- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •2. Характеристика поняття «норма літературної мови». Типи літературних норм
- •Комунікативні ознаки культури мовлення
- •4. Словники у професійному мовленні. Типи словників. Українські електронні термінологічні словники
- •Українські електронні термінологічні словники
- •5. Функційні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функцій них стилів
- •6. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів
- •Функційний стиль офіційно-діловий
- •Функційний стиль розмовний
- •7. Характеристика офіційно-ділового стилю. Лексичні особливості одс (кліше, правильність уживання слів іншомовного походження, плеоназм)
- •8. Морфологічні особливості одс
- •9. Мовні особливості одс
- •10. Документ як основний вид одс. Оформлення найбільш уживаних реквізитів
- •1. За назвою:
- •2. За призначенням:
- •3. За походженням:
- •11. Характеристика контрактно-кадрових документів
- •12. Основні реквізити та правила оформлення резюме, характеристики
- •13. Термін, його ознаки. Загальнонаукова, міжгалузева й вузькоспеціальна термінологія
- •14. Способи творення термінів. Правила використання українських термінів. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів
- •15. Морфологічні мовні засоби наукового стилю
- •16. Характеристика лексичного рівня наукового стилю; фразеологія наукового стилю
- •17. Синтаксичні мовні засоби наукового стилю.
- •18. Мовні особливості наукової праці.
- •19. Реферат як жанр академічного письма. Складники реферату.
- •20. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •21. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
- •22. Правила оформлювання наукової роботи (курсової, кваліфікаційної).
- •23. Поняття «переклад», «перекладання». Суть і види перекладання. Буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклади
- •24. Види публічного мовлення.
- •25. Норми літературної мови. Лексичні норми мови професійного спілкування (слова іншомовного походження в професійному мовленні, синоніми, пароніми).
- •26. Комунікативні ознаки культури мовлення. Правильність мови як визначальна комунікативна ознака.
- •27. Морфологія наукового мовлення.
- •Теоретичні питання модуля самостійної роботи
- •1. Спілкування і комунікація. Види і форми спілкування. Невербальні компоненти спілкування.
- •2. Сутність і специфіка публічної монологічної мови. Основні жанри усного публічного монологічного мовлення (доповідь, лекція, промова, виступ, повідомлення).
- •4 Питання
- •3. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •4. Підготовка до публічного виступу. Структура публічної професійної промови. Умови успішного виступу.
- •5. Сутність і специфіка діалогічної мови. Основні жанри діалогічного мовлення: ділова бесіда, нарада, переговори. Репліка як одиниця діалогічного мовлення.
14. Способи творення термінів. Правила використання українських термінів. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів
Способи творення термінів
Українська наукова мова має давні традиції термінотворення, її терміносистеми формувалися на власній мовній основі, засвоюючи те, що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення.
Для української термінологічної системи властиві такі способи творення:
морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);
семантичний, що реалізується за допомогою розвитку спеціальних значень у словах природної мови;
різні типи запозичень (словотвірне та семантичне калькування).
Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:
1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сати- новий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.
2. Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріа- ломісткість), скороченням слів (СЕЗ — спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.
3. Синтаксичний - використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.
4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.
Існують такі вимоги до використання термінів у мові професійного спілкування:
1) термін має бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: справочинство, але не справоведення; автобіографія, а не життєпис та ін.;
2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику;
3) якщо термін є багатозначним, автор має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: справа — особова справа, судова справа.
Добираючи терміни, слід віддавати перевагу термінам українського походження перед запозиченими. Однак, у разі доцільності запозичення, іншомовні терміни треба пристосовувати до законів української мови (асимілювати). Зокрема, запозичаючи назву процесу, треба, насамперед, від іншомовного слова утворити українське дієслово недоконаного виду, а далі – усі необхідні похідні слова, наприклад так, як відбулося з похідними від запозиченого слова форма: процес – формувати, формування, сформувати, сформування; наслідок – формовання, формаціятощо.
Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.
Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.
Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.
Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:
1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;
2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);
3) поділ термінів на групи:
а) вузькоспеціальні терміни;
б) міжгалузеві;
в) загальнонаукові (загальнотехнічні);
Стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни;
4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”);
5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;
6) формулювання українською мовою означення поняття;
7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.