Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
учеба / Yevropeyska_integratsiya_Oporny_konspekt_2010.doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
957.95 Кб
Скачать

4.2. Відносини України з міжнародними економічними організаціями

Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями розпочалося у червні 1992 року, з прийняттям Закону України № 2402-ХП «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій».

Відповідно до Закону усі питання, що стосуються вступу України до цих міжнародних фінансових організацій, вирішує Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України здійснює всі фінансові операції, а Національний банк України виступає як банк-депозитарій МБРР.

Згідно з Указом Президента України від 14 липня 1992 року № 379/92 «Про членство України в Європейському банку реконструкції та розвитку» Україна стала членом і цієї міжнародної фінансової організації.

Далі: Міжнародний валютний фонд скорочено — МВФ, Міжнародний банк реконструкції та розвитку - МБРР, Європейський банк реконструкції та розвитку - ЄБРР.

Позики від МБРР та ЄБРР Україна почала отримувати з 1993 року, від МВФ-з 1994 року.

Протягом 1993 - 2006 років з цими організаціями укладено угод на отримання 52 позик на загальну суму, еквівалентну 12 млрд. дол. США, з яких використано 8,35 млрд. дол. США або 68 відсотків (таблиця 4.1).

Таблиця 4.1.

Дані щодо позик МФО, угоди на отримання яких укладено у 1993 - 2006 роках (еквівалент млн дол:. США)

МФО

Згідно з угодою

Фактично отримано

Недоотримано або анульовано

Залишок невикористаних коштів

МВФ

6573,8

4469,6

2104,2

МБРР

4608,73

3222,37

480,82

905,54

ЄБРР

989,61

660,67

87,82

241,12

Разом

12172,14

8352,64

2672,84

1146,66

Від МВФ позики для підтримки платіжного балансу за трьома програмами («STF» Програмна системна трансформаційна позика; «Stand-by» і Програма розширеного фінансування «EFF») надходили протягом 1994-2001 років. За рахунок цих коштів поповнювались валютні резерви Національного банку України . Остання Угода про позику з МВФ укладена у вересні 1998 року, останній транш в рамках цієї позики у сумі, еквівалентній 431,8 млн. дол. США, одержано 25.09.2001 року.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, виступає Національний банк України. Кредити МВФ надаються під чітко визначені економічні зобов'язання Уряду та НБУ, які погоджуються у формі Меморандумів економічної політики на певний період.

З 2002 року Україна перестала отримувати кредитні ресурси МВФ, а з 2005 року взаємовідносини з МВФ офіційно переведено у площину безкредитних стосунків - консультативну співпрацю.

Переважна більшість позичкових коштів, отриманих від МБРР для реалізації 32 проектів за укладеними 34 кредитними угодами (84 відс), використана на фінансування системних перетворень через фінансування державного бюджету і лише 16 відс. їх спрямовано на реалізацію інвестиційних проектів.

Всього отримано 9 позик для реалізації системних проектів на загальну суму 2,71 млрд. дол. США, 6 проектів завершено станом на 01.01.2001, а З («Перша програмна системна позика» (ПСП-1), «Друга програмна системна позика» (ПСП-2), «Перша позика на політику розвитку» (ППР-1)), що виконувалися протягом 2001-2005 років, також завершені. У 2005 - 2006 роках проводилася робота щодо виконання системного проекту «Друга позика на політику розвитку» (ППР-2) обсягом 0,5 млрд. дол. США, але ці кошти не було отримано через невиконання ряду заходів.

Для реалізації 23 інвестиційних проектів передбачалося отримати від МБРР 25 позик (по дві угоди по проекту розвитку експорту та проекту розвитку ринку електроенергії) на суму 1,84 млрд. дол. США, з яких фактично отримано та використано лише 0,5 млрд. дол. США або 27 відсотків. Через порушення виконання умов по 10 інвестиційних позиках анульовано 0,44 млрд. дол. США та залишилося ще невикористаними 0,9 млрд. дол. США. За весь час співпраці з МБРР завершена реалізація 11 інвестиційних проектів, у тому числі, 5 проектів до 2001 року (з них 1 анульовано), 6 - протягом 2001- 2006 років, з яких 2 анульовано. По 2 проектах реалізація ще не починалася через незавершення необхідних для цього процедур, по 10 проектах реалізація продовжується.

З Європейським банком реконструкції та розвитку протягом 1993 - 2006 років укладено 15 кредитних та гарантійних угод для реалізації 15 інвестиційних проектів на загальну суму у доларовому еквіваленті 0,99 млрд.дол. США, з яких використано 0,66 млрд. дол. США або 67 відсотків. Через порушення виконання умов по 4 інвестиційних позиках анульовано 0,088 млрд. дол. США або 8,9 відсотка. До 2001 року завершено 3 проекти, протягом 2001- 2006 років здійснювалася реалізація ще 12, з яких 5 - завершено, реалізація 4 проектів на суму 0,3 млрд. дол. США продовжується, 3 - ще не розпочалася у зв'язку з незавершенням процедури їх погодження.

Протягом 2001 - 2006 років на платежі з погашення і обслуговування позик МБРР, ЄБРР та МВФ витрачено майже 3,9 млрд. дол. США.

Аналіз балансу надходжень позичкових коштів від цих МФО та платежів по них свідчить про формування негативного сальдо, починаючи з 2002 року.

За цей період негативний баланс надходжень та платежів склався по МВФ - 1,8 млрд. дол. США та МБРР - 0,22 млрд. дол. США, а по ЄБРР він є ще позитивним і становить 0,12 млрд. дол. США.

При цьому найбільші щорічні платежі у розмірах 800 - 900 млн. дол. США за прогнозними даними припадають на 2007 - 2008 роки. У зв'язку з цим набуває ще більшої актуальності суттєве підвищення ефективності використання коштів позик МФО.

Впродовж 2001 - 2006 років розрахунки з МФО здійснювалися своєчасно і у повному обсязі, у разі неспроможності їх здійснення позичальниками вони забезпечувалися Мінфіном за рахунок коштів державного бюджету.

Станом на 01.11.2006 заборгованість перед державним бюджетом за позиками МБРР мають 13 позичальників на суму 56,7 млн. дол. США, за позиками ЄБРР - 2 позичальники на суму 0,4 млн. дол. США.

Аналізом встановлено, що основні проблеми з розрахунками виникли в рамках проектів МБРР - розвиток ринку електроенергії і розвиток насінництва, завершених ще у 1999 та 2000 роках, на них припадає понад 91 відс. всієї простроченої заборгованості.

Причинами такого стану є тривале невирішення Кабінетом Міністрів України питання запровадження ефективного механізму погашення позик МБРР, який вже діє в рамках погашення подібних позик ЄБРР, а також погашення позик МБРР бюджетними установами.

Так, у 2005 році Уряд запровадив* спеціальний механізм погашення заборгованості енергогенеруючих компаній (ВАТ «Дніпроенерго», ВАТ «Донбасенерго», ВАТ «Західенерго», ВАТ «Центренерго») перед державним бюджетом за зобов'язаннями згідно з угодою про позику МБРР по Проекту розвиток ринку електроенергії і, в результаті, протягом 2005 року цими компаніями відшкодовано державному бюджету 16,4 млн. дол. США, що майже у два рази більше, ніж за вісім попередніх років. Проте у 2006 році стан розрахунків знову погіршився, оскільки попереднє рішення приймалося лише на 2005 рік.

Постанова КМУ від 14.05.2005 № 351 «Про затвердження зведеного фінансового плану Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України» на 2005 рік».

У 2006 році Уряд прийняв три постанови* щодо Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання Українською академією аграрних наук, Українською державною насіннєвою інспекцією, Державною службою з охорони прав на сорти рослин зобов'язань за кредитами, наданими МБРР по Проекту розвитку насінництва. Як наслідок, заборгованість цих позичальників почала зменшуватися.

У той же час, залишаються невирішеними питання щодо погашення заборгованості інших позичальників кредитних ресурсів по цьому ж Проекту: ЗАТ «Гібрид - С» та ЗАТ «Ворскла», по яких заборгованість накопичується з 1998 року і складає вже 11,2 млн. дол. США. На сьогодні справи про відшкодування заборгованості цими позичальниками державному бюджету розглядаються в судовому порядку, позивачем у справах виступає Міністерство фінансів України.

ЗАТ СНК «Одеська кукурудза» із заборгованістю 75 тис. дол. США визнано банкрутом.

По експериментальному проекту у галузі вугільної промисловості у позичальника АБ «Донвуглекомбанк» протягом 1997-2002 років утворилася заборгованість перед бюджетом в сумі 383 тис. дол. США, а банк у 2002 році оголошено банкрутом.

По проектах ЄБРР відновлення автомагістралі М06 та реформа фінансування дорожнього сектору у 2006 році утворилися незначні суми заборгованості перед державним бюджетом, по яких вживаються заходи щодо погашення.

Тривале невирішення Урядом питання запровадження ефективних механізмів погашення заборгованості за проектами призвело до зростання простроченої заборгованості за останні 6 років більше, ніж у 2,5 раза (на 36 млн. дол. США).

Колегія Рахункової палати, за результатами розгляду матеріалів перевірки, зробила наступні висновки:

1. Стан реалізації проектів економічного і соціального розвитку України за підтримки міжнародних фінансових організацій (МФО) свідчить про неефективне використання коштів позик МФО, які залучалися для їх впровадження у 2001-2006 роках.

Значна частина проектів, що фінансувалася коштами цих позик, у повному обсязі не реалізована, деякі з них припинені на початковій стадії та у зв'язку із суттєвими недоліками в ході впровадження. Для переважної більшості проектів характерним є порушення термінів реалізації та неповне освоєння позичкових коштів. Лише кожен третій проект досягає поставленої мети у повному обсязі.

Жоден із системних проектів, які були базовими при реалізації Стратегій допомоги Україні, до логічного завершення не доведений. Протягом 2001-2006 років не розпочата реалізація 5 інвестиційних проектів, завершено 9 із 14 проектів, що підлягали впровадженню в цей період, анульовано 2, продовжено терміни реалізації 3 проектів. Крім того, по 5 проектах реалізація не розпочалася у 2006 році через незавершення необхідних процедур.

Як наслідок, від реалізації проектів не отримується передбаченого ефекту соціально-економічного характеру, а системні і систематичні недоліки в процесі їх впровадження призвели до втрати кредитного ресурсу для фінансування державного бюджету та інвестиційних проектів за цих шість років на загальну суму майже 2 млрд. дол. США.

2. Основними причинами такого стану є тривала нормативно-правова невизначеність стратегії співпраці України з МФО, її ув'язки із програмами дій Уряду, неповне та несвоєчасне виконання Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України та іншими відповідальними виконавцями рішень Кабінету Міністрів України з цих питань, а також відсутність дієвої системи контролю та впливу на хід реалізації проектів, що підтримуються позиками МФО.

Вперше Стратегію співробітництва з МФО затверджено Урядом лише у середині 2006 року, а більшість нормативних та методичних документів щодо співпраці з МФО при реалізації проектів - у 2004- 2006 роках і їх вплив ще не позначився на підвищенні ефективності використання запозичених ресурсів.

Державні програми економічного і соціального розвитку України, складовою яких є плани співробітництва з МФО, всупереч чинному законодавству, жодного разу Верховною Радою України не затверджувалися і, відповідно, не набували нормативного, а значить обов'язкового характеру.

В Україні не вироблено середньострокової та довгострокової політики (стратегії) державних запозичень для потреб економіки країни.

3. Кабінетом Міністрів України нормативно не забезпечена системність контролю за ходом підготовки та реалізації проектів. Централізувавши функції координації роботи з підготовки та реалізації проектів в Мінекономіки, Уряд не забезпечив централізації контроль них функцій за виконанням проектів на всіх стадіях та діяльністю відповідальних за впровадження проектів державних органів і груп управління проектами.

Діяльність численних міжвідомчих наглядових рад та робочих груп не визначена і переважно, формальна, що є наслідком відсутності механізму поточного контролю за ходом підготовки та реалізації проектів.

Суттєвою проблемою залишається організаційно-кадрове забезпечення реалізації проектів через групи управління проектами, низький рівень їх кваліфікації; створення груп управління по кожному проекту, замість зосередження всіх функцій із супроводження проектів МФО в одній стабільно функціонуючій структурі; часта зміна посадових осіб, на яких покладається відповідальність за цільове та ефективне використання коштів проектів та відсутність правонаступництва.

4. Міністерство економіки України, яке є відповідальним за координацію роботи з підготовки та реалізації проектів, що підтримуються МФО, належним чином не впливало на упорядкування структури проектного портфелю МФО в Україні та хід їх впровадження.

Як наслідок, структура проектного портфелю МБРР в Україні тривалий час є ризиковою та диспропорційною, що, поряд з неналежним рівнем обгрунтування ініціювання цих проектів українськими виконавцями, призводить до неефективного використання кредитних ресурсів для їх впровадження. Вона також перевантажена інституційними проектами, які є, по суті, додатковим фінансуванням центральних органів виконавчої влади і за своєю результативністю найменш ефективними.

Більш успішна реалізація проектів ЄБРР пов'язана з їх чіткою інвестиційною спрямованістю і переважанням несамоокупних інституційних та системних проектів у проектному портфелі МБРР.

Наприклад, якщо весь проектний портфель ЄБРР складається з інвестиційних проектів, то при реалізації проектів МБРР на кредитування інвестиційних проектів використано лише 20 відс. позичкових коштів, а решта спрямована на фінансування державного бюджету та фінансову підтримку державних установ.

5. Через неконструктивну позицію Міністерства фінансів України тривалий час не вирішуються питання унормування процедури затвердження програм державних запозичень у складі державного бюджету, що дозволило б посилити рівень відповідальності ініціаторів таких запозичень, суттєво скоротити час підготовки кредитних проектів та їх ратифікацію, перейти на касове виконання проектів через казначейську систему України, зменшити терміни проходження платіжних документів.

Так, на здійснення управлінських процедур з підготовки та реалізації проектів замість 10 місяців, передбачених Урядом відповідним порядком, витрачається, в середньому, 19 місяців для проектів МБРР та 14 місяців для проектів ЄБРР. При цьому середній термін лише відкриття спецрахунку для розрахунків за позикою становить більше 6 місяців.

6. Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України тривалий час не вирішували проблему спеціального режиму оплати податків та мита за позиками МФО та не передбачали необхідного ресурсу для співфінансування реалізації проектів, що негативно впливало на дотримання термінів їхвпровадження та спричинило додаткові витрати.

7. Стан розрахунків за проектами, що реалізовувалися у 2001- 2006 роках, поліпшився, втім, прострочена заборгованість позичальників перед Державним бюджетом України за раніше завершеними проектами продовжує зростати через відсутність розроблених Урядом ефективних механізмів погашення заборгованості за цими проектами.

В результаті, прострочена заборгованість за цей час зросла на 36 млн. дол. США або більше, ніж у 2,5 раза і перевищила 56 млн. дол. США.

8. З 2002 року у фінансово-кредитній співпраці України з МФО сформувалося негативне сальдо надходження позичкових коштів у зв'язку з перевищенням витрат з погашення і обслуговування за раніше отриманими позиками над їх надходженням.

Україна протягом останніх шести років повернула МФО коштів на 1,9 млрд. дол. США більше, ніж отримала від них. Це спричиняє додаткове навантаження на державні фінанси та відволікання значних коштів від фінансування економічного розвитку країни на виконання боргових зобов'язань.

З вересня 1992 Україна стає 167 членом Світового банку.

Листопад 1992 Світовий банк відкриває представництво в Україні.

8 червня 1993 Рада Директорів затверджує першу операцію для України Позику інституційного розвитку ($27 млн.)

5 грудня 1994 Світовий банк затверджує Реабілітаційну позику д. України в обсязі $500 млн. спрямовану на підтримку ключових економічні реформ, включаючи лібералізацію цін та торгівлі, приватизацію, реформи енергетиці та сільському господарстві, а також макроекономічну стабілізацію

11 квітня 1995 Затверджено першу інвестиційну позику для України обсязі $114 млн. для здійснення Проекту реабілітації гідроелектростанцій управління в системі електроенергетики.

Листопад 1995 Президент Світового банку Джеймс Вульфенсон відвід Україну.

27 червня 1996 Рада Директорів затверджує Першу позику на розвиті підприємств ($310 млн.) призначену для прискорення втілення програми

15 вересня 1998 Рада директорів затверджує дві системні операції — Дру позику на розвиток підприємств ($300 мільйонів) та Позику на перебудо. фінансового сектору ($300 мільйонів).

1 жовтня 1999 Розпочинається втілення проекту "Голос Громадськості спрямованого на підвищення прозорості та покращення управляння и муніципальному рівні. Березень- Стратегія допомоги Україні на 2001-2003

Червень 2000 роки вперше готується спільними зусиллями Банку та Уряд із залученням до консультацій представників більш як 200 неурядови організацій, приватного сектору, парламентарів, інших зацікавлених сторін.

12 вересня 2000 Рада директорів затверджує нову Стратегію допомог Україні на 2001-2003 фінансові роки.

5-6 жовтня 2000 Президент Світового банку вдруге відвідує Україну.

20 вересня 2001 Рада Директорів затверджує Першу програмну системи позику в обсязі $250 мільйонів для підтримки середньострокової програм економічного розвитку уряду.

13 лютого 2002 Світовий банк та Україна підписують угоду про надання гранту Фонду інституційного розвитку для здійснення проекту "Діалог для реформ", покликаного підвищити підзвітність урядовців та запровадит механізми консультацій між владою та громадянським суспільством.

23 жовтня 2003 Рада директорів затверджує Стратегію допомоги Україні на 2004-2007 роки.

Листопад 2004 Світовий банк презентує Меморандум економ і чног розвитку України під назвою "Формування основи для стабільного зростання".

Січень 2005 Світовий банк презентує новому Уряду України докумен "Стратегія модернізації України: Диверсифікація, врядування та суспільн злагода", що містить рекомендації стосовно формування та впровадженії програми Уряду.

Світова організація торгівлі (COT), що є спадкоємицею діючої з 1947 року Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), почала свою діяльність 1 січня 1995 року.

СОТ покликана регулювати торговельно-політичні відносини учасників Організації на основі пакету Угод Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів (1986 — 1994 pp.). Дані документи є правовим базисом сучасної міжнародної торгівлі. COT функціонує майже так само, як і ГАТТ, але при цьому здійснює контроль за більш широки* спектром торговельних угод (включаючи торгівлю послугами і питання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності) і має знач но більші повноваження у зв'язку з удосконаленням процедур прийняття рішень та їх виконання членами Організації. Невід'ємною частиною СОТ є унікальний механізм урегулювання торговельних суперечок. З 1947 р. обговорення глобальних проблем лібералізації та перспектив розвитку світової торгівлі відбувається у межах багатосторонніх торговельних переговорів (БТП) під егідою ГАТТ. Головним завданням цієї впливової міжнародної економічної організації є лібералізація світової торгівлі.

Бюджет СОТ на 2007 р. складав орієнтовно 150 млн. евро (це відносно невелика сума, наприклад, бюджет ФІФА — Міжнародної Федерації футболу — у п'ять разів більше, ніж бюджет СОТ).

Основні принципи і правила ГАТТ/С ОТ:

  1. Торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження, які не мають піддаватися дискримінації на внутрішньому ринку.

  2. Доступ на ринок, який, окрім застосування РНС, забезпечується також шляхом:

  • регулювання торгівлі переважно тарифними методами;

  • відмови від використання кількісних і інших обмежень. З.Транспарентність торговельної політики. Врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій та переговорів.

Найважливіші функції COT:

  • контроль за виконанням угод і домовленостей пакету документів Уругвайського раунду;

  • проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами;

  • врегулювання торговельних суперечок;

  • огляд національної торговельної політики країн-членів;

  • технічне сприяння країнам, що розвиваються, з питань, які належать до компетенції COT;

  • співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

Переваги торгової системи COT:

Вигоди для споживачів: зниження вартості життя; більш широкий вибір товарів і послуг.

Вигоди для економіки країни-члена:

а) економічні (підвищення як державних, так і особистих прибутків; підвищення рівня зайнятості, особливо в експортних галузях економіки;підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності,

б) політичні (зменшення впливу лобістських груп; зниження рівня корупції.

Вигоди для взаємовідносин між країнами: забезпечення рівних шансів для всіх учасників Організації; ефективний механізм вирішення суперечок; зміцнення міжнародної стабільності.

Усі країни-члени COT зобов'язані виконувати основні угоди і юридичні документи в межах Багатосторонніх торговельних угод (БТУ). Таким чином, система COT являє собою своєрідний багатосторонній контракт (пакет угод), нормами і правилами якого регулюються приблизно 97% усієї світової торгівлі товарами і послугами. Пакет угод Уругвайського раунду об'єднує за сукупністю більше 50 БТУ та інших правових документів, основними з яких є Угода про створення COT і додані до неї БТУ. Пакет не є догмою, у рамках COT постійно проводиться робота з удосконалення угод з урахуванням практичного досвіду їх імплементації та тенденцій розвитку світової торгівлі. COT постійно еволюціонує і в її діяльність включаються нові актуальні питання.

Структура та функції СОТ

Вищим органом СОТ є Конференція міністрів, що об'єднує представників усіх членів СОТ. Сесії конференції проходять не рідше одного разу в два роки, на них обговорюються і приймаються рішення щодо принципових питань, пов'язаних з пакетом угод Уругвайського раунду. Між сесіями Конференції міністрів для вирішення поточних та процедурних питань 8-10 разів на рік скликається Генеральна Рада, до складу якої входять представники усіх країн-членів. Крім того, Генеральна рада адмініструє діяльність Органу з урегулювання суперечок та Органу з огляду торговельної політики. Під керівництвом Генеральної ради працюють Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами, а також ряд інших органів. У рамках цих Рад засновані Комітети з Угод і переговорні групи, членство в яких відкрито для всіх учасників СОТ. Також функціонують інші спеціалізовані органи.

Конференція міністрів (чи Генеральна рада) призначає Генерального директора СОТ (нині цю посаду обіймає Паскаль Ламі). Виконавчим органом організації є Секретаріат СОТ у Женеві (Швейцарія). У СОТ практикується прийняття рішень на основі консенсусу, хоча де-юре й передбачене голосування.