Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
учеба / Yevropeyska_integratsiya_Oporny_konspekt_2010.doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
957.95 Кб
Скачать

Тема 1. Формування Європейського Союзу і глобальні проблеми сучасності План

  1. Міжнародний поділ праці та його роль у формуванні моделі сучасної світової економіки

  2. Світогосподарські зв’язки та інтеграційні процеси в умовах світової глобалізації

  3. Етапи формування Європейського Союзу

1.1. Міжнародний поділ праці та його роль у формуванні моделі сучасної світової економіки

Однією з прикметних особливостей функціонування світового господарства починаючи з 2-ї половини XX ст. став бурхливий розвиток міжнародних економічних відносин: розширюється і поглиблюється співпраця між окремими країнами, групами країн, міждержавними економічними об'єднаннями, а також окремими підприємствами та організаціями. Всі ці процеси посилюють інтернаціоналізацію виробництва, його усуспільнення в міжнародному масштабі та водночас є причиною і наслідком поділу праці всередині країн та між ними.

За прийнятим визначенням, міжнародний поділ праці (МПП) являє собою систему або спосіб організації взаємозалежного виробництва, за якого підприємства різних країн спеціалізуються на виготовленні певних товарів або послуг, а потілі обмінюються ними .

Суть МПП полягає у діалектичній єдності двох тенденцій процесу еволюції виробництва — розчленовування та об'єднання. Конкуренція змушує виробників постійно зіставляти свої індивідуальні витрати та результати виробництва з досягненнями інших продуцентів аналогічної продукції, змушує домагатися зниження витрат на одиницю продукції за рахунок використання альтернативних технологій, нових методів організації виробництва тощо. Часто-густо це стає можливим лише тоді, коли ті чи інші фази виробництва або його технологічні цикли виокремлюються в самостійності підприємства. Останнє, як правило, обов'язково приводить до зростання масштабів виробництва понад внутрішні потреби будь-якої окремо взятої країни, яким би ємним не був її внутрішній ринок.

Включаючись до МПП, господарюючі суб'єкти окремо взятої країни свідомо виготовляють надлишкову продукцію і обмінюють її на товари, які вони не виробляють зовсім або виготовляють у недостатній кількості. Тому МПП можна визначити як дві взаємодоповнюючі та взаємопосилюючі орієнтації національних економік — "експортну ", коли в окремих країнах або регіонах світу налагоджується випуск певних товарів понад внутрішні потреби, та "імпортну ", коли в країні розвивається споживання понад внутрішні її виробничі можливості за рахунок придбання продукції з інших держав.

Чинником, що спонукає країни прилучатись до МПП, є суперечність (невідповідність) між темпами зростання суспільних потреб її громадян та наявними в ній ресурсами для задоволення цих потреб. Але навіть якщо країна й має відповідні ресурси, щоб організовувати власне виробництво, здатне задовольнити конкретний попит споживачів, то не завжди цей шлях вирішення проблеми (налагодження саме такого виробництва) є сьогодні економічно вигідним.

Існує інший спосіб вирішення цього ж питання. Припустимо, країні необхідно забезпечити потребу в 10 нових предметах виробничого та персонального призначення — танкерах, екскаваторах, телевізорах тощо. Беручи участь у МПП, ця країна може не будувати всі 10 (але невеликих) підприємств для задоволення усіх 10 потреб, що виникли, а створити тільки 5 (але великих) підприємств. Частину продукції цих підприємств вона буде споживати сама, а іншу частину обмінюватиме на ті товари, що необхідні для задоволення інших 5 потреб. Така країна не лише задовольнить потреби своїх громадян, а й отримає економічний виграш. Адже серійне виробництво значних обсягів товарів дає можливість економити ресурси в розрахунку на одиницю продукції, що випускається, а також істотно підвищувати продуктивність праці.

Саме зростаючі суспільні потреби, обмежені ресурси та перспективи економії праці спонукають країни прилучатися до МПП.

Передумовами МПП є природно-географічні та суспільні відмінності між країнами. Поміж перших — природні ресурси, клімат, чисельність населення, розмір території, географічне положення тощо, поміж других — технологічний рівень розвитку країни, господарський уклад, що превалює в ній, особливості історичного розвитку тощо.

Наявність тієї чи іншої сприятливої передумови дає можливість країні спеціалізуватися на виробництві відповідного товару, визначає генеральний напрям її участі в МПП. Для вступу до МПП країна, що не має на своїй території багатих покладів корисних копалин, може, наприклад, зосередити свої зусилля на підготовці висококваліфікованої робочої сили, розвивати виготовлення специфічних наукомістких засобів виробництва тощо. Це, як свідчить досвід Японії та деяких нових індустріальних країн, є достатньо ефективним способом участі в МПП.

Одним з важливих факторів природно-географічного характеру, що визначають "виробниче обличчя" країни в системі МПП, є поклади корисних копалин. Нерівномірний розподіл корисних копалин на Земній кулі (а відповідно й між різними державами) створює об'єктивні передумови розвитку видобувних галузей там, де для цього є найбільш сприятливі умови (вигідне місцезнаходження відносно світового ринку, незначна глибина залягання, вміст корисної речовини тощо). Ось чому добувна промисловість більш розвинена в тих країнах, де розробка корисних копалин потребує менших витрат суспільної праці.

Визначальними для участі країни в МПП можуть бути її кліматичні умови. Наприклад, сприятливі для вирощування бананів та кофе кліматичні умови значною мірою визначають експортну спрямованість сільськогосподарського виробництва ряду країн Південної Америки.

Істотний вплив на спеціалізацію країни у МПП відіграє її економіко-географічне розташування, насамперед — транспортно-географічне. Наприклад, Україна завдяки своєму географічному положенню має найвищий в Європі транзитний рейтинг, отже, вона має й відповідну передумову зайняти гідне місце у МПП як транзитна держава. Через її територію, згідно з концепцією розбудови транс'європейських транспортних коридорів, можуть пролягти 4 надзвичайно важливі транспортні коридори. їх створення сприятиме різкому збільшенню товарообігу між країнами Європи та Азії .

Серед природно-географічних факторів, що обумовлюють ступінь залучення країни до МПП, дослідники виділяють також розмір території держави — чим більша вона, ця територія, тим, як правило, різноманітніші й багатші її природні ресурси, що дає їй змогу обходитись без імпорту або зменшувати його. Країни з більшою територією та достатньою кількістю населення мають більше можливостей для створення більш повного набору галузей господарства та більш потужного потенціалу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).

Такий фактор, як щільність населення, хоча й відіграє важливу роль у розвитку структури національної економіки та міжнародної спеціалізації країни, але не є визначальним. Наприклад, щільність населення у деяких районах Китаю та Індії нині така ж висока, як і в Бельгії, однак структура економіки в Бельгії більш розвинена, ніж в інших названих країнах.

Однак наявні у тієї чи іншої країни природно-географічні переваги щодо розвитку в ній певних галузей транснаціонального виробництва не завжди можуть бути реалізовані. Перешкодою цьому можуть стати, зокрема, наступні чинники. По-перше, недостатній потенціал наявних у країні виробничих сил для перетворення цієї можливості у дійсність. По-друге, політична чи економічна залежність країни від інших країн (партнерів), які з тих чи інших міркувань протидіють використанню цих можливостей. Світовий досвід свідчить, що природно-географічні переваги можуть стати дійсно головним фактором спеціалізації країни в системі МПП тільки за відповідного рівня розвитку в ній виробничих сил та за наявності сприятливих соціально-економічних і політичних умов.

Важливими факторами, що визначають місце країни в МПП, є ступінь кваліфікації її робітників та рівень розвитку використовуваних ними засобів праці. Саме ступінь кваліфікації та структура сукупної робочої сили є вирішальними у конкурентній боротьбі держав за ту чи іншу роль у МПП. Загальне значення цього фактора полягає в тому, що більш кваліфіковані робітники краще використовують наявні в їхньому розпорядженні засоби праці і завдяки цьому забезпечують більш високу продуктивність праці. Країна, що має більш кваліфіковану робочу силу, здатна спеціалізуватися на виробництві найбільш трудомістких, високоякісних і найбільш прибуткових товарів виробничого та індивідуального призначення. Наявність у країні кваліфікованих робітників створює передумови для нарощування в її експорті частки готових виробів до максимально можливого рівня.

Важливою передумовою ефективної участі країни в МПП є рівень розвитку власних засобів праці — чим більше вони розвинуті, тим більше у неї шансів мати вигоду від участі в МПП. Якщо країна має багаті поклади корисних копалин, але не володіє засобами для їх видобутку, то вона не в змозі налагодити вигідний для себе експорт цих природних ресурсів. Якщо у неї родючі землі, але немає сучасних машин для їх обробітку, то її сільське господарство буде відсталим і мало що даватиме для експорту. Історія вчить, що для формування ефективного народногосподарського комплексу необхідно володіти розвиненими засобами праці хоча б у кількох галузях обробної промисловості. Особливо необхідні сучасні засоби виробництва у галузях машинобудування, які виготовляють обладнання та машини для добувної промисловості та сільського господарства. Цей фактор гарантує спеціалізацію країни на експорті відповідної мінеральної та іншої промислової сировини, а також сільськогосподарської продукції. Інакше кажучи, коли країна спеціалізується на виробництві продуктів добувної промисловості та сільського господарства, то вона повинна мати передові засоби праці в цих галузях народного господарства. Інакше ні добувна промисловість, ні сільське господарство не будуть достатньо розвинуті та спроможні працювати на експорт.

На сьогодні з усіх факторів, що визначають участь країни у МПП, вирішальну роль відіграють засоби праці. Саме від їх наявності залежить те місце, яке країна займає у системі МПП. Якщо вони достатньо розвинені, вона може бути постачальником на світовий ринок переважно готових виробів і мати такий народногосподарський комплекс, який забезпечує ефективне функціонування усіх галузей національної економіки.

Поглиблення інтернаціоналізації виробництва відбувається як у процесі МПП, так і шляхом посилення міжнародної виробничої кооперації (МВК), про що мова йтиме трохи згодом. Головними напрямами розвитку МПП стали поглиблення міжнародної спеціалізації виробництва (МСВ) та розширення міжнародного кооперування у виробництві (МКВ).

Ускладнення сучасних технічних виробів привело до значного зростання числа вузлів та деталей, що в них використовуються. Номенклатура промислової продукції безперервно зростає і сьогодні стала такою, що ні одна країна світу не в змозі без шкоди для себе мати економічно ефективне виробництво не тільки всіх видів продукції, що виробляється у світі, але й тих із них, що споживаються всередині країни.

На сьогодні акцент у МСВ у промисловості зміщується в напрямі спеціалізації випуску не кінцевої продукції, а деталей, вузлів та комплектуючих, і процес цей весь час посилюється. В сучасному машинобудуванні, наприклад, тільки 15—25 % усіх деталей машин є оригінальними, решта 75—85 % — це взаємозамінювані деталі або навіть деталі з однаковими технічними характеристиками для багатьох типів машин та обладнання. Впродовж 1960—1988 pp. частка деталей та вузлів до машин у зовнішній торгівлі розвинених країн щорічно зростала у 2—3 рази і на кінець 80-х років складала 40% проти 20 у 1960 р.

Розвиток МСВ має виробничий та територіальний вектори. Виробнича спеціалізація поділяється на міжісгалузеву та внутрігалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств.

Основними видами виробничої МСВ є: предметна (виробництво фінальної продукції), подетальна (виробництво проміжної продукції — компонентів фінальної), технологічна, або стадійна (здійснення окремих технологічних процесів, наприклад, складання, фарбування, зварювання тощо).

Територіальна МСВ включає у себе спеціалізацію окремих країн, груп країн, а також регіонів з виробництва тих чи інших товарів та їх частин для світового ринку.

Об'єктивною основою МКВ є всезростаючий рівень розвитку продуктивних сил, а також процес встановлення стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами незалежно від того, чи відбувається він у середині країни чи на міжнародній арені. Саме взаємодією між господарюючими суб'єктами, які беруть участь у виробництві певного спільного продукту, зберігаючи, однак, свою господарську самостійність, кооперування відрізняється від кооперації. Остання являє собою виробничі зв'язки між багатьма людьми, об'єднаними спільною працею на одному підприємстві, в тому числі й у структурі корпорації, що передбачає єдність організаційної та економічної структури, в рамках якої це виробництво здійснюється (наприклад, співпраця підприємств різних країн у рамках транснаціональної корпорації — ТНК).

МКВ притаманні такі ознаки, як попередній договірний характер, спеціалізація підприємств, що кооперуються, а також довгостроковий характер взаємодії. Цим міжнародне кооперування суттєво відрізняється від міжнародної торгівлі. Основними методами здійснення МКВ, як свідчить світовий досвід, є:

1. Підрядне кооперування. Цей метод передбачає, що підприємство-замовник з однієї країни доручає підприємству-виконавцю з іншої країни виконання певних робіт згідно з раніше досягнутою домовленістю щодо строків, обсягів, якості та інших умов виконання. Підрядний метод передбачає також поставку проміжних виробів одним партнером іншому для складання останнім кінцевого продукту. За методом підрядного кооперування, наприклад, здійснюється співпраця українського ВАТ "Чернігівавтодеталь" з російським ВАТ "Горьковский автомобильный завод" (ГАЗ), для якого українське підприємство за технічною документацією ГАЗу виготовляє карданні вали до автомобілів "Волга";

2. Метод, що передбачає взаємну часткову спеціалізацію на основі використання власних ресурсів партнерів та поставки виробів один одному для створення кожним з партнерів власного кінцевого продукту. Цей метод, як правило, застосовується між підприємствами, які за характером своєї діяльності перебувають у виробничій взаємозалежності. Партнери домовляються про умови взаємної спеціалізації і відповідно до угоди обмінюються комплектуючими для складання кожним з них самостійно кінцевого виробу. Прикладом кооперування є взаємодія українських та російських підприємств з виробництва екскаваторів. Так, українське ВАТ "АТЕК" (м. Київ) поставляє російському ТОВ "Братек" (м. Брянськ) модулі кабін, катки та стрічки гусеничні, поворотні платформи тощо, а взамін отримує дизельні двигуни, опорно-поворотні пристрої тощо. В результаті обидві сторони, не розширюючи виробництва, мають можливість виробляти екскаватори;

3. Метод, що передбачає об'єднання зусиль підприємств різних країн для реалізації спільної програми із створення того чи іншого продукту. Як правило, в цьому випадку мова йде про розробку і виробництво технічно складного продукту, що потребує об'єднання фінансових, науково-технічних, матеріальних і трудових ресурсів кількох країн та закріплення за кожною з них повної відповідальності за реалізацію певної частини проекту.

Іншим прикладом МВК за цим методом є багатосторонній міжнародний проект "Морський старт" (Sea Launch), участь у реалізації якого беруть Україна (частка її участі у проекті складає 15 %), Норвегія (відповідно — 20 %), Росія (відповідно — 25 %), Сполучені Штати Америки (відповідно — 40%). Проектом передбачено, що ракети стартують зі спеціальної морської платформи, яка розташована в екваторіальній зоні Тихого океану. Такі старти мають переваги перед стартами з більш високих широт Землі, оскільки дають змогу повною мірою використати лінійну швидкість обертання Землі навколо своєї осі, яка на екваторі становить 463 м/сек. Крім того, у разі такого запуску стаціонарних супутників відпадає проблема переведення їхньої похилої орбіти в екваторіальну, зростає безпека запусків, оскільки залишки ракет будуть падати не на суходіл, а на поверхню океану. Участь України в цьому проекті полягає у виготовленні і поставці для запуску з платформи ракетоносіїв "Зеніт".

Інший приклад міжнародної взаємодії за наведеним методом — створення європейського аеробуса. Рішення щодо реалізації цього проекту було прийнято у 1969 р. Францією та Західною Німеччиною. Для його здійснення було залучено також англійську фірму Хоукер Сидли (Hawker Siddeley). В результаті виробничої взаємодії підприємств трьох країн у рамках консорціуму Airbus Industrie вже на початку 1973 р. було випущено перші два літаки А300ВІ. Перший авіарейс за участі європейського аеробуса було здійснено компанією Ейр Франс у травні 1974 р. між Парижем та Лондоном.

4. Метод, в основу якого покладено співробітництво підприємств різних країн щодо спільного спорудження господарських об'єктів. За цим методом фірми кількох країн за дорученням замовника спільно виконують узгоджені роботи задля досягнення крупного конкретного результату — спорудження певного промислового або іншого господарського об'єкта.

Інший приклад міжнародної взаємодії за цим методом — грандіозний проект з прокладання тунелю під Ла-Маншем (тунель було відкрито у травні 1994 p.), який реалізовано спільними зусиллями будівельних фірм Англії та Франції. Цей найбільший у світі підводний тунель (два залізничних і один службовий) є сучасною транспортною системою, що з'єднує Англію та Францію. Його довжина трохи перевищує 50 км, з яких 38 км проходить під морським дном на глибині 45 м. Роботи із спорудження цієї транспортної артерії було розпочато на англійському березі у грудні 1987 p., а на французькому — на три місяці пізніше.

Юридичною основою МКВ за наведеними методами є різного роду договори та угоди як на міждержавному (міжурядовому) рівні, так і на рівні господарюючих суб'єктів різних країн. Рівень угод визначається конкретними умовами міжнародного кооперування: обсягами взаємних поставок продукції; кількістю підприємств, що беруть участь у співробітництві; ризиком невиконання договірних умов; ступенем зацікавленості країн у кооперуванні їхніх підприємств. Наприклад, для прискорення розвитку співробітництва на коопераційній основі між українськими та російськими виробниками, між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації 24 квітня 1998 р. підписано Угоду про виробничу кооперацію. Статтею 2 цієї Угоди визначено, що номенклатура і обсяги кооперованих поставок, а також господарюючі суб'єкти, які здійснюють ці поставки, мають щорічно визначатися відповідним Протоколом, який є невід'ємною частиною Угоди. Для стимулювання товаровиробників обох країн щодо укладання договорів на поставку товарів (послуг), які внесені до Протоколу, статтею 3 Угоди передбачено, що ці товари (послуги) не будуть обкладатися податком на додану вартість та акцизами.

Однією з тенденцій сучасного виробництва є підвищення капіталомісткості випуску нової продукції, залучення до налагодження такого випуску значних фінансових ресурсів. МВ К дає можливість підприємствам і фірмам скорочувати час налагодження виготовлення нових товарів та знижувати їх капіталомісткість. Так, за даними ЄЕК ООН, міжнародні угоди про технічне співробітництво та обмін вузлами і деталями на базі кооперування в середньому на 14—20 місяців скорочують строки налагодження виробництва нових видів виробів у порівнянні з організацією їх виробництва власними силами, а також на 50-70 % знижують вартість освоєння виробництва. Крім того, кооперування з провідними іноземними фірмами дає можливість виробникам з інших країн досягти більше 90 % рівня якості продукції іноземного партнера, тоді як освоєння закордонної технології своїми силами дає змогу забезпечити лише 70—80 % даного показника.

В окремих випадках великі підприємства та корпорації, експортуючи свою продукцію, вдаються до МКВ задля збільшення власних доходів. Так, у разі запровадження деякими країнами світу високих митних тарифів на ввезення готових машин ці виробничі структури експортують до них машини у вигляді комплектного набору на основі договорів про виробниче кооперування з місцевими підприємствами, які за цими договорами здійснюють складання машин та їх реалізацію. В Україні також більш вигідно налагоджувати великовузлове складання іномарок і їх реалізацію, ніж ввезення і продаж готових автомобілів.

З метою зниження витрат на одиницю продукції великі корпорації, в тому числі й ТНК, встановлюють коопераційні зв'язки з окремими малими, середніми, а також великими підприємствами, фірмами, перетворюючи їх у субпостачальників вузлів, деталей та інших проміжних виробів. Підприємства, які перетворюються на субпостачальників тієї чи іншої іноземної корпорації, можуть залишатися або економічно самостійними (в такому випадку мова йде про МКВ), або увійти до структури ТНК (в такому випадку мова йде про МВК).

МВК має місце тоді, коли підприємства, що розташовані в різних країнах, входять до складу однієї організаційної та економічної структури, якою є, наприклад, ТНК. Останні нині стали головними структурними елементами економік більшості країн світу, провідною силою їхнього розвитку та підвищення ефективності. З поширенням діяльності ТНК міжнародна торгівля все більше перетворюється на внутрішньофірмову торгівлю: фактично міждержавні потоки продукції здійснюються між підрозділами однієї глобальної корпорації. На ТНК нині припадає 2/3 усього обсягу світової торгівлі, і половина її здійснюється як внутрішньофірмова торгівля. Саме ТНК є сьогодні основними генераторами поступу МВК. Від рішень керівництва ТНК залежить спеціалізація підрозділів корпорації, спрямованість виробничих коопераційних зв'язків між ними. Самі ж рішення керівництва материнської компанії зазвичай визначаються в процесі пошуку відповідей на такі стратегічні запитання:

- де розташовані ринки збуту кінцевої продукції корпорації?

- де більш доцільно розмістити виробничі потужності для постачання цих ринків?

- де і від кого можна отримувати ресурси (сировину, деталі, вузли, комплектуючі вироби, основне устаткування тощо)?