Тема 8. Внутрішні джерела фінансової санацій підприємства

План.

1. Поняття та класифікація внутрішніх джерел фінансової санації.

2. Збільшення вхідних грошових потоків.

3. Зменшення вихідних грошових потоків.

1. Поняття та класифікація внутрішніх джерел фінансової санації

Ррозрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу.

Захисна стратегія, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скоро­чення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпуск­них цін і (або) обсягів реалізації продукції.

Наступальна стратегія передбачає активні дії: модернізацію обладнання, упровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продук­ції, розробку й реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

Залежно від обраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не тільки подолати внутрішні причини кризи, а й зменшити залежність від залучення зовнішніх фінансових джерел.

За відсутності таких джерела самофінансування, як прибуток та амортизація мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підпри­ємства спрямована насамперед на підвищення (або відновлення) йо­го платоспроможності та ліквідності. Це досягається збіль­шенням обсягів вхідних грошових потоків або в результаті скорочення вихідних грошових потоків.

Класифікація вхідних та вихідних грошових потоків є підста­вою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутріш­ніх джерел фінансової санації. Вони поділяються на ті, що направленні на збільшення вхідних грошових потоків (збільшення виручки від реалізації, реструктуризація активів) і ті, що направлені на зменшення вихідних грошових потоків (зниження собівартості продукції та витрат, що не відносяться до валових) а також згортання, заморожування інвестицій.

2. Збільшення вхідних грошових потоків

Вхідні грошові потоки під­приємства класифікують таким чином:

1. виручка від реалізації основної продукції;

2. надходження у вигляді інших операційних доходів;

3. доходи від інвестиційної діяльності;

4. кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

5. кошти, залучені на умовах позики;

6. державні дотації та субсидії.

До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень від­носять перші три позиції. Останні три є зовнішніми джерелами, їх використання залежить від мотивацій та спромож­ності третіх сторін (розглядаються у наступній темі).

Збільшення виручки від реалізації у довгостроковому періоді і на цій основі досягнення прийнят­ного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства. Мобілізація внутрішньовиробничих сана­ційних резервів потребує аналізу всіх наявних можливостей збільшення виручки від реалізації продукції. Та відчутні результати в короткостроковому періоді малоймовірні, адже заходи щодо розширення ринків збуту продукції мають, як прави­ло, стратегічний характер. Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів: обсягу реалізованої продукції; ціни одиниці такої продукції.

Збільшити обсяги реалізації можливо активізацією збутової (маркетингової) політики підприємства: наданням знижок покупцям; помірним збільшенням цін; застосуванням масованої реклами та вчасним її припиненням. Не існує єдиних рецептів щодо збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежить від багатьох факторів. Тип санаційних заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетин­гу. У стратегічному плані треба обрати оптимальну номенклатуру, ціни та обсяг реалізації продукції за окремими періодами, а також визначити якою частиною ринку необхідно заволодіти.

Заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на си­стемі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та відповідних їм обсягів реалізації. Рішення про зміни цін слід приймати на підставі поглиб­леного аналізу наслідків цих змін. Загалом до основних санаційних заходів у сфері збуту слід віднести такі: аналіз ринків збуту готової продукції; перевірка порядку ціноутворення; здійснення акцій зі спеціального розпродажу; підвищення якості обслуговування клієнтів; аналіз сервісних послуг; застосування гнучкої системи преміювання для продавців (реалізаторів); запровадження гнучкої системи знижок; аналіз шляхів збуту; здійснення рекламних акцій; підвищення ефективності роботи з громадськістю; використання системи знижок за прискорену оплату продукції.

Реструктуризація активів пов'язана зі зміною структури та складу активів балансу. В рамках реструк­туризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:

1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі (різниця між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю). Приховані ре­зерви мобілізуються такими заходами:

• реалізацією окремих об'єктів основних та оборотних засобів;

• індексацією балансової вартості майнових об'єктів (при індексації основних засобів змінюється структура пасивів, збільшується стаття «Додатковий капітал»).

2. Використання зворотного лізингу передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансо­вий лізинг. Платоспроможність підприємства суттєво підвищується, що дає змогу розрахуватися з поточними зо­бов'язаннями та уникнути порушення справи про банкрутство. Недоліком є зниження кредитоспроможності і невигідність використання таких основних фондів у довгостроковому і середньостроковому періоді.

3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіта­лу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів). Визначення оптимального обсягу та структури запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків (використовується так званий АВС-аналіз).

5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів (філій) та об'єктів основних фондів дає можливість отримання інвестиційних ресурсів для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

6. Рефінансування дебіторської заборгованості покращує платоспроможність підприємства і полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованос­ті є:

1. Факторинг — продаж дебіторської заборгованості на ко­ристь факторингової компанії чи банку (поступка першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредиторові (фактору) з попере­дньою або наступною компенсацією вартості такого боргу пер­шому кредиторові). Укладається письмова угода між початковим кредитором і новим (фактором). Винагорода за факторинговими операціями залежить від ризикованості операції, діючої процентної ставки та строків на­стання платежу і становить, як правило, від 10 до 20% суми бор­гу. До найважливіших функцій факторингу належать:

• фінансування та кредитування: підприємства поступаються правом на одержання грошових коштів згідно з платіжними до­кументами на поставлену продукцію в обмін на негайне одер­жання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуван­ням комісійної винагороди факторинговій фірмі);

• покриття ризику: ризик неповернення креди­торської заборгованості переходить до фактора;

• управління дебіторською заборгованістю: уся робота зі стя­гнення заборгованості переходить до компетенції фактора.

2. Облік, або дисконтування, векселів по­лягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосамен­том, терміново його оплачує пред'явникові, а платіж отримує лише з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Банк оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її заплатив банк, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем у строк платежу, називається дисконтом.

3. Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних опе­рацій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептував імпортер. Форфейтинг здійснюється, як правило, за участю банківської установи і також є одним зі способів пере­творення комерційного кредиту в банківський.

4. Комплекс процедур з приму­сового стягнення заборгованості, зокрема за позовом до господарського суду.