Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Porivnyalne_pravoznavstvo_-_Pidruchnik.doc
Скачиваний:
397
Добавлен:
02.03.2016
Размер:
2.81 Mб
Скачать
  • 2. Правові системи держав Латинської Америки

До Латинської Америки зазвичай відносять території, які раніше належали Іспанії і Португалії і на яких переважають іспанська або португальська мови: Мексика і більша частина Центральної Америки, Південна Америка і Вест-Індія (або Карибський регіон)1. Сама назва «Латинська Америка» була введена французьким імператором Напо-

1 У такому розумінні термін «Латинська Америка» є синонімом терміна «Іберо-Америка». Території, де поширені інші романські мови, часто не розглядаються як частини Латинської Америки. Іноді, особливо у Сполучених Штатах, термін «Латин-ська Америка» використовується для назви всієї частини Америки на південь від США. З іншого боку, цей термін, особливо в Бразилії, поширюється виключно на іспаномов-ні країни Америки.

120

§ 2. Правові системи держав Латинської Америки

леоном III як політичний термін і пішла від латинської основи роман-ських мов, якими розмовляє більша частина населення цієї частини континенту. Геополітично Латинська Америка ділиться на 20 неза-лежних держав і 13 колоній, які так і не здобули незалежність. Брази-лія — найбільша держава Латинської Америки як за площею, так і за кількістю населення. Португальська мова, яка є державною мовою Бразилії, виокремлює її серед інших латиноамериканських країн, у більшості яких державною мовою є іспанська.

Правові системи Латинської Америки пройшли у своєму розвитку чотири етапи.

I етап — Латинська Америка з давніх часів і до початку XVI ст.

До вторгнення європейських завойовників наприкінці XV — упродовж XVI ст. більшість індіанських племен перебували на різних стадіях первісного ладу. Аймара, ацтеки, кечуа, майя, інки, чибча-муіски та ін. створили ранньокласові держави, більшість із яких мали кастовий, деспотичний лад. Корінне населення Південної Америки в доколоні-альний період не знало писаного права. Суспільні відносини регулю-валися в той період звичаями і нормами, які формувалися в процесі вирішення різноманітних питань жерцями і шаманами.

II етап — завоювання територій індіанських племен європей-ськими державами і формування колоніального права (XVI–XVIII

ст.). Завоювання Америки іспанцями і португальцями, що почалося наприкінці XV ст., в основному завершилося в XVI–XVII ст. Конкіс-тадори знищили традиційну індіанську державність там, де вона іс-нувала (у майя, інків, ацтеків та ін.). Місце древніх деспотій зайняла іспанська держава. Земля в колоніях офіційно оголошувалася власніс-тю корони, але фактично з XVI ст. переходить у руки колонізаторів-конкістадорів і католицької церкви.

Поступово звичаї і традиції давніх народів змінювалися і обме-жувалися під сильним правовим впливом колонізаторів. Іспанська корона пішла шляхом створення нових правових норм для регламен-тації життя і побуту індіанців на завойованих землях. Таким чином, на завойованих територіях діяло колоніальне право, яке лише незначною мірою сприйняло норми індіанського звичаєвого права. Насамперед йдеться про такі нормативно-правові документи, як зібрання законів «Фуеро реаль» (1225) і «Сім партид» (1263), дев’ятитомне зібрання законів «Новий звід» (1567), Звід законів королівства Індій, який охоп-лював 9 книг і 6377 законів (1680 р.). Окрім того судові органи нерід-

121

Розділ 5. Правові системи, що тяжіють до романо-германського типу

ко виносили рішення, посилаючись на доктрини римського і каноніч-ного права.

На території Бразилії в колоніальний період діяли збірки законів португальських королів — Ордонанси королів Альфонсів ІІІ і IV кінця XIV — початку XV ст., Ордонанси Пилипа 1603 р., які також запози-чили низку положень із римського і канонічного права.

Колоніальне законодавство закріплювало систему феодальної по-земельної власності (енкомієнди, асьєнди, латифундії) і становий поділ суспільства. Цей поділ проявився не лише в наданні уродженим іс-панцям і креолам типово феодальних привілеїв (дворянські титули), а й у встановленні неповноправності індіанців, негрів і осіб мішаного походження (метисів, мулатів). Водночас креоли, які становили основ-ну частину феодальної знаті в Латинській Америці, за своїм правовим становищем стояли нижче, ніж особи, народжені в Іспанії.

III етапВизвольна війна 1810–1826 рр. і утворення незалеж-них латиноамериканських держав. На початку XIX ст. у колоніях виникає рух за незалежність. Його основними факторами були: 1) за-родження і розвиток у колоніях економічних відносин нового капіта-лістичного типу; 2) формування національної самосвідомості, каталі-затором чого, серед іншого, стала боротьба за незалежність Сполучених Штатів Америки, а також Французька революція; 3) гостре незадово-лення політикою метрополії індіанців, метисів, мулатів і т. д.; 4) по-глиблення суперечностей інтересів метрополії і найбільш впливовою політичною силою в колоніях — латифундистами-креолами, а також місцевою буржуазією.

Визвольна війна в колоніях пройшла два етапи — 1810–1815 рр. і 1816–1826 рр. У результаті успіхів у війні урядові хунти або спеціальні установчі конгреси проголошували незалежність окремих колоній. Як правило, це відбувалося шляхом прийняття спеціальних декларацій про незалежність. Затверджувалися перші національні правові документи, які іноді виступали у вигляді тимчасових регламентів або статутів.

Наприкінці визвольної війни на місці колишніх іспанських і пор-тугальських колоній виникло 10 незалежних держав: Аргентина, Бо-лівія, Бразилія, Велика Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Центрально-Американська федерація, Чилі, Уругвай.

Війна за незалежність як антиколоніальний рух надала потужного поштовху етнічній інтеграції і формуванню окремих націй (мексикан-ської, аргентинської, венесуельської тощо), створила умови для значних

122

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]