Відповідь на ситуаційне завдання

Фіскальна функціональність прямих податків як методу акумуляції бюджетних доходів держави була, є й надалі залишатиметься домінуючою в загальній сукупності альтернативних напрямів прояву прямих податків у суспільстві. На цій підставі можна стверджувати, що зі своїх фіскальних позицій держава повинна бути зацікавлена не стільки в поточній максимізації податкових доходів у бюджеті, але насамперед гарантувати збереження і приріст джерел генерування доходів як об’єктів податкового розподілу та їх концентрації в централізованому розпорядженні держави.

Міра фіскальної значимості істотно різниться в розрізі окремих видів прямих податків. Кожний податок володіє власним, притаманним тільки йому, фіскальним потенціалом, що обумовлює ступінь його значимості у податкових інтересах держави.

Аналіз динаміки обсягів доходних частин Зведеного, Державного та місцевих бюджетів України у 2006 - 2012 рр. (рис. 2 - 4), показує, що сучасна податкова система України характеризується значним рівнем централізації стягнення податків в Державний бюджет.

Так, рівень доходів Державного бюджету України перевищував сумарні доходи місцевих бюджетів: в 3,306 раза у 2006 році, в 3,064 раза у 2009 році, в 3,495 раза у 2011 році.

При цьому зведений рівень перерозподільних трансфертів (дотацій та субвенцій) з Державного бюджету України становить більше 52% доходної частини зведених місцевих бюджетів України за 2011 рік.

Крім того, оцінка динаміки формування доходних частин Державного бюджету України та місцевих бюджетах України у 2006 -2011 рр. за рахунок прямих податків наведена графіками на рис. 4, 5.

Питома вага прямих податків в доходах Державного бюджету України поступово знижується, складаючи: 27,33% у 2006 році, 25,60 % у 2009 році, 24,42 % у 2011 році.

Питома вага основного прямого податку на прибуток підприємств в доходах Державного бюджету України поступово знижується, складаючи: 19,74% у 2006 році, 19,09 % у 2009 році, 16,34 % у 2011 році.

Питома вага прямих податків в доходах місцевих бюджетів України (без трансфертів з Державного бюджету) поступово зростає, складаючи: 69,93% у 2006 році, 78,06 % у 2009 році, 80,12 % у 2011 році.

Питома вага основного прямого податку на доходи фізичних осіб в доходах місцевих бюджетів України зросла у 2009 році відносно рівня 2006 року та дещо знизилась у 2011 році, складаючи: 57,12% у 2006 році, 62,65% у 2009 році, 62,50% у 2011 році.

Таким чином, у дослідженому періоді (2006 - 2011 рр.) фіскальна ефективність прямих податків у доходах Державного бюджету України знижувалась, а в доходах місцевих бюджетів України – зростала.

Зниження фіскальної ефективності податкової системи України та підсистеми прямого оподаткування в доходній частині Зведеного бюджету України фіксують побудовані на рис. 2 - 5 графіки динаміки відносного рівня загального податкового навантаження доходів Зведеного бюджету та рівня мобілізованих прямих податків Зведеного бюджету до рівня валового внутрішнього продукту (ВВП) України.

До переваг прямих податків можна віднести те, що:

- по-перше, прямі податки дають реальну можливість встановити пряму залежність між доходами платника та його платежами в бюджет;

- по-друге, прямі податки виступають важливим дійовим фінансовим регулятором економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного споживання, ділової активності, підприємництва тощо), а також регулюють доходи юридичних і фізичних осіб, на відміну від непрямих, які впливають на ціну товарів;

- по-третє, прямі податки сприяють розподілу податкового тягаря таким чином, що значні податкові витрати мають ті члени суспільства, в яких більш високі доходи;

- по-четверте, прямі податки справляють значний вплив на саму державу, яка повинна забезпечити сприятливі умови для ефективного розвитку виробництва, адже якщо обсяг вітчизняного виробництва продукції зростає, то більшими стають надходження до бюджету;

- по-п’яте, система стягнення прямих податків коштує дешевше ніж система стягнення непрямих;

- по-шосте, при прямому оподаткуванні податкові служби вступають у безпосередні взаємовідносини з платниками податку, що спонукає до розвитку економічної та політичної самосвідомості: виникають думки, на які цілі спрямовуються кошти та наскільки раціонально їх використовують. При непрямому оподаткуванні сплата податку не так помітна, тому платники інертні щодо податкової політики держави;

- по-сьоме, історія розвитку прямих податків свідчить, про те, що вони призводять до сильної зміни як структури виробництва, так і структури споживання. У разі, коли держава забирає весь прибуток або більшу його частину поступово виникає ситуація, коли споживання зменшується, підприємства зупиняються. У свою чергу, доходи господарських одиниць, які зростають при помірних прямих податках стають одним із основних джерел інвестицій в економіку, зростання ділової активності, а значить, і обсягу споживання;

- по-восьме, в ефективній ринковій податковій системі найбільшу частку займають прямі податки з юридичних та фізичних осіб (наприклад, у федеральному бюджеті США – прямі податки складають більш ніж 75%, тоді як частка непрямих податків не досягає і 5%). Це пояснюється тим, що саме прямі податки мають властивість стимулювати ділову активність і виступати міцним ресурсним фактором держави та інструментом позитивного впливу на економіку. Тоді як непрямі податки не пов’язані безпосередньо з ефективністю праці та капіталу і певною мірою навіть протистоять їй.

Разом з тим, механізм прямого оподаткування має і певні недоліки. До цього переліку можна віднести такі позиції:

• по-перше, при формуванні державного бюджету пряме оподаткування не може бути стабільним джерелом його доходів, оскільки, наприклад, податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб - це результат ефективної діяльності вітчизняного виробника. І навпаки, непрямим податкам властиве швидке їх надходження. Перерахування податків до бюджету здійснюється відразу після реалізації продукції. Крім того, фіскальна ефективність непрямих податків пов’язана з тим, що вони охоплюють величезну кількість людей, які їх сплачують при придбанні кожної одиниці оподаткованого товару, через що вони дають фіску більш стабільний дохід;

• по-друге, оскільки прямими податками охоплюються прибутки та доходи підприємств і населення, то досить низькою є ймовірність їх повного чи майже повного надходження. Більш надійнім об’єктом оподаткування є товари і послуги, процес споживання яких зупинити ніхто не в змозі;

• по-третє, прямі податки є досить поблажливими для платників ніж непрямі, де одразу вимагається сплата значної суми. Непрямі ж податки менш помітні для споживачів, оскільки вони сплачуються невеликими частками, шляхом включення їх до ціни товарів, що купуються. Крім того, перевага цих податків полягає ще у в тому, що їх стягнення не пов’язане з неприємним для платника втручанням податкових органів у його приватне життя. Тому протидія непрямим податкам зі сторони платників значно менша ніж прямим;

• по-четверте, пряма форма оподаткування потребує складного механізму стягнення податків, оскільки пов’язана з досить складною методикою проведення бухгалтерського обліку та звітності;

• по-п’яте, контроль за сплатою прямих податків також досить складний, оскільки податкова адміністрація має справу з великою групою платників прямих податків. А це, в свою чергу, вимагає розширення податкової служби і розробки різноманітних методів обліку та контролю доходів громадян і підприємств. Недосконалість законодавства й відсутність належного контролю за сплатою податків створюють сприятливі умови для ухилення від їх сплати.

Отже, є два напрямки ухилення від податків: легальний і нелегальний, хоч їх можна аналізувати й сукупно, як інтегральне поняття. Для цього використовується коефіцієнт податкових розходжень та коефіцієнт оподаткування. Перший коефіцієнт вираховується виходячи з масштабів ухилення, а також адміністративних витрат на утримання податкової служби. Другий обчислюється як відношення реальної суми зібраних податків до потенційно можливої їх суми за умови відсутності ухилення. В цілому коефіцієнт оподаткування оцінюється величиною 92-94%, хоч є коливання його значення за різними групами платників: трудові доходи за наймом - найвищий коефіцієнт; доходи від бізнесу, від нерухомого майна, від сільського господарства - найнижчий коефіцієнт;

• по-шосте, ухилення від сплати прямих податків є протиправною дією і карається в передбаченому законом порядку різними санкціями, тоді як платники непрямого податку можуть цілком легально ухилитися від сплати цього податку, особливо, коли це товар не першої необхідності. Отже, споживач, збільшуючи або зменшуючи задоволення своїх потреб, сам регулює суму непрямих податків, не порушуючи при цьому чинних правових норм;

• по-сьоме, найкраща система прямих податків не може гарантувати того, що всі види доходу дійсно будуть оподатковані. Ті види та частини доходу, що вислизають з-під прямого оподаткування, охоплюються непрямими податками, які дають змогу оподатковувати платника за його індивідуальною платоспроможністю.

Висновки та пропозиції. Отже, зазначене переконує нас в тому, що позитивні сторони, які об’єктивно притаманні прямим податкам значно переважають негативні. При цьому в сучасних умовах спостерігається зростання пріоритету саме прямих податків серед доходів бюджету України. Однак, на наш погляд, закономірне підвищення ролі прямих податків може бути забезпечене тільки внаслідок загальної зміни економічної ситуації в країні: економічного зростання, підвищення рівня доходів юридичних і фізичних осіб, тобто створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги. В свою чергу система прямого оподаткування може або стимулювати розвиток цих процесів, або гальмувати їх. Все залежить від того, наскільки вона буде оптимальною для даного періоду часу.

Для поступального розвитку суспільства, забезпечення фінансових потреб держави та матеріального добробуту населення система прямого оподаткування в Україні повинна бути регулятором, стимулятором прибуткової діяльності, а не тільки примусовими платежами. Тому визначення прямих податків має базуватися на тому, що це – примусовий прагматичний фінансовий компроміс між потребами держави в коштах та інтересами юридичних і фізичних осіб.

Загалом, пряме оподаткування має сенс і перспективу коли воно не вичерпує джерело подальших бюджетних доходів, що необхідно враховувати при здійсненні державної податкової політики.

Приклад презентації розв'язання ситуаційного завдання з теми №5 «Теоретико–методологічні засади класифікації податків» наведено у додатку.