§ 3. Закон як джерело права в сім’ї англо-американського права
профспілки та трудові відносини 1992 р., який об ’єднав більш ніж 10 законів, що повністю або частково регулювали діяльність проф-спілок . Ці акти підлягають більш суворому контролю при їх при-йнятті у Парламенті;
2) кодифіковані акти. У цих законах робиться спроба об’єднати всі норми права, що стосуються одного питання чи інституту. На від-міну від консолідації, в Англії кодифікації підлягає не тільки статутне, а й прецедентне право (у цьому випадку в одному законі об’єднуються норми статутного і загального права, а також положення права спра-ведливості). До кодифікованих актів належать, наприклад, Закон про кримінальну відповідальність за замах на вчинення злочину 1981 р.
При розгляді актів Парламенту нерідко звертають увагу на такі особливі різновиди, як конституційні акти (акти, що закріплюють конституційні принципи держави — наприклад, Акти про Парламент 1911 та 1949 р., Акт про статус Корони 1961 р.), акти, що ратифіку-
ють міжнародні угоди, та фінансові акти (наприклад, акти, що встановлюють податки або стосуються інших публічних доходів).
Основна маса законопроектів ініціюється Короною. В окремих ви-падках ініціаторами прийняття закону можуть виступати окремі члени Парламенту. Перед направленням до Парламенту остаточного варіан-та законопроекту останній узгоджується з тим департаментом уряду, до компетенції якого він входить.
Законопроект проходить кілька обов’язкових стадій: 1) внесення законопроекту; 2) перше читання; 3) друге читання; 4) робота в комі-тетах; 5) звіт про роботу над законопроектом; 6) третє читання; 7) об-говорення виправлень; 8) одержання згоди Корони.
Законопроект за загальним правилом стає статутом після його за-твердження обома палатами Парламенту й одержання згоди Корони. Якщо в статуті не вказується інша дата, він набуває чинності у той же день, коли його підписує король (королева). Звичайною стала практи-ка, коли в тексті статуту вказується, що він набуває чинності «у при-значений день». Визначення цієї дати входить до обов’язків міністра уряду або це оформляється наказом Таємної ради.
Статут припиняє свою дію у випадках, якщо він був замінений іншим статутом; якщо в тексті статуту був визначений період, на який він зберігає свою силу; якщо була визначена мета прийняття статуту і вона досягнута. Давнина прийняття статуту не може служити підставою для припинення його дії.
161
Розділ 7. Джерела права англо-американської правової сім’ї
4. Делеговане законодавство в сім’ї англо-американського права
З’явившись уперше у ХVII ст., делеговане законодавство вже напри-кінці XIX — на початку XX ст. практично охопило більшість сфер сус-пільного життя і стало одним із найбільш поширених джерел права.
Розглянемо делеговане законодавство на прикладі Англії, де його розуміють як акти, прийняті іншим, ніж Парламент, органом, але зі згоди Парламенту.
В Англії на відміну від країн романо-германського права виконав-чі органи від самого початку були позбавлені повноважень приймати акти «на виконання закону». Для того щоб прийняти такий акт, вони повинні бути спеціально наділені відповідними повноваженнями. Правомірність передачі повноважень Парламенту з прийняття законо-давчих актів іншим органам не викликає сумнівів. Вона обґрунтову-ється доктриною верховенства Парламенту. Останній може або сам прийняти будь-який акт, або доручити зробити це будь-якому органу. Як правило, такими повноваженнями наділяються посадові особи уряду й органів держави, зокрема, міністри.
Делегування повноважень урядові за сучасних умов відбувається двома основними шляхами:
шляхом прийняття спеціального закону, який уповноважує уряд видавати ті чи інші акти у порядку делегованого законодавства;
шляхом видання таких законів, що складені у найзагальніших виразах («скелетне законодавство») і a priori вимагають для їх засто-сування прийняття відповідних урядових актів (наприклад, таким є право соціального забезпечення).
Акти делегованого законодавства розподіляють на:
Накази в Раді, які приймаються Королевою і Таємною радою (Privy Council). На практиці ж це робить уряд від імені королеви, а Таємна рада їх тільки санкціонує. Подібні акти приймаються, коли Парламент не засідає (відповідно до Акта про надзвичайні повнова-ження 1920 р.). Крім того, вони можуть вводити в дію акти права ЄС (відповідно до Акта про Європейські Спільноти 1972 р.). Утім, слід зауважити, що деякі дослідники відносять накази в Раді до первинно-го, а не делегованого законодавства, звертаючи увагу на те, що за до-помогою цих актів реалізуються повноваження суверена, які є його прерогативою.
162
4. Делеговане законодавство в сім’ї англо-американського права
Статутні інструменти, які приймають міністри Уряду (пере-важно у формі інструкцій). Ці акти є найпоширенішою формою деле-гованого законодавства (щороку їх видається понад три тисячі). На-приклад, ст. 75 Закону про захист зайнятості 1978 р. встановлює мак-симальний поріг компенсації за несправедливе звільнення і передбачає, що державний секретар може підвищити цей поріг, видавши відповід-ний наказ (через акт делегованого законодавства).
Ці акти фактично мають ту ж юридичну силу, що і закони Парла-менту, відповідно до яких і на виконання яких вони приймаються. Це положення можна простежити у законодавстві. Закон про тлумачення 1978 р. встановив, що статутний акт повинен розглядатись як продов-ження акта, на підставі якого він прийнятий; він має тлумачитись у світлі цього акта; терміни, які використовуються в акті делегованого законодавства, мають те саме значення, що й у статуті. Статут і статут-ний інструмент читаються як один закон: акт діє до того часу, доки діє статут. Скасування статуту призводить до втрати чинності всіх пов’язаних із ним актів.
Постанови місцевих органів влади (local authority byеlaws), які приймаються місцевими органами для вирішення питань, що належать до їх сфери (вони приймаються на підставі Акта про місцеве управлін-ня 1872 р.). Дія таких актів поширюється лише на визначену територію. Досить поширеною є ситуація, коли акти місцевих органів потребують підтвердження з боку відповідних центральних міністерств та ві-домств.
Постанови публічних корпорацій (byеlaws made by public corporations), що приймаються корпораціями (наприклад, підприєм-ствами транспорту, газовим управлінням).
Професійні правила, які встановлюються у деяких професіях на підставі повноважень, наданих визначеним професійним об’єднанням (наприклад, Загальній медичній Раді, Юридичному товариству, проф-спілкам). Ці об’єднання мають можливості контролювати свою власну структуру та регулювати поведінку своїх членів. Як зауважують ан-глійські юристи, парламентські повноваження передаються цим орга-нізаціям з метою встановлення добрих правил та мудрого правління.
Судові правила, які приймаються Комітетами з судових правил для встановлення процедур у різних судах на підставі Акта про Верхов-ний Суд 1981 р., Акта про суди графств 1984 р., Акта про мирові суди
1980 р.
163
Розділ 7. Джерела права англо-американської правової сім’ї
Переваги делегованого законодавства полягають у тому, що його практика дозволяє Парламенту заощаджувати час для вирішення більш масштабних і дискусійних політичних питань. Крім того, завдяки де-легованому законодавству міністерства можуть оперативніше реагува-ти на ситуації, що потребують невідкладного втручання. Делеговане законодавство забезпечує також більшу гнучкість: прийняті в межах делегованого законодавства правила час від часу можуть доповнюва-тися або змінюватися без прийняття відповідного акта Парламентом.
Разом з тим делеговане законодавство має недоліки. Головним з них є те, що воно виводить частину законотворчого процесу за межі прямого контролю демократично обраних представників народу і пе-редає її в руки чиновників уряду.
Контроль делегованого законодавства здійснюється в парламент-
ській, судовій та адміністративній формах.
Парламентський контроль може здійснюватися у формі попередньо-го та наступного контролю. Так, деякі документи повинні подаватися у спеціальні комітети Парламенту у вигляді проекту, а деякі — вже на стадії, коли вони набули законної сили. Парламент може прийняти рішення про скасування такого акта. Інші статутні документи мають бути затверджені однією з палат Парламенту або знайти підтримку обох палат протягом 40 днів (якщо цього не відбувається, акт втрачає чинність).
Крім того, існує Об’єднаний комітет Палати громад і Палати лордів зі статутних інструментів. До його функцій належать розгляд цих до-кументів і визначення того, які з них і на яких підставах мають бути подані Парламенту. Наприклад, це може бути нечітка редакція тексту статутного документа, запровадження непередбаченого податку тощо.
Судовий контроль на відміну від парламентського не має постій-ного характеру. Суд здійснює його тільки тоді, коли під час судового розгляду зустрічається з делегованим актом. Якщо буде встановлено, що міністр, департамент уряду або орган місцевого самоврядування своїм рішенням або прийнятим актом перевищують належні їм деле-говані повноваження, суд має право визнати цей акт таким, що виданий із перевищенням їхніх повноважень (ultra vires) і не має юридичної сили. Крім того, суд може, не вимагаючи скасування акта, просто його ігнорувати і відмовлятися застосовувати у справах, що розглядаються. Із часом таке правило стає мертвою літерою.
Адміністративний контроль здійснюється міністрами щодо актів місцевих органів (до речі, останні не підлягають парламентському контролю).
164
5. Звичай в англо-американському праві