Логіка та методи наукових досліджень

Наукове пізнання і наукове дослідження

Наука - вид людської діяльності, спрямований на здобуття нових знань про об'єктивні закони природи, суспільства і мислення. Результат цієї діяльності - знання.

Пізнання - процес руху людської думки від незнання до знання.

Наукове пізнання має два рівні:

Емпіричний - знання здобувається безпосередньо досвідом.

Теоретичний - знання здобувається за допомогою логіко-гносеологічних засобів (понять, концепцій, системи знань у певній галузі).

Будь-яке пізнання починається із встановлення окремих, часом не пов'язаних між собою фактів, які поступово накопичуються і з позиції існуючої теорії піддаються систематизації та узагальненню. В процесі переходу від окремого до загального виявляються принципово нові відношення й інтеграційні якості, створюються нові наукові поняття і нові теорії.

Науковий закон - сформульоване у нових поняттях знання, що відповідає реаліям об'єктивного світу.

Теорія - упорядкована система простіших форм теоретичного відтворення дійсності: наукових ідей, концепцій, принципів, понять, положень і тверджень (постулатів, аксіом).

Принцип - головний, визначальний елемент наукової теорії, який підпорядковує собі інші елементи, органічно пов'язує їх в єдине ціле. Принципи на відміну від законів об'єктивно не існують, їх створюють суб'єкти пізнання як основу упорядкування знань.

Наукова концепція - (от лат. conceptio — розуміння, система) — визначений засіб розуміння (трактовки) якого предмету, явища або процесу; основна точка зору на предмет; провідна ідея для їх систематичного розкриття. Використовується також для визначення основного смислу, конструктивного принципу в науковій та інших видах діяльності.

Спроможність наукової теорії адекватно відобразити сутність явищ і процесів, глибина її висновків значною мірою залежать від зрілості і досконалості наукових понять, якими вона оперує.

Понятие- форма мышления, отражающая существенное свойство связей и отношений предметов и явлений, их противоречия и различия. Мысль или система мысли, обобщающая, выделяющая предметы некоторого класса по определенным общим и в совокупности специфическим для них признакам.

Поня́тие— отображённое в мышлении единство существенныхсвойств, связей иотношенийпредметов илиявлений;мысльили система мыслей, выделяющая иобобщающаяпредметынекоторогоклассапо определённым общим и в совокупностиспецифическимдля нихпризнакам. Понятия суть «сокращения, в которых мы охватываем, сообразно их общим свойствам,множестворазличных чувственно воспринимаемых вещей» (Ф. Энгельс)^[1], а также нечувственных объектов, таких как другие понятия. Понятие не только выделяет общее, но и расчленяет предметы, их свойства и отношения, классифицируя последние в соответствии с их различиями. Так, понятие «человек» отражает и существенно общее (то, что свойственно всем людям), и отличие любого человека от всего прочего.

Категория — любое понятие, которое является «предельно общим» или близким к нему; понятие, обладающее большой мощностью (объёмом).

Виділяють три послідовних етапи розвитку наукових знань:

• розробка теорій, які піддаються перевірці шляхом випробувань;

• зіставлення цих теорій з емпіричними фактами, перевірка їх істинності;

• заміна теорій, які суперечать фактам, новими.

Кожна конкретна теорія пояснює той чи інший «фрагмент» дійсності за допомогою властивих лише їй концептуальних понять і принципів. Пояснення завжди постає у формі узгодженого з теорією і правилами логіки висновку.

Науковий факт (подія чи явище) - є первинним елементом процесу пізнання і реальною основою усіх наукових результатів і висновків.

Науковим дослідженням називається збирання, систематизація, аналіз, узагальнення і логічне осмислення фактів.

За цільовим призначенням вирізняють фундаментальні й прикладні дослідження.

Фундаментальні дослідження спрямовані на розробку нових теорій і нових принципів дослідження, мета яких поглибити знання щодо законів природи і суспільства.

Прикладні дослідження спрямовані на пошук способів практичного використання наукових знань, здобутих у результаті фундаментальних досліджень.

Наукові проблеми - складні суперечливі ситуації, що потребують свого вирішення.

Складність і багатогранність будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності виокремлення в рамках проблеми тем, які, в свою чергу, розгалужуються на певне коло наукових задач (питань). Композиція цих компонент утворює дерево наукової проблеми (рис. 1.1.2).

Залежно від масштабу наукових задач проблема може бути:

• глобальною;

• національною;

• регіональною;

• галузевою;

• міжгалузевою.

Основні критерії при виборі теми дослідження:

• актуальність (ступінь важливості),

• доцільність та практична значущість для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва.

Науковий процес базується на певних методологічних засадах - концепціях і теоріях, що лежать в основі дослідження.

Методологією називається загальна стратегія пізнання, система наукових принципів, форм і методів дослідження, які забезпечують досягнення кінцевого результату.

Парадигма мислення - сукупність неявно заданих регулятивних принципів, переконань, цінностей і технічних засобів. Для суб'єкта пізнання па­радигма слугує своєрідним фільтром, який коригує, деформує і формує образ об'єкта дослідження (рис. 1.1.3).

Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, ефективність якої залежить від кваліфікації і творчих здібностей науковців. Статусу науковця як творчій особистості відповідають, насамперед, такі якості:

• допитливість, високий рівень внутрішнього прагнення до нових знань;

• потяг до самоутвердження, захопленість роботою, прагнення у всьому дійти суті;

• вміння зосереджуватися на конкретних питаннях, не порушуючи логічний розвиток ідеї;

• наполегливість у досягненні мети, ініціативність, готовність до ризику у прийнятті рішень;

• самоорганізація праці та інші «само...» - самоконтроль, самообмеження, самокритичність.

Система норм наукової етики:

• сумлінність у ставленні до пошуку істини, доказовість і обґрунтованість висновків;

• морально-етичні проблеми авторства та публікаційно-інформаційної діяльності.

Результат має бути новим знанням і логічно чи експериментально обґрунтованим та практично значущим.

Етапи наукового дослідження

Наукове дослідження - це складний і багатогранний процес, у якому поєднуються організаційні, технічні, економічні, правові і психологічні аспекти. Формально наукове дослідження можна подати єдиним комплексом у вигляді функції Z:

Z = {Q, Р, I, М, R, Т, С},

де Q - кінцева мета, Р - предметна область, І - Інформаційне забезпечення, М - методичне забезпечення, R - програмне і технічне забезпечення, Т - час реалізації задачі, С - витрати на реалізацію задачі.

Увесь процес дослідження - від творчого задуму до оформлення наукового результату - умовно можна розбити на п'ять послідовних етапів, схематично їх показано на рис. 1.2.1.

На першому етапі на змістовно-теоретичному рівні:

• виявляється природа і сутність досліджуваного явища, його властивості та якісна своєрідність;

• уточнюється понятійний апарат, тобто терміни і поняття стосовно окремих властивостей явища;

• визначається мета, об'єкт та предмет дослідження;

• формулюється послідовна система гіпотез.

Мета дослідження - це очікуваний кінцевий результат.

Для досягнення мети формулюється послідовність відносно самостійних наукових задач, кожна з яких стосується конкретного аспекту наукової теми і підпорядкована меті. Зазвичай наукові задачі даються переліком: проаналізувати..., розробити..., узагальнити..., виявити..., обґрунтувати..., довести..., показати..., описати..., встановити..., вияснити..., визначити... і т.п.

Гіпотеза - наукове припущення, що висувається для пояснення якихось явищ, підлягає перевірці (тестуванню) і за результатами перевірки підтверджується чи спростовується. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то вона перетворюється в наукову теорію.

Залежно від мети вибирається об'єкт і предмет дослідження.

Об'єкт дослідження - це те, що породжує проблемну ситуацію і на що спрямовується процес пізнання. Об'єкт відносно автономний і має чіткі межі. Вирізняють об'єкти:

• природні,

• соціальні,

• ідеалізовані.

Предметом дослідження є найбільш значущі властивості об'єкта, окремі його аспекти, сегменти чи взаємозв'язки, які підлягають вивченню. Об'єкт і предмет як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і частинне (поодиноке). Наприклад:

Об'єкт	Предмет
Фірма	Фінансовий стан фірми
Комерційні банки	Прибутковість банків
Країна	Збалансованість зовнішньої торгівлі

Другий етап - інформаційне забезпечення наукового дослідження.

Інформація - сукупність відомостей про об'єкт та предмет дослідження. Щоб забезпечити наукове дослідження інформацією, необхідно:

• визначити, яка саме інформація потрібна,

• знати джерела інформації і доступ до них.

На другому етапі визначається потреба в інформації, обґрунтовується набір показників, що характеризують об'єкт, здійснюється збирання, накопичення і узагальнення фактів, вибираються і ретельно аналізуються літературні джерела, складаються анотації і реферати цих джерел.

Третій етап наукового дослідження - методичне та програмне забезпечення.

Метод - це спосіб дослідження, інструмент досягнення мети.

Методика - правила використання конкретних методів.

Отже, основні програмно-методологічні питання наукового дослідження можна сформулювати так:

Мета	Для чого проводиться дослідження
Об'єкт	Де здійснюється дослідження
Предмет	Що саме досліджується
Метод	Як досліджується

Четвертий етап - аналіз даних.

Аналіз - систематизація й узагальнення наукових фактів, всебічне вивчення конкретного об'єкта, його структури, характеристик, зв'язків; перевірка правильності, істинності сформульованих гіпотез і тверджень.

Останній (п'ятий) етап - формулювання наукових висновків, доведення істинності власних суджень за допомогою аргументів, оформлення результатів наукових досліджень у формі реферату, курсової чи дипломної роботи, наукового звіту, аналітичного огляду, доповіді, статті.

Аргументація і докази здійснюються за правилами логіки:

• Забезпечення логічного зв'язку між аргументами і тезою. Якщо теза не випливає з аргументів, вона вважається необґрунтованою.

• Аргументи мають бути достатніми і залишатися незмінними, тобто доводити один і той самий висновок.

• Усі поняття і судження мають бути однозначними і визначеними.

Спростування - доведення хибності, необґрунтованості певних тверджень, за умови дотримання основних правил доказу і спростування.

Методи досліджень на емпіричному рівні наукового пізнання

Метод (з грецької) - шлях пізнання. Вирізняють методи загальнонаукові, які за­стосовують у дослідницькому процесі різних наук, і спеціальні - при розв'язанні прикладних наукових задач.

Загальнонаукові методи дослідження умовно поділяють на три групи:

• методи, що використовуються на теоретичному рівні дослідження (індукція, дедукція, системний підхід).

• методи, що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях дослідження (формалізація, абстрагування, аналіз і синтез, систематизація, узагальнення, моделювання),

• методи емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, вимірювання, оцінювання, порівняння, візуально-графічні методи),

Сутність методів, що використовуються на теоретичному рівні, коротко викладено в табл. 1

Таблиця 1. Сутність методів теоретичного рівня пізнання
Метод	Сутність методу
Індукція	Умови від окремого до загального
Дедукція	Умови від загального до окремого
Аналіз	Поділ предмета дослідження на складові з ме­тою всебічного його вивчення
Синтез	Об'єднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле
Аргументація	Раціональний спосіб переконання шляхом обґрунтування та оцінювання доводів на захист певної тези
Абстрагування	Відокремлення істотного від неістотного
Формалізація	Відображення об'єкта чи явища в знаковій фо­рмі
Моделювання	Заміна реального процесу певною конструкцією, яка відтворює основні, найістотніші риси процесу, абстрагуючись від другорядних, неістотних
Системний підхід	Об'єкт дослідження розглядається як система, що об'єднує певну множину взаємодіючих еле­ментів в єдине ціле; взаємозв'язок системи і її складових підпорядковується діалектиці цілого і частинного, загального і окремого
Аналогія	Спосіб пізнання, за яким на основі подібності об'єктів за певними ознаками робиться умовивід щодо подібності їх за іншими ознаками
Інтерпретація	Розкриття змісту явища, тексту чи знакової фо­рми, що сприяє їх розумінню

Методи емпіричного рівня дослідження поділяються на універсальні і специфічні.

Основні складові методології емпіричного дослідження

Спостереження - сплановане, науково організоване збирання даних про будь-які соціально-економічні явища та процеси шляхом реєстрації фактів чи опитування респондентів.

Обстеження - дослідження, коли дослідник спостерігає за процесом, не втручаючись в його перебіг.

Експеримент - це науково поставлений дослід у спеціально створених і контрольованих умовах, які дослідник може відтворювати неодноразово, визначати їх вплив на перебіг відповідних процесів.

Вимірювання - це процедура приписування властивостям явища чи процесу певних значень. В теорії вимірювання властивості називаються ознаками, які можуть бути кількісними і атрибутивними (описовими). Останні поділяються на номінальні і порядкові.

Номінальні - класи чи категорії досліджу­ваних об'єктів (форми власності, організаційно-правові форми господарювання).

Порядкові (рангові) ознаки не лише представ­ляють класи, але й упорядковують їх, встановлюючи по­слідовність типу «більше, ніж», «краще, ніж» і т. ін. Відповідно до приписаних чисел-рангів (1,2, 3,..., п) дані упорядковуються, ранжуються.

Кількісні ознаки можуть бути:

• пе­рвинні абсолютні величини;

• вторинні, розрахункові.

Відмінності, коливання значень певної ознаки називається варіацією.

За характером варіації ознаки поділяються на дискретні та неперервні.

Дискретні ознаки мають лише окремі цілочислові значення: кількість укладених на біржі угод, кількість операторів мобіль­ного зв'язку тощо.

Неперервні ознаки мають будь-які значення у певних межах варіації. Наприклад, частка інвестицій в основний капітал у межах від 0 до 100 %.

За часом спостереження ознаки поділяються на моментні та за певний період (перевезено пасажирів авіалініями за квартал).

Узагальнення - це комплекс послідовних дій по зведенню конкретних одиничних фактів в єдине ціле з метою виявлення типових рис і закономірностей, притаманних досліджуваному явищу. Найважливішими специфічни­ми методами на етапі узагальнення даних є класифікації та ви­користання узагальнюючих показників.

Порівняння - один з найпоширеніших методів пізнання, який встановлює подібність або відмінність різних об'єктів дослідження за певними ознаками. Результатом порівняння є відносна величина. Існує три аспекти порівняння:

Порівняння з еталоном - нормативом, стандартом, оптима­льним рівнем.

Порівняння в часі. Передумовою обчислення відносних величин динаміки с порівнянність даних за одиницями вимірювання (для вартісних показників - порівнянність цін), за методикою розрахунку показника, за мас­штабом об'єкта.

Територіально-просторові порівняння. Найчастіше - це регіональні чи міжнародні порівняння показників економічного розвитку або життєвого рівня населення. Вибір бази порівняння довільний. Головне, щоб методика розрахунку показників, що порівнюються, була однаковою. Наприклад, рівень безробіття за методологією Міжнародної організації праці (МОП) у 2001 р. становив, у %: в Україні - 11,1, у Німеччині - 7,9. Отже, в Украї­ні рівень безробіття був майже в 1,4 рази вищий (11,1 : 7,9 = 1,40).

Інтенсивність поширення явищ - відношення різнойменних абсолютних величин: у чисельнику - обсяги певного явища (кількість подій, фактів), у знаменнику - обсяг середовища, якому це явище (подія) властиве. Наприклад, по­казники технічного рівня виробництва (електрооозброєність праці), ефективності використання ресурсів (продуктивність пра­ці), економічного розвитку країни (валовий внутрішній продукт на душу населення), життєвого рівня населення (телефонів на 100 сімей), інших аспектів суспільного життя.

Якщо обсяги явища незначні щодо обсягів середовища, то результат їхнього співвідношення збільшується в 100, 1000 і більше разів.

При дослідженні масових явищ і процесів широко викорис­товують середні величини.

У статистичних числах-показниках поєднуються аналіз і синтез, індукція і дедукція. І незважаючи на те, що з позиції канонічних правил логіки висновки за емпіричними даними мають характер неповної індукції (завжди імовірні), вони теоретично (дедуктивно) обґрунтовані, і їхня роль у наукових дослідженнях незаперечна.