Документ Microsoft Word (12)

2 модуль. Література доби Відродження

Семінарське заняття № 9. Особливості північного Відродження.

1. Характерні риси доби Відродження у Німеччині та Нідерландах. Основні напрямки розвитку літератури.

2. Сатиричне начало німецької літератури. Поема С. Бранта «Корабель дурнів»: специфіка жанру.

3. Проблематика та тематична спрямованість поеми «Корабель дурнів». Образ корабля-держави.

4. Традиції сатиричної народної літератури та філософський зміст поеми Е.Роттердамського «Похвала глупоти».

5. Карнавальлність та багатоликість образу Глупоти в поемі.

1. Література Відродження стала найбільшим досягненням культури Ренесансу, оскільки саме в ній проявилися нові уявлення про людину і світ. Об’єктом зображення стало земне життя у всьому його розмаїтті, що й відрізняло літературу Відродження від літератури Середньовіччя.

Провідними темами стали боротьби людини за щастя і любов.

Ознаки літератури:

• глибокий інтерес до особистості;

• сатиричний елемент і духовний протест;

• уславлення краси людини;

• зв’язок з життям;

• проникнення в людську природу і висвітлення внутрішнього її світу;

• прагнення відгукнутися на питання людського буття;

• звернення до національної історії і легендарного минулого;

• створення творів національними мовами;

• пошук нових поетичних форм.

У період Відродження з’явилися нові літературні жанри: сонет, новела, публіцистика, реалістичний роман. Трансформувалися і набули остаточної форми антична ода, елегія, епіграма. Ренесанс відкрив трагедію і комедію, змінив сюжет творів — утвердження міфологічного, історичного і сучасного. Широкого розповсюдження набув жанр пасторалі. У різних формах представлено епос: поемою й лицарським романом.

Кожна з країн Західної Європи зробила свій внесок у розвиток гуманістичної літератури. Головним стилем став гуманістичний, або антропоцентричний, реалізм, в основі якого було відродження вчення Ісуса Христа та християнської людинолюбної моралі та гуманістичної філософії Ренесансу:

• герої творів чесні, правдиві, щирі, вірні в дружбі, готові прийти на допомогу ближньому;

• характеристики героїв багатогранні;

• теми ренесансного реалізму — кохання й дружба, милосердя і допомога в біді, боротьба зі злом;

• критика негативних явищ феодального життя, викриття гріховності різних прошарків суспільства — жадоби до грошей міщан, розбещення дворянства, жорстокості лихварів, тиранства королів, невігластво вчителів;

• збагачення скриньки художньо-поетичних засобів за рахунок народних жанрів.

Формувалися жива літературна мова як фактор національної консолідації у боротьбі із засиллям книжкової латини.

Німеччина була роздробленою країною. Католицька церква втрачала свою монополію на духовне й розумове життя суспільства. Наука прагнула спиратися на реальний досвід, а не на церковний авторитет і догми.

Гуманізм розповсюджувався у Німеччині, як і в романських країнах, але, на відміну від Італії, Іспанії, Португалії і Франції, зустрів простонародну опозицію. Середньовічна епічна поезія майже зникла із суспільного життя країни. Замість лицарської літератури на початку XVI ст. розвивалась простонародна, спрямована проти вищих прошарків суспільства. Німецька сатира — найпопулярніший жанр літератури. Оскільки гуманісти Німеччини хотіли бачити свою країну оновленою, звільненою від церковно-феодальної реакції, то література тяжіла до публіцистики і сатири. На відміну від інших країн Західної Європи, німецькі гуманісти звернулися до жанру сатири в різних її проявах: панегіриків, гумористичних діалогів, філософсько-публіцистичних трактатів, притч. Причому велика увага приділялася богословським проблемам, викриттю ченців і папської курії за відступ від християнства.

Рух Реформації очолив Мартін Лютер. Він переконував, що людину може врятувати лише особиста віра в Христа, а не особливі заслуги святих і добрі справи на користь церкви. Віруючі завжди безпосередньо пов’язані з Христом, і його благодать дана будь-якому християнину через проповідь.

Могутньою країною Північного Відродження були Нідерланди. У Нідерландах, де була розвинена власна національна культура, найбільш охопленими ідеями Відродження були —

література, живопис, частково — гравюра, найменше — архітектура. В епоху Відродження література в Нідерландах, як і в інших країнах Західної Європи, розвивалася за двома мовними руслами: на латині, де головна творча роль належала гуманістам, і на загальній для країни національній мові писемності. Нідерландські гуманісти відзначаються глибоким і всебічним знанням античності, тісним зв'язком із італійською ренесансною культурою, прагненням до безпосереднього спілкування з гуманістами інших країн. Найвище надбання нідерландських гуманістів - образотворче мистецтво і ренесансна проза.

2. Напружене соціальна й антикатолицька боротьба в країні зумовила войовничу антикатолицьку та антифеодальну спрямованість німецької літератури. Провідну роль відігравала в ній сатира, основними жанрами стали памфлети, пародії, комедії, сатиричні діалоги, епіграми. Джерелами їх були антична література, особливо сатиричні її жанри, національна середньовічна література і фольклор. Німецька сатира -- найпопулярніший жанр літератури.

Наприкінці XV ст. під значним впливом національної літературної традиції розвинулася творчість страсбурзького гуманіста Себастіана Бранта (1457-1511). Він був доктором прав, деякий час працював професором Базельського університету, а потім - міським секретарем Страсбурга. Брант знав латинську і грецьку мови, античну літературу, багато часу віддавав науковій і літературній діяльності. На відміну від багатьох німецьких гуманістів, він писав не тільки латинською, а й німецькою мовами. Найціннішим у його спадщині є сатирико-дидактичний твір «Корабель дурнів» (1494). Віршована сатира Бранта — блискуча компіляція матеріалу, розсіяного в незліченних духовних і світських творах моралізаторського змісту. Текст відповідає традиційної християнської моралі: дурість — це не помилка, а гріх, віддалення від Бога і його заповідей. Ставши «зерцалом» многообразнейшей і загальної людської дурості, книга поклала кінець жанру середньовічної «станової сатири». Її новизна полягала в підбадьорливої, живий авторської інтонації, сповненою оптимізму і гуманістичної ідеї покращення світу — згідно Бранту, грішник-дурень, який відмовиться від своєї суєтності, поверне собі можливість вічного спасіння. Автор свідомо використовував прийом імітації фольклорного жанру, пожвавивши текст безліччю дотепних мовних зворотів. Гротескність робила повчання не стільки нав'язливими, скільки вражаючими. Стиль книги вирізняється простотою, зрозумілістю та життєвою силою, що робило її схожою на народну книгу — один з найпопулярніших жанрів міського фольклору.

3. Зміст твору «Корабель дурнів» у прямому розумінні підслухано на міських ярмарках і майданах, у тавернах і ремісничих майстернях, — скрізь, де лунало народне гострослів’я. За змістом «Корабель дурнів» є збіркою повчань, відомих вже з біблійних текстів, корпусу канонічного права, з творів античних письменників і фольклору. Думка про те, що пороки занапащають людей, — одна з найдавніших у людства. У передмові до книги автор визначив своє завдання - підтримувати мудрість і доброчесність, викорінювати глупоту й забобони в ім'я виправлення людського роду. Тут же він з'ясовує і свій творчий задум. Стривожений тим, що світ занурений в темряву і заполонений дурнями, автор вирішив усіх їх посадити на кораблі й відправити в країну глупоти - Наррагонію. Доки вони заповнюють цей дурляндський флот, автор описує глупаків усіх категорій і видів як втілення найрізноманітніших моральних і соціальних пороків: від дрібних побутових вад до злочинів можновладців. Перед судом розуму, а не релігійних догм поставив він учених-педантів, невігласів-професорів, ледарів-студентів, астрологів, шарлатанів-лікарів, нероб, базік, розпусників, гультяїв, злих і сварливих жінок, лихословів, рабів моди, сутяг, підлабузників і т. д. Багато уваги Брант приділив критиці користолюбства, жадоби до грошей, байдужості до суспільного блага. З осудом говорить автор про те, що князі дбають тільки про свої приватні інтереси, попи приймають духовний сан тільки заради ситого життя, що ченці жадібно збагачуються, прикриваючись скаргами на свої нестатки.

Але книга Бранта, попри це, — яскравий твір, оскільки автор не займається картанням вад, а намагається вилікувати від них за народною традицією — сміхом, подати їх як дурість. Він вишиковує дурнів у довгу шеренгу і почергово показує їхні карикатурні портрети. Описи простонародно-наївні, але влучні: один — два гротескні штрихи — і образ викінчений. Дурні небезпечні, через них немає порядку в суспільному житті, і поет, услід за фольклорною традицією, зображує вигнання дурнів у країну Наррагонію. У цій алегорії криється оптимізм Бранта. Він вірить, що люди можуть долати вади, і дає їм наочний урок. Поет закликає до самопізнання як до першого кроку до істини. Істина — антипод глупоти. Вона — від Бога, вона — у християнському вченні, християнській моралі. Нерозумно жити — означає жити не за християнськими заповітами, оскільки така людина ніколи не прийде до вічної благодаті (гл. 50, V, 15, псалом на початку книги). Звідси зрозуміло, чому Брант так багато уваги приділяв висміюванню вад, таких як лінощі, балакучість, грубість, хабарництво, невірність і т. д. Але все ж таки до вад найнебезпечніших він відносить зраду віри служителями церкви та ченцями. Передчуття розколу церкви вело думку поета до апокаліптичних образів: «Я побоююсь, що антихрист вже близько!». І все ж є ще час згадати про загальне благо, врятувати Німеччину від влади Користі та пана Пфеніга (богу багатства, грошей), за яких процвітають хабарництво, душогубство і зрада, зате прогнані правосуддя і справедливість. До великих небезпек свого часу поет відносить князівський деспотизм, який послабив країну і тим самим посилив небезпеку війни з турками, а вона вже на порозі. Порочність суспільства небезпечна ще й тим, що затягує все більшу кількість людей. «Зводьтеся! Прокиньтеся зі сну!» — закликає Брант. «Корабель дурнів» як твір передреформаційної літератури сповнений передчуттів і пересторог.

В античній літературі корабель асоціювався з державою. Перший порівняв демократичну державу з кораблем дурнів Платон.

У Європі напередодні Великого посту проходили блазненські процесії, які присвячувалися глупоті, або ж пародіювали церковні свята. Звідси й вислів: «Корабель дурнів», як символ божевілля людства, що пливе без керма і вітрил, не відаючи мети своїх мандрів.

 Автор критикував соціальний устрій, в якому все купувалося і продавалося за гроші, саме тому перевага надавалася пану Пфеннігу (богу багатства, гро­шей), який панував над світом. У такому суспільстві людину цінували не за її гідність, а за достаток. Перше місце відводилося багачу, бо гідність людини ви­мірювалася кількістю монет у кишені. Тому перед багатим відчинялися усюди двері, його саджали за стіл, йому прислуговували у той час, коли за дверима знаходилися бідні і голодні. За гроші продавалося і правосуддя. Страчували тих, хто скоїв дрібні злочини. Чиновники служили не батьківщині, а пану Пфеннігу. Священики приймали духовний сан заради матеріального добробуту. Ченці бу­ли здатні на будь-які ганебні вчинки заради грошей. Така особиста корисливість ослаблювала державу, калічила людину, нівелювала поняття справедливості. 

4. Еразм Роттердамський (1469—1536) — нідерландський гуманіст доби Відродження, талановитий письменник, видатний вчений-філолог, автор філологічних, теологічних і педагогічних праць, лідер гуманістичного руху в Європі. Він мав великий вплив на сучасників, який порівнювали з впливом Вольтера. «Похвала Глупоті» (1509) — головна праця Е. Роттердамського. Задум її виник під час його подорожі з Риму до Англії, де він гостював у свого друга — англійсь­кого гуманіста Томаса Мора, якому й присвячено твір. Сатира була написана про­тягом кількох днів і видана у Парижі в 1511 році. Вона мала великий успіх: була надрукована у декількох тисячах примірників і перекладена багатьма європейськи­ми мовами. Еразм використав широко вживану античними письменниками форму жартівливого панегірика, до якої, між іншим, охоче зверталися гуманісти, але передусім спирався на народну літературу та народний театр, в якому мудрість часто виступала під виглядом дурості й викривала глупоту і пороки. За жанром — це пародійний панегірик, спрямований проти середньовічного устрою життя. Жанр «похвала» належав до літературних традицій античності. («Похвала Бусиріду» — міфічному царю-лиходію, «Похвала смерті», «Похвала миші», «Похвала лисині» тощо). Твір мав чітку архітектоніку. Він складався з передмови, в якій автор з'ясовував свій намір — висміяти все потворне й кумедне в людському житті; вступу, де Глупота за кафедрою в позі вченого з блазнівським ковпаком на голові, оголосила тему, представила аудиторію і познайомила слухачів зі своїм родоводом та оточенням; 2-х частин і висновку. У першій частині розкри­валася загальнолюдська влада Глупоти в житті і природі людини, яка стала осно­вою радощів, всілякого процвітання й щастя; у другій описувалися різні її види і форми у суспільстві — від нижчих прошарків до вищих кіл, а також містилась ни­щівна критика всього укладу середньовічного життя.

Оповідь велася від імені Глупоти, яка у хвалебному слові називала себе найбі­льшою добродійкою роду людського.

Головна героїня носила ім'я Морія, що з грецької перекладається як «глупота». Вона ображена на те, що люди не змогли гідно вшанувати її, тому вирішила зроби­ти це сама. Морія представлена у двох образах — як нерозуміння і як природний чуттєвий початок. Вона — дочка бога багатства Плутоса і безтурботної німфи Не­отеси (Юність). Глупота зачата в стані похмілля. Випестили її чарівні німфи: Мете — п'янкість і Апедія — невихованість. Народилася Морія на тих Щасливих остро­вах, де не сіють, не орють, а в житниці збирають.

її рідна сестра і служниця Філавтія — Самовихваляння. Оточена вона слугами, серед яких Анойя (Безрозсудливість), Колакія (Улесливість), Лета (Забудькува­тість), Місопонія (Лінощі), Комос (Насолода), Нігретос — Гіпноз (Непробудний Сон), Трюфе (Зажерливість). З допомогою цих вірних слуг Глупота підкорила увесь людський рід. Вона віддавала накази навіть імператорам.

Морія не була дурною, вона мала тверезий розум і неабиякий життєвий досвід.

Серед клевретів Глупоти граматики, юристи, обмежені ритори, письменники-плагіатори, правознавці-крутії, довгобороді філософи, марнославні поети, астрологи-шарлатани, купці, майстри схоластичної культури. Особливе місце займали бо­гослови, ченці, які стали опорою феодально-католицької реакції. Автор різко кри­тикував облудну набожність в її надміному культі ікон і молитов, таврував зловживання у відпущенні гріхів; насміхався над безглудними проповідниками це­ркви, невихованими, грубими, безсоромними ченцями; висміював феодальну верхі­вку суспільства, яка вихвалялася своїм походженням. Королі і дворяни розважалися і думали про особисту користь, замість того, щоб вирішувати державні проблеми, опікуватися загальним добром. Придворні сановники потурали сумнівним уподо­банням королів, намагалися перевершити один одного у підлабузництві, плазуван­ні, розкоші і гультяйстві.

Вище духовенство — єпископи, кардинали і навіть Папа Римський далекі були від скромності й убозтва апостолів. Первосвященики хизувалися, купалися в роз­коші, заради зміцнення римської курії готові були пролити людську кров. Нижче духовенство, наслідуючи їх, обкрадало своїх одновірців. Автор виступив проти світу буржуазного поборництва, який не менш ворожий народу, ніж світ феодаль­ного свавілля.

Без Глупоти жодний зв'язок не був би міцним і повним: народ не зміг би довго терпіти свого правителя, господар — раба, служниця — господиню, учитель — уч­ня, дружина — чоловіка, квартирант — хазяїна. Ідеальне щастя — найвища форма божевілля. Глупотою вражена не тільки велика кількість людей, а й цілі народи. Британці відзначалися винятковою пристрастю до тілесної краси, музичного мис­тецтва і гарного стола. Французи приписували собі приємну ввічливість, італійці привласнили першість у створенні вишуканої літератури і красномовства, тому і не вважали себе варварами.

Морія для автора — синонім мудрості, бо «Похвала Глупоті» — це похвала ро­зуму життя.

5. «Похвала Глупости» представляет глубокую и обобщенную сатиру на современное общество. Примыкает к традиции немецкой «литературы о глупцах», начало которой положил немецкий сатирик Себастьян Брант в своем «Корабле дураков». Пороки современного общества выступают в шутовском наряде, представлены как различные виды человеческой глупости и обозреваемые в форме шуточного панегирика, «похвального слова», которое глупость произносит себе и своим поклонникам. Будується «Похвальне слово» як монолог Глупоти, який вона з кафедри виголошує перед багатолюдними зборами. В широкому вступі Глупота в тозі вченого, з блазенським ковпаком на голові, знайомить слухачів із своєю особою, родоводом і оточенням.

Народилася вона на щасливих островах, де все росте несіяне й неоране, від могутнього бога багатства Плутоса і прекрасної пустотливої німфи Юності. Почет Глупоти - це Самолюбство, Улесливість, Лінь, Насолода, Обжерливість, Розгул і Непробудний сон, які допомагають їй підкоряти увесь рід людський, навіть імператорів. Далі, доводячи право називатися богинею глупоти, Морією, героїня розповідає про своє безмежне панування над людьми й богами і твердить, що коріниться вона в самих основах життя. Виявляється, що на світі немає таких веселощів і такого щастя, які б не були дарами глупоти, і що сама глупота, зрештою, є не що інше, як життя за велінням почуттів. Морія виступає як втілення самої природи. Вона протистоїть односторонності, догматичності в житті, усьому, що обмежує й ігнорує людську природу, всім тим, хто лицемірно проклинає життєві насолоди і радощі. Глупота розвінчує схоластичну мудрість як невідповідність природі і логіці життя. На її думку, мудрець від дурня різниться тим, що керується розумом, відкидаючи почуття. Дурень - це людина, яка перебуває в гущі життя, приємна для друзів, лагідна з дружиною, весела на бенкеті, невибаглива у співжитті і ніщо людське їй не чуже. Мудрець же уникає хвилювань, забуваючи, що хвилювання і пристрасті часто стимулюють людський розум і схиляють людину до добрих справ. Мудрець зрікається вільного прояву природніх почуттів і, позбавившись їх, втрачає людські властивості, перетворюється на мармурову подобу людини, чудовисько, холодний камінь, що не знає ні любові, ні жалості. Мудрець непридатний до діяльного життя, він завжди зайнятий тільки собою, не уболіває за друзів, бо не має їх. Зрештою Морія доходить висновку, що такий мудрець - просто тварюка (гл. 29). Промова Морії звучить панегіриком природному началу людини і набуває значення захисту життєрадісного вільнодумства. «Войовничий похмурий «мудрець», якого викриває красномовна Морія,- це у своєму роді вельми розвинутий псевдо-раціоналізм середньовічної схоластики, де розум, поставлений на службу вірі, педантично розробляв найскладнішу систему регламентації і норм поведінки. Старечому розуму схоластів, занепадаючій мудрості неуків-опікунів життя, шановних магістрів теології протистоїть Морія - новий принцип Природи, висунутий гуманізмом Відродження. Цей принцип відбивав прилив життєвих сил у європейському суспільстві в момент народження нової ери»