- •1. «Мовознавство загальне в часткове, теоретичне і прикладне»
- •2. Зв'язок мовознавства з гуманітарними науками
- •3. Зв'язок мовознавства з природничими науками
- •4. Методи і прийоми дослідження мовного матеріалу
- •5. «Синхронія і діахронія»
- •6. «Мова і мовлення»
- •7. Закономірності розвитку мов (дивергенція і конвергенція)
- •8 «Мова і мислення»
- •9 «Порівняльно-історичне мовознавство»
- •10. Словянські мови
- •11. Індоєвропейська родина мов (слов’янська, германська, романська групи)
- •12. Теорії походження мов. Моногенез та полігенез.
- •13. Генеалогічна класифікація мов
- •14. Типологічна класифікація мов.Мови флективні,аглютинативні,кореневі,інкорпоруючі
- •15. Типологічне і зіставне мовознавство
- •16. Критерії типологізації мов.
- •17. Флективні мови. Мови аналітичного і синтетичного ладу.
- •19. Мовна політика
- •20. Мова як особлива знакова система.
- •21.Синтетичні та аналітичні засоби вираження мовних значень
- •22. Система і структура мови
- •23. Звукова будова мови
- •24. Аспекти вивчення звукової будови мови
- •25. Артикуляційний аспект дослідження звукової будови мови.
- •26. Акустичний(фізичний аспект) у вивченні звуків
- •27. Лінгвістичний(функціональний) аспект у вивченні звуків
- •28. Фонема та її функції
- •29. Фонема і її алофони
- •30. Виділення фонеми представниками Московської та Ленінградської (Петербурзької) шкіл.
- •31. Супрасегментні звукові явища. Компоненти інтонації
- •32 «Наголос. Типологія наголосу»
- •33.Зміни звуків у потоці мовлення
- •34. Типи морфем (кореневі, дериваційні, флективні)
- •35. Поняття морфеми. Морфема та її аломорфи
- •36. Непохідні та похідні слова. Форматив(формант)
- •37. Граматичне значення, граматична форма, граматичний спосіб
- •38. Граматичне значення. Граматична категорія. Лексична і граматична семантика у мові
- •39. Граматичний спосіб. Внутрішня флексія, зміна наголосу, редуплікація, суплетивізм, афіксація, циркумфіксація.
- •40. Синтагматичний і парадигматичний аспекти вивчення мовних явищ
- •41. Слово як одиниця мови. Відмінність слова від морфеми і речення. Основні функції слова.
- •42. Лексема та її алолекси
- •43 « Типи лексичних значень. Денотативне, сигніфікативне, конотативне»
- •44.Лексичне і граматичне значення слова
- •47. Предикативність і модальність як основні ознаки речення.
- •48. Речення і словосполучення.
- •49. Граматичне та актуальне членування речення. «Дане» і «нове».Тема і рема.
- •50. Синтаксичні зв’язки та їх найважливіші типи
- •51. Частини мови. Принципи їх виділення
- •52. Фразеологічна підсистема мовної системи
- •53. Морфонологічна підсистема мовної системи
- •54. Письмо у його відношенні до усної форми мови. Основні етапи розвитку мови. Типи письма в сучаному світі.
- •55. Алфавіт. Графіка. Орфографія.
- •56. Принципи орфографії
- •57. Виникнення основних алфавітів.
- •58. Шляхи збагачення лексики
- •59. Типи запозичень. Транскрипція та транслітерація
- •60. Чинники мовного розвитку
- •61 «Мовні контакти. Типи запозичень»
15. Типологічне і зіставне мовознавство
У межах загального виділяють зіставне (типологічне) мовознавство, яке методом зіставлення досліджує споріднені й неспоріднені мови. Поза конкретним і загальним мовознавством виокремлюють прикладне мовознавство.
Зіставне мовознавство -- мовознавча дисципліна, яка вивчає дві чи більше мов з метою виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури. Синоніми: контрастна лінгвістика, конфронтативна лінгвістика.
Типологічне мовознавство (грец. typos -- відбиток, форма, зразок і logos -- слово, вчення) -- розділ мовознавства, що досліджує принципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Синонім: лінгвістична типологія.
16. Критерії типологізації мов.
(За Карпенком) Фонологічна та синтаксична типологія. Безпосереднім наслідком, необхідним результатом розгляду не лише загального типу мов, а й часткових типів їх є класифікація. Якщо констатується, наприклад, що в одних мовах склад збігається з морфемою й фонемою, а в інших не збігається, то тим самим всі мови поділяються на дві групи, здійснюється певна класифікація їх. Такого роду класифікації називаються т и п о л о г і ч н и м и. В принципі вони можуть спиратись на різноманітні мовні ознаки. Але зрозуміло, що вагомість цих ознак для організації мови є неоднаковою. Тому типологічні класифікації мов спираються на найістотніші прикмети їх. Так, на фонетичному, рівні досить істотним є поділ мов на складофонемні та фонемні й виділення серед останніх консонантного та вокалічного типів. Про консонантний тип мови говорять у тих випадках, коли в її фонемному складі понад 70 % приголосних фонем. Якщо ж серед фонем мови 30 % чи більше складають голосні, то такі мови зараховуються до вокалічних. Українська мова, що має не більше шести голосних і не менше 32 приголосних фонем, належить до консонантних: тут співвідношення голосних і приголосних — 15 % і 85 %. А ось давньоруська мова належала до вокалічного типу: тут до зникнення носових голосних існувало 11 або 12 голосних фонем і тільки 24 приголосних фонеми (співвідношення — 34 % і 66 %). Індоєвропейська ж прамова в давніші періоди свого існування була консонантною. Як бачимо, фонологічний тип мови є досить рухливим, що знижує його класифікаційну вартість. (Маслов виділяє також): Для фонологической типологии самий суще-ственньїй признак — характер основной фонологической единицьі языка. Там, где в качестве такой единицьі выступает фонема, мы говорим о языках «фонемного строя» (к этому типу принадлежит большинство языков мира). Там же, где основной фонологической единицей оказывается слог (силлабема) или финаль и инициаль слога, мы говорим о языках «слогового строя». Другая важная черта— просодическая характеристика слога и слова: тональные, или полито-нические, язки противопоставляются монотоническим , языки со свободньш словесным ударением — языкам с разными типами фиксированного и полуфиксированного ударения и таким, в которых словесного ударения практически нет или оно является лишь потенциальньш. Далее языки различаются по использованию тех или иных дифференциальных фонологических признаков: «слоговые» языки — по характеру инициалей и финалей слога, а «фонемные» — по степени разработанности и богатства фонемного инвентаря и специально репертуара гласних и согласннх фонем и по относительной частоте употребления тех и других в тексте.
На синтаксичному рівні найвагомішим є розрізнення трьох типів будови речення — номінативного ергативного та активного. Номінативна будова "речення властива більшості мов світу— значній частині індоєвропейських мов, а також тюркським, фінно-угорським та семіто-хамітським мовам. Вона розрізняє називний та знахідний відмінки, причому підмет завжди стоїть у називному відмінку, а прямий додаток — у знахідному. Ергативна ж будова речення притаманна кавказьким мовам (також баскській), деяким індіанським мовам Америки та ін. Тут дуже сильно виражена взаємодія, взаємопідпоряд-кування підмета і присудка, а один і той же відмінок, що іменується абсолютним, є виразником суб'єкта (підмета) при неперехідному дієслові та виразником об'єкта (додатка) при перехідному дієслові. Суб'єкт же перехідного дієслова виражений власне ергативним відмінком чи якимось іншим непрямим. Називним відмінком він у цьому випадку бути вираженим не може.
Отже, ергативна будова речення протиставляє перехідні та неперехідні дієслова, кладучи це протиставлення в основу свого синтаксису. Активна ж будова речення притаманна дуже невеликій кількості мов (зокрема деяким індіанським мовним сім'ям Північної Америки — сіу та ін.). Вона ґрунтується на протиставленні дієслів із значенням дії та стану, причому один і той же відмінок передає значення суб'єкта при дієсловах стану і значення об'єкта при дієсловах дії. Суб'єкт же при дієсловах дії виражається особливим активним відмінком. Як бачимо, активна будова речення має значну типологічну схожість з ергативною. Номінативна ж будова речення, на відміну від ергативної та активної, виражає суб'єкт одним і тим же називним (номінативним) відмінком незалежно від характеру дієслова. Визначний внесок-у розроблення синтаксичної типології мов належить відомому радянському мовознавцю, академіку І. І. Мєщанінову.
(За Масловим)Суть активного строя — в резком противопоставлении глаголов действия (динамических) и глаголов состояния (статических), суть эргативного строя — в столь же резком противопоставлении переходньїх и непереходннх глаголов. Оба строя характеризуются в отличие от номи-нативного отсутствием єдиного грамматического оформлення субьекта: в зависимости от характера глагола на суб'ьект указьшают разньїе ряди аффиксов в глаголе, да и сам субьект выражается разньыми падежами: падеж субьекта динамических (при активном) или только переходньїх (при зргативном строе) глаголов оформляется особнм падежом (активним или зргатнвньїм), тогда как субьект глаголов других групп (статических или соответственно всех непереходннх) ставится в том падеже, которьш оформлен обьект переходных глаголов. Активний строй предложения представлен в ряде америндейских языков, а в пережитках — и в язиках других ареалов; эргативннй строй — в кавказских язнках, в баскском, в шумерском, древнетибетском, в ряде язьїков Австра-лии и Америки и в некоторнх современннх иранских и индийских язнках.
Надійної типологічної систематизації лексичного рівня мов поки що не знайдено.
З морфологічною в мене проблеми скидаю все що знайшла(Ксюша)
(Маслов) Наиболее разработанной является морфологическая типология, учитивающая ряд признаков. Из них самими важними являются: 1) общая степень сложности морфологической структури слова и 2) типи грамматических морфем, используемнх в данном язнке, в частности в качестве аффиксов. Оба признака фактически фигурируют уже в типологических построениях XIX в., а в современном язнковедении их принято виражать количественньши показателями, так назнваемьши типологически-ми индекс а м и. Метод индексов бнл предложен американским лингвистом Дж. Гринбергом, а затем усовершенствован в трудах учених разньїх стран 1.
(Карпенко) . Морфологічна типологія. Типологічна класифікація мов. Морфологічний рівень у типологічному відношенні вивчений найкраще. Від самого свого виникнення типологічне мовознавство зосередило увагу на морфології, і в поняття загального типу мови досі вкладається виняткЬво морфологічний зміст. Тому на практиці вислови «типологічна класифікація мов» та «морфологічна класифікація мов» уживаються як рівнозначні, хоч у теорії перше поняття є родовим, а друге — видовим.
Від часів В. Гумбольдта за морфемною будовою слова прийнято виділяти чотири типи мов — ізолюючий, й § -лю тину ючий, флективний'(фузійний) та і н к о р п о р у ю ч и й.