- •1. «Мовознавство загальне в часткове, теоретичне і прикладне»
- •2. Зв'язок мовознавства з гуманітарними науками
- •3. Зв'язок мовознавства з природничими науками
- •4. Методи і прийоми дослідження мовного матеріалу
- •5. «Синхронія і діахронія»
- •6. «Мова і мовлення»
- •7. Закономірності розвитку мов (дивергенція і конвергенція)
- •8 «Мова і мислення»
- •9 «Порівняльно-історичне мовознавство»
- •10. Словянські мови
- •11. Індоєвропейська родина мов (слов’янська, германська, романська групи)
- •12. Теорії походження мов. Моногенез та полігенез.
- •13. Генеалогічна класифікація мов
- •14. Типологічна класифікація мов.Мови флективні,аглютинативні,кореневі,інкорпоруючі
- •15. Типологічне і зіставне мовознавство
- •16. Критерії типологізації мов.
- •17. Флективні мови. Мови аналітичного і синтетичного ладу.
- •19. Мовна політика
- •20. Мова як особлива знакова система.
- •21.Синтетичні та аналітичні засоби вираження мовних значень
- •22. Система і структура мови
- •23. Звукова будова мови
- •24. Аспекти вивчення звукової будови мови
- •25. Артикуляційний аспект дослідження звукової будови мови.
- •26. Акустичний(фізичний аспект) у вивченні звуків
- •27. Лінгвістичний(функціональний) аспект у вивченні звуків
- •28. Фонема та її функції
- •29. Фонема і її алофони
- •30. Виділення фонеми представниками Московської та Ленінградської (Петербурзької) шкіл.
- •31. Супрасегментні звукові явища. Компоненти інтонації
- •32 «Наголос. Типологія наголосу»
- •33.Зміни звуків у потоці мовлення
- •34. Типи морфем (кореневі, дериваційні, флективні)
- •35. Поняття морфеми. Морфема та її аломорфи
- •36. Непохідні та похідні слова. Форматив(формант)
- •37. Граматичне значення, граматична форма, граматичний спосіб
- •38. Граматичне значення. Граматична категорія. Лексична і граматична семантика у мові
- •39. Граматичний спосіб. Внутрішня флексія, зміна наголосу, редуплікація, суплетивізм, афіксація, циркумфіксація.
- •40. Синтагматичний і парадигматичний аспекти вивчення мовних явищ
- •41. Слово як одиниця мови. Відмінність слова від морфеми і речення. Основні функції слова.
- •42. Лексема та її алолекси
- •43 « Типи лексичних значень. Денотативне, сигніфікативне, конотативне»
- •44.Лексичне і граматичне значення слова
- •47. Предикативність і модальність як основні ознаки речення.
- •48. Речення і словосполучення.
- •49. Граматичне та актуальне членування речення. «Дане» і «нове».Тема і рема.
- •50. Синтаксичні зв’язки та їх найважливіші типи
- •51. Частини мови. Принципи їх виділення
- •52. Фразеологічна підсистема мовної системи
- •53. Морфонологічна підсистема мовної системи
- •54. Письмо у його відношенні до усної форми мови. Основні етапи розвитку мови. Типи письма в сучаному світі.
- •55. Алфавіт. Графіка. Орфографія.
- •56. Принципи орфографії
- •57. Виникнення основних алфавітів.
- •58. Шляхи збагачення лексики
- •59. Типи запозичень. Транскрипція та транслітерація
- •60. Чинники мовного розвитку
- •61 «Мовні контакти. Типи запозичень»
32 «Наголос. Типологія наголосу»
Засобом об’єднання складів у одне фонетичне слово і відмежування його від інших фонетичних слів є наголос. Наголос – це фонетичний засіб. Наголос та інтонацію називають просодичними засобами.
Отже, Наголос – це виділення складу чи слова посиленням голосу, підвищенням тону, тривалістю звучання.
Розрізняють словесний, фразовий. Логічний, емфатичний наголос.
Словесний наголос:
Динамічний – виділення одного із складів більшою силою. (українська, англійська. Чеська, німецька, французька, італійська, іспанська і т.д.) Варто зазначити. Що сила динамічного наголосу в різних мовах неоднакова. Наприклад, в німецькій він сильніший за французьку. Динамічний наголос може бути фіксованим (польська, естонська, французька) – в усіх словах падає на певний склад (перший, останній), вільним (українська, російська, білоруська, сербська, литовська, абхазька) – може падати на будь-який склад. Можна привести приклад таких слів ( мати, природа) наголос падає на перший та останній склад. Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну функцію (мУка, мукА, замОк, зАмок) і форморозрізнювальну (вІкна, вікнА, вихОдити, вИходити). У мовах з фіксованим і нефіксованим наголосом може бути нерухомий і рухомий. Нерухомий – у будь-який формах слова падає на один і той самий склад. Рухомий – у формах одного й того самого слова падає на різні склади. (учитель, учителІ, рукА, рУки) теж саме і у польській мові. Деякі слова мають головний і побічний наголос . Побічний наголос мають складні слова – п’ятиповерховий, перекотиполе, психолінгвістика. Такий наголос яскраво виражений в англійській мові. Причому він трапляється не лише у складних словах. А в усіх, які мають більше чотирьох склаів.
Музикальний наголос – виділення наголошеного складу інтонаційно (норвезька, шведська, литовська, словенська, сербська, японська). Буває тонічним – наголошений склад може мати різні інтонації. Висхідний наголос – акутований, низхідний циркумфлекс ним
Квантитативний наголос – виділення складу більшою тривалістю. (властиви й мовам де немає розрізнення на довгі і короткі голосні – норвезька мова). Трапляються випадки коли слова втрачають наголос і примикають до інших слів, об’єднуючись із спільним наголосом, такі слова називаються клітиками. Слова, які, втративши наголос, приєднуються до наступного слова називаються проклітиками, а явище – проклізою. Ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ним одне фонетичне ціле називають енклітиками, а явище енклізою.
Фразовий наголос – виділення певного слова у фразі.
Логічний наголос – особливе виділення якогось слова чи слів у всьому висловлюванні. БРАТ прийшов до мене. Брат ПРИЙШОВ до мене і т.д.
Емфатичний наголос – емоційне виділення тих чи інших слів напруженою мовою певних звуків.
33.Зміни звуків у потоці мовлення
Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними, а зміни, зумовлені впливом одного звука на інший – комбінаторним. Існують деякі звукові зміни, які можна водночас розглядати і як позиційні ,і як комбінаторні. До позиційних змін належать редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза. Редукція голосних - ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання. Напр. у словах кленок і клинок е в ненаголошеному складі своїм звучанням наближ до и , а и до е, так що ці слова звучать однаково. Різниця в звучанні наголошених і ненаголошених складів у різних мовах не однакова. Редукція голосних буває кількісною та якісною. Кількісна редукція - редукція, за якою голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр. Якщо порівняти звучання голосного [у] в словах дуб, дубок, дубовик, то він у 2му слові є слабшим та коротшим, а в 3му-ще слабшим і коротшим, але тембр залишається незмінним. Якісна редукція-редукція за якою голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість. Якісна редукція є тільки в мовах з динамічним наголосом. Для сучасної укр.м якісна редукція не характерна. Усі голосні в ненаголошених позиціях зберігають свої якісні характеристики, тільки [о]перед [у]стає більш губним (зозуля, кожух),а [е] і [и]в ненаголошеній позиції звучать однаково. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються. Такий процес спостерігається в рос, білор, польс, нім та ін.мовах: рос. Дед [дэт], дуб [дуп].Протеза-поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення мови: острий - гострий. Протеза поширена в укр. Говірках (Гандрій). До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза. Акомодація-зміна одного звука під впливом іншого, сусідського; часткове пристосування сусідніх звуків. В укр.м та інших слов’янських мовах голосні звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м’яких приголосних. Після м’який пригол. звуки а,о,у,е стають більш передніми, закритими, пружними (саду і сяду). Акомодація може бути консонативною і вокалічною, прогресивною(попередній звук впливає на наступний) і регресивною (наступ. звук вплив. на попередній)(боротьба).Розрізняють декілька різновидів асиміляції: за результатами-повну і неповну;за спрямуванням – прогресивну і регресивну;за розташуванням звуків, які взаємодіють, - контактну(суміжну) і дистанційну (несуміжну). Дисиміляція-розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. напр.: укр. займенник хто виник із колишнього кто. Дисиміляція буває прогресивною (срібро - срібло) регресивною (рицар-лицар) контактною (легкий) дистанційною (верблюд-верблюд). Гаплологія –випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.(дикообраз-дикобраз). Діереза - викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.(корисний-корисний). Епентеза - поява у словах чужого звука своїм.(строк із срок павук із паук). Метатеза-взаємна перестановка звуків або складів у межах слова.(слово суворий виникло із суровий).Крім позиційних і комбінаторних, у мові бувають зміни, зумовлені звичною для мовців артикуляційною базою. До них належить субституція звуків-зміна в запозичених словах чужого звука своїм.[h]-[г,х].