§ 3. Правові системи країн Співдружності Націй

права утворилися змішані правові системи (Індія, Малайзія, Сінгапур та ін.). Разом із загальним правом, а також парламентськими статутами у них збереглися та відіграють важливу роль правові звичаї, традиції корінного населення, а також релігійні правові системи, які використовуються пере-дусім при регулюванні особистого статусу представників релігійних та етнічних громад (зокрема, мусульманське право, індуське право, тради-ційні конфуціанські норми, численні традиції та звичаї країн Африки). Так, у Малайзії серед корінних малайців, які належать до мусульманської общини, поширене звичаєве право (адат), яке стосується переважно питань особистого статусу. Про роль мусульманського права свідчить створення в 1971 р. організації «Ісламська Конференція», куди входять ісламські країни-члени Співдружності, що утворюють в його межах окрему групу (Бангладеш, Бруней, Гамбія, Камерун, Мальдіви, Малайзія, Нігерія, Па-кистан, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Уганда).

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте чотири етапи розвитку американського права.

2. Визначте особливості американського права у колоніальний період.

3. Сформулюйте особливості сучасної правової системи США.

4. Визначте, які країни належать до групи англійського права англо-американської правової сім’ї.

5. Вкажіть основні етапи становлення та розвитку Співдруж-ності Націй.

6. Назвіть основні порівняльні характеристики правових сис-тем Канади, Австралії та Нової Зеландії.

7. У чому виявляється взаємовплив та взаємопроникнення джерел права Англії, Канади, Австралії та Нової Зеландії? Наведіть приклади на підтвердження своєї відповіді.

193

Розділ 9

Релігійні правові системи

• 1. Загальна характеристика правових систем релігійного типу

Серед компаративістів немає єдності в питанні виокремлення та класифікації систем релігійного права. Так, Р. Давид та К. Цвайгерт і Х. Кетц досліджують лише дві системи релігійного права — мусульман-ське (ісламське) та індуське¹. Вітчизняні та російські автори в основному також використовують цей поділ. Наведена класифікація є неповною, бо не охоплює всіх правових систем, заснованих на релігійних нормах. Не можна також розглядати окремі релігійні системи, наприклад мусульман-ське право, як правові сім’ї, оскільки до їх складу не входять інші право-ві системи. Релігійна правова сім’я поєднує чотири правові системи — мусульманського, індуського, іудейського й канонічного права.

Характерні риси релігійних правових систем:

1. Нерозривний зв’язок з релігією. Кожна правова система, що входить до цієї правової сім’ї, є частиною певної релігії — ісламу, індуїзму, іудаїзму, християнства. Норми права засновані на релігійних уявленнях і віруваннях, унаслідок чого правові й релігійні норми тісно переплетені, а часто і збігаються. У цих системах не відбулося чіткого виокремлення норм права з інших соціальних норм, насамперед релі-гійних.

2. Розгляд права як результату божественного відкриття, а не як наслідку раціональної діяльності особистості і держави. Право надане раз і назавжди, тож завдання людини в такій системі — лише правильно усвідомити і витлумачити божественні норми. Якщо оці-нювати реальність, а не церковні догмати, то необхідно визнати, що зміст норм релігійного права змінювався протягом історії. Це відбува-лося шляхом нового тлумачення релігійними діячами священних текстів. Проте такі релігії, як християнство й іудаїзм, визнали своє право створювати нові норми права.

¹ Давид, Р. Основные правовые системы современности [ Текст] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози : пер. с фр. – М. : Междунар. отношения, 1996. – С. 399; Цвайгерт, К. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права [Текст] / К. Цвайгерт, Х. Кетц : пер. с нем. : в 2 т. Т. 1. Основы. – М. : Междунар. отношения, 2000. – С. 117.

194

• 2. Мусульманське (ісламське) право

2. Персональний характер дії права. Це означає, що засноване на релігії право поширює свою дію не на певну територію, а на конкрет-ну релігійну громаду, тобто індивідуально. Це одна з принципових відмінностей релігійних систем права від національних, що поширю-ють свою дію за територіальною ознакою — на всіх осіб у межах кордонів держави — і екстериторіальною — на своїх громадян за ме-жами держави. Релігійні правові системи поширюють свою дію тільки на осіб, які сповідують певну релігію, незалежно від того, де, на якій території вони мешкають. Якщо особа відмовилася від своєї релігії, вона виходить зі сфери дії цієї правової системи — таким чином, пра-во не поширюється на іновірців та атеїстів.

2. Визнання соціальної цінності права. В усіх релігіях присутня ідея богоугодного характеру права і воно визнається необхідним еле-ментом справедливого суспільного устрою. Р. Давид зазначає, що існує два види принципів, якими керуються незахідні країни. Одні визнають велику цінність права, але саме право розуміють інакше, ніж на За-ході (країни мусульманського, індійського й іудейського права), другі відкидають саму ідею права і вважають, що суспільні відносини повин-ні регламентуватися іншим шляхом (країни Далекого Сходу, Африки

• Мадагаскару)¹.

5. Невизнання принципу формальної рівності прав людини. На відміну, наприклад, від романо-германської правової сім’ї, в якій цей принцип визнано як загальнолюдський², релігійні правові системи наділяють людину різним правовим статусом — правами й обов’язками згідно з належністю до певної групи, вирізненої за такими критеріями, як статевий, національний, релігійний або соціальний. Класичним прикладом може бути кастовий поділ в Індії, який визнаний і захища-ється індуським правом.