§ 3. Правові системи країн Співдружності Націй

Спільною рисою статутного права Канади, Австралії та Нової Зе-

ландії є переважно консолідований характер цивільного, сімейного, трудового та суміжних з ними галузей права. Виняток становить лише канадська провінція Квебек, де з 1866 р. діяв Цивільний кодекс романського зразку, який взяв за основу Цивільний кодекс Франції 1804 р. У 1994 р . набув чинності новий Цивільний кодекс Квебека, який, разом з ЦК Голландії, є одним із найбільш досконалих за своєю структурою на сучасному етапі розвитку правових систем світу.

Кримінальне законодавство Канади, Австралії та Нової Зелан-дії відрізняється високим ступенем кодифікації. В його основу в кожній із цих країн був покладений проект кримінального кодексу, укладений відомим криміналістом Дж. Стіфеном для Англії. У 1878 р. він був представлений у британський парламент, але так і не став за-коном, проте виступав взірцем при створенні кримінальних кодексів для англійських колоній у різних регіонах світу. Ухвалені у другій по-ловині ХХ ст. нові кримінальні кодекси або закони продовжили тради-цію кодифікації кримінального права у цих країнах.

3. Делеговане законодавство

За обсягом правового регулювання делеговане законодательство перевершує статути та посідає друге місце після загального права. При цьому на початку ХХ ст. сама законність його існування викликала сумніви.

З найменшим опором делеговане законодавство утвердилося в Новій Зеландії. В Австралії та Канаді це відбулося не одразу. В Ав-стралії, наприклад, лише в 1931 р. судова практика визнала правомір-ність передання парламентом виконавчій владі законодавчих повно-важень, до того такий процес розглядався як неконституційний. Сьо-годні найбільш поширеними формами делегованого законодавства в Австралії є програми міського територіального планування, постанови, що видаються статутними органами, а також офіційне оголошення, яким губернатор надає акту парламенту юридичної сили, якщо його дата набуття чинності мала бути визначена у такий спосіб¹.

4. Звичай як джерело права

Протягом тривалого часу вважалося, що Канаді, Австралії та Новій Зеландії майже невідомий звичай як джерело права. Ці країни є віднос-

¹ Джиффорд , Д. Дж. Правовая система Австралии [Текст] / Д. Дж. Джиффорд, К. Х. Джиффорд ; под. общ. ред. проф. Ф. М. Решетникова. – М. : Юрид. лит., 1988. –

С. 36–37.

191

Розділ 8. Особливості правових систем США та країн Співдружності Націй

но молодими для того, щоб у них могли сформуватися звичаї, які існують «з незапам’ятних часів», та, згідно з вимогами англійського права, по-роджують юридичні наслідки. Отже, у цих державах не уклалося влас-не звичаєве право, хоча окремі звичаї переселенців були ними привне-сені на колонізовані території, зокрема звичаї торговельного обігу.

Питання про звичай як джерело права прямо стосується ставлення національних правових систем цих країн до правових звичаїв та тра-дицій аборигенів, тобто корінного населення. Канада, Австралія та Нова Зеландія належать до так званих «білих колоній», їх території були заселені переважно європейськими колоніалістами, які не зіткну-лися тут з численним населенням та розвинутою цивілізацією , як, наприклад, в Індії, Пакистані чи Малайзії. У процесі формування пра-вових систем цих країн звичаї та традиції туземців фактично ігнору-валися та не вплинули істотно на характеристику національного права на етапі його становлення.

Проте не можна стверджувати, що права корінного населення та його правові традиції повністю ігнорувалися. Так , у Новій Зеландії Конституційний акт 1852 р. передбачав можливість видання актів, які надавали звичаям маорі силу закону, а також вказував, що звичаї не можуть бути визнані недійсними на підставі їх суперечності англійсько-му праву. Однак назване положення на практиці не застосовувалося. Законом про землі 1865 р. був заснований діючий і понині Земельний суд маорі, який розглядає судові спори відносно корінного населення, передусім спори про право власності на землю, розподіл земельних ді-лянок, спадкування майна маорі тощо. Через діяльність цього суду, а також Апеляційного суду маорі, який розглядає скарги на його рішен-ня, звичаєве право маорі трансформується в норми загального права.

Починаючи з 1967 р., коли в результаті проведеного референдуму аборигени Австралії формально були визнані повноправними громадя-нами Австралії, поступово формуються більш сприятливі умови для розвитку звичаєвого права австралійських аборигенів. У 1989 р. корінне населення Австралії офіційно отримало право на самоврядування, від-повідно й відтворення своїх звичаїв та традицій правового характеру.

Таким чином, права корінного населення та їх правові звичаї, що збереглися після довготривалих часів резервації, поступово починають відігравати більшу роль у сучасних правових системах Австралії, Канади та Нової Зеландії. Цей підхід активно підтримується політикою Співдруж-ності Націй. Як зазначалося, у багатьох інших країнах групи англійського

192