1.3. Підстави цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди при вирішенні спорів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища

Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди передбачені статтями 1166та1187 Цивільного кодексу України. При цьомустаттею 1187 цього Кодексуврегульовані правовідносини, що виникають із спричинення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, яким є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Зазначені підстави застосовуються і при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Проведений аналіз судової практики засвідчив, що не в усіх випадках господарськими судами вірно встановлюється наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як протиправність дій (бездіяльності) заподіювана шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вина особи, яка заподіяла шкоду, та розмір заподіяної шкоди; не враховуються також особливості правового регулювання настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди залежно від способу її завдання.

Характерним прикладом є справа за позовом прокурора Черняхівського району Житомирської області в інтересах держави в особі Черняхівської районної державної адміністрації до суб'єкта підприємницької діяльності Ю. А. Денисевича (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області).

Рішенням господарського суду Житомирської області, яке залишено без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено.

Суди дійшли висновку, що відповідачем здійснено самовільний спуск води на водному об'єкті, чим заподіяно шкоду державі.

Скасовуючи судові рішення по справі та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України звернув увагу судів, зокрема, на таке.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов щодо покладення на відповідача відповідальності за збитки, судові інстанції не врахували повною мірою положення законодавства, на підставі сукупної оцінки наявних у справі доказів не встановили обставини, з яким закон пов'язує відшкодування шкоди, а саме - наявність повного складу правопорушення як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Колегія погоджується з судами в тому, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушника. Відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Однак суди, вирішуючи спір, не перевіряли заперечення відповідача щодо відсутності його вини в заподіянні шкоди.

У справі за позовом Полтавського природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Соколовобалківської сільської ради до ВАТ "Укртранснафта" в особі структурного підрозділу Кременчуцького районного нафтопровідного управління "Придніпровські магістральні нафтопроводи" про стягнення збитків, завданих внаслідок забруднення земель, місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, не врахував того факту, що шкоду нанесено особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки.

Місцевий господарський суд виходив з того, що причиною заподіяння шкоди (на належному відповідачу нафтопроводі "Лисичанськ-Кременчук", на землях сільськогосподарського призначення позивача, стався аварійний вилив нафти у зв'язку з пошкодженням нафтопроводу невідомими особами) стали протиправні дії третіх осіб, пов'язані з незаконним використанням джерела підвищеної небезпеки, а не відповідача (відповідальність за таку шкоду повинна покладатися на особу, яка вчинила такі протиправні дії, на загальних підставах) та із того, що відповідачем у добровільному порядку були проведені роботи з ліквідації шкідливих наслідків виливу нафти, відшкодовані збитки на загальну суму 25519,96 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погодилася з такими висновками суду першої інстанції, оскільки пунктом 5 статті 1187 Цивільного кодексу Українипередбачено, щоособа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, для вирішення питання по суті господарському суду слід було встановити наявність умислу потерпілого або непереборної сили.

Надаючи оцінку діяльності відповідача з транспортування нафти магістральними нафтопроводами, місцевий господарський суд виходив із приписів постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.95 р. N 554 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку"та зазначив, що відповідач не здійснює діяльності з видобування нафти, нафтохімію і нафтопереробку, а отже, не є об'єктом підвищеної екологічної небезпеки, але при цьому не звернув уваги напункт 1 статті 1187 Цивільного кодексу України, якою передбачено відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, а самеджерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Також статтею 1 Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки"встановлено, що об'єкт підвищеної небезпеки це - об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру; небезпечна речовина - хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров'ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям.

Рішення господарського суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Харківський апеляційний господарський суд скасував рішення місцевого господарського суду у справі за позовом прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Державного управління екології та природних ресурсів у Сумській області до ВАТ "Укрнафта" в особі Качанівського газопереробного заводу про стягнення шкоди, заподіяної незаконним забрудненням підземних вод нафтопродуктами.

Апеляційний господарський суд виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що шкоду нанесено в результаті господарської діяльності відповідача; порушення відповідачем умов водокористування, які передбачені Методикою, не зафіксовані; вина Товариства у забрудненні навколишнього природного середовища не доведена.

Вищий господарський суд України, скасовуючирішення апеляційного господарського суду та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду, зазначив таке.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд Сумської області керувався приписами статей 68,69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"таЦивільним кодексом України, з посиланням на те, щоособа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до статті 105 Водного кодексу Українипідприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні вживати заходів до попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостереджувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у забрудненні та засміченні вод, порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду.

Судом взято до уваги розрахунок збитків, зроблений Державною інспекцією з охорони навколишнього природного середовища на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.95 N 37, наявність актів перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства та висновку Технічного звіту Українського державного головного науково-дослідного та виробничого інституту інженерно-технічних та екологічних вишукувань, виконаного на замовлення Малопавлівської сільської ради.

Ухвалою Верховного Суду України відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

Встановлення вини відповідача в забрудненні повітря стало предметом розгляду.

Господарський суд Луганської області відмовив у задоволенні позовних вимог Стаханово-Алчевського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Теплогорської міської ради до ДП "Луганська обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств" про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок забруднення атмосферного повітря виходячи з того, що вина відповідача в забрудненні повітря відсутня, оскільки природоохоронних заходів щодо гасіння та рекультивації породних відвалів вжити було неможливо через відсутність фінансування цих заходів з боку держави.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 03.05.2006 зазначене рішення залишено без змін.

Скасовуючи судові рішення у цій справі та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, слід керуватися нормами природоохоронного, природоресурсного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, а з питань, не врегульованих цим законодавством, - відповідними правилами цивільного законодавства.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення.

Відповідач є юридичною особою, веде господарську діяльність, несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах належного йому майна відповідно до чинного законодавства.

Судами встановлено факт порушення відповідачем природоохоронного законодавства і встановлено, що в результаті цього заподіяно шкоду державі.

Звільняючи підприємство від компенсації заподіяної шкоди, суди не досліджували Проект ліквідації шахти "Центральне-Ірміне", який узгоджений в установленому законом порядку, пройшов державну екологічну експертизу і є обов'язковим для виконання підприємством, яке здійснює ліквідацію шахти. Судами не досліджено, як він виконувався відповідачем.

Колегія суддів погодилася з доводами прокуратури, що відсутність фінансування з боку Міністерства не звільняє відповідача від компенсації збитків.