».

Форма навчання, відзначає Б.Т. Лихачов, реалізується як органічна єдність змісту, навчальних засобів і методів, так як одинична і ізольована форма навчання має лише приватне навчально-виховне значення. Одночасно ефективність реальної практики навчання забезпечується не окремими формами, а їх продуманої, взаємозалежної системою, що виконує функції:

навчально-освітні, що дозволяють конструювати і використовувати дані форми для створення найбільш ефективних умов передачі дітям знань, умінь і навичок, формування їх світогляду та розвитку здібностей;

виховні, що забезпечують послідовне запровадження учнів у різноманітні види діяльності. У результаті відбувається розвитокінтелектуальних, морально-емоційних і фізичних якостей особистості;

організаційні, що вимагають чіткої методичної опрацювання та інструментування освітнього процесу;

психологічні, які передбачають оптимальний розвиток в учнів усіх психічних процесів, що сприяють навчанню;

розвиваючі, пов'язані зі створенням різноманіття умов для повноцінної інтелектуальної діяльності;

систематизують і структурують, що забезпечують наукову послідовність і логічність передачі інформаційного навчального матеріалу;

комплексуються і координуючі, що представляють взаємозв'язок самих форм навчання з метою підвищення ефективності освітнього процесу;

стимулюючі, які у врахуванні вікових особливостей учнів.

У цілому всі дослідники визнають, що реалізація цих функцій в єдності різних форм навчання сприяє професійному вдосконаленню вчителя та особистісному розвитку учнів.

В даний час існують різноманітні форми організації освітньо-виховного процесу, класифікація яких проводиться за різними підставами. М.І. Махмутов та С.А. Смирнов особливо підкреслюють, що в дидактиці є необхідність вказати на відмінності термінів, що включають слово «форма»:

форма навчання (педагогічна технологія);

форма навчальної діяльності учня;

форма організації поточної навчальної роботи класу, групи.

Ч. Куписевич і І.П. Подласий пропонують класифікувати форми навчання за такими показниками:

кількість учнів, які беруть участь у процесі навчання (колективні, індивідуальні форми);

місце організації навчання (шкільні та позашкільні); тривалість навчальних занять (класні і позакласні заходи), класичний урок - 45 хв, спарене заняття - 90 хв, спарене вкорочене заняття - 70 хв, а також уроки «без дзвінків» довільної тривалості.

За твердженням сучасних дослідників І.Ф. Ісаєва, АІ Міщенко В.А. Сластенина, Є.М. Шиянова, в дидактиці визнається наявність трьох найбільш відомих основних систем організаційного оформлення педагогічного процесу, що відрізняються одна від одної кількісним охопленням учнів, співвідношенням колективних та індивідуальних форм організації діяльності учнів, ступенем їх самостійності та специфікою керівництва навчально-виховним процесом з боку педагога. До них віднесені:

індивідуальне навчання;

класно-урочна система;

лекційно-семінарська система.

Становлять певний інтерес дослідження сучасних дидактів, зокрема Т.І. Шамовой, які стверджують, що організаційні форми навчанняможуть бути об'єднані такими загальними цілями:

1. Освоєння нових знань. У цьому випадку доцільні такі форми - шкільна навчальна, проблемна лекція, екскурсія лабораторна робота, навчальний трудової практикум.

2. Закріплення знань, формування навичок і вмінь - практикум лабораторна робота, семінар, консультація.

3. Вироблення умінь доцільно, самостійно застосовувати знання в комплексі нових ситуацій - семінари, диспути, дискусії, рольові та навчально-ділові ігри.

4. Узагальнення одиничних знань та їх систематизація - конференції, уроки-узагальнення, семінари.

5 Визначення рівня оволодіння знаннями, вміннями та навичками - урок контролю та корекції знань, колоквіум, семінар-залік, громадський огляд знань.

67. Організаційні форми виховної роботи.