II. Особливості розгляду спорів залежно від об'єкта охорони навколишнього природного середовища

2.1. Спори, пов'язані з порушенням законодавства про охорону та використання земель

За інформацією, наданою господарськими судами, за період, що узагальнюється, місцевими господарськими судами розглянуто 263 справи щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону та використання земель, що становить 23 % від загальної кількості спорів, категорії, що узагальнюється, розглянутих місцевими господарськими судами.

Причинами виникнення спорів, пов'язаних з охороною та використанням земель, стало невідшкодування в добровільному порядку шкоди, заподіяної державі внаслідок недотримання вимог Закону України "Про відходи"таЗакону України "Про охорону навколишнього природного середовища", зокрема щодо отримання дозволів та лімітів на розміщення відходів, а також перевищення обсягів вивезення побутових відходів.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про охорону земель"власники і землекористувачі, у тому числі орендарі земельних ділянок, зобов'язані дотримуватись вимог земельного та природоохоронного законодавства, проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не спричиняють шкідливого впливу на стан земель, вживати заходів щодо запобігання негативному екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків останнього.

Статтею 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"встановлено обов'язок суб'єктів права власності на відходи вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.

Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів, з додержанням санітарних і екологічних норм, способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Визначені для зберігання та видалення відходів місця чи об'єкти мають використовуватися лише для заявлених на одержання дозволу відходів.

Як засвідчив проведений аналіз судової практики, господарські суди по-різному підходять до вирішення питання визначення належного відповідача у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про відходи (стаття 43 Закону України "Про відходи"тастаття 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища") у випадках, коли контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на території, підвідомчій відповідній місцевій раді, встановлювавсяфакт правопорушення, вчиненого невстановленими особами.

Як правило, позови в таких випадках заявлялись до органу місцевого самоврядування (відповідна місцева рада). Позовні вимоги обґрунтовувались порушенням відповідачем вимог Закону України "Про відходи" (статті 21,42) та вимог Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (статті 55,68).

Так, господарський суд Харківської області задовольнив позов Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Харківській області до Русько-Лозівської сільської ради про стягнення шкоди, заподіяної забрудненням і засміченням земельної ділянки твердими побутовими відходами виходячи з такого.

За змістом статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування"до повноважень виконавчих органів сільських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, зокрема щодо зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про відходи"органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують організацію збирання і видалення побутових відходів, у тому числі відходів дрібних виробників, створення полігонів для їх захоронення, а також організацію роздільного збирання корисних компонентів цих відходів, вирішують питання щодо ліквідації несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів.

Судом встановлено, що у зв'язку з нездійсненням Русько-Лозівською сільською радою таких заходів має місце порушення статті 42 Закону України "Про відходи".

Відповідно до статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної, цивільної чи кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Рішення господарського суду Харківської області у цій справі ні в апеляційному, ні в касаційному порядку не оскаржувалось.

Такої самої позиції дотримувався господарський суд Полтавської області, задовольняючи позовні вимоги за позовом Державного управління екології та природних ресурсів у Полтавській області до відповідних місцевих рад про стягнення збитків, спричинених державі в результаті утворення несанкціонованих звалищ побутових відходів.

Судові рішення у зазначених справах у касаційному порядку не оскаржувались.

Разом з тим, Вищий господарський суд України не поділяє таку правову позицію господарських судів.

Залишаючи касаційну скаргу Державного управління екології та природних ресурсів у Донецькій області без задоволення, рішення господарського суду Донецької області та постанову Донецького апеляційного господарського суду - без змін у справі за позовом Державного управління екології та природних ресурсів у Донецькій області до Новотроїцької селищної ради про стягнення збитків, суд касаційної інстанції зазначив таке.

Згідно із статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктом 7 статті 33 цього Законудо відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства.

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"встановлені повноваження місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища (зокрема здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища), відповідно до яких місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції.

Як вбачається зі змісту повноважень, місцеві ради не несуть відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища на їх території невстановленими особами. Сільська рада не входить до переліку осіб, які згідно ізстаттею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"тастаттею 43 Закону України "Про відходи"зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, оскільки не є установою, діяльність якої пов'язана з відходами.

При розгляді спорів щодо відшкодування шкоди, завданої забрудненням і засміченням земельних ресурсів, судам належить також ретельно досліджувати правові підстави для застосовування такої відповідальності.

Так, у справі господарського суду Черкаської області за позовом Державної екологічної інспекції в Черкаської області до ТзОВ "Причал-ЯВАМ" про стягнення суми рішенням господарського суду Черкаської області, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено за недоведеністю позивачем позовних вимог.

Місцевим господарським судом було встановлено, що розпорядження (завдання) Державного управління екології та природних ресурсів у Черкаській області на проведення зазначеної перевірки не видавалось; акт перевірки містить лише перелік земельних ділянок різної площі; схема їх розміщення відсутня. Акт перевірки не містить відомостей щодо: земель, на яких виявлено засмічення; об'єму забруднюючої речовини та її назви та групи небезпечності; товщини земельного шару, що є розмірною одиницею для розрахунку витрат на ліквідацію забруднення залежно від глибини просочування, а також щодо інших показників, необхідних для визначення розміру шкоди. Доводи відповідача про те, що інженерно-екологічні вишукування під час перевірки не проводились, позивач не спростував.

Відхиляючи доводи скаржника, колегія суддів Вищого господарського суду України, зокрема, зазначила таке.

Згідно з Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України N 171 від 27.10.97, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.05.98 за N 285/2725 (станом на 17.08.2006), не передбачено окремої відповідальності за "засмічення" земель, а встановлена методика визначення розмірів шкоди, зумовленої "забрудненням" земель. "Забруднення земель" визначене як "виявлене привнесення чи виникнення в зоні аерації одного і більше інгредієнтів (або їх комбінацій), що можуть погіршити продуктивність і якість біоти".

Термін "засмічення" було введено до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавствалише після проведеної перевіркинаказом N 149 від 04.04.2007, тому колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для застосовування відповідальності за засмічення земельної ділянки.

Судові рішення залишено без змін, касаційну скаргу - без задоволення.