1 Теоретичні основи аналізу використання основних виробничих ресурсів
Теоретичні засади поняття «виробничі ресурси підприємства» та «основні виробничі фонди», їх класифікація
Забезпечення стійкої конкурентоспроможності підприємства та підвищення ефективності його функціонування в умовах фінансової нестабільності безпосередньо залежить від ефективності використання його виробничих ресурсів. Поняття «виробничі ресурси підприємства» дуже поширене, але дослідженню цієї категорії присвячено небагато праць, що зумовлює актуальність дослідження цієї економічної категорії.
Для визначення сутності категорії „виробничі ресурси підприємства” розглянемо поняття „ресурс”.
Термін „ресурс” походить від французького — допоміжний засіб, та тлумачиться як засоби, запаси, можливості, джерела доходів. Під засобами розуміють прийоми, способи дії для досягнення чого-небудь, а також предмети, пристосування (або їх сукупність), необхідні для здійснення будь-якої діяльності [1].
Інтенсивність використання виробничих ресурсів виявляється в таких узагальнюючих показниках, як продуктивність праці, фондовіддача основних виробничих фондів, матеріаломісткість виробництва продукції, а ефективність використання виробничих ресурсів, у свою чергу, виявляється в трьох вимірах:
1) в обсязі та якості виробленої і реалізованої продукції;
2) у величині споживання або витрат ресурсів на виробництво, тобто собівартості продукції;
3) у величині ресурсів, що застосовані, тобто авансованих для господарської діяльності основних і оборотних фондах.
А. Ільїн, В. Волков до виробничих ресурсів підприємства відносять трудові, виробничі фонди, інвестиції та інформаційні ресурси [2].
Вони виділяють наступні показники використання виробничих ресурсів:
— показники використання трудових ресурсів:
темпи зростання продуктивності праці; доля приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці; економія чисельності працівників; зарплато ємність продукції (зарплатовіддача); трудомісткість продукції, товарів, послуг (працевіддача); відносна економія трудових ресурсів і фонду заробітної плати і ін.;
— показники використання основних фондів:
фондомісткість продукції (фондовіддача); відносна економія основних виробничих фондів;
— показники використання оборотних фондів:
оборотна фондомісткість продукції (оборотна фондовіддача); відносна економія оборотних фондів; матеріаломісткість продукції (матеріаловіддача); відносна економія матеріальних ресурсів (витрат) і так далі;
— показники використання інвестицій: капіталоємність продукції (капіталовіддача); відносна економія інвестицій.
А. Калініна виділяє наступні види виробничих ресурсів: основні фонди та виробничі потужності, оборотні кошти та оборотні засоби, трудові ресурси, сировинні та паливно-енергетичні ресурси, інвестиції.
Для кожного виду виробничих ресурсів автор пропонує використовувати наступні показники ефективності:
— для основних фондів: показники стану та руху (коефіцієнт зносу, придатності, оновлення та вибуття), коефіцієнт інтенсивності та екстенсивності використання устаткування, фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт змінності, коефіцієнт змінного режиму часу, коефіцієнт загрузки устаткування у часі, інтегральний коефіцієнт використання основних фондів.
— для оборотних засобів: швидкість обороту оборотних коштів, коефіцієнт обороту, віддача оборотних коштів, коефіцієнт закріплення, абсолютне та відносне вивільнення оборотних коштів, вартісні, натурально-вартісні та натуральні показники матеріалоємності.
— для трудових ресурсів: продуктивність праці та трудомісткість, показники стану та структури кадрового складу робітників (коефіцієнт вибуття, прийому, стабільності, текучості, структура кадрів, коефіцієнт чисельності основних робітників, показник середньооблікової чисельності робітників).
— для інвестицій: чиста приведена вартість, внутрішня норма доходності інвестиційного проекту, рентабельність проекту, термін окупності [3].
Систематизуючи розглянуті підходи до складу виробничих ресурсів, пропонуємо наступну класифікацію виробничих ресурсів за ознаками, розглянемо табл. 1.1.
Таблиця 1.1 - Класифікаційні групи виробничих ресурсів підприємства за ознаками
|
За фізичним змістом |
За економічним змістом |
За призначення в процесі виробництва |
|
|
|
Оскільки розвиток підприємства передбачає наявність виробничих ресурсів певної кількості та якості, то проведення обґрунтованої оцінки використання виробничих ресурсів набуває особливого практичного значення для кожного підприємства (табл. 1.1).
Більшість українських підприємств використовує для оцінки ефективності використання виробничих ресурсів стандартну методику економічного аналізу. Для цього проводиться аналіз ефективності використання окремих видів виробничих ресурсів: основних фондів, трудових ресурсів та оборотних коштів. На нашу думку, для узагальнення існуючих окремих методик аналізу, необхідна розробка методики оцінки ефективності використання виробничих ресурсів за допомогою комплексного (інтегрального) показника використання виробничих ресурсів підприємства. Це дозволить більш швидко та об’єктивно оцінити результати діяльності підприємства, оцінити конкурентне положення підприємства та запропонувати стратегічні напрями його розвитку.
Невід'ємною умовою здійснення господарської діяльності є забезпечення підприємства, поряд з матеріальними і трудовими ресурсами, необхідними основними засобами - будівлями, спорудами, устаткуванням, транспортними і іншими засобами.
Основні засоби є найбільш значимою складовою частиною майна підприємства і його необоротних активів.
Від міри оснащеності підприємства основними засобами і ефективного їх використання в значній мірі залежить об'єм виробленої продукції, отримуваний підприємством кінцевий результат.
Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку, зростання і вдосконалення технічної оснащеності і продуктивності праці персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, складають матеріальну основу виробничої потужності підприємства.
Відповідно до Положення (Стандарту) №7 «Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство містить з метою їх використання в процесі виробництва або постачання товару, надання послуг, здача їх в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він триває більше року)» [5].
У Законі Україні «Про оподаткування прибутку підприємств» вказано: «Під терміном «основні фонди» необхідно розуміти матеріальні цінності, які використовуються в господарській діяльності платника податку протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом».
Відповідно до пункту 1 Інструкції обліку груп основних фондів, «До основних фондів (засобам) відносяться будівлі, споруди, устаткування, обчислювальна техніка, прилади, транспортні засоби, інструменти, інвентар і інші матеріальні цінності (засоби праці), які діють в натуральній формі протягом довгого часу і вартість яких поступово зменшується у зв'язку із зносом».
Для обліку, оцінки і аналізу основні засоби класифікують по ряду ознак. Залежно від функціонального призначення (характеру участі в процесі виробництва) основні засоби підрозділяються на виробничі і невиробничі.
Основні виробничі фонди галузей промисловості, підприємств відповідно до Типової класифікації розподіляються по наступних видах (групам і підгрупам). Будівлі – архітектурно-будівельні об'єкти, які забезпечують необхідні умови, для виробничого процесу і сприяють збереженню машин і устаткування. До них відносяться корпуси і будови, зайняті різними цехами, майстернями, гаражами, паровозними і вагонними депо або установками для виконання виробничих функцій. У цю групу включають і будови, необхідні для виконання адміністративно-господарських, постачальницьких і збутових функцій підприємства (контори, склади, комори і тому подібне). До будівель відносять і всі споруди, що примикають до них, в т.ч. внутрішні системи опалювання, освітлення, водо-, газо-, теплопроводи і тому подібне. Споруди – інженерно-технічні об'єкти для технічних функцій, необхідні для виробництва і не пов'язані із зміною предметів праці. Передавальні пристрої – пристрою для передачі енергії, рідких і газоподібних речовин (лінії електропередачі і зв'язку, нафто- і газопроводи, водопровідні і каналізаційні споруди, трансмісії і так далі). Машини і устаткування, у тому числі силові машини і устаткування – засоби, призначені для вироблення і перетворення енергії (генератори, двигуни, силові машини і устаткування – засоби, призначені для вироблення і перетворення енергії (генератори, двигуни, силові трансформатори і тому подібне); робочі машини і устаткування – всі види робочих машин, агрегатів і устаткування, використовувані для безпосередньої дії на предмет праці при виготовленні продукції або його переміщення (верстати, конвеєри, крани і ін.); вимірювальний і регулюючий для виміру тиск, потужності і інших величин, що мають самостійне значення і що не є складовою частиною іншого інвентарного об'єкту; обчислювальна техніка – різні ЕОМ, керівники, аналогові, клавішні і інші машини; інші машини і устаткування, що не увійшли до перерахованих вище груп. Транспортні засоби – різні засоби для перевезення вантажів і людей (пересувний склад всіх видів транспорту, окрім транспортерів і інших засобів, що включаються до складу виробничого устаткування). Інструменти всіх видів – затиски, лещата, облямовування і так далі Виробничий інвентар і приладдя – різні предмети для полегшення виконання виробничих операцій (столи, верстаки), охорони праці (обгороджування, вентилятори) і зберігання предметів праці (стелажі, тара, резервуари). Господарський інвентар – гардероби, столи, що пишуть машинки, копіювальні пристрої і ін.
Відображена на рисунку 1.1 видова класифікація основних фондів використовується системами бухгалтерського обліку і статистики, що діють.
В Україні до прийняття Податкового кодексу був прийнят порядок укрупненого методу визначення амортизації згідно якого виділяли чотири групи основних фондів:
Перша — будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої;
Друга — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні прилади;
Третя — основні фонди, не включені до першої і другої групи.
Четверта — електромеханічні прилади і інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичної обробки інформації, телефони, інше офісне оснащення.
У відповідності з Податковим кодексом основні фонди розподіляли на 16 груп, для яких встановлено річні норми амортизації, наприклад група 3: будівлі – 20%, споруди – 15%, передавальні пристрої – 10%.
Будівлі Споруди Передавальні
пристрої
-
Силові машини і устаткування -
Робочі машини і устаткування -
Вимірювальні і регулюючі пристрої
Виробничий
інвентар і інше устаткування
Рисунок 1.1 – Видова класифікація основних фондів
Основні фонди промислового підприємства (об'єднання) є сукупністю матеріально-речових цінностей, що створених суспільною працею, тривало беруть участь в процесі виробництва в незмінній натуральній формі і що переносять свою вартість на виготовлену продукцію по частинах у міру зносу.
До невиробничих відносяться основні засоби, які не беруть участь прямо або побічно в процесі виробництва, а призначені для цілей невиробничого вжитку, житлового і соціально, - комунального обслуговування трудящих (основні засоби житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, культури і ін.).
До особливих ознак основних фондів відносять:
1. Основоположна форма власності – державна.
2. Характер відтворення на макрорівні – планомірний.
3. Рушійний імператив – державний план, економія.
4. Пріоритет натурально-речової форми.
5. Орієнтація на максимальне використання виробничих потужностей підприємств.
6. Характер економічного зростання і використання основних фондів – переважно екстенсивний.
7. Технологічний прогрес має фондомісткий характер у рамках індустріальної стадії зростання [6].
Не дивлячись на те, що невиробничі основні фонди не роблять безпосереднього впливу на обсяг виробництва і зростання продуктивності праці, їх постійне збільшення нерозривно пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства, з підвищенням матеріального і культурного рівня їх життя, що кінець кінцем впливає на результати діяльності підприємств.
По приналежності основні фонди підрозділяються на власні і орендовані. Основні виробничі фонди залежно від міри їх дії на предмет праці розділяють на активні і пасивні.
До активних відносяться такі основні фонди, які в процесі виробництва безпосередньо впливають на предмет праці, видозмінюючи його (машини і устаткування, технологічні лінії, вимірювальні і регулюючі прилади, транспортні засоби).
Всі останні основні фонди можна віднести до пасивних, оскільки вони безпосередньо не впливають на предмет праці, а створюють необхідні умови для нормального протікання виробничого процесу (будівлі, споруди і ін.).
Чим вище доля устаткування у вартості основних виробничих фондів, тим за інших рівних умов більше випуск продукції, вище показник фондовіддачі. Тому поліпшення структури основних фондів розглядається як умова зростання виробництва, зниження собівартості, збільшення грошових накопичень підприємств.
Найважливішими чинниками що впливають на структуру основних виробничих фондів, є: характер продукції, що випускається, рівень механізації і автоматизації, рівень спеціалізації і кооперації, кліматичні і географічні умови розташування підприємств.
Перший чинник впливає на величину і вартість будівель, долю транспортних засобів і передавальних пристроїв. Чим більше обсяг випуску продукції, тим вище питома вага спеціальних прогресивних робочих машин і устаткування. Така ж картина характерна і відносно впливу на структуру фондів третього і четвертого чинників. Від кліматичних умов залежить доля будівель, споруд.
Поліпшити структуру основних виробничих фондів дозволяє:
- оновлення і модернізація устаткування;
- вдосконалення структури устаткування в результаті збільшення долі прогресивних видів верстатів і машин, особливо верстатів для виконання фінішних операцій, автоматичних і напівавтоматичних верстатів, універсальних агрегатних верстатів, автоматичних ліній, верстатів з числовим програмним управлінням;
- краще використання будівель і споруд, установка додаткового устаткування на вільних площах;
- правильна розробка проектів будівництва і високоякісне виконання планів будівництва підприємств;
- ліквідація зайвого і мало використовуваного устаткування і установка устаткування, що забезпечує правильніші пропорції між його окремими групами.
Як було вказано вище, облік і планування основних фондів ведуться в натуральній і грошовій формах.
Існує декілька видів оцінок основних фондів, пов'язаних з тривалою участю їх і поступовим зношенням в процесі виробництва, зміною за цей період умов відтворення - за первинною, відновною і залишковою вартістю.
Первинна вартість ОВФ – це сума витрат на виготовлення або придбання фондів, їх доставку і монтаж. Вона застосовується для визначення норми амортизації і розмірів амортизаційних відрахувань, прибутку і рентабельності активів підприємства, показників їх використання.
З перебігом часу на балансі підприємства основні фонди відбиваються за змішаною оцінкою, тобто за поточними ринковими цінами їх створення або придбання. Виходить, що оцінка основних фондів за первинною вартістю в сучасних умовах господарювання не відображає їх дійсну вартість, і тому виникає необхідність переоцінки основних фондів і приведення їх до єдиних вартісних вимірників. Для цієї мети використовується оцінка основних фондів за відновною вартістю.
Відновна вартість – це витрати на відтворення основних фондів в сучасних умовах; як правило, вона встановлюється під час переоцінки фондів.
В процесі експлуатації основні фонди зношуються і поступово втрачають свою первинну (відновну) вартість. Для оцінки їх реальної величини необхідно виключити вартість зношеної частини фондів. Це і буде залишкова вартість основних фондів, що є різницею між первинною або відновною вартістю основних фондів і сумою їх зносу.
Основним джерелом покриття витрат, пов'язаних з оновленням основних фондів, в умовах переходу до ринкових стосунків, самофінансування підприємств є власні засоби підприємств. Вони накопичуються протягом всього терміну служби основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань.
Амортизація – це грошове відшкодування зносу основних фондів шляхом включення частини їх вартості у витрати на випуск продукції. Амортизація є грошове вираження фізичного і морального зносу основних фондів. Амортизація здійснюється в цілях повної заміни основних фондів при їх вибутті. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їх експлуатації, витрат на модернізацію [7].
Відношення річної суми амортизації до вартості основних фондів, виражене у відсотках, називається нормою амортизації. Обчислена у відсотках норма амортизації показує, яку долю своєї балансової вартості щорік переносять засоби праці на створювану ними продукцію. По встановлених нормах амортизаційні відрахування включаються в собівартість готової продукції.
Рівень норм амортизації визначає об'єм ресурсів, необхідних для відновлення зношеної частини основних фондів. За допомогою норм амортизації регулюється швидкість звороту основних фондів, інтенсифікується процес їх відтворення. Через норми амортизації і їх диференціацію по групах основних фондів здійснюється технічна і виробнича політика на підприємстві.
1.2 Показники використання основних виробничих фондів промислового підприємства
Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань в умовах ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.
Забезпечення певних темпів розвитку та підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого – дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу та прибутковість.
Всі показники використання основних виробничих фондів можуть бути об'єднані в три групи:
- показники екстенсивного використання основних виробничих фондів, що відображають рівень використання їх за часом;
- показники інтенсивного використання основних фондів, що відображають рівень використання по потужності (продуктивності);
- показники інтегрального використання основних фондів, що враховують сукупний вплив всіх чинників, – як екстенсивних, так і інтенсивних. [8].
До першої групи показників відносяться: коефіцієнт екстенсивного використання устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, коефіцієнт завантаження устаткування, коефіцієнт змінного режиму часу роботи устаткування.
Коефіцієнт екстенсивного використання устаткування визначається відношенням фактичної кількості годин роботи устаткування до кількості годин його роботи за планом :
Кекст = t уст.ф / t уст.п., (1.1)
де t уст.ф – фактичний час роботи устаткування, ч ;
t уст.п – час роботи устаткування по нормі ( встановлюється відповідно до режиму роботи підприємства і з врахуванням мінімальний необхідного часу для проведення планово-запобіжного ремонту), ч.
Підприємства повинні прагнути до збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, що веде до зростання випуску продукції при тих же наявних фондах.
Основні напрями підвищення змінності роботи устаткування:
- підвищення рівня спеціалізації робочих місць, що забезпечує зростання серійності виробництва і завантаження устаткування;
- підвищення ритмічності роботи;
- зниження простоїв, пов'язаних з недоліками в організації обслуговування робочих місць, забезпеченні верстатників заготовками, інструментом;
- краща організація ремонтної справи, вживання передових методів організації ремонтних робіт;
- механізація і автоматизація праці основних, і особливо допоміжних робітників. Це дозволить вивільнити робочу силу і перекласти її з важких допоміжних робіт на основні роботи в другу і третю зміни [9].
Коефіцієнт завантаження обладнання також характеризує використання устаткування в часі. Встановлюється він для усього парку машин, що знаходяться в основному виробництві. Розраховується як відношення трудомісткості виготовлення усіх виробів на даному виді обладнання до фонду часу його роботи. завантаження устаткування на відміну від коефіцієнту змінності враховує дані про трудомісткості виробів. величині коефіцієнта змінності, зменшеної у двічі (при двозмінному режимі роботи) або в три рази (при тризмінному режимі).
На підставі показника змінності роботи устаткування розраховується, і коефіцієнт використання змінного режиму часу роботи устаткування. Він визначається діленням досягнутого в даному періоді коефіцієнт змінності роботи устаткування на встановлену на даному підприємстві (у цеху) тривалість зміни.
Проте процес використання устаткування має і іншу сторону. Окрім його внутрішньозмінних і цілоденних простоїв поважно знати, наскільки ефективно використовується устаткування в години його фактичного завантаження. Устаткування може бути завантажене неповністю, працювати на неповному ходу і в цей час взагалі не виробляти продукції або, працюючи, випускати неякісну продукцію. У всіх випадках, розраховуючи показник екстенсивного використання устаткування, формально ми отримаємо високі результати. Проте, вони ще не дозволяють зробити вивід про ефективне використання основних фондів [10].
Отримані результати мають бути доповнені розрахунками другої групи показників – інтенсивного використання основних фондів, що відображають рівень їх використання по потужності (продуктивності). Найважливішим з них є коефіцієнт інтенсивного використання устаткування.
Коефіцієнт інтенсивного використання устаткування визначається відношенням фактичної продуктивності основного технологічного устаткування до його нормативної продуктивності, тобто прогресивній технічно обґрунтованій продуктивності. Для розрахунку цього показника використовують формулу:
Кінт = Вф /Вн, ( 1.2)
де Вф – фактичне вироблення устаткуванням продукції в одиницю часу;
Вн – технічно обґрунтоване вироблення устаткуванням продукції в одиницю часу (визначається на основі паспортних даних устаткування).
До третьої групи показників використання основних фондів відносяться коефіцієнт інтегрального використання устаткування, коефіцієнт використання виробничої потужності, показники фондовіддачі і фондомісткості продукції.
Коефіцієнт інтегрального використання устаткування визначається як твір коефіцієнта інтенсивного і екстенсивного використання устаткування і комплексно характеризує експлуатацію його в часі і продуктивності.
Під виробничою потужністю підприємства мається на увазі максимально можливий випуск продукції при досягнутому або наміченому рівні техніки, технології і організації виробництва [11].
Міра використання виробничої потужності визначається таким чином:
Кв.пот = Фактичний (плановий) обсяг виробництва продукції / середньогодова виробнича потужність підприємства (1.3)
Форми і темпи оновлення основних фондів основних фондів обумовлені доцільністю реконструкції, заміни, модернізації груп і видів устаткування.
Методика аналізу використання основних виробничих фондів промислового підприємства
Починати аналіз основних фондів слід з ознайомлення зі складом основних фондів у цілому по підприємству і за окремими групами. При цьому виявляється рух і напрямок зміни основних фондів, питома вага промислових основних фондів, виробничих основних фондів в інших галузях і невиробничих основних фондів.
Вивчаючи стан основних фондів, визначають також забезпеченість ними підприємства. Для цього спочатку аналізують потужність обладнання та відповідність цієї потужності виробничій програмі підприємства.
Основними завданнями аналізу використання основних фондів є:
аналіз забезпеченості підприємства основними фондами, їх технічного рівня і стану;
встановлення ступеня використання основних фондів і факторів що на нього впливають;
оцінка резервів збільшення обсягу продукції за рахунок поліпшення використання обладнання;
визначення впливу використання обладнання на обсяг продукції.
Джерелами інформації при аналізі використання основних засобів є: фінансова звітність (бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, примітки до фінансової звітності); статистична звітність (форма 1 - «Звіт про основні показники діяльності підприємства за рік», форма № 11 - «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (зношення)» [12].
Привертають також дані інших форм звітності, інформацію внутрішнього аналітичного обліку (інвентарні картки обліку основних засобів, накладні на внутрішнє переміщення основних засобів, акти прийому-передачі відремонтованих об'єктів і т. д.).
Дані про загальну вартість основних фондів і по окремим групам повинні розглядатися в динаміці. Видовий склад основних засобів та їх структура відображають специфіку галузі. Загальна вартість основних фондів (первісна і залишкова) наводиться у бухгалтерському балансі (форма №1) та в примітці до річної фінансової звітності (форма №5). В аналітичному бухгалтерському обліку можна додатково отримати інформацію про видовий склад основних засобів. При аналізі структури основних засобів підприємства можна визначати питому вагу в загальній вартості найважливіших класифікаційних груп-будівель, споруд, передавальних пристроїв, устаткування і т. д. Крім цього, виявляється також співвідношення активної і пасивної частин [13].
При цьому найбільш важливою частиною, безпосередньо впливає на предмет праці, є активна частина. У більшості галузей промисловості до активної частини фондів відносяться машини, обладнання та транспортні засоби.
Про прогресивності структури основних засобів свідчить зростання питомої ваги їх активної частини. Темпи зростання машин і устаткування повинні випереджати, як правило, темпи зростання інших основних фондів.
Аналіз складу і структури основних виробничих фондів забезпечить керівництво підприємства інформацією про склад основних фондів і співвідношенні між їх групами, уможливить виявлення тенденцій зміни структури основних фондів по групах, дасть можливість вжити відповідних заходів для відновлення оптимального питомої ваги машин і устаткування як найбільш активної частини основних фондів, а також визначити міру впливу цих змін на показники використання основних фондів [14].
Для наукового обґрунтування планування відтворення основних фондів необхідні дані про їх стан, що характеризується коефіцієнтами зносу і придатності засобів праці.
Технічний стан і відповідність основних фондів науково-технічним досягненням формується в процесі їх оновлення.
Технічний стан фондів характеризується такими показниками, як зношеність, оновлення, вибуття, віковий склад обладнання.
Ступінь зносу може бути визначена коефіцієнтом зносу або коефіцієнтом придатності.
Коефіцієнт зносу основних фондів розраховують на початок і на кінець звітного періоду, а також вивчають його динаміку за кілька років. Аналіз проводять на підставі даних першого розділу активу балансу. Чим нижче коефіцієнт зносу (вищий коефіцієнт придатності) основних засобів, тим в кращому стані вони знаходяться. Зношені (застарілі) основні засоби зумовлюють і необхідність використання застарілих технологічних процесів, що призводить до не конкурентоспроможна продукції підприємства.
Коефіцієнт зносу характеризує ту частину вартості основних фондів, яка списана на витрати виробництва в попередніх періодах, а коефіцієнт придатності - частина не перенесену на створюваний продукт вартості.
Кіз = І / ОФП, (1.4)
де І- сума зносу основних фондів, тис.грн;
ЗФП - первісна вартість основних фондів на початок періоду, тис.грн.
Коефіцієнт оновлення розраховується як у цілому, так і в розрізі окремих груп основних фондів. Більш високий коефіцієнт оновлення активної частини, у порівнянні з коефіцієнтом поновлення інших основних фондів, показує, що оновлення фондів на підприємстві здійснюється саме за рахунок активної частини і позитивно впливає на показник фондовіддачі.
Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтенсивність введення в дію нових основних фондів. Він показує частину введених основних фондів за певний період у загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду, і розраховується, як відношення вартості знову надійшли основних фондів за рік до їх вартості на кінець періоду.
Коефіцієнт оновлення розраховується шляхом ділення вартості надійшли ОВФ до їх вартості на кінець року:
Конов = ОФВ / ОФ к.г, (1.5)
де ОФВ - вартість надійшли ОФ;
ОФ к.г - вартість ОФ на кінець року.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів - екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Тим не менше, процес виведення з експлуатації застарілих і вироблених основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їх частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.
Разом з цим в систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).
Коефіцієнт приросту основних фондів характеризує рівень приросту основних фондів або окремих груп за певний період.
Кп = ОФ пр / ОФ н, (1.6)
де ОФПРО - вартість приросту основних фондів;
ОФн - вартість основних фондів на початок періоду.
Коефіцієнт вибуття доцільно розраховувати для всіх основних фондів, промислово-виробничих фондів, їх активної частини, окремих груп промислово-виробничих основних фондів і основних видів обладнання.
Коефіцієнт вибуття основних фондів характеризує рівень інтенсивності вибуття основних фондів зі сфери виробництва. Він розраховується, як відношення вартості вибулих за звітний рік основних засобів до їх вартості на початок періоду.
Коефіцієнт вибуття обчислюється як відношення вартості вибулих основних засобів до їх вартості на початок року:
Kвиб = ОФвиб / ОФн (1.7)
Коефіцієнт придатності та вибуття найчастіше залежать від темпів оновлення основних фондів: чим більше коефіцієнт вибуття основних фондів наближається до коефіцієнта оновлення, тим нижче рівень зносу фондів і краще їх технічний стан.
Коефіцієнт придатності можна розрахувати двома способами.
1. Як різниця між 1 і коефіцієнтом зносу:
КМОД = 1 - Кіз (1.8)
Як відношення залишкової вартості ОПФ до їх первісної (балансової) вартості:
КМОД = ОФ0 / ОФП, (1.9)
де ОФ0 - залишкова вартість ОПФ;
ЗФП - первісна (балансова) вартість ОПФ.
Коефіцієнти вибуття та оновлення слід розглядати взаємопов'язано. Так, наприклад, якщо на підприємстві коефіцієнт введення випереджає коефіцієнт вибуття, то це свідчить про те, що оновлення на підприємстві здійснюється за рахунок нового будівництва, а не рахунок заміни застарілих, зношених фондів.
У процесі аналізу руху та технічного стану основних фондів перевіряється виконання плану з впровадження нової техніки, введення в дію нових об'єктів, ремонту основних засобів.
Для характеристики вікового складу та морального зносу основні фонди групуються за тривалістю використання (терміну служби) - до 5 років, 5-10років, 10-15 років і т.д. - І розраховується питома вага кожної групи в загальній чисельності обладнання. Потім зіставляють діючі терміни служби з нормативними, встановленими в даній галузі. При проведенні аналізу виходять з того, що термін близько семи (максимум 10 років) є найбільш оптимальним для заміни діючого обладнання [3].
Аналіз вікового складу обладнання дозволяє судити про його працездатності та необхідності заміни.
Для узагальнюючої характеристики інтенсивності та ефективності використання основних засобів служать показники:
а) фондовіддача основних виробничих фондів (відношення вартості виробленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів);
б) фондовіддача активної частини основних виробничих фондів (відношення вартості виробленої продукції до середньорічної вартості активної частини основних виробничих фондів);
в) фондомісткість (відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до вартості виробленої продукції за звітний період) [11].
Узагальнюючим показником є фондовіддача, яка відображає обсяг виробленої за рік (або інший період) продукції, що припадає на 1 грн. (1000 грн.) Вартості основних засобів.
ФО = ВП / ОПФ, (1.10)
де ФО - фондовіддача;
ВП - обсяг виробленої підприємством продукції за розглянутий період;
ОПФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів.
Показник фондовіддачі може визначатися виходячи з випуску продукції у вартісних, натуральних і умовно натуральних показниках. Найбільш повне використання основних засобів відображає показник фондовіддачі, обчислений виходячи з випуску в натуральних одиницях, однак сфера застосування цього показника обмежена. Фондовіддача може визначатися як по відношенню до всієї вартості основних фондів, так і до вартості активної частини (машин і обладнання).
Недоліки показника фондовіддачі:
1. Несумірність у часі: в чисельнику показується обсяг продукції, вироблений за певний період (рік, квартал), а в знаменнику відображається вартість фондів, що мають різний термін служби, але у всіх випадках більше одного року.
2. У вартості основних засобів значну частину займає пасивна частина, яка слабо пов'язана з обсягом продукції.
3. Обсяг продукції, який застосовується при розрахунку фондовіддачі не є величиною, пропорційною вартості основних засобів. Він залежить від використання основних фондів на протязі доби (коефіцієнт змінності) від річного режиму роботи (безперервна або безперервна робочий тиждень) і т.д. [15].
На рівень фондовіддачі впливають різні фактори, пов'язані як зі зміною обсягу продукції, так і з загальною вартістю основних засобів, їх складом, структурою, використанням. Залежність показника від одного з основних чинників-питомої ваги машин і устаткування-може бути виражена наступною формулою:
ФО1 ПОФ = Уд. вес маш. .і обор * ФО1 Р міо (1.11)
де ФО1 ПОФ - фондовіддача на 1денежную одиницю вартості основних фондів;
ФО1 Р міо - фондовіддача на одну грошову одиницю вартості машин та обладнання;
Уд. вес маш. .і обор - питома вага машин і устаткування у вартості основних фондів.
Підвищення фондовіддачі - найважливіше завдання в період переходу країни до ринку. В умовах науково-технічного прогресу значне збільшення фондовіддачі ускладнено швидкою зміною устаткування, що потребує освоєнні, а також збільшенням капітальних вкладень, що спрямовуються на поліпшення умов праці, охорону природи і т.п. Фактори, що підвищують фондовіддачу, показані на рис. 1.2.
Моделювання факторної системи фондовіддачі здійснюється з використанням способу розширення. Так, факторами 1-го порядку є, зміна питомої ваги активної частини, і зміна фондовіддачі активної частини [16].
У свою чергу на фондовіддачу активної частини впливають фактори, які по відношенню до фондовіддачі промислово - виробничих основних виробничих фондів є факторами 2-го порядку:
а) зміна кількості годин, відпрацьованих одним верстатом за рік (цілоденні та внутрішньо змінні втрати робочого часу);
б) зміна середнього виробітку продукції за 1 верстато-годину (продуктивність обладнання);
в) зміна середньої ціни одного верстата.
Рисунок 1.2 - Фактори зростання фондовіддачі
Структурно - логічна факторна модель фондовіддачі промислово виробничих основних фондів проілюстрована на рис. 1.3 [17].
Для характеристики ефективності використання основних засобів в аналітичній практиці застосовують й інші показники: фондомісткість, фондоозброєність, продуктивність праці.
Фондомісткість - показник зворотний фондовіддачі. Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, то фондомісткість - до зниження.
Він розраховується за формулою:
Фе = ОПФ: Вп або 1: ФО (1.12)
Цей показник характеризує вартість основних виробничих фондів, що припадають на одиницю вартості продукції, що випускається.
Фондоозброєність праці - відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів (за первісною вартістю) до числа робітників у найбільшу зміну.
Рисунок 1.3 - Структурно - логічна факторна модель фондовіддачі промислово виробничих основних фондів
Між показниками фондовіддачі, фондоозброєності та продуктивності праці існує наступний взаємозв'язок.
ФО = ВП / ОПФ = ВП / ЧР; ОПФ / ЧР = ПТ: ФВ, (1.13)
де ОПФ - середня вартість виробничих основних фондів;
ВП - обсяг продукції;
ЧР - чисельність робітників у найбільшу зміну;
ПТ - продуктивність праці (по числу робітників у найбільшу зміну);
ФВ- фондоозброєність.
Таким чином, фондовіддача прямо пропорційна продуктивності праці і обернено пропорційна його фондоозброєності. Для зростання фондовіддачі необхідно, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання її фондоозброєності.
При оцінці ефективності використання основних засобів особлива увага повинна приділятися аналізу використання обладнання. Підвищення ефективності експлуатації працюючого обладнання можна досягти 2 шляхами: екстенсивним (за часом і кількістю одиниць) та інтенсивним (за потужністю) [18].
Для характеристики екстенсивного використання устаткування використовуються наступні показники:
кількість одиниць обладнання;
відпрацьований час;
коефіцієнт змінності роботи устаткування;
структура парку машин.
У свою чергу, інтенсивне використання обладнання характеризується показниками випуску продукції за 1 верстато-годину (або на 1 гривню вартості), тобто його продуктивністю.
Аналіз використання обладнання починається з перевірки забезпеченості підприємства устаткуванням. Обладнання на підприємстві підрозділяється на наявне, встановлене, чинне. до готівкового відноситься все наявне на підприємстві обладнання незалежно від того, де воно знаходиться (на складі, в цехах) і в якому стані.
Встановлене - обладнання знаходиться в цехах, змонтоване і підготовлене. Частина встановленого обладнання може перебувати в ремонті, бути зарезервованої.
При аналізі використання обладнання знаходять процентне відношення діючого обладнання до встановленого і готівковим, з'ясовують причини по яких обладнання не встановлено і сприяють або його встановленню, або реалізації. При аналізі використання обладнання необхідно перевірити також, чи не занадто великий резерв устаткування і чи не слід частина його ввести в експлуатацію або реалізувати. Введення в дію невстановленого обладнання є одним з можливих резервів збільшення обсягу виробленої підприємством продукції [19].
Аналіз екстенсивного використання устаткування пов'язаний з розглядом балансу часу його роботи.
Розрізняють такі фонди часу:
- календарний;
- режимний;
- плановий;
- фактичний.
Режимний фонд часу роботи устаткування більше планового на величину планованих втрат робочого часу (ремонт, резерв) .Фактично фонд відрізняється від планового на величину понадпланових простоїв (цілоденних, цілозмінних, внутрізмінних). Календарний фонд часу роботи устаткування визначається як добуток числа календарних днів у році на кількість верстатів і число годин у добі.
Таким чином, календарний фонд часу визначається з умови безперервності цілодобової роботи всіх верстатів. Режимний фонд визначається виходячи з кількості робочих днів у році, планового коефіцієнта змінності роботи устаткування та чинного кількості верстатів. Нережимний час включає: вихідні, святкові дні, час неробочих змін, міжзмінного і обідні перерви. Плановий фонд - кількість годин, що підлягають відпрацюванню за вирахуванням планових зупинок устаткування (ремонт, резерв) [20].
Висновок до розділу 1
У першому розділі дипломної роботи наведені теоретичні основи аналізу використання основних виробничих фондів, а саме: загальна характеристика основних виробничих фондів, їх класифікація, структура. Були розглянуті показники використання основних виробничих фондів підприємства та методика аналізу використання основних фондів. аналіз основних фондів на підприємстві необхідний для того, щоб виявити фактори, що впливають на неефективне використання основних засобів. Було з'ясовано, що на підприємстві за рахунок більш раціонального використання основних засобів можна збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції, але для цього необхідно підвищити продуктивність праці.