4. Явище професійної деформації у працівників овс її показники та чинники.

Поняття деформації все частіше використовується в цілому ряді галузей сучасної психології - загальній, педагогічній, віковій, соціальній, юридичній, психології праці. Вона вживається при характеристиці деяких соціальних груп - осіб з девіантною поведінкою, правопорушників, засуджених. Стосовно особи це поняття вживається у зв’язку з широким спектром психологічних явищ та рис: рушійними силами розвитку, свідомістю, вольовою активністю, діяльністю, самооцінкою, відношенням, психічними розладами.

Як свідчать емпіричні дослідження професійна деформація реально існує серед співробітників правоохоронних органів і, зокрема, органів внутрішніх справ. На рівні особистості деформація являє собою якісне відхилення від певного соціального орієнтира, норми, що призводить до змін у поведінці та діяльності. Деформація і девіація (відхильність) являють собою тісно пов’язані, але, що не збігаються за обсягом, феномени. Девіантна поведінка передбачає хоча б часткову, локальну деформацію особистості, в той час як остання не зводиться тільки до девіації, а має й інші суттєві характеристики.

Поряд з психологічною, не менш важливими площинами аналізу девіантної поведінки є соціологічна та кримінологічна.

Показники та рівні професійної деформації співробітників органів внутрішніх справ.

Висновок про наявність і рівень професійної деформації співробітника ОВС можна зробити, спираючись на сукупність параметрів, які розкривають співробітника в службовій діяльності, ставленні до безпосереднього соціального оточення, самого себе. Ця сукупність складається з наступних п’яти узагальнених показників:

1. Упереджене ставлення до об’єкта службової діяльності.

2. Довільно-суб’єктивне тлумачення нормослухняної поведінки (тлумачу як вважаю за потрібне, як хочу, а не так, як вимагають норми права).

3. Перенесення стилю службового спілкування з об’єктом діяльності, окремих професійних методів та прийомів на позаслужбові сфери, спілкування і взаємодію з найближчим соціальним оточенням.

4. Професійне огрубіння особистості співробітника.

5. Зміни в образі “Я” - системі уявлень співробітника про самого себе.

Розкриємо зміст кожного з перерахованих показників та їх емпіричні прояви.

Упереджене ставлення до об’єкта службової діяльності обумовлює специфічний професійний стереотип цього об’єкта, який поступово складається у співробітника.

Конкретними свідченнями упередженого ставлення до об’єкта службової діяльності є:

1. Звинувачувальний нахил або презумпція первісної провини (“будь-який громадянин - потенційний правопорушник”, “доведи, що ти не винний”, “злочинець, а тим більше рецидивіст не підлягає виправленню” і т.п.).

2. Абсолютизація карально-примусових заходів і віра в їх універсальну ефективність.

3. Численні психологічні бар’єри.

Останні мають емоційно-почуттєевий (“відчуваю неприязнь, огиду, презирство) та смисловий характер (“не знаю, не розумію його і не хочу цього робити”, “вважаю, що знаю та розумію, але не хочу це брати до уваги”).

Другий показник професійної деформації, а саме довільно-суб’єктивне тлумачення нормослухняної поведінки, виявляється у тому, що співробітник вважається допустимим умисно (невипадково) порушувати нормативно-правову регламентацію службової діяльності. Сутність такого тлумачення виражається у міркуваннях типу: “Для досягнення мети всі засоби допустимі”, “Якщо норма права обтяжлива і заважає, її можна не дотримуватись” тощо.

Типовими емпіричними індикаторами довільно-суб’єктивного тлумачення нормослухняної поведінки є:

1. Зловживання, перевищення, незастосування (у випадках, що передбачають таке застосування) владних повноважень.

2. Особисте встановлення або сприяння забороненим зв’язкам з об’єктом діяльності.

3. Використання недозволених засобів, методів та прийомів при вирішенні службових завдань.

Конкретні порушення нормативно-правової регламентації службової діяльності досить різноманітні. Так, наприклад, для оперативно-слідчого апарату ОВС найбільш поширеними є:

• не реагування на заяви та повідомлення про злочини, приховування злочинів від обліку;

• необґрунтоване порушення кримінальних справ при відсутності для цього достатніх підстав;

• незаконні відмови в порушенні кримінальних справ у випадках, передбачаючих розслідування;

• неправильне застосування підстав для відмови в порушенні кримінальної справи;

• порушення термінів розгляду заяв і повідомлень про проведення таких слідчих дій, виконання яких дозволено тільки після порушення кримінальної справи;

• неповідомлення зацікавлених осіб про відмову в порушенні кримінальної справи та нероз’яснення їм права на оскарження прийнятого рішення;

• неправильне складання правозастосовчого акта.

Статистика останніх років існування СРСР свідчить, що в 93% випадків вчинення працівниками насильницьких злочинів зафіксовано тривале вживання спиртних напоїв, а в 7% встановлений хронічний алкоголізм. Хронічні алкоголіки складали 85% серед осіб, які здійснили убивства і тяжкі тілесні ушкодження, 9.3% серед тих хто скоїв суїцид чи його спробу.

Необхідно зазначити, що вживання алкоголю на службі та поза службою не є виключно “надбанням” співробітників ОВС України. Ця проблема актуальна навіть для такої “благополучної” країни, як США. У численних публікаціях американських фахівців (М.Браун, Л.Дішлаколф, Дж.Міндерман та ін.) зазначається, що вживання алкоголю та наркотиків є однією з типових реакцій поліцейських на стресовість служби.

Характеризуючи третій показник професійної деформації, а саме, перенесення стилю службового спілкування з об’єктом, окремих методів та прийомів на позаслужбові сфери, підкреслимо, що це перенесення спочатку здійснюється неусвідомлено. З поглибленням деформації виникає тенденція до мимовільності та автоматизму.

Співробітник може настільки ідентифікуватися з професією, що поза власною волею залишається професіоналом у всіх сферах позаслужбового життя. Конкретними проявами цього є, наприклад, зайняття в громадському транспорті місця, найбільш зручного для огляду, перевертання паперів із записами лицьовим боком униз при появі іншої людини, мимовільна фіксація зовнішності громадян, номерних знаків автомобілів, недоречне вживання професійного гумору, подавання команд самому собі тощо.

Четвертий показник професійної деформації, а саме своєрідне “огрубіння” особистості, полягає в звуженні кола інтересів та потреб, їх змістовному спрощенні аж до примітивізму. Поступово, але неухильно обмежується коло позаслужбового спілкування, втрачається відчуття спільності з різними верствами населення. Врешті-решт службова діяльність виявляється самодостатньою, єдино важливою і бажаною сферою активності особистості, інше виконує роль сателіта.

Типовою ознакою професійного огрубіння особистості є емоційно-почуттєве збідніння. Найчастіше таке збідніння проявляє себе в грубощах, жорстокості, втраті здатності до емпатії, у професійному цинізмі.

Конкретними свідченнями професійного огрубіння особистості співробітника ОВС виступають :

1. Бажання під різними приводами подовш знаходитися на службі при відсутності в цьому об’єктивної необхідності;

2. Стійка цікавість до службових справ при знаходженні поза службою (у позаробочий час, вихідні, відпустці);

3. Самовідчуття звичності, бажаності від знаходження в службовому середовищі, порівняно з цивільним, носіння статутної форми одягу.

П’ятим, завершальним показником професійної деформації є зміни в образі “Я”. Цей образ виступає як єдність пізнавального, емоційно-оціночного і поведінкового компонентів. Забезпечуючи внутрішню узгодженість особистості, певну інтерпретацію досвіду, він виконує функцію самоустановки і є джерелом очікувань. Образ “Я” суттєво впливає на активність особистості в цілому, відносини з соціальним оточенням, особливості виконання діяльності.

Деформаційні зміни зачіпають перш за все професійну складову образу “Я”. Це уявлення про професійно важливі риси, їх відповідність діяльності і можливості компенсації, задоволеність власною компетентністю, займаною посадою, соціальним визнанням як професіонала, перспективами росту.

Конкретними індикаторами змін в образі “Я” виступають :

1. Стійка завищена професійна самооцінка (оцінка себе як професіонала);

2. Поблажливість у професійній оцінці колег по службі з можливою орієнтацією на думку начальника;

3. Хворобливе реагування на критику і контроль за своєю діяльністю;

4. Жорстка орієнтація на особистий досвід, включаючи презумпцію власної непогрішності (“я завжди дію правильно, бо все знаю, для мене немає таємниць”).

Небезпека деформації образу “Я” полягає в тому, що в нових ситуаціях вона призводить до переоцінки власних можливостей, недооцінки, а то й нехтування вимогами ситуації і, як наслідок – неоптимальних і навіть помилкових дій.

Процесуально професійна деформація складається з трьох основних рівнів: початкового, середнього та глибинного, що неоднаково впливають на ефективність службової діяльності.

Класифікація детермінант професійної деформації .

До групи об’єктивних, класифікації, належать:

1. Специфіка професійної діяльності – конфліктність та екстремальність службових ситуацій, дефіцит часу, фізичні, психічні перевантаження.

2. Постійний контакт зі злочинним середовищем, що розтлінно впливає на співробітників.

3. Недоліків організації та управлінні діяльністю підрозділів, зокрема, “відсоткоманія”, погані взаємодія служб, система звітності.

4. Негативний вплив на тих колег по службі, що допускають зловживання владними повноваженнями, формалізм і байдужість до людей, халатність при виконанні службових обов’язків.

5. Відсутність ефективного контролю з боку керівництва і безпосереднього начальника.

6. Оперативно-технічне оснащення, що не відповідає вирішуваним завданням.

7. Несприятливі побутові умови співробітників.

8. Помилки в підборі та розстановці кадрів.

9. Прорахунки у виховній роботі.

До групи суб’єктивних чинників В.В.Куліченко та В.П.Столбовий відносять :

1. Низький службово-професійний рівень співробітника, його небажання удосконалювати професійні якості.

2. Недостатню психологічну підготовленість працівника, особливо в саморегуляції поведінки і, як наслідок, зняття психологічного навантаження шляхом зловживання алкоголем.

3. Несприятливий морально-психологічний клімат у підрозділі, відсутність єдності особистих і колективних інтересів.

4. Недостатню розвиненість морально-ділових і вольових якостей співробітника.

5. Невміння відділити інтереси справи від інтересів кар’єри, схильність до корпоративності, групівщини, позиції власної виключності.

6. Невміння співробітника раціонально організовувати робочий час, знімати стрес, відволікатися від негативних емоцій в позаслужбовому спілкуванні в сім’ї.

До юридичних факторів, на думку авторів класифікації, відносяться недосконалість законодавства, нечітка відрегульованість роботи співробітників, відсутність юридичних гарантій, захищаючих співробітників від незаконних наказів начальників.

Економічні фактори полягають у відсутності чітких економічних стимулів діяльності, зрівнялівки в оплаті, неефективній системі присвоєння спеціальних звань, можливості отримувати в повсякденній роботі побічний матеріальний та інший зиск.

Організаційно-технічні фактори найбільш чисельні і складаються з слабкого контролю з боку керівництва, невмілого підбору та розстановки кадрів, специфічної професійної діяльності, нечітких критеріїв її оцінки, недостатніх заходів щодо підвищення кваліфікації, некомпетентного втручання керівництва в роботу підрозділів, відсутності наукової організації праці, недостатньої матеріально-технічної бази і технічної оснащеності служб.

До інтелектуальних факторів відносяться низький рівень професійних знань співробітників, їх культури, перш за все, правової, недоліки у вихованні і самовихованні.

Соціально-психологічні фактори полягають у грубощах та неврівноваженості керівників, безпосередніх начальників, самих співробітників, соціальній, груповій, національній нетерпимості, самовпевненості, пихатості, кар’єризмі, низькому самоконтролі.

Шляхи подолання професійної деформації.

Безпосередні заходи (вони ж напрямки профілактики) включають :

1. Удосконалення виховної роботи в службовому колективі;

2. Покращення організації управління службою, підрозділом;

3. Якісну професійну підготовку кожного співробітника;

4. Створення здорового морально-психологічного клімату.

У межах цих заходів-напрямків рекомендується здійснювати практичні дії, відповідальність за організацію та проведення яких повинен нести начальник служби, підрозділу. Найважливішим захисним заходом від професіональної деформації виступає психологічна підготовка співробітників. У зв’язку з цим пропонується, зокрема, впроваджувати індивідуальні комплекси відновлення емоційної рівноваги. Так, при виникненні почуття люті, агресивності доцільно здійснити імітацію боксу (карате) з уявним супротивником, дихальні вправи чи присідання, прогулянку поза службовою територією.

При визначенні шляхів, можливостей профілактики і корекції професійної деформації принципово важливо виходити з того, що вона є результатом впливу сукупності детермінант. Ці детермінанти різняться за характером, інтенсивністю, тривалістю впливу.

Центральним, визначальним напрямком тут виступає поступове зміщення акцентів у державній правоохоронній політиці і стратегії діяльності ОВС.